Уперед і вгору. “Леді Африка”

Я вже колись казала, що з другої половини 2016 року пальму “Видавництво, що друкує найцікавішу художку про жінок” доволі несподівано перехопив Наш Формат. Але то я радше теоретизувала, спираючись на анонси, аж тут потроху в тому переконуюсь. І першим пунктом must-read стала “Леді Африка“, що її мені Санта під ялинку приніс.

Це був ідеальний подарунок, бо в романі Поли Маклейн є все, що я люблю: жіноча доля, цікаві історичні реалії, ще більш цікаві реалії соціальні, екзотичний антураж та емансипаційна проблематика. Крім того, “африканські” книжки поступово перетворили на головне читання цієї зими. Роман про Берил Маркгем чудово вписався в цю тенденцію.

dscn1508

Якось крихітна дівчинка Берил переїхала з батьками до Британської Східної Африки. Щоправда, комплект батьків у неї стрімко скоротився, бо матір кенійська глибинка чомусь не надихала. Мама із старшим братиком поїхала, Берил та тато лишилися. І для дівчинки почалося нове життя, яке в наших селах визначили б: “Шо це у вас дитина, як трава, росте!”.

Долю дівчини в селі від початку пов’язували з хатньою роботою. Однак я була в зовсім іншому, винятковому становищі. Мене звільнили від традиційної ролі, звичної як для моєї родини, так і для родини Кібії. Старійшини кіпів дозволяли мені тренуватися разом з Кібії: кидати списа, полювати на бородавників, навчатися мистецтва маскування в арапа Маїни – батька Кібії, який водночас був головним воїном у селі й ідеалом сили та відваги для мене.

Трава виросла нівроку! Волелюбна і затята дівчина, закохана у вправність та швидкість, спочатку стала першою жінкою – ліцензованою тренеркою коней, а потім стала першою в тих краях професійною (тобто з правом здійснювати комерційні рейси) льотчицею. Потім буде найвідоміше: пролог до роману розповідає про зоряну мить Берил – у 1936 році вона стала першою жінкою, яка перелетіла Атлантику у напрямку з Європи до Америки. Але це було потім, а Полу Маклейн більше цікавить до.

Змушена одразу попередити: як для роману про славетну авіатрису “Леді Африка” дуже скупа на польоти – про небо там пролог, епілог та десь п’ята частина наприкінці основного тексту. Авторці, схоже, йшлося не про розповідь про конкретні звитяги, а про аналіз та реконструкцію обставин, за яких така Берил могла вирости і вільно діяти. Адже Берил Маркгем – донька багатого фермера, що вмить збанкротував, світська красуня, в якої за спиною лишилося кілька шлюбів та гаряче обговорюваний начебто-роман з принцом – на перший погляд, була зразковою Попелюшкою. Проте в історію ця Попелюшка увійшла завдяки власним непересічним досягненням.

От і виходить, що в першу й головну чергу “Леді Африка” є неспішним, ретельним, прискіпливим романом виховання. Перші розділи до болю нагадують “Ніде в Африці” Стефані Цвейг. Подальші мають нагадувати іншу книжку, але я її не читала і навіть екранізацію ще не дивилася, хоча тепер уже найближчим часом подивлюсь (нічого сенсаційного, це я про Out of Africa). Та й в основній своїй частині… Знаю, що з огляду на досвід радянсько-пострадянської літературної традиції це прозвучить трохи по-блюзнірському, але ті частини книжки, що фактично є виробничим романом – набагато цікавіші за, скажімо, ті, що відповідають за мелодраматизм. Правда-правда, коли про коней, тренування, перегони, літаки, гори, саванну, небезпеки – все це читається супер. А коли про невдалі шлюбі та складні романи… то оповідь трохи буксує та втрачає драйв. Тим не менш, авторка наполягає на тому, що отаку-от Берил сформував не лише дитячий та згодом професійний досвід, але й нетрадиційні як на той момент уявлення про припустиме та обов’язкове в особистому житті.

– То ти турбуєшся через це? Я ніяк не можу звільнитися від чоловіка, і все одно єдине, чого справді бажаю, – це бути самостійною, без нікого. Не чиєюсь донькою чи дружиною, розумієш?.. А лише собою.
– Оце так!
Здалося, мої слова його вразили.
– Тут мало в кого виникають такі думки.
– Звісно, виникають, і часто, – я спробувала усміхнутися. – Просто зазвичай вони виникають у чоловіків.

Та треба ще сказати, що там, де текст програє як мелодрама, він трохи виграє як історичний роман. Бурхлива епоха минає у творі як тло, проте тло значуще. Наприклад, цікаво було читати, як на африканських колоніях Британії відбилася Перша світова війна, і які наслідки це мало. Але найбільшу увагу Поли Маклейн пригортає та частина “тла епохи”, яку складають люди. Письменниця чудово оперує таким примхливим інструментом як історичні особистості. Не всі її герої мають яскраві характери, але про багатьох хочеться дізнатися більше. А реальних осіб, про долі яких радо наспойлерить Вікіпедія, тут вдосталь: принци (2 шт.), відомі мандрівники та авантюристи (безліч), трохи менш відомі авіатори (також є), письменниця (одна шт, зате яка! – Карен Бліксен, імовірно, найвідоміша за межами батьківщини данська письменниця 20 століття). І всі вони вирують навколо Берил – цієї чудової, але трохи дивакуватої Берил, ви чули, що вона утнула останнього разу?

Не знаю, чи можна вважати Берил Маркгем у версії Поли Маклейн, гарною рольовою моделлю – бо тут все ж таки йдеться про унікальну жінку в надзвичайних обставинах – але роман американської письменниці є вартісним і певною мірою “духопідйомним” читанням. Повільна і трохи сухувата оповідь зрештою оголює серцевину: не все в нашому житті залежить від нас, але там, де залежить, – завжди можна прагнути більшого.

Дещо можна зрозуміти лише дійсно заглибившись у себе. Віднайти там бажання злетіти, а потім – і крила. Знайти океан, який варто перетнути за один раз, та побачити всеосяжне небо. І хоч би які страждання нам випадали, вони, як казала колись Карен, є обов’язковою часткою таких див, прекрасними сплесками життя.

Традиційний PS про видання. Поліграфічно, як і годиться для Нашого Формату, воно чудово зроблено (і цього разу мене навіть не дратувало ляссе – зручніше приклеїли чи шо). А в обкладинку Маргарити Вінклер я просто закохалася.

b43c62ba_a696_11e6_981f_005056004a1d_b730a127_a697_11e6_981f_005056004a1d-resize1

А от з перекладом, який зробила Ганна Руль, а редагувала Тамара Клюкіна… Одразу скажу, що у порівнянні зі значною частиною свіжого “книжкового продукту” тут все доволі пристойно – тобто є якась кількість стилістично кострубатих рішень та словосполучень дивної побудови а-ля “не ясно, хто на кому стояв”, але їх не так уже й багато, та й зустрічаються вони  здебільшого на початку тексту. Потім чи то я вчиталася і не звертала увагу, чи то воно справді рівнішає… Коректорських огріхів також мало, тим більше, що частина з них – характерне переставлення літер всередині слова (моя власна улюблена помилка, нема на те ради!), не виключено, що притаманне перекладачці, бо в “цивільному” тексті вони вичищені, але подекуди лишаються у власних назвах. То ми маємо, до прикладу, герцога Глотсерського, а сову Мінерву чомусь вперто називають Міневрою… Тим часом, блощиці, які дошкуляли найбільше, мають інший характер – це трохи дивні перекладацько-редакторські стратегії, що стосуються змісту. А дошкуляли добряче, воно, ніби, щось непомітно вгризло, а потім незрозуміло де свербить.

Левова частина таких дивацтв стосується всього “навколоконячого”. Це щось незрозуміле, бо воно в одних випадках перекладене, в інших – ні. Відповідно, на одній сторінці можуть зустрітися коні на прізвиська Врек (Wrack якшошо), Мелтон-пай або Гаррі-Ап зі своїми друзями Пегасом, Розумницею та Посланцем. Нє, я розумію, що імена у них дійсно бувають дуже дивні, але якщо вже назвали бідолашну коняку Валлійська Гвардія, то не треба позбавляти читачів приводу їй поспівчувати… Дещо схожа ситуація з іподромною термінологію: щось переклали, щось не переклали, а щось так переклали, що краще би нє. Два найочевидніші для непрофесіоналів приклади мене здивували. По-перше, в книжці вимірюють зріст коней у хендах. І це абсолютно правильно, але мені чомусь здавалося, що долоня – вона і в Африці українською долоня. А інша дрібничка є вже перекладеною калькою з англійської: “Спочатку випереджає на довжину свого носа, далі – на довжину власного тіла. Нарешті – на дві довжини” – і все б нічого, але перегляд олімпійських трансляцій та читання перекладів Діка Френсіса в дитинстві в цьому випадку просто-таки просять про слово “корпус”. Але ні, в такому контексті воно не згадується. І ось таких дивних див в тексті є. У більшості випадків вони не несуть якогось серйозного змістового навантаження, лише трохи дратують читачку з обсесією класу “У будь-якій незрозумілій ситуації шукай оригінал” (наприклад, у половині випадків герої в оригіналі та в перекладі їдять різні речі – не знаю, чому халепа регулярно траплялася саме з кулінарною лексикою, особливо палтусу не пощастило). Але зустрічалися й грубші неоковирності. Класичний випадок знайшовся вже на 42 сторінці. “(…) зауважив Бішон Сінґх, наш конюх із племені сикхів”. На цьому місці я застрягла на кілька хвилин, намагаючись збагнути, що хотіла сказати авторка. Поділитися іронією на адресу чувака, який в тексті зустрічається три рази? Підкреслити, що для білого бвани всі не-білі на одне лице, і нема чого занурюватися у зайві культурно-етнічні деталі? Чи просто око замилилося, бо в попередніх випадках справді йшлося про племена? Полізла шукати оригінал, сподіваючись, що він мене розрадить.  В оригіналі  банально-лаконічне “our Sikh groom”. Не розрадив… Але головна бентега (у моєму випадку – абсолютно непозбувна) зачаїлася і вистрибнула із засідки, коли її вже ніхто не чекав. У післямові Пола Маклейн згадує про досвід писання про сильних жінок і каже таке: “Я вже відчувала щось подібне з персонажем Гедлі Гемінґвеєм у моєму романі “Паризька дружина“. От зараз боляче було! Відомою письменницею Маклейн справді зробив роман The Paris Wife. І розповідає він про життя Гедлі Річардсон – першої місіс Гемінґвей. Завіса. Тематика сильних жінок відбилася уповні, всім дякую, розходимось.

Наостанок ще хочу поділитися кількома фото Берил – оригінальне видання, до речі, зробило обкладинку з її світлини. Логічно, вона ж справді вважалася однією з найкрасивіших жінок свого часу. Але мені все одне подобається наша.

Парадний варіант.

2fuller-facebookjumbo

І робочий.

b9d4276db52b4e67ffeec6fce1c25a3b

Зберегти

Advertisements

4 thoughts on “Уперед і вгору. “Леді Африка”

  1. Добрый вечер! Пишу Вам от лица переводчика.
    Было приятно что вы так внимательно изучили текст и во многих местах я согласна с вашими комментариями, кроме одного самого для меня вопиющего, а именно относительно персонажа “Гедлі Гемінґвей”, мимо которого я просто не смогла пройти мимо.

    Хочу отметить, что данная оплошность произошла при редактуре и транслитерации, поскольку в моём исходном файле стояла “Хедлі Хемінґвей” и видимо кто-то из редакторов заработался и “переспрягал” то, что спрягать не стоило, отчего текст получил -100 к эрудиции, что очень жаль (не говоря уже о других утерянных при редактуре моментах, которые к счастью не так бросаются в глаза).

    К сожалению, вы не привели примеров с едой, подчеркнув что герои едят не то, что в оригинале, это меня удивило и заставило содрогнуться. Буду признательна если вы всё таки уточните этот момент и по возможности дадите свой вариант понимания блюда, перевод которого вас не устроил.

    Благодарю за внимание к книге и спасибо за ваши комментарии, они помогут мне стать лучше.

    Вподобано 1 особа

    • Доброго ранку, Анно! Ви мені трохи лестите, я не вивчаю книжки, просто читаю задля задоволення, тому й трохи сумно, коли під час читання трапляють… складнощі.

      Що ж до ваших зауважень… Власне, я тому назвала підходи “перекладацько-редакторськими”, що більшість дивних моментів може пояснюватися діями або однією сторони, або іншої. Дуже вам співчуваю з приводу перетворення Гедлі! Воно ж тому й так шокує: всю книжку зі статтю персонажів все було ідеально (попри те, що вистачає жінок зі складними іменами), аж тут наприкінці такий подаруночок! А в цьому конкретному випадку додає балів абсурду те, що Наш Формат – видавництво, чутливе до фемінітивів і таке інше…

      Тепер щодо їжі. Я не наводила прикладів, бо це є несуттєві насправді дрібнички, на які я звернула увагу лише тому, що маю таку погану звичку – дивитися, як кулінарні моменти описують англійською – задля самоосвіти, можна сказати. То просто здивувалася небуквальності у передачі деяких моментів. Якщо конкретніше, найпомітнішими моментами була перша вечеря Берил у Карен (27 глава) та різдвяний обід (30 глава). З Різдвом простіше: в перекладі йдеться, зокрема, про “копчене молочне порося” та “варення з журавлини”. В оригіналі варення – це relish, і, гадаю, це соус, дуже традиційний англійський журавлиновий соус до м’ясива (як я зрозуміла, на тому проханому обіді якраз підкреслюється, що багатії хоч раз на рік можуть з насолодою смакувати свої стрьомні британські делікатеси). І з поросям там трохи дивно. У тексті воно, бідося, had been roasted over smoked wood. Теоретично, може йти мова про вудженину, але це доволі дивний спосіб готувати молочне порося. То, спираючись на roasted, я би припустила, що це щось навроді барбекю – смаженина на відкритому вогні з ароматичної деревини.

      З обідом у Карен цікавіше. Там взагалі ситуація неоднозначна, бо всіляко підкреслюється, що Карен в кулінарному сенсі – за стандартами колоній – вимахується (ще б пак, йдеться про людину, яка згодом напише “Свято Бабетти”): її кухар готує нетипово вишукані та складні страви, але, схоже, не завжди дуже вправно. І оцей “палтус по-голландськи, що просто танув на язиці”… В оригіналі turbot in a hollandaise that melted on the spoon. В принципі, переклад доволі коректний, хоча спрощений (я в курсі, що без спрощень в такому випадку треба забагато пояснювати в примітках, мала колись пізнавальну розмову з цього приводу з іншою перекладачкою). Але око зачепилося за оце “on the spoon”. Просто, знаючи, що таке олландез – не складний за компонентами, але дуже примхливий у приготуванні, я б поставила на те, що танув там не палтус, а соус, причому буквально. Але, може, й ні. До речі, з палтусом також, очевидно, спрощення, бо навряд Карен могла собі дозволити справжнього палтуса. Припускаю, що могло йтися про spiny turbot – це рибка, яка живе набагато ближче до Кенії. То, може, його б краще було перекласти як “камбала”. У таких покручених випадках, коли в різних культурах однаковими словами називають різних з точки зору таксономії риб/птахів/тварин (може, пам’ятаєте епічний фейсбук-срач навколо перекладу Ле Ґуїн? оце от воно), максимально узагальнити, як на мене, не гріх. Ну і вже дрібничка-дрібничка – blanched tiny lettuces vs “бланшована брюссельська капуста”.

      Здається, ще щось було, але ще менш суттєво. Якось так. Перепрошую, що довго вийшло. У будь-якому разі, дуже вдячна вам за вашу роботу. У порівнянні з багатьма сучасними перекладами, які просто ой-ховайся, копирсатися в культурологічно-кулінарних дрібничках – за щастя, чесне слово! (Але з сикхами невдобно вийшло)

      Подобається

    • Сподіваюся, що сподобається ) А я після неї пообіцяла собі прочитати Карен Бліксен та побігла розшукувати інтернетиками мемуари самої Берил.

      Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s