To Watch List: літня колекція трейлерів до прийдешніх екранізацій

Здається, не секрет, що я шалено люблю екранізації (колись навіть збиралася створити тематичний сайт, але… не пішло діло). Але останнім часом кіноадаптацій більшає, і я не встигаю їх відстежувати. Тому вирішила раз на сезон робити собі пам’ятку з трейлерів: що й за чим знімають, на що хотілося б сходити до кінотеатру, що можна буде під настрій подивитися вдома, а в якому випадку треба просто зробити собі позначку у пам’яті “Якщо вже Голлівуд взявся – є й шанс отримати український переклад книжки”.

От сьогодні буде перша серія з трейлерів. Усе під катом.

Читати далі

Графічна пауза. Музи прерафаелітів у телевимірі

Учора було дуже круто, але слова після цього погано підкорюються. Тому, сподіваймося на дружні репортажі, і я все ще завинила щонайменш 5 постів про книжки. Але сьогодні пропоную подивитися на картинки. Вірніше, на картини та скріншоти.

Днями я планую коротко розповісти про три історичні міні-серіали. А сьогодні буде свого роду тизер – зібрання ілюстративних матеріалів до одного з них. Це “Романтики-відчайдухи” – бібісішна фантазія на тему сексуального життя та творчості прерафаелітів першого покоління. Про специфічну концепцію та образи самих художників буде в анонсованому матеріалі, а тут – про “навколишнє жіноцтво”.

Знову ж таки, ота концепція призвела до того, що єдиною мінімально автономною жіночою сюжетною лінією на всі шість серій стала демонстрація потягу Ліззі Сіддал до малювання та її перших успіхів. На мій великий подив, про відому в майбутньому поетесу Крістіну Росетті (а це все ж сестра головного героя!) автори не прохоплюються жодним словом. Тим не менш, героїнь у серіалі багато – матеріал змушує – і деякі образи доволі цікаві, хоча й не вільні від стеореотипізації.

(Маленьке зізнання: я люблю роботи братства. І тому чи не найцікавіше для мене було подивитися, яких саме акторок обрали на роль жінок, чиї обличчя загальновідомі. Ні, я не перебільшую популярність британського живопису 19 століття – просто ці сюжети розповзлися такою кількістю книжкових обкладинок, шо ой. Пам’ятаєте зелені покетбуки від російської Азбука-Классика?)

Почну з найвідомішої фігури та однієї з найвідоміших картин. З “Офелії” Мілле, для якої позувала Елізабет Сіддал – подруга, учениця, муза та під кінець життя – дружина Данте Габріеля Росетті.

john_everett_millais_-_ophelia_-_google_art_project

А це серіальний епізод із Емі Менсон.

p01ghnch

Читати далі

Якби “Анжеліка” зіграла в престоли.Versailles (1й сезон)

Я повернулася до вишивання, а це означає ще одне: кількість переглянутих коротких серіалів в такі періоди зростає втроє-вчетверо. Причому серіали ці навмисно розмаїті. Той, про який хочу розповісти сьогодні, з костюмної братії, але – отака оригінальність – не вікторіанський і не про Середньовіччя.

Спільний продукт канадського та французького виробництва (знятий, між іншим англійською, що трохи збиває настрій) пішов модним шляхом “У нас теж є матеріал на “Гру престолів!” і взявся розповідати про становлення абсолютизму у Франції. Кров, інтриги, відверті еротичні сцени – ну все, як у дорослих. У центрі уваги – знана історія про те, як один “просто король” перетворився на Сонце. А метафорою змін в країні та розростання влади короля тут виступає поступове будівництво такого мегаломанськи прекрасного палацу, який годі було й уявити. Мадам та мсьє, дозвольте розказати вам про перший сезон “Версаля“.

VERSAILLES-fresque

Серіал стартував восени минулого року й, схоже, одразу розмахувався на щось велике. Це доволі дорогий проект, до того ж на такому матеріалі, який дозволяє добряче погулятися. Перша десятисерійка (алілуя, його таки справді подовжили!) вельми своєрідно переказує події 1667-1670 років. Ключові чекпойнти присутні, але у якийсь виразний історизм тут не граються. І це, як не дивно, один з вагомих плюсів. А до інших можна віднести:

Читати далі

Страшливіша за війну. Жінка, що керувала системою армійських медсестер у Штатах

Я тут днями пожувала першу серію дуже багатообіцяючого американського мінісеріальця Mercy Street. Йдеться там про 1862 рік, Громадянську війну та жінок, що працюють (або ж волонтерять) у шпиталі союзників. Сюжет має претензії на любовну мелодраму, але сетинг цікавий, персонажі (й особливо персонажки) також,  то будемо подивитися – а тоді вже докладніше напишу. Але про одне хочеться розповісти просто зараз.

Оупенінгова сцена там присвячена тому, як головна героїня з Північного боку – молода вдова трохи за тридцять проходить співбесіду перед дуже суворою літньою жінкою. Мері палко демонструє аболіціоністські погляди й потенційна начальниця – загадкова міс Дікс вирішує відправити свіже поповнення у філіал медсестринського пекла – шпиталь у нещодавно відбитій Александрії (Вірджинія), де емісарок міс Дікс ще немає. Свіже поповнення резонно перепитує, чи добре її там зустрінуть за таких умов. На що міс Дікс відповідає приблизно таке: Армійські лікарі не люблять жінок. І медсестер. І мене… Але якщо до вас не поставляться привітно, це означає, що небажаною є і я. А мені не подобається, коли до мене не ставляться привітно.

dix

Десь так і сталося: ніхто у шпиталі не був у захваті від появи нової медсестри, але, розчувши пароль “Я від міс Дікс”, тамтешні достойники перекошувались обличчями і відступали. Що ж це за міс Дікс така, що конфліктувати з нею бояться армійські лікарі з високими званнями? Пішла курити Вікіпедію. А там швидко з’ясувалося, що міс Доротея Лінд Дікс – дійсно була непересічною особистістю.

Короткий переказ ключових вікі-цікавинок під катом Читати далі

Хто косить ту траву, що біля дому? Американський серіал про дружин перших астронавтів

І ми нарешті додивилися найцікавіший для мене серіальний реліз цього літа. На превеликий жаль, проект не є щасливцем, адже продовження в нього не буде. А шкода, бо він незвичний та прикольний. Проте у нас є 10 серій, і вони варті уваги. То про що мова?

Перебіг космічних перегонів 1960-х у масовій свідомості відбився у картинках запусків, посмішці Гагаріна, фотках далекої Землі  та безмертному That’s one small step for a man, one giant leap for mankind. А, виявляється, навіть медійна реальність була значно складнішою. Я, наприклад, не знала, що США в космос збиралися усім табором, де свій фронт робіт був не лише в астронавтів, інженерів, програмістів – але ще й у піарників в настільки широкому значенні. Адже серед них volens nolens працювали жінки, які таку долю для себе не обирали. Працювали вірними подругами “Наших Хлопців” – такими ідеальними дружинами, що степфордські нервово розмазують помаду в куточку. Для когось це було втіленням найсміливіших мрій, для когось – комплектом страшенних траблів. І про те, і про інше вичерпно розповідають у АВС-ішному The Astronaut Wives Club.

Лишень я дізналася про існування такого проекту, як дух перехопило від того, якою шикарною є ідея показати настільки відомі події з геть незвичного боку. Згодом виявилося, що виконання трохи підгуляло, але результат все одне дуже цікавий – з усіма його плюсами та мінусами.

Читати далі

Музична пауза

Днями мене знову накрила хвиля роздратування щодо того: які Starz нехороші люди, бо розірвали перший сезон Outlander на дві половини із піврічною перервою між ними.

І так дратувалася, так дратувалася, що, по-перше, провела масовану рекламну кампанію (а шо, мені одній страждати?) в неохоплених колах; по-друге, прочитала другу книжку з циклу (а це більше тисячі сторінок, все ж таки); по-третє – вже другий тиждень намагаюся вигнати з голови центрову музичну тему. Невдало.

А тут полізла трішки про цю The Skye Boat Song почитати. А там такі контексти!

“The Skye Boat Song” is a Scottish folk song, which can be played as a waltz, recalling the escape of Prince Charles Edward Stuart (Bonnie Prince Charlie) from Uist to the Isle of Skye after his defeat at the Battle of Culloden in 1746.

– каже нам Вікіпедія. Ач яка історична адекватність сюжетам книжок/серіальцю! Відповідно, пісня існує в кількох варіантах. Серед них найвідоміші – максимально конкретний:

Speed, bonnie boat, like a bird on the wing,
Onward! the sailors cry;
Carry the lad that’s born to be King
Over the sea to Skye.

і так далі… або ж трохи абстрактніший – Стівенсона, до речі (тут можна знайти переклад російською).

Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.

Аж тут виявляється, що під серіальні потреби один з варіантів вирішили переробити.

Читати далі

Серіали про жінок: 2, ні, 3 шт.

Навіть якщо трапляється щось цікаве, розповісти про це чомусь місяцями руки не доходять. Але ж деякі речі справді того варті. Тому – парам! – я подумала: нехай вже коротенько, аби було. Думаю, нікого не здивує звістка, що серед телевізійної продукції я також підшукую щось незвичне/цікаве/оригінальне про_жіноче. Останніми роками знаходити таке стає все простіше. Та зараз я швиденько розкажу про три мінісеріала цього року. Один – відомий. Інші – на жаль, не дуже.

Пуфф, думаю про The Crimson Field, чули всі, хто вже стикався з особливостями бібісяшної меморіальної ефірної сітки, присвяченої століттю від Першої світової.

p01vbnlc

Далі цитую свій червневий фейсбучок: “Зєло рекомендую сабж – цікава бібісішна шестисерійка про польовий госпіталь зразку 1915 року на Західному фронті. Між тим у центрі уваги не лікарі, а медсестри (тест Бехдель серіал проходить із присвистом): з одного боку – молоді волонтерки із боєкомплектами скелетів у шафах, а з іншого – шикарний із драматургічної точки зору конфлікт суворих кадрових військових сестер. Сюжет наскрізний, проте кожна серія зосереджується на певних проблемах (а ілюструють ці проблеми переконливі персонажі на одну серію – більшість із добре впізнаваними обличчями. Таких багато – це ж англійський серіал. (До речі, про знайомих: хто у GoT не любив Талісу – я вас попередила!)”.

Серіал справді дуже прикольний, проте має недолік – я так і не знайшла підтвердження, що його можуть подовжити. А дарма – історії більшості центрових персонажів є куди розвивати.

Другий серіал, про який варто згадати, це – теж саме, але з іншої точки зору. Anzac Girls – це також про медсестер на Першій світовій. Але цього разу – австралійських.

Читати далі

і про відтерміновані задоволення

Не минуло й три місяці, як я доотримувала подарунки на день народження. Оцей, мабуть, найочікуваніший (і не тому що запізнився). Два з гаком кіло щастя.

Моя лялькова колекція пішла у спіраль: із чого почалася – до того й повертається. Фан я чи не фан!
Пруфото

і про навіяне

Раз уже згадала – залишу це тут.
Шмат із саундтрека чудового грецього кіно про тугу за Стамбулом.


Одна із найулюбленіших мелодій останнього часу )

про королев

днями із цікавістю розглядала фото-пост
про королев та актрис, що грали їх у кіно

поповнила свій вішліст на подивитися. саме вчасно, бо я останнім часом призвичаїлася вишивати під костюмні драми та мелодрами. навіть не уявляю, щоб я робила без БіБіСі

але що цікаво. одне з провідних місць у тому пості посідає образ Анни Болейн. декілька варіантів вказано. ще більше згадали в коментах

і жодного разу – мою улюблену Анну
Женев’єв Бюжо з Тисячі днів королеви Анни (під таким варіантом його демонстрували свого часу Плюси)


вголос. фото LIFE

Сестри Магдалини

врешті подивилася сабж
така собі якісно знята соціальна драма
про дівчат, яких в Ірландії ще у шістдесятих закривали до притулків із спеціалізацією _перевиховання грішниць_
загалом так передбачалося перевиховувати повій. а далі – як вийде… одна зганьбила родину тим, що стала жертвою згвалтування. інша насмілилася народити дитину поза шлюбом…

у фільмі і якихось жахіть страшних немає… і нелюдських тортур, на які очікує загартована дискурсом 1937 року уява…
просто перебіг буденних подій. і якраз від цієї буденності стає насправді страшно. через те, що ще у 20 столітті у Європі настільки нівелювалися права жінок. і від того, що останній з притулків Святої Магдалини закрили лише у 1996…

про патріотичне виховання…

если у народа есть юноша, который способен замуровать себя в стене крепости, страна эта и народ этот непобедимы…

цитатко отримано в результаті перегляду (правда, сьогодні, а не вчора) Легенди про Сурамську фортецю

на такому-от фольклорі покоління грузин виховувалися…

Gone With The Wind

тільки-но передивилися першу частину фільму. загалом і читалося, і дивилося воно стільки разів, що казати тут нема про що…
тому – суто технічне

1. коли я вирішила з респектних міркувань таки купити ліцензію, то, відверто кажучи, боялася, що на диск запхають виключно версію із старим радянським дубляжем (бо свого часу так накололася із Потопом, який дуже хотілося подивитися в оригіналі – а фіг)
нє, тут все як треба, оригінальний звук та дубльований російською. вірніше, _передубльований російською_, до того ж так, що перші хвилин п’ятнадцять я плювалася без зупинок.
в ітого: Ретт, Мелані, Мамушка, Ешлі + деякі персонажі другого-третього планів – цілком пристойно, Ретт так навіть добре
Скарлетт – ммм… мммм… ммммммм… звикнути можна…
Джеральд О’Хара+деякі персонажі другого-третього планів – це такий капець, що звук просто хочеться вимкнути…

але то таке, все одне ще передивлюся в оригіналі

2. усю дорогу думалося: йой, фільму наступного року сімдесят років виповнюється, ак дивиться і зараз на ура
нє, ну не стовідсотково на ура, зрозуміло…
і підступні думки: а перезняти зараз. а з нормальними батальними сценами. а з мальовничою облогою Атланти
а щоб було красивіше, епічніше, кровавіше.
а щоб виживання на фронті та за його межами ще більше за живе чіпали…
а
а власне це зробив декілька років тому Ентоні Мінгелла. зняв Холодну гору. моє бездушне серце нє впєчатлілось ні разу

ну то й фсьо. Вів’єн Лі зараз не знайти (Джоан Веллі-Кілмер – то було просто за межами добра та зла). і Кларка Гейбла. І Олівію де Хевіленд
не в картинці щастя… операторській роботі, спецехвектах
і не завжди навіть в режисурі…

і святе чіпати не можна…

Подивилася…

Привиди Гойї

Красива та атмосферна ілюстрація до прокляття: а шоп ти жив у добу змін…

их… по-іншому і не скажу…

а, ну хіба що дрібнички…
Форман вже трішечки не той, та все одно Майстер…
а Бардем – дюже харош, треба його врешті Mar adentro подивитися…
а взагалі – я зростала на Фейхтвангері, самі розумієте ставлення до теми :Р