Полювання на нареченого у мишачому варіанті. “Миші: казка-шкряботушка”

З усіх чудових завдань від #YakabooBingoSummer для мене чи не найскладнішим мало стати ніби простеньке та очевидне – “Книжка про улюблену тварину”. “Шо ж робити? – думала я. – Коти? Банально. Книжки про землерийок (моя тотемна тварина вже років десять – то бурозубка) існують, але перекладених версій я не бачила. Книжки про тихоходів мені геть не траплялися, морські свинки – також нечасті гості на українських книжкових полицях, а перечитувати “Алісу в Дивокраї” заради Соні – це якось некреативно. О! Миші! Миші врятують людство в моїй особі!”.

Миші врятували-таки, але не настільки впевнено, як могли би. Ну але тут вже мені закортіло екзотички. Можна було піти простим шляхом і купити парну до “Ліндберґа” книжечку про мишеня-Армстронга. Але я подалася в бік “казки-шкряботушки” Соні Атлантової, що її видав Фонтан Казок.

Як на духу: останнє, чого я б могла чекати казкової пригодницької повісті про грузинів для молодшого та середнього шкільного віку, – це сюжет, що крутиться навколо шлюбної проблематики. Але така воно є – мила дитяча книжечка з чудовими ілюстраціями про мишачу спільноту, підвалини якої тримаються на старосвітському патріархальному шлюбові. Вааа! Життя мене до такого не готувало.

“А Оришка сиділа тим часом у дідовій норі й обмірковувала важке питання: чи варто їй сподіватися на заміжжя, чи полишити цю безглузду затію?”

Читати далі

Advertisements

Місце в серці у формі песика. Три дитячі книжки про собак

Ніби люблю гризунів та котів (так, іноді це непросто поєднати), а навколо мене вперто юрмляться книжки про собак. У першу чергу – дитячі книжки про собак, і про частину з них вже час розповісти. Тим більше, добірка вийшла цікава: кожну з книжок можна віднести до категорії “Психологічна проза для маленьких” (попри те, що одна радше казка-притча, а ще інша – така жорстка психологічна проза, що направду аж соціальна), кожна з них розглядає певний “кейс” та пропонує моделі поведінки. Дві з них для молодших дітей, одна – для “середнього шкільного віку”. Дві – з картинками, одна – з надлишком слів. Дві – українські, одна – американська. Одна мені просто сподобалася, ще одна – непросто сподобалася, ще ще одна – неймовірно сподобалася. То що воно таке?

DSCN3227

Бігль-старший” Оксани Лущевської купив мене… картинками, чесно зізнаюся. Але до ілюстрацій Наталки Гайди там обіцяли ще й цікаву історію про самотніх усіх – дитину, дорослого та собаку.

35278998

Коля хоче собаку, його батьки собаку не хочуть. Тому Коля хоче собаку для немолодого сусіда дядька Мирона, який тихесенько собі колекціонує фігурки качечок. І одного дня хлопець зустрічає дуже немолодого напівбігля… і доля дядька Мирона вирішується ще до того, як він про це дізнається.  “Бігль-старший” – це спокійне й дуже осіннє оповідання про розділення самотності, любов та потребу дбати. Усе у ньому до ладу, усе на місцях і з дозованою мораллю. От тільки є в ньому один момент (якщо ми вже про мораль), що він мені дуже погано заходить. “Якщо дуже хотіти – мрії збуваються” – це хороша ідея. “Допоможи ближньому своєму” – ще краща. Але слизьке місце: “Я краще за ближнього знаю, чого йому треба” – і саме по собі проблемне (зокрема обґрунтуванням – як не виправданням – емоційних маніпуляцій),  а тут ще й додатково тема чутлива. Літні люди і їхні літні улюбленці… Тут, як на мене, потрібен триптих. Але книжки-доповнення вже були б не настільки світло-оптимістичними.

У мене з’явилася погана звичка – міряти українські дитячі книжки-картинки мірилом “Зубр шукає гніздо“. От, наприклад, “Ведмідь не хоче спати” – це 0.75 зубра, а “Де Ойра?” Тані Стус – 0.85.

Читати далі

Графічна пауза. Pursuit of love у мем-варіанті

– Гусь не смішний.

– Ти просто випадаєш з цільової аудиторії більшості картинок. Але от диви-но сюди!

– Бггггг!

– Я ж казала: Гуся під себе ще треба знайти.

Ідеальних мемів не існує, але у своїх нішах та вагових категоріях багацько з них почувається сухо і комфортно. А от вихід за межі ніші може бути проблемнішим. Саме тому я, не будучи фанаткою фейсбучного Гуся, не змогла пройти повз його книжковий варіант. По-перше, із суто ідейних міркувань: більше артбуків, різних і няшних! По-друге, мультиформатність – це ж цікаво!

DSCN3085

Результат вийшов трохи неочікуваним. Книжковий Гусь мені сподобався більше за його соцмережевого пращура. При цьому я цілком розумію симпатиків першоверсії, які лишилися розчарованими. Гусь у Фейсбучику та Гусь у “Як Гусь свою любов шукав” – це Гусі, які суттєво різняться.

Спрощена формула мала б приблизно такий вигляд: менше гумору (він тут має переважно графічне втілення і набагато м’якше за відчайдушну шаржовість мемасиків), більше лірики. З буквальною лірикою все просто і очевидно. Сюжет невеличкою книжки-картинки вкладається в три речення: Гусь мається -> Гусь шукає розради -> Гусь знаходить кохання. Звісно, можна посперечатися, чому єдиними ліками від екзистенційної маєти є кохання, але тут модус вже назва задає, то не книжку про кохання критикувати за те, що вона про кохання. Бачили очі, що купували, і таке інше. (NB: читати цю книжку заради сюжету – затія сумнівна, він справді такий простий, що аж спрощений, плюс нечужий деяким штампам селф-хелп літератури).

З небуквальною лірикою цікавіше. Вона у картинках. Суто графічно книжковий Гусь ненабагато складніший за інтернетного, але у книжці ці мінімальні засоби все ж таки створюють доволі цілісний світ. Причому світ дуже… послідовний в деталях. Як на мій смак, тут взагалі класно синхронізовані текст та ілюстрації, і простенькі тези мають рівно те графічне втілення, що спадає на гадку як не першою думкою, то другою. Деякі картинки викликали у мене щире розчулення, бо ловила себе на тому, що в подібних обставинах _оте саме_ реально малювала би _саме так_. І якраз ця синхронізація з графічною складовою забезпечила доволі несподівану річ: до незручності простенька історійка гарантовано стане для мене comfort reading. Не через що, а через як. Чому? А просто є образи дуже срідні. Оцей, наприклад:

DSCN3091

Під катом трохи більше ілюстрацій, що допомагають створити враження про картинки, історію та її динаміку.

Читати далі

Графічна пауза. Сіре буття vs Руді мрії

Я добряче занедбала одну зі своїх улюблених рубрик, але на те є виправдання. Аж два. Перше – останнім часом мені не траплялися аж настільки цікаві комікси/графічні романи, що про них кортіло отак в картинках розповідати. Друге – бо я все чекала, чекала на дещо особливе – і дочекалася!

Та-дам! Сьогоднішня “Графічна пауза” присвячена книжці українською – перекладу відомого франкоканадського дитячого графічного роману, що його Ізабель Арсено намалювала за мотивами п’єси Фанні Брітт. Зустрічаймо, “Джейн, лисиця і я” – книжка, в реальність якої я остаточно повірила лише тоді, коли стирала порохи зі сканера.

DSCN2990

От наскільки складно мені ведеться з підлітковими коміксами – вони постійно здаються якимись надто простими, надто буквальними і надто бадьоро пригодницькими – настільки ж добре заходять ілюстровані книжки, розраховані на молодшу за віком аудиторію. Ті, що я їх читала останнім часом, чомусь набагато цікавіші, мають виразнішу концепцію та відсутність шаленої дії компенсують ліричністю та тихим споглядальницьким захватом. “Джейн” якраз із таких книжок: маємо дуже просту і спокійно розказану історію про болючий соціальний досвід маленької дівчинки. Проте не настільки маленької, як зазначає видавець. Віват вказує як рекомендований вік аудиторії 6+, але тут насправді щонайменш 9-10+ та й на старший вік непогано буде. Ні, нічого шокуючого в тексті чи ілюстраціях нема. Зате є інтертекстуальність, що не конче вимагає знайомства із “першоджерелами”, але все ж таки воно додає насолоди від читання (і це якщо навіть не згадувати про радість впізнавання окремих мізансцен та сюжетних поворотів).

Читати далі

Вішлист до Арсеналу. Частина перша: дитяче й підліткове

До Книжкового Арсеналу лишається ще місяць, але від уже озвучених анонсів паморочиться в голові. Тому я сумлінно посапала попередні вішлисти на предмет вже купленого-подарованого, підчитала трохи запаси та свіжі надбання (і героїчно вийшла майже на те, з чого починався цей рік – ДН був дуже плідним) і готова до жадібних пароксизмів. Укладаючи попередній “передарсенальний” вішлист, я чомусь була впевнена, що потенційно цікавих книжок стане на ще один пост. Але ні, як все увіпхати в один запис – вийде щось дуже негарне та майже нечитоме.  То вирішила трохи розподілити мрії між різними кошиками. Сьогодні поділюся захцянками з дитячо-підліткового асортименту. Але далі обов’язково буде!

У дитячому сегменті панують книжки, на які приємно дивитися.

По-перше, книжка-картинка про Фріду Кало.

17903895_1482028438536663_3450220384402738474_n

По-друге, добірка “мишачих” книжок (є у мене маленька мрія – колекціонувати ілюстровані книжки про гризунів та деяких комахоїдів, але поки що реалізувати її не вдалося).

Ну і дрібка класики, що непрямим шляхом подарувала російській мові слово “краснолюд”.

img218_1_43

Читати далі

Життя гірке, брехня – солодка. “Дерево лжи”

Минуло вже три місяці 2017 року, але я лише зараз серйозно взялася за свою гарячу десятку. І першою з письменниць до категорії “От і познайомилися” перейшла британка Френсіс Гардінґ. Я довго крутилася навколо її фентезійного дитячого циклу, але нарешті… ні, не українською, російською переклали, можливо, уже найвідомішу з написаних нею книжок. Премії (і то не лише галузеві), шикарна критика, розголос, переклади, подарункові видання. The Lie Tree, “Дерево брехні” побачило світло лише у середині 2015-го, але доля в нього складається блискуче. І це справді дуже хороша книжка для молодших підлітків – непроста і неприємна, та все ж цікава і здатна щиро говорити про вагомі проблеми.

32329587

Родина чотирнадцятирічної Фейт похапцем збирається і переїжджає на маленькій віддалений острівець. Офіційна версія – батька Фейт, превелебного Еразмуса Сандерлі, покликали взяти участь у розкопках, він ж бо знаний палеонтолог. Неофіційна версія – газетами пішов поголосок про те, що шанований експерт підробляв найвідоміші свої знахідки. Фейт пишається та захоплюється своїм батьком і вона готова докласти всіх зусиль, щоби допомогти йому врятувати професійну та сімейну репутацію. Та на дворі лише друга половина 19 століття, і від розумної дівчинки очікують лише гарної поведінки та сумлінного ставлення до надважливої мети – привчити молодшого братика-шульгу їсти та писати правою рукою. Але Фейт не збирається сумирно сидіти вдома, коли батько випадково помирає, мати починає дивно поводитися, а легенди про чудесне дерево, що живиться неправдою, виявляються не такими вже вигадками.

Порівняння – на диво нав’язлива річ, тому перша думка, яка виникає під час читання “Дерева брехні“: “Ухти, готична “Кальпурнія Тейт!”. Так, тема поневірянь та емансипації упосліджених однолітків – це популярний мотив сучасної дитячої літератури. Але між Кальпурнією Тейт та Фейт Сандерлі різниця полягає не лише в тому, що героїня американської письменниці “живе” майже на тридцять років пізніше. Кальпурнія – “Джеррі Даррел у спідниці”, юна натуралістка, яка мріє стати ветеринаркою та отримає таку-сяку підтримку з боку родини (принаймні, у неї є дідусь!). Фейт Сандерлі цікавиться не стільки живими тваринами, скільки мертвими (це я про палеозоологію, ви не подумайте), але вона живе в геть інакшому світі. Світі, де дівчинка однозначно не може мати таких інтересів.

Читати далі

#readwomen. Дудли на честь письменниць. Випуск 3: 2010-2012 рр

Я пам’ятаю, що обіцяла продовжити збирання дудлів про жінок-письменниць ще у лютому, але… Тоді не склалося. Зате тепер у нас березень – зокрема місяць жіночої історії. То це виходить навіть не “Краще пізно, ніж ніколи”, а майже чесне: “О, а так навіть краще!”. Тим не менш, перепрошую через цю прикру затримку.

Тим часом з’ясувалося, що саме 2013 рік, яким я завершила попередній огляд, був певною мірою революційний. Адже чим глибше занурюватися в історію, тим менше (трохи) “про-жіночих” дудлів. І абсолютно точно – менше розмаїття стосовно _нашої_ теми. Дивіться самі: за останнє півріччя 2012-го око зачепилося лише за одне гуглосвяткування – річниці від дня народження Джулії Чайлд. Але відома американська кулінарка прославилася не лише за рахунок телешоу, її книжки і нині залишаються дуже помічними.40

Далі теж негусто. Гугл відзначив ювілей відомої чилійської дитячої письменниці Марсели Пас… образом її найвідомішого героя.

unnamed

Чи можна сказати теж саме про дудл імені Агнії Барто – навіть не знаю. Я б швидше розраховувала на Таню з м’ячиком.

41

Читати далі

І сталося світло! “Місто Тіней”

Мало що мене радує останніми роками настільки ж, наскільки кілька тенденцій у книговидавництві. Серед них: розширення діапазону перекладених видань; увага до нових (часто орієнтованих на графіку) форматів та натяк на майбутній розквіт цікавої літератури для “середніх” школярів та підлітків. Зокрема те, що в цих нішах вже не поодинокі книжки виринають, а такі-сякі напрямки формуються. І звістка про те, що Фонтан Казок під зимові свята видав казково-фентезійну святочну повість для middle-grade-аудиторії, мене дуже потішила. Теоретично. Та потім я побачила оформлення цієї книжки, і зрозуміла, що вона мені гостро необхідна (і, ні, не лише тому, що дівчинка на обкладинці в такому ракурсі дуже подібна до моєї близької подруги).

dscn1604

Місто тіней” – дебютна дитяча повість Мії Марченко – є прикладом дуже чесного позиціонування. Ця книжка є рівно тим, чим здається на перший погляд та з анотації: “проблемним” святочним текстом для дітей середнього шкільного віку з усіма обов’язковими елементами, впізнаваними сюжетними стандартами та цікавою усереднено центральноєвропейською естетикою (приблизно в тому ж напрямку Володимир Арєнєв скерував “Порох із драконових кісток“, тільки тут все більш дитяче).

У дванадцятирічної Марти (люблять українські письменниці це ім’я) помирає матір, і дівчинка переїжджає до іншого міста, щоби жити з батьком та його нареченою. До оновленого життя згорьована дитина ставиться вкрай непривітно – стосунки з батьком ніякі, в новій школі дівчинці не подобається, потенційна мачуха – особа дуже неприємна, саме місто якесь дивне, і все на світі хоче розлучити Марту з фігуркою янгола зі слонової кістки – материним подарунком. Але за засніженими лаштунками Міста-у-Моря ховається казкове Місто Тіней, в якому колись горе та злоба майже винищили світло й позбавили мешканців не лише їхньої магії, але Духу Різдва.

Читати далі

Графічна пауза. Присмак минулого (але щоб без джему!)

Знаю, що не годиться так часто робити пости про комікси/графічні романи, але тут мене замкнуло: не можу не поділитися. Не скажу, що сьогоднішній випуск присвячений чомусь наднадзвичайному, але це вельми симпатичний твір, що в порівняно легкий та дещо мелодраматичній формі проговорює непрості теми. А ще серед героїв є персонаж, який займається приблизно тим, що й дехто з моїх друзів. І це не дуже поширена професія 🙂 Ну, і зрештою я вже колись обіцяла розповісти про Руту Модан.

Донька медиків Руту Модан на сьогодні є однією з найвідоміших коміксисток Ізраїлю. Міжнародної слави вона зажила вже завдяки своєму першому “повнометражному” графічному роману – Exit Wounds – в якому молодий таксист змушений копирсатися в неприємному теперішньому свого зниклого без вісті батька. “Наскрізні поранення” у 2008 році забрали премію Айснера за кращий новий графічний роман, ну і… але доволі круто все стало раніше: гостьовий “комік-блог” в New York Times, галузеві нагороди трохи меншого (або не настільки міжнародного масштабу)… “Короткометражки” (серед ранніх коміксових робіт Модан, до речі, є “екранізація” одного з оповідань Етгара Керета), коміксова журналістика (воєнна в тому числі), дитячі проекти. А потім у 2013-му вона написала/намалювала свій другий великий графічний роман – і знову забрала Айснера. І якраз про The Property я хотіла розповісти сьогодні.

16059656

Я недаремно так часто послуговувалася кіношною лексикою, адже “Власність” – це фактично кіно у картинках. І кінематографічність тут не метафора, а цілком робоча творча метода. Модан ретельно вибудовує мізансцени, шикарно працює з діалогами, використовує спецефекти, викручується, коли йдеться про прийоми, що в графічній формі реалізувати важко (приклад буде нижче), і навіть робить наприкінці чесні “титри” – перелічує “акторів”, з яких малювала всіх персонажів. Ну і фабула там від цілком стандартної трагікомічної драми-мелодрами. Молода телепродюсерка Міка, яка нещодавно поховала батька, змушена летіти разом зі своєю бабунею до Варшави. Стареньку раптом перемкнуло і та вирішила поборотися за нерухомість, що її сім’я мала у Польщі до Другої Світової війни. Проект нічогенький, переконують Міку юристи, є люди, що успішно це зробили. Але бігаючи нотаріусами наввипередки з надто ініціативним “другом родини”, Міка починає сумніватися в тому, якою насправді є мета пані Регіни. А тут ще й симпатичний “гід для євреїв” (за сумісництвом – художник-коміксист) відволікає дівочу увагу.

Читати далі

Графічна пауза. Персоніфікації йдуть на війну

Здається, перший том Pretty Deadly Келлі Сью ДеКоннік був першим же онгоінг-коміксом, до якого я дісталася у свідомі роки (а було це лише минулої весни, ну то й можна собі уявити, скільки часу витрачено марно). Тоді пригоди Джинні – доньки Смерті – та її друзів і ворогів залишили по собі типові _змішані почуття_: цікава історія, вкорінена в індіанські легенди, дуже незвичні динамічні малюнки Емми Ріос vs певного сюжетного сумбуру і легкого нерозуміння “Отаке все красиве, але навіщо?”. Другий том справляє вже інше враження – там все більшою мірою працює на одну лінію, одну ідею, одну метафору. До того – травматичну для західної масової культури і все ще “ювілейну”. Випуски 6-10 Pretty Deadly показують коміксову, але не менш від того жахливу Першу світову війну.

28333412

Сюжет “Ведмедя” лише скраєчку торкається тих змін, до яких призвела мммм… революція в Царстві Смерті, а до знайомих за першим томом героїв звертається тільки за нагальної потреби. Але дещо лишається вічним – скелетик Кроля продовжує розповідати казки Метелику. Цього разу про Ведмедя, що знищує вулики, бо такою є його природа. У Царстві, де порядкує нова господиня, все спокійно.

pd4

Читати далі

#readwomen. Дудли на честь письменниць. Випуск 2: 2013-2014 рр

За перші два з гачечком тижні 2017-го уже нападало трохи тематичних дуглів, але хапатися за них ще зарано – онде поле неоране попередніх років. Тому сьогодні чергова добірка жіночо-літературних дудликів у режимі зворотнього дворічного відліку: з грудня 2014 року до січня 2013-го. Поїхали?

Генрієтта Едвардс – канадська феміністка (власне, вона радше правозахисниця, аніж письменниця, але друковані праці в неї також були). А ще дудл зроблений за мотивами малюнку Кейт Бітон, за книжками якої я безнадійно полюю вже другий рік.

2

Акіко Йосано – дуже (і скандально – як годиться) відома японська поетка.

1

Зофія Налковська – польська письменниця родом (в творчому значенні) з “молодопольського” гнізда, яка крім усього іншого прославилася першою рецензією на “Цинамонові крамниці” (про неї докладніше треба питати на Дівчатах райської яблуні).

3

Читати далі

#readwomen. Дудли на честь письменниць. Випуск 1: 2015-2016 рр

22 грудня Гугл зробив ще один приємний подарунок до прийдешніх свят – чудовий дудл на честь дня рождення Марка Вовчка.

marko-vovchoks-96th-birthday-5723092383956992-hp2x

Я помилувалася, помилувалася і подумала: а якими ще були дудли на честь знаних і не дуже жінок-письменниць. Відповідь – під катом. Узнала багато нових імен.

Читати далі

Графічна пауза. Усе чудернацькіше та чудернацькіше.

Пригадалося, що, як я писала про “Дивнії дива“, то заїдало мене питання: чи можливо було створити подібний сюжет-оммаж вісімдесятим, але так, щоби він був про-дівочим. Я тоді песимістично вирішила, що потрібні дев’яності та привітаннячка вже трохи іншим культурним шарам. А даремно зневірилася, бо – як раптом з’ясувалося – майже “отаке саме, тільки з дівчатками” існує. Тільки це серіал трохи іншого ґатунку – коміксовий ongoing.

28204534

Перші випуски Paper Girls Браяна Вона побачили світ ще до того, як влітку гримнули Stranger Things, але зараз вони регулярно потрапляють в списки “Що робити, як вам було ЗАМАЛО!”. І це справді майже той самий сетинг та майже той самий підхід – чудернацько-гікнутий світ вісімдесятих, де компанія підлітків має протистояти несподіваній чортівні. Тільки цього разу хоробра четвірка є суто дівочою.

Читати далі

Мої перші українські книжки

Побачила, як Фейсбуком (Ладо, привіт!) гуляє флешмоб #ДеньУкраїнськоїПисемностіТаМовиНаближається, присвячений україномовним книжкам, які мали найбільший вплив на ніжні дитячі мізки. Опиратися ностальгії було не сила, але щоб не загубилося, вирішила повісити базову версію тут.

Отже – покаянний мемуар. У моєму дитинстві книжок українською… майже не було. Російськомовне місто та болгаромовне село, етнічно-строката родина із дефолтною “мовою міжнаціонального спілкування”, але головне – у мої три рочки наша родина переїхала туди, де з книжками взагалі було доволі сутужно. У продажу, комунальна бібліотека була нічогенька – принаймні, дитяча її секція. Тому з трьох моїх улюблених книжок українською дві – малюкові, що залишилися в діда та бабуні, і лише третя – спеціальний подарунок для вже трохи свідомої мене.

Перша з цих книжок – знана готична версія “Івасика-Телесика” з отакою ілюстрацією на обкладинці.

telesyk_08

З нею пов’язаний досвід майже екзистенційний. Здається, під час чергового читання саме я збагнула, що казки, які мені розповідають, і “книжечки” – можуть бути одними й тими самими текстами. З віршиками було зрозуміло: їх точно за книжкою читали, а от з казками то було не очевидно. Ну й кріпі-ілюстрації тренували дитячу уяву та нерви. Пам’ятаєте, яка там хтонічна Змієвідьма?

Читати далі

Графічна пауза. Східний стімпанк та проблеми ідентичності

Переглядаючи список номінантів/переможців цьогорічної премії Айснера, серед інших знайомих імен та назв побачила такі, що їх в фем-спільнотах згадують. “А кину оком”, – подумала я… і, на щастя, встигла дочитати до тієї миті, коли вже конче треба було спати лягати. Неочікувано захопливий комікс зветься Monstress, а писали-малювали його американка Марджорі Ліу (авторка численних “паранормал-романс” книжок, але також – коміксів для мейджорів, “Марвелів” у першу чергу) та японка Сана Такеда.

29396738

Перший томисько – Awakening – включає в себе шість випусків (сьомий от тільки-тільки виходить, тому поки що про продовження говорити зарано). А те, що у нас уже є – це сюжетно кучерява історія дорослішання надзвичайної дівчинки в несприятливих умовах. Війна між цивілізаціями, шалені сегрегація та дискримінація, рабство, вівісекторські експерименти, біль, жах і підлота. Скидається на сюжет стотищ стандартних підліткових фентезійних саг? Загалом воно так і є. Тільки ще є і комплект “але”.

Перше – це стімпанк (в пам’яті автоматично спливає небагатий арсенал передивленого аніме і, власне, так, там багато спільного в стилістиці та сюжетних штампах). Друге – це орієнтальний стімпанк. Аналог “західного світу” там, схоже, є, але локацій, що їх уже показали, це не торкнулося. Третє – це орієнтальний стімпанк із потужною міфологічно-фольклорною компонентою – власне, на перший план виходить далекосхідна. Четверте – це збіса постмодерновий міфологічний орієнтальний стімпанк. І якщо цитати з класики фентезі та сайфаю я ще якось виловлювала, то можливі відсилання до того ж таки аніме чи популярних корейських-китайських історичних серіалів можу пропускати.Ну й п’яте – це постмодерновий міфологічний орієнтальний стімпанк з виразним присмаком матріархатності. Наскільки це справедливе твердження – поки що сказати складно, але усі особи “при владі”, що трапляються в першому томі, – жінки, пригоди пригоджуються з жінками, та й взагалі серед більш-менш значущих персонажів з іменами у перших випусках чоловіків аж три. Правда, двоє з них – коти. Але в кожного – не по одному хвосту, то, може, це трохи компенсує…

Що ж воно є?

Читати далі