Літературна кухня. Сливовий пиріг з “Життя за життям”

Моя любов до британської літератури вічна й нескінченна і має багато проявів. Один з них – любов цупити з британських книжок рецепти. Прям-прям рецепти там нечасто зустрічаються (і не всі британські письменниці – Джоан Гаррис), але сконструювати щось за мотивами – завжди приємний челендж. Одна з таких “викличних” книжок для мене – “Життя за життям” Кейт Аткінсон.

У цьому романі не лише багато живуть (буквально, головна героїня проживає своє життя знову, знову і знову), але й багато їдять. У тому числі солодкого. Можу помилитися, але здається, я ще ніде не зустрічала такої концентрації актів шарлоткопоїдання, як в оцій книжці. А коли герої відволікаються від яблук, вони перемикаються на сливи. Пироги, пудинги, пироги, пудинги… Challenge accepted, спробую зробити сливовий пиріг в британському стилі!

Завдання виявилося не настільки елементарним, як обіцяє ідіома. Шукати автентичні кулінарні книжки мені було ліньки, варіант “Спокуситися на класичний рецепт з “Нью-Йорк Таймз”(є така легенда газетної кулінарії) здавався надто простим, а гугління сучасними кулінарними блогами запропонував два шляхи. Перший  – as easy as a pie в найгіршому варіанті: візьміть заморожену заготовку під коржик, змастіть сливовим джемом – такого штибу. Другий шлях: звичайний сливовий пиріг – це нудно, давайте спечемо шикарний французький тарт зі сливами та вимоченим у коньяку мигдалем? ні? ну, добре, давайте спечемо отой класичний німецький сливовий торт із назвою, що ви її ніколи не вимовите?

Ні, будемо пекти щось наближене до первинних варіантів. Щось типу того, що мені хотілося спробувати, знайшлося в цікавому американському фудблозі  Smitten Kitchen, але пропатчені елементи (цедра, апельсиновий сік, поєднання в начинні слив та яблук) я звідти викреслила. Нам потрібен сливовий пиріг. Простий сливовий пиріг. Хоча ні, є один моментик.

They had planned on somewhere swanky but ended up in a British Restaurant and dined on roast beef and plum pie and custard. The plums were tinned, of course. They enjoyed all of it though.

“Сливи були консервовані, але їм все одне сподобалося”. Сливи були консервовані. Сливи були консервовані. Сливове повидло – варіант для слабаків. Підемо шукати консервовані сливи!

DSCN4684

Читати далі

Літературна кухня. Клафуті Веронік з “Божества різанини”

Любов до книжок та до їжі – дуже робоче поєднання, і я його, звісно, уникнути не змогла – виховання не дозволило б. Тож природно, що за рецептами, поцупленими з художньої літератури, ми вдома готуємо доволі часто (і, так, зелені помідори смажили також). Але в блог я цю любов чомусь майже ніколи не приношу. Навіть зважаючи на минулорічний літній челендж, коли затято пекла лимонні тістечка імені Санси Старк та готувала курча з чорносливом так, як це роблять іранці, бо Маржан Сатрапі надихнула. А тут #YakabooBingoAutumn з пунктом “книжка зі смачним рецептом”, холоди та (нарешті!) завершення ремонту на кухні пробудили в мені маленьке домашнє звірятко. І дуже хотілося б, щоби з цього виросла регулярна блогова рубрика.

Божество різанини” Ясміни Реза я записала для бінго як п’єсу, але пункт з рецептом цьому текстові також пасував би. Бо солідна його частина присвячена пирогу та тому, як за нього треба дякувати. Пиріг традиційний французький, але “є маленький секрет”.

DSCN3814

Клафуті – відомий пиріг з умовно омлетного тіста я ще ніколи не пекла, бо мала не дуже приємний досвід із фар бретоном. А тут вирішила ризикнути – ну, а раптом вийде. Може, варто було б починати із найкласичнішого варіанту – з вишнями, – але в книжці трапився інший.

Читати далі

Кулінарна автобіографія. Запах дитинства

Мила сьогодні купу перцю на “попекти”, вдихнула глибоко – і загубилася.

Звичайнісінький місцевий білий перець – моя маленька машинка часу. Прямим наводженням: у сільське літо десь так 20-річної витримки. Спрацьовує бездоганно.

***

Насправді сакральність: прийшло літо – будемо пекти перець – вже суттєво покоцана реальністю. Ми вже другу зиму чудово зимуємо на турецькій капії. Вона ж бо, щиро кажучи, й універсальніша, і банально смачніша. Але декілька разів на сезон зробити _це_ треба: взяти та й попекти “звичайний” перець. А натюрель – нечищеним, без солі, без олії. Якщо потім зварити ще томатну підливу – буде точно як на селі їли. Але я – мала манкуртка – і тут нехтую канони )

***

А загалом в дитинстві чужа перцева _незацікавленість_ мене шокувала. Одне з головних відкриттів дитинства: мамо, мамо, вони (Інші) перець готувати не вміють! Нуашо, більшість наших знайомих його або сирим в салат різали, або закривали на зиму якесь нєчто, яке звали “лєчо”, або (найпросунутіші, як мені тоді здавалося) могли підрізати у борщ. Всьо! Те, що про манджі питати марно, я швидко зрозуміла. Але щире нерозуміння у відповідь на моє не менш щире: “Ну а пекти!” – в мою десяти-дванадцятилітню голову вкладалося геть погано. Згодом звикла, аж потім і перець пробився у повсякденне меню “ширнармас”.

***

Залізла на болгарську вікі. Вона преться від того, що звичний для радянських країв перець називають “болгарським” :Р

Фанатський стафф, або ж Ягідний пиріг по-гра-престольному

Раз вчора я згадувала про свій великий проект, то треба все ж про нього розповісти. Це довга та трохи заплутана кулінарна історія із щасливим закінченням.

Про існування “Свята льоду та полум’я” я чула, ще коли англомовна версія виходила. Тоді сама ідея здалася трохи дивною, але логічною: ну заробляють люди на франшизі, не збірка цитат Тіріона – і то хліб. Але в режимі “Не така вже й фанатка!” я про ту книжку швидко забула. Аж доки не побачила огляд російськомовного видання на севен-кіндомз. И тут Остапа понесло (с). Ні, я не побігла купувати неадекватно дорогу книжку. Я вперше втрапила на посилання на блог людей, які все це роблять. І загубилася.

Збочений стиль “Аби по-багатому” пізньосередньовічної та ренесансної кухні ми було оцінили, ще коли дивилися документалку про тюдорівське різдвяне свято. А тут майже те саме, тільки у фентезійно-адаптованому вигляді. Натуральна спокуса, з якого боку не подивитися. Руки засвербіли, ягідний сезон у розпалі, й під найближчих гостей я вирішила спробувати хоча б аутентичний пиріг спекти. Гості трапилися швидко, довелося виконувати обіцянку.

Читати далі

Кулінарна автобіографія. Улюблена риба часів камчатського дитинства

Днями отримала категоричну рекомендацію піднажати на білкове їдло. Оскільки м’ясо мене останніми роками не пре, почала фантазувати про регулярне вживання морської риби. Зараз це словосполучення для мене розшифровується однозначно: риба=лососеві (тільки вони, ззззараза, подорожчали). Уже більш як 20 років минуло із повернення з Камчатки, а я так і не призвичаїлася до думки, що біла риба – це гарно й смачно, а не “ну якщо нічого пристойного не світить…”. А найцікавіше те, що малою я мала геть інші симпатії. Тоді моєю улюбленою рибкою була оця красуня:

Image

Далекосхідна навага (а англійською – шафранова тріска – Saffron cod). Попри своє тріскове похождення – надзвичайно смачна штука, яку переважно смажили у клярі (ну звісно, якщо так готувати лососей – і готували ж! – то тріска переможе).  І, як з’ясувалося дюже корисна та малокалорійна. А в рунеті думки розходяться: одни вважають найкращою тріскою (ага-ага), інші пхекають та нагадують про алергонебезпеку. З останнім, правда ж, не все гарно. Мабуть, це в мене був перший свідомий досвід а-ля “У їжі можуть бути спецефекти” – від наваги пухли та свербіли губи. Але в тому був свій фан!

Их, кортить перевірити: а чи справді вона така класне, чи то в мене відблиски золотого дитинства затьмарюють свідомість. А фіг – не торгують у нас таким.

і про чайну церемонію

Коли Льошка писав про наші бардачки, він лише у коментах розповів про чайну церемонію по-турецьки. І про слайди забув. А дарма – треба це виправити.
Адже у Туречинні ми чаю випили багато, і одне з тих чаювань ризикує стати незабутнім.
Вештаючись парком Гюльхане, ми просто не змогли пройти повз указівник Tea Garden. І то справді Чайний садочок – шеренги столиків на схилі над Босфором.
Недешево, але дюююже колоритно.
Якось так:

83.43 КБ

ну й про церемонію