Лего-фігурки: 17-та серія, трішки бетменоманії та одна велика мрія

Днями подумала, що я цьогоріч заборгувала собі вже 5 лего-фігурок, і тут збагнула, що майже півроку не писала про міні-фіги! Мені соромно. Особливо, зважаючи, що від останнього запису минуло вже дві серії: один спецвипуск і одна регулярна.

Оця 17-та серія – це просто якесь свято стандарту. Персонажок все ще 5 з 16, і всі вони… доволі очевидні. Де, де оригінальність?

Цього разу маємо:

шеф

  • шеф-кухарку, симпатичну, але нічого особливого;

інстр

  • інструкторку з танців – таки справді 1980-ті в моді;

вет

  • ветеринарку – не вперше, але кроличок дуже няшний;

Читати далі

Лего-фігурки: скучили за Діснеєм?

Чергова серія міні-фігів, як то двічі було із лего-Сімпсонами, не є черговою. Адже цього разу виробники також скинули на голови колекціонерів мультиплікаційний десант. Тільки цього разу він не жовтий. Щось скрєпи тріщать.

Серія для міні-фігів нехарактерна не лише дизайном, а ще і збільшеною кількістю (18 фігурок проти звичних 16) та тяжінням до парних персонажів (але, на жаль, не всі вони такі). А от із жіночим питанням усе традиційно: 6 з 18, тобто вперто менше половини.

Але шанс здобути декого з улюблених героїв у лего-форматі все одне спокушає. Тільки що там із героїнями?

Читати далі

Світло й тінь. “Коли там була Марні”

Переддень місячного (“китайського”) Нового року ми відсвяткували не лише східними наїдками, але ще й порівняно свіже аніме подивилися. Як годиться, був це ще невпольований продукт Ghibli – Omoide no Mānī, про який я дізналася абсолютно випадково. Усе майже як завжди – дівчинка, море, чари, ретро-стилістика. Але робив його вже “младий поросль” Hiromasa Yonebayashi – той самий, що був режисером на “Позичайках“.

omiode_no_marnie_poster

У трохи невиразному сьогоденні небезпроблемну (бо прийомна та характер важкий) дванадцятирічну Анну відсилають до родичів в крихітне містечко на узбережжі – відновлювати підточене астмою здоров’я. Ідея Анні не дуже подобається, але там принаймні можна не ходити в школу, ігнорувати всіх тих неприємних людей, і лишень вештатися мальовничими околицями із скетчбуком та олівцями. Найцікавіша натура знайшлася швидко – колись розкішна, але зараз закинута садиба на тому березі лиману. Проте, коли Анна якось вийшла на берег ввечері – вона побачила світло, що блимає в башточці. А згодом познайомилася із білявою пустункою Марні – “Шшшш, нікому не кажи про нашу дружбу, це ж таємниця, правда?”.

М’яка та ненав’язливо фантасмагорична оповідь, в який важко іноді розрізнити сон та яв, повільно розгортає історію дівочої дружби та, водночас, примирення із собою та навколишньою дійсністю. Структурно “Коли тут була Марні” – типовий більдунгзроман (це, власне є адаптацією вже класичної британської книжки, написаної Джоан Робінсон). Жанрово – дуже приземлений магічний реалізм із фант’компонентом, який від початку й майже до самого кінця дозволяє захоплено будувати теорії. Що не так із закинутим будинком? До чого тут силосна вежа, якої бояться навколишні дітлахи? Чому Марні та її родина так дивно вдягнені? Чи правда це, що Анна може зустріти Марні лише у стані добряче зміненої свідомості і чому після їхніх прогулянок вона прокидається десь на узбіччі дороги?

(Прикольно те, що розмаїття інтерпретацій сидить в голові глядача. Я от зараз дочитую Fire and Hemlock Діани Вінн Джонс – це вільний переспів Там Ліна якшошо – тому під час перегляду наполегливо радила головній героїні: “Ти, дитинко, нічого там у них в домі не їж. І не пий також!”. А Л., що якраз читав Юнга, під лікоть буркотів про Тінь та пошук Самості).

Хоча на контрасті “світло-тінь” в мульті багато чого побудовано – сюжетно, в першу чергу (чорне життя Анни не таке вже й чорне, якщо подивитися з іншого боку), але й частково візуально. З цієї візуальної точки зору також йдеться про якесь свято контрастів: простенько вимальовані всі живі персонажі (включно із рибками та птахами) дещо бентежно поєднуються із ретельно виписаним майже акварельним і майже статичним другим планом. Воно трохи заважає сприйняттю: не раз і не двічі хотілося вимкнути героїв і просто милуватися пейзажами.

gallery-whenmarnie-8

А в цілому воно симпатичне, гарне, добре, із виразним, але пристойно дозованим педагогічним компонентом, – і дуже-дуже літнє. Ну і якщо порівнювати з іншим баченим-читаним – одна із найкращих розповідей про жіночу дружбу та вибудовування жіночих же родинних зв’язків з тих, що траплялися останнім часом.

Читати далі

“бодра и энергична” (тм)

нещодавно звернула увагу на те, що радянські мульти вперто продають під брендом “добрый мультики”. нууу… от якось ми з Льошкою намагалися збагнути, що такого принципово доброго, наприклад, у “Ну, погоди!”…

сьогодні вирішила подивитися, що пропонують на трекері під написом “Добрые сказки”.

першим пунктом йде Серая шейка 1948. здивувалася: наскільки я пам’ятаю казочку – вона сумна.
та не все так просто. шмат з рецензії:
Мультик, выпущенный гигантом «Союзмультфильм» спустя пятьдесят с лишним лет после написания сказки, тоже ориентирован на детскую аудиторию, но уже совершенно другую, да и живущую в совсем другой стране. Советская Серая Шейка ничуть не похожа на свою кроткую тихоню- предшественницу из книжки. Она бодра и энергична, она не позволит себе никаких упаднических настроений и будет бороться за свою жизнь до конца.

ААА, подумала я і погодилася: ну як без упаднічєскіх настроєній, тоді канєшна…

і про недотоканість котячих хвостів

нещодавно намагалася знайти мікрометражку Макото Сінкая про деякі особливості котячої психології. марно
аж тут нарешті здогадалася подивитися на Ю2бі

так от про що думає lady_100percent, як через неї перечепишся :Р

нєдеццкій мультик?

вирішила почитати відгуки на Принцесу та жабу

загалом усі дуже схвальні, люди кажуть про повернення класчного Дісней. аж раптом натрапила на дуже не схвальний… читала, читала… а брови все повзли вгору…

Ко всему прочему, создатели этого творения не видят ничего плохогов поцелуях до вступления в брак. Конечно, в наше время далеко не каждый может похвастаться высокими моральными принцыпами, НО: я вовсе не хотела бы, чтобы мою дочь учили тому, что сначала нужно обязательно поцеловать мужчину (то есть вступить с ним в физическую близость,доказывая таким образом свою любовь) и только потом он женится на девушке.

трішки офігєла, від чужого розуміння глибин морального падіння діснеївців

але після наступного абзацу стало ще веселіше:

И если во многих мультиках дело заканчивается свадьбой, то здесь автора решили на этом не останавливаться, а сделать Тиану бизнес леди. Но в наше время и так слишком много женщин, которые стремятся делать карьеру,а не создавать семью. В современных мультиках нужно пропагандировать семейные ценности и изображать женщину, как хранительницу очага.

які ж негідники! чому вони вчать наших дітей! (тм)

перебуваю під враженням. нє, ну масштабів аналізу V for vendetta як фільму, метою якої є зловрєдна пропаганда тлєтворного гомосексуалізму (все не можу зрозуміти – де там таке можна було побачити), не дотягує… але потенціал у рецензента є…

навіть у такій нескладній і (сподіваюся) безневинній штуці, як мультик, кожен може побачити більше _свого/чужого_, ніж можна уявити збоку…

сюрпризи з дитинства

от якби не трекер
ніколи б не дізналася (бо й потреби не було)
що одна з найяскравіших мультзгадок про дитинство – Суперкнига – аніме виявляється
тобто цілком собі японського походження
иии

моя прєлєсць

не можу не поділитися. днями нарешті знайшла на улюбленому торенті те, що давно шукала – чарівну готичну короткометражку Бертона – Вінсент. их, талант жеж не сховаєш…

рекомендую )))

хлопчик – просто диво. але мої фаворити – чорний кіт та такса-мутант )

усе нове…

випала нагода подивитися Пригоди принца Ахмеда

такий собі експериментальний німецький мульт, стилізований під театр тіней. цікаво скомпоновані знайомі сюжети східних казок, чудова картинка, адекватна режисура. а фільм, на хвилиночку, 1926 року – перша в історії мультповнометражка

і він не потребує жодної знижки як на поважний 83-річний вік. якби трохи обробити картинку – можна сміливо видавати за сучасну роботу. ще й розкажуть про авангардність та оригінальність.

з одного боку, сказати, що я вражена – це гучно промовчати. з іншого – трохи ніяково за сучасників. деяке старе зробить нове з усім його технічним поступом однією лівою

печатка освіченості :Р

дивилися ми вчора з чоловіком Пригоди Десперо
ну казочка і казочка, мультик як мультик – розслабляємося
і тут, коли починають демонструвати шурячий світ, мій освічений чоловік видає приблизно таке:
А ты обратила внимание, что для описания крысиного мира как чего-то противоположного нормальной (чи обычной, не пам’ятаю) жизни, были использованы ориентальные мотивы?

га! сказала я і подумала, що треба все ж таки братися за Едварда Саїда

постчитацьке. навіяне Пуллманом

нє, Золотий компас – кіно нічьо, дивитися можна

але подумалося тут – яке все ж таки розкішне аніме можна було б зробити з Північного сяйва
усі складові наявні. причому від природи – це я про епоху та стилістику. бо анімешне Earthsea, чесно кажучи, не пішло

зі: щодо українського перекладу – нічого так, читати можна, коли до помітної кострубатості звикнеш. але літредактори, як я дивлюся, люди нині не дуже задіяні. о! церковний діяч на ймення Джон Кельвін (чисто тобі англієць) порадував. хоча це дрібнички, порівняно із недавно читаним російським перекладом Таброна. йолкі, спеціальна серія букеровських лауреатів, ніби все обережно, трусяться, а в них столиця Перу – Лайма. повбивала б

+1

до рейтингу персонажів – власників романтично-сумних поглядів, які можна і треба імітувати в реалі – додався ще один
досі там були кіт у чоботях з другого Шреку та маленький лорі з Мадагаскару

а зараз ще й Волл-І.
тіки під нього косити важче – трішечки не та рухливість очей :Р

Чогось усі мовчать…

… а тут “Азія-кіно”

ай донт ноу… як не крути, я, мабуть, піду лише на Gedo senkі. Хоча, є серйозна ймовірність, що плюватися буду…

але то таке…

Як рідне )

Подивилися “Рататуй”

Шарман, оце щурятко – портрет мене на кухні )
На жаль, настільки класно готовати я ще не вмію, досвіду не вистачає…. але кулінарний фанатизм наявний )

33,66 КБ