Графічна пауза. Привиди В’єтнаму

Читацькі боги почули мої молитви і нарешті послали мені графічний роман/комікс, про який хочеться розповісти – і рубрика “Графічна пауза” повертається вперше цього року. А чому лише зараз? Бо мораторій був, а це текст все ж таки американський.

29936927

Дуже цікаво, що The Best We Could Do – графічні мемуари американської художниці в’єтнамського походження Thi Bui – трапилася мені на читацькому шляху якраз тоді, коли українською з’явилася інша книжка, традиційніша за формою, на плюс-мінус схожому матеріалі – про життя іммігрантів-біженців з В’єтнаму. До Ru руки ще не дотягнулися, то розкажу поки про варіант “в картинках”.

Найкраще, що ми могли зробити” – це дуже болючий текст про пошук себе у світі непевного коріння. Thi Bui починає розповідати про себе з того моменту, як в неї народжується син (народжується от просто на перших сторінках – привіт “Сазі“) і ця подія змушує її подивитися наново на те, що її дитина успадковує. Спадок непростий і щільно “запакований”. Верхній шар – складні стосунки героїні-оповідачки з батьками та відголоски ненайприємнішого досвіду дитини з родини мігрантів.

tbwcd3

Другий шар – набуті страхи, нав’язані комплекси і непорозуміння багаторічної витримки.

tbwcd11

Третій шар – непідйомний тягар того, що визначило долю молодої жінки, бо раз у раз трощило життя її батьків. Тягар історії ХХ століття. Те, що змусило родину Bui покинути батьківщину.

tbwcd1

Читати далі

Advertisements

Цитатник. Джекі Даррелл про життя “знаменитої дружини”

Давно думала зробити ще одну рубричку: для тих книжок, про які багато не розкажеш, бо воно або гостро_сюжетне, або навпаки – несюжетне й нехудожнє, а тематичні закладинки в них самозароджуються, як дрозофіли серед кавунових кірок. І якраз таку прочитала – мемуари Джекі Даррелл про те, як їй жилося із “професією” – дружина ультра-відомого чоловіка.

Короткий вступ: англійка Жаклін Соня Волфенден/Даррелл познайомилася із майбутньою зіркою світу натуралістів у свої 19, вийшла заміж (проти волі батька) у 21, відмовилася від музичної кар’єри, бо зі способом життя Даррелла вона була б несумісна. Натомість суттєво приклала руку до кар’єри чоловіка: власне, вона є однією з тих людей, які виростили з Джеральда Даррелла письменника. Також брала участь та організовувала декілька експедицій і багато займалася справами Джерсійського зоопарку. І зрештою втомилася: у 1979 році, після 28 років шлюбу, Даррелли розлучилися. Базових версій дві: праце- та алкоголізм Джеральда, який в тому ж таки році одружився із “наступницею”, але зараз не про пані Лі. Зараз про Джекі.

The Durrells and a Toucan

Лондонський зоопарк, листопад 1954-го.

Звіри в моєму ліжку” – конспективне та доволі стримане в деталях, але неймовірно цікаве читання про 15 з гаком років життя цієї непересічної пари. Відомі ці мемуари хіба що в доволі вузьких колах (менше 60 читачів на ГудРідз, я здивувалася), проте це не лише мастрід для фанатів, а й просто варті уваги спогади. Там багато про організаційні моменти дуже специфічної праці; про світ, яким він був у 1950-60-х (ласкавий англійський шовінізм бринить рядками); а також про складну роботи музи – не тієї, що надихає, а тієї, що “умови забезпечує”. Вельми повчально, я б сказала.

Трохи цитаток-слайдів – під катом.

Читати далі

Історії про життя, навчання й медицину. “Бузькові вогники”

Мене не можна назвати спраглою до нонфікшену читачкою – я завше була любителькою вигаданих світів. Але все ж таки буває нонфікшен і нонфікшен: просто нехудожні книжки й такі книжки, які чіпляють темою. От нещодавно я оцінила, якою цікавинкою можуть бути суто побутові мемуари, які водночас є і “своїми”, і “Іншими” (але про це трохи нижче). І так захопилася, що, здається, наліпила рекордну цьогоріч кількість закладинок.

DSCN0310

Опублікована геть юним видавництвом “Круговерть” книжка є популярною не в наших світах варіацію на тему: а як у буремні часи велося звичайним людям (на прикладі однієї-двох особистостей). “Бузькові вогники” позиціонуються як повість, але якщо це й повість – то гранично документальна. Бо фактично це є вирослі з щоденників хронологічно обмежені дитинством та юністю мемуари галицької лікарки Мар’яни Ліщинської. Тобто карколомного сюжету тут, зрозуміло, нема (взагалі склалося враження, що зла доля двадцятого століття до сім’ї пані Мар’яни була доволі милостива), персонажі змальовуються охайно й ввічливо (живі ж люди), конфлікти дозовані… Але мемуарна частина тексту розкішна. Бо тут є:

а) маленька історія на тлі Великої. Перше двадцяти-з-чимось-річчя життя авторки припало на самий кінець сорокових-п’ятдесяті-шістдесяті. Тож маємо відголоски війни, брендове “розвінчання культу особистості”, хрущовські аграрні експерименти, Карибську кризу, Відлигу, Празьку весну – і все це минає природним фоном для життя звичайної дівчини. А до всього місце дії тут Галичина, що “призвичаюється” до дійсності Країни Рад. Тому в оповідь невимушено вплетені “перші москалі”, згадки про виселених сусідів, натяки на недолугість колективізації та інші “побутово-історичні” деталі. І це вкотре нагадує про непорозуміння між людьми, що _не цікавляться тою політикою_ і більш “новинно-ангажованими”. Та де там, політика завжди поряд.

“Весь світ завмер у передчутті страшного лиха. Нусько весь вільний час сидів коло радіоприймача, ловлячи “Голос Америки” і “Вільну Європу”, які ледь пробивалися до нас крізь шуми й тріск – тоді зарубіжні радіостанції нещадно глушили. Коли я запитала, що говорять, Нусько сказав:

– Напевно, буде війна.

Це було для мене страшним. Я всяку війну ненавиділа і боялася, а тут заносилося на ядерну, це взагалі мав бути кінець усім і всьому”.

Читати далі

Повільно, проте впевнено. Сьомий місяць #bookchallenge_ua

Останній місяць для найамбітнішого з кількісної точки зору книжкового виклику був не дуже вдалим. Роз’їзди, Книжковий Арсенал, раптове повернення до вишивання, гарна погода – читала я відверто мало. Але сьогодні дочиталася ювілейна книжечка. Символічно й мило. То я в собі вже майже не сумніваюся.

bookch-screen

Рахунок такий.

Книжки, написані жінками – 100/150

Із них:
українською (паперові видання) – 24 (20)/50
англійською – 17/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 14/25

І в 11 реченнях про місяць в 11 книжках.

Читати далі