Королівською милостю. Перша австралійська лікарня для жінок

Як я і казала, пишучи про “смачні” книжки, худло – бездонне джерело неочікуваних знань. Протягом місяця з гаком знічев’я дізналася про полоцьку архітектуру, початок суфражистського руху в Новій Зеландії, культурні особливості народу хімба і купу всякого іншого. А вчора на мене з детектива вистрибнули відомості про історію медичної системи Австралії. Було це так:

– Расскажите мне, – попросила Фрина, – как появилась эта больница для женщин. Ее построили на пожертвования старой королевы?

– Это удивительная история, Фрина. Такое могло случиться только в молодой стране. Две женщины-врача основали практику здесь, в Мельбурне, но высшее медицинское начальство, будучи тогда таким же закоснелым и консервативным, как и сегодня, не разрешило им отравлять стерильный воздух больниц. Медсестры – да. Врачи женского пола – нет. Поэтому они основали больницу в здании уэльской церкви – единственном помещении, которое смогли получить. С тех пор я стала теплее относиться к уэльсцам. В больнице был всего один кран с водой, один стерилизатор и – очень скоро – гораздо больше пациентов, чем туда помещалось. Женщины спали на полу, каждый час принимали роды. Но им нужен был не просто родильный дом – они подали прошение об организации больницы. Разумеется, парламент отказал им в финансировании. Поэтому они послали прошение королеве, и все женщины Виктории собрали для нее по шиллингу. И тогда старая королева (благослови ее Господь!) дала им разрешение и право именоваться больницей королевы Виктории. К сожалению, это здание выстроено из рук вон плохо. Через несколько лет мы переедем в новое, а этот приют снесем до последнего камня. Раньше здесь была школа для гувернанток.

Йєп, водевільні та хворобливо зациклені на лахах детективчики про міс Фрайні Фішер – першооснова одного з моїх найулюбленіших серіалів – має цілком виразний про-жіночий, а то і про-фем характер, який успадкувала і екранізація. І нехай цей характер себе проявляє в таких не дуже елегантних програмних вставках, користь з того добряча. А й справді, чому не розповідати про емансипацію або ж патріархатну експлуатацію жінок через невагомо легке чтиво? Це теж канал для отримання інформації.

Так от, про Queen Victoria Hospital.

front-of-building

Це не та будівля, про яку йдеться вище, це Мельбурнський шпиталь на Лонсдейл-стрит, побудований у 1912 році, куди “Королева Вікторія” перебралася лише у 1946-му. Згодом сама лікарня знову переїхала, а тут базується Жіночий фонд імені королеви Вікторії – ширша за функціями організація, яка виросла з первинної ініціативи.

Коротенько: так, дійсно, ідея про появу спеціальної лікарні для жінок з’явилася у 1896 році. Гроші на її організацію збиралися – от несподіванка! – також серед жінок через так званий “Шилінговий фонд”. Перші кілька років лікарки справді працювали в режимі клініки при церкві, але проблема розширення стояла дуже гостро. Паралельно засновниці зверталися за підтримкою до Її Величності. Її Величність була не проти: з нагоди її нещодавно минулого 75-го ювілею лікарні надали підтримку та високе ім’я. У 1899 році “Королева Вікторія” переїхала у більш придатне для роботи приміщення і запрацювала на повну силу. Це була одна з трьох перших лікарень у світі, що працювали в режимі “Жінки для жінок”: жінки заснували, жінки керували, жінки працювали. Головною метою була надання лікування та підтримки (в тому числі – педіатричного нагляду за немовлятами) бідним жінкам, до інтересів і потреб яких лікарі-чоловіки на той момент могли поставитися скептично.

Лікарок-засновниць, до речі, було не дві (вони, мабуть, з таким навантаженням і не впоралися б), а одинадцять. Але, схоже, що в уривку йдеться про сестер Стоун. Ініціаторкою та двигуном створення “Королеви Вікторії” була Емма Констанс Стоун – перша жінка, що практикувала медицину в Австралії. Вивчитися в Мельбурні змоги в неї не було (а ця проблема доволі гостро стояла навіть тоді, коли зняли офіційні обмеження – навіть в 1950-60 роках), отримувала освіту вона в Пенсильванії, де вже був спеціалізований жіночий медичний коледж, а ступінь MD – у Торонто. Працювати почала у Лондоні, але згодом повернулася з Британії на батьківщину, і у 1890 році (у віці 34 років) стала першою жінкою в штаті Вікторія, що зареєструвала медичну практику. Майже одразу до неї долучилася її сестра Клара, яка у 1891 році все ж таки стала однією з двох перших “медичних” випускниць Мельбурнського університету. Перша зустріч Жіночої медичної спілки імені королеви Вікторії відбулася у 1895 році, головувала на ній тоді Клара Стоун. А далі все відомо – пошук однодумиць та запуск ідеї. Наступного року робота вже кипіла та булькала, хоча й офіційним відкриттям лікарні вважається 1899 рік. На жаль, Констанс Стоун недовго раділа своєму успіхові. Вона померла у 1902 році у свої сорок п’ять – туберкульоз тоді був безжальним. З часом донька Констанс – Бронвен – також стала лікаркою. Клара ж залишалася почесною головою лікарні до 1919 року, після чого пішла на “пенсію” – приватно практикувати. На відміну від старшої сестри вона прожила дуже довге життя, і померла у віці 97 років у 1957.

63693

Австралійська марка “Сто років жіноцтва в медичній практиці”. Знайомтеся, Констанс Стоун.

А під катом ще одна цитатка з роману.

Читати далі

Advertisements

Жінки та марки. Позачерговий випуск

Раптово з’ясувалося, що відколи я писала “маркові” огляди із жіночими образами, стаханівка Укрпошта випустила кілька цікавезних тематичних марок. Тому вирішила не орієнтуватися на якісь стандартні часові проміжки, а писати про марки, як назбирається.

От і назбиралися.

“Спонсором” цього запису є блок марок, присвячений роду Острозьких. Здається, авторам йшлося про Гальшку Іллівну – меценатку славетної академії та живу ілюстрацію до тези “От тільки не треба вважати, що принцесам в Середньовіччі круто жилося!”. Проте портрет вони позичили в її матері Беати Костелецької – теж цікавої долі жіночка була.

Отакої.

Також у програмі:

  • марка, присвячена шахматисткам Анні та Марії Музичук.

Читати далі

Жіночі образи поміж українських марок. Частина 3: Спорт, мистецтво, всяке різне

Я сама собі заборгувала купу постів, але за цей випадок справді соромно. Не діло залишати справу не закінченою, особливо, як я вже анонси вішала. Тому продовжую показувати цікаві картинки з українськими марками.

Якщо із зображенням реальних осіб ситуація передбачувано сумна, з етнографією – навпаки майже радісна, то із розділом “Різне” в Укрпошти буває по-різному (перепрошую за банальний каламбур).

Зі спортом все нічогенько. Жіночих фігур там чимало. І, що приємно, узагальнені спортсменки є не лише гімнастками чи фігуристками.

Читати далі

Жіночі образи поміж українських марок. Частина 2: Відблиски етнографії

Продовжуємо розмову – цього разу просто про красиві картинки.

Якщо серед зображень реальних осіб жінки складають категоричну меншість, то коли мова йде про картинки з етнографії – ситуація змінюється. Жіночі зображення використовуються (разом з чоловічими й самі по собі), здається, набагато частіше, ніж суто чоловічі (хіба що марка презентує якийсь традиційний тип чоловічої діяльності – таке теж бувало). Причини, мабуть, очевидні – більший градус кавайності плюс прикольні строї. Жіночі ролі там цілком традиційні, але, дивлячись на серії марок деяких держав взагалі важко повірити, що у них там жінки є. З Україною не так.  А загалом “етнографічні” марки поділяються на кілька типів:

* презентація побуту/традиційної діяльності;

* презентація (елементів) костюмів;

* презентація традицій (переважно обрядів).

І це логічно – все ж таки марки – штука експортна, і серед них є надзвичайно прикольні.Далі я спробую згрупувати марки за цима умовними категоріями. Рік випуску окремо згадувати, мабуть, не буду – його можна роздивитися на зображенні Але якщо з’являться питання – запитуйте.

Отже приклади корисної  діяльності опинилася на марках вже у перших серіях, що були видруковані за незалежності. Була така лінійка “Давня Україна”, у неї входили марки “Чумаки” і всякі інші. Ну й “Жниці” були.

Трохи раніше вийшло кілька марок, присвячених діяспорянам. У рубрику згодяться.

Читати далі

Жіночі образи поміж українських марок. Частина 1: Реальні особи

Останнім часом я потроху реабілітуюся як посткросерка. А де посткросинг – там і марки. Українські “знаки поштової оплати” я люблю щиро і віддано – недаремно вони час від часу отримують міжнародні винагороди. І закортіло мені якось поєднати приємне та корисне: пороздивлятися, на яких саме марках помальовано жінок.

За основу поки що беру дані з укрпоштівського міні-маркету – не ризикну стверджувати, що вони є вичерпними, але хоч так. І, оскільки минулий пост в картинках (про Лего-фігурки) був аж надто великий, тут я піду трохи іншим шляхом.

Отже, почнемо із того, що в Укрпошти є цілком офіційна серія “Славетні жінки України”, розпочата ще у 1994 році. Отут про неї написано (тільки новина несвіжа, тому в моєму огляді марок буде трохи більше).

Скидається на те, що першою поіменованою жінкою на українській марці стала Леся Українка – на межі 1994 та 1995 (до грошей вона “кар’єрно зростала” довше).

Далі довго нікого не було, аж у 1997-му щось десь прорвало. Тоді вийшли марки про:

* княгиню Ольгу

* Роксолану

* та Соломію Крушельницьку

Читати далі