#YakabooBingoSpring. Післямова у (майже) 75 словах

Весна пішла, і лишила по собі деякі життєві зміни, пакунок нових досвідів та вражень (мене вперше в житті облизав єнот, хіба це не досягнення?) та повністю виконане #YakabooBingoSpring. Оскільки минулого сезону я викреслила лише 23 квадратики з 25 (кажуть, для фінального заліку можна ще наздоганяти постфактум), а навесні на мене регулярно нападав неписючий настрій – я собою пишаюся! Ну а поки ще не почався літній забіг, треба і тут повісити звіт за весну.

DSCN3069

Як і минулого разу, спробую описати кожну з 25 книжок трьома ключовими словами.

№1 – книжка із зеленою обкладинкою – “Фантастичні звірі і де їх шукати“: поттеріана, натуралісти, звірики (відгук).

№2 – один з героїв кіт – “Вітер з-під сонця“: підлітки, море, драма (відгук).

№3 – книжка з весняним настроєм – “Джейн, лисиця і я“: графічнийроман, класика, дисморфія (відгук).

№4 – фантастика – “Знищення“: експедиція, учені, контакт (відгук).

№5 – переказ відомого сюжету – Rapunzel’s Revenge: графічнийроман, казки, ДикийЗахід (відгук).

Читати далі

Advertisements

Весняне сповільнення. Третя п’ятірка #ФабулаКнигоманія2017

Невблаганна статистика каже, що я не стала читати навесні суттєво менше, хоча враження є саме таким. Але от з писати про прочитане проблеми маю очевидні. То сьогодні на календарі вже 2 травня, а в ефір іде тільки третій звітний пост #ФабулаКнигоманія2017. Щоби масштаби катастрофи стали геть очевидними: якщо я ще дещо підчитаю, то вже цього тижня можна буде писати пост про четверту п’ятірку. Тому саме час розповісти як і чому я обирала книжки для попередньої порції читаного.

DSCN1762

Ховрашкове фото: книжки за тюльпани не видно, але вона є

Пункт “Книжка, написана співавторами”

Що: Beautiful Darkness Фаб’єна Вельмана та компанії – сюрреалістичний графічний роман-горор.

Чому: чомусь мені одразу здалося, що в моєму списку виконаного співавторською книжкою неодмінно має бути котрийсь комікс чи графічний роман, де пишуть/малюють різні люди. Бо ж синтетичні жанри тим і цікаві – як відбувається взаємодія різних підходів, творчих засобів, стилістичних манер. А “Прекрасна темрява” – це дистильований випадок – тут текст дві людини створювали, а малювало відоме подружжя художників. Вийшла штука дуже своєрідна – романтично-няшні акварельні ілюстрації різко контрастують із бридкувато-сатиричною історією про те, як невдало робінзонували крихітні істотки, що повтікали з тіла померлої дівчинки (є відгук на Гудрідз).

Пункт “Книжка з нещасливим фіналом”

Що: “Мілева Айнштайн” Віди Оґнєнович – цікавий зразок сучасної європейської драми.

Чому: як подумати, то тексти за мотивами реальних подій для цього пункту – варіант ідеальний. Тут спойлер в чистому вигляді спойлером не є (принаймні, не більшим, аніж стаття у Вікіпедії), тому потрапляння книжки в цю етично-проблемну для сумлінних читачів категорію нікого не має засмутити. Обдарована студентка Мілева вийшла заміж за обдарованого студента Альберта. Нічого доброго з того не вийшло. Але всі і так в курсі (є відгук на ГудРідз).

Читати далі

Життя, ковдра і мистецтво. “Неболови”

Серед втішних тенденцій в українському книговиданні, мало що радує мене настільки ж, як дедалі активніша готовність друкувати збірки оповідань. Збірки знаних авторів, антології, де серед знаних авторів є й новачки, антології за мотивами конкурсних відборів, перекладені збірки… Та окремий пункт – збірки дебютні, перші книжки їхніх авторів. Минулого року їх чимало вийшло, але я от поки що лише до одної добралася.

DSCN2036

(Постфактум важко визначитися, яка гирька на терезах “Нє, оце треба читати!” є вирішальною при виборі книжки. Тут було одразу кілька “за”: мала проза, дебют, авторка з Харкова (більше, більше голосів зі Сходу та Півдня), чудове видання з гарною обкладинкою та внутрішніми ілюстраціями (більше, більше дорослих книжок з картинкам, шо ж ми, не люди!). І кілька “проти” – майже всі рецензенти наголошували на підкресленій соціальною значущості та форсованій трагічності текстів. Здається, остаточно мене переконала посестра по читанню фантастики Beauty and Gloom – якщо вже Даша сказала, що реалістичну книжку варто брати, то точно треба брати.)

Читати далі

Привид у відпустці, дракон на канікулах, вампірка у школі… Spirits Abroad

Я й ніби взяла паузу у читанні збірок оповідань, але деякі не погоджуються відпустити мене з миром. Тому, здається, настав час нашвидкуруч розповісти про книжку, що я її читала майже два роки і закінчувала якраз в районі недавнього Різдва. І це було правильне довге читання, адже дочитуючи цю збірку, я вже дивилася на оповідання трохи іншими очима. Більш практично, мабуть, і на те є причина.

Малазійська письменниця Цзень Чо (Zen Cho) – одна з тих юних зірочок сучасного фентезі, що повільно, але впевнено приходять до успіху. Оповідання й повісті, цифровий селфпринт, журнали, антології… А потім авторська збірка, що вийшла в маленькому малазійському видавництві, отримує другорядну, але помітну міжнародну премію (імені Вільяма Кроуфорда, якщо вдаватися в деталі), а майбутній дебютний роман підгрібає під себе “доросле” видавництво. Sorcerer to the Crown виступив чудово: кілька номінацій (зокрема на “Локус”) та найкращий дебют British Fantasy Award, плани на трилогію – поки що кар’єра вчорашньої дебютантки вибудовується так, що хотілося б зичити такого всім друзям, які пишуть фантастику. Oh wait, у нас з “інфраструктурою” все набагато гірше, але nevertheless – будьте як Цзень Чо!

23340117

Повертаючись до того, з чого я почала: чим настільки цікаві ті самі преміальні Spirits Abroad, “Привиди за кордоном“? Тим, що це чудова дебютна збірка, що старанно і цілком концептуально об’єднує ранні тексти, з яких… видно, що вони ранні, видно, як міняється авторський фокус, як розширюється діапазон, як трансформуються ідеї (пояснення авторки, як одне з оповідань виросло з фанфіків про Леголаса та Гімлі – це мімімі в квадраті), як в принципі мультикультурна письменниця (китаянка з Малайзії, що живе нині в Британії)  працює з матеріалом. Якраз матеріал – це те, через що я закохалася в ці твори. Цзень Чо щедро черпає з південноазійського фольклору, балансуючи на межі “А тут читачам-не-в-темі ніфіга не буде зрозуміло” (і іноді зриваючись в ту прірву неочевидності), бадьоро перемішує літературні традиції і взагалі – облаштовує доволі цікаву версію легкого та романтичного фентезійного постмодернізму. Її тексти чимось нагадують паперові будиночки – пожертви для предків – все таке маленьке, гарненьке, декоративне, але як починати медитувати над підтекстами – отут драматизм і накриває.

Якась задовга вийшла передмова, тому закруглюючись ще мушу попередити: не всі оповідання в збірці літературно рівноцінні, і не всі навіть цікаві. Але як цілісне явище вона заслуговує на увагу. Ну і зрештою це може бути навіть свого роду затишним читанням, якщо пропустити кілька справді жорстоких текстів.

Читати далі

Скарби книжкової шафи. “Безіменна”

Я вже тиждень чи довше на Інстаграмі та у Фейсбучику дражнюся й всім обіцяю відкрити нову блоґ-рубричку. Сьогодні дійсність мене остаточно присоромила. І перший огляд призабутих, часто  малопопулярних чи просто не дуже відомих з тієї чи іншої причини, але однозначно крутих книжок хочу присвятити ненайтиповішому для українського ринку томиську.

DSC_1439

Безіменна“, що її 2012 року видала “Кальварія“, – явище небуденне. Це справді дуже пристойна антологія оповідань американських авторок (переважно 20 століття). Цитуючи анотацію:

Презентована антологія має феміноцентричний характер, що зумовило підбірку винятково жіночих імен літературної історії США ХХ ст. та визначило її тематичний стрижень — конструювання художньої моделі жіночої ідентичності. Структурована за хронологічним принципом, вона дозволяє помітити внутрішню динаміку, що характеризує розуміння проблеми жіночого самовизначення.

Переклад творів, включених до антології, здійснено групою молодих випускників Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Буду чесною: до перекладів питання є,  до частині – навіть чимало. Але, якщо трішки абстрагуватися, залишається чудова книжка із доволі ґрунтовною передмовою, короткими біографічними довідками і логічною добіркою персоналій (хоча мені дуже не вистачало Енні Пру, але то вже таке). А от що тут добре – то це якраз обіцяна презентація “динаміки” літпроцесу та ретельне ставлення до розмаїття наративів. Зрозуміло, що в 224 сторінки багато не увіпхнеш, але гарна спроба розмітити літературну мапу.

Що ж там є?

Читати далі

Жінка і життя (чи смерть)

За півмісяця підбиватиму черговий читацький квартал і зможу проконстатувати: персональний географічний виклик почувається незлецьки. Мабуть, тому, що саме його я підгодовую спонтанними книжковими закупами. Ото днями забігла в книгарню по маркери, а вийшла звідти із книжкою боснійської письменниці.

Довго думала, як би можна було описати “Туфлі до вручення “Оскара” Меліни Камерич кількома словами. І нічого кращого за недолуге й трохи несправедливе “чик-літ з кров’ю” в голову не залізло. Воно, зрештою, десь так і є. Значна частина текстів – проговорення суто жіночого досвіду. Соціального (включно із кар’єрою в чоловічому середовищі), родинного, міжстатевого. Останнього якраз з верхом. Про різного роду кохання Камерич розповідає багато, докладно, можна сказати – з картинками. Але ще йдеться про жіночий досвід… як би його назвати… геополітичний. У м’якій версії він виглядає приблизно так:

Країна, в якій я народилася, ще існує тільки на дні каструль, в яких готую айвар. Коли айвар вже зварений, я мию каструлі. Коли їх, вимиті, перевертаю, щоб стекли, на дні зблискує напис: Made in Yugoslavia.

У жорсткішому варіанті все інакше (хоч теж знайоме – уже). Це ж Боснія. Тут і чик-літ – з кров’ю.

Цей стріляє і стріляє. Спочатку по одній, а тепер цілий залп. Бавиться. Яке йому діло до того, що я спізнююся. І що мій коханець приїжджає. І що в мене щойно порвалися колготки-сіточка від La Perla. Йому пофіг!

Жінки і діти, жінки і лахи, жінки і робота, жінки і жінки – подруги, сестри, матері, суперниці; жінки і самотність, жінки і кохання, жінки і секс, жінки і кулі, жінки і міни, жінки і смерть… Хоча видавництво призначило “Туфлі…” повістю, насправді це збірка крихітних (на кілька сторінок) оповідань та двійко невеликих п’єс. Судячи з усього, написані вони в різні часи, або ж – в будь-якому разі – апелюють до різного досвіду. Наскрізна тема (як вже очевидно) одна – жіноче життя в усяких його проявах. А от втілення різниться. Одні оповідання – цілком сюжетні. Інші – розлогий заспів “душевного ніпрощо” в дусі глянсових колонок (зазирнула в біографічну довідку – а, ну власне!). І все це дуже цікаве, хоча й не завжди близьке. І то краще воно б було подалі…