To Watch List: літня колекція трейлерів до прийдешніх екранізацій

Здається, не секрет, що я шалено люблю екранізації (колись навіть збиралася створити тематичний сайт, але… не пішло діло). Але останнім часом кіноадаптацій більшає, і я не встигаю їх відстежувати. Тому вирішила раз на сезон робити собі пам’ятку з трейлерів: що й за чим знімають, на що хотілося б сходити до кінотеатру, що можна буде під настрій подивитися вдома, а в якому випадку треба просто зробити собі позначку у пам’яті “Якщо вже Голлівуд взявся – є й шанс отримати український переклад книжки”.

От сьогодні буде перша серія з трейлерів. Усе під катом.

Читати далі

Advertisements

Комікси у плоті. Пластиковій і барбячій

Кілька тижнів тому мені дорікнули: “Давно нічого про ляльок не було!”. І тут на хвилі новин з головного Комік-Кону планети вирішила терміново виправити ситуацію. Тому найближчими днями можна буде чекати на огляд фантастичних барбі-ляльок, а сьогодні буде день коміксів.

Для початку треба сказати, що Маттел вже багато років співпрацює із DC Comics (імовірно, це й пояснює, що жодної власної комікс-барбі я не маю). Але стрункої генеральної лінії не існує. Час від часу просто з’являються нові ляльки: суто коміксові; на честь та в маркетингову підтримку нової екранізації; або ж на згадку про добрі старі часи. Через це кілька персонажів з’являються знову і знову, лише зрідка вивільнюючи місце для щось хоч трохи незвичного. Ще й з різним ефектом: частина комікс-ляльок – це відвертий мас-маркет, частина – ексклюзиви (зокрема випущені якраз під SDCC), а щось – хаотично ігрове. Тож люди, які беруться збирати цю тему – відчайдухи й герої, бо це доволі складно.

Енівей, кілька випусків були справді крутими. Наприклад, цьогорічний ексклюзив для Сан-Дієго – Диво-Жінка у “розширеній версії”.

DGW44_c_16_490

Окрім обмеженого спецнакладу, існує і варіант “для всіх”. Ну, якщо його повернули до продажу, бо першу хвилю тиражу розкупили дуже швидко (я навіть облизнутися не встигла).

sf6

Також під новий фільм випустили ще й портретних Супермена та Бетмена, крім того – Диво-Жінка у барбячій версії існує, щонайменш, у ще трьох варіантах, які реально знайти на вторинному ринку. Але все це – разом із іншими героїнями – буде під катом.

Читати далі

Пастка на гуманність. “До зустрічі з тобою”

Мене вполював маркетингово вивірений маслітературний бестселер, і це було доволі весело!

Рівненьке-гладеньке “До зустрічі з тобою” ретельно розставляє гачечки, дозовано підпускає штампів (деконструюючи деякі, аби не було геть нудно), нанизує епізоди за логікою дорогої голлівудської мелодрами з дуже дорогими сценаристами, але робить це якось так невимушено, що мимоволі думаєш: “Ну вже яке виросло!”. Зрештою, такий підхід непринципово гірший за будь-який інший, а конфлікт “ТВОРЕЦЬ vs ремісник” мені неблизький. Тут інша потенційна проблема – придатна до емоційних спекуляцій тема-сльозодавка, але її Джоджо Мойєс вирішує в такий спосіб, що проковтнула, майже не мружачись, а в мене з таким великі трабли.

29541937

Сюжет в роману простий й легкий, як дві копійки: Лу-лузерку із вітром в голові майже випадково наймають як помічницю-доглядальницю до паралізованого екс-спортсмена-ектремала, екс-акули Сіті, і пункт “доволі приємний хлопець” в житті Вілла також позначений лейбою “екс”. А далі все, як годиться: він не такий ЗП, як хоче здаватися; вона не така ідіотка, як часто поводиться; безнадійне життя зненацька освітлюють сонячні зайчики сміху й любові – кількадесят “драматичних” ромкомів дозволяють з легкістю домалювати сюжетну схему й розцяцькувати її передбачуваними епізодами. Але є кілька “але”.

Приємною несподіванкою в Me Before You (от все ж таки оригінальна назва тонша), як на мій смак, є, по-перше, “Me”, а по-друге – “Before”. З одного боку, Луїза не така прозора, як багато героїнь жанру (межа чик-літу та сімейної мелодрами): в цієї дівчини є щось схоже на характер, а головне – більшість її дій, навіть безглуздих непогано замотивовані. І хоча трохи тисне на совість те, що життєва драма, яка спаскудила людині всю молодість, вирішується однією (!) терапевтичною бесідою, ця драма все ж таки існує і на щось-таки впливає, а не висить в повітрі мечем бідолаги Дамокла. З іншого, навколо головних героїв нема вакууму. Кількома епізодами, але доволі переконливо письменниця змальовує сонне туристичне містечко, в якому порядній дівчині, окрім як заміж, і вийти нема куди; життя сучасного пролетаріату (вікторіанські класики б плакали – сто п’ятдесят років минуло, а проблемі ті ж самі – як жити, якщо звільнять, як отримати освіту дорослій людині, чи є сенс вдосконалювати кваліфікацію, як забезпечувати комфорт єдиному годівникові, особливо, якщо це годувальниця і таке інше); трішки й саркастично – буття posh-класу, та й ще купу доволі цікавих подробиць, наприклад, про роботу британських центрів зайнятості…

Звісно ще є “You” і тут все… ні, не складно, але доволі цікаво. На початку книжки, коли вже стало зрозуміло, що це – в міру захопливе, хоча й передбачувано простеньке, читання, я із собою заклалася: якщо кінець буде солодко-романтичний – дві ГудРідз зірочки, трагічно-романтичний – три зірочки, життєво-правдоподібний – чотири зірочки (знаю, що дитинно, але це розважає). Аж потім сюжет вніс корективу, і довелося переглядати схему.

Формулювання “Пастка на гуманність” я в сабж винесла недаремно, адже останню третину книжки до стеження за фабулою додається ще один пласт сприйняття: внутрішня полеміка читачки із самою читачкою. Той фактор-коректива – право на евтаназію та ставлення до неї усіх більш чи менш зацікавлених осіб. І тут продумано, ретельно, сльозогінно письменниця довела читачці-мені, що є, є в цій парафії невідрефлексовані моменти. Це було боляче. I mean it. Складена про всяк випадок поведінкова схема почала питатися про можливі зміни, а одна колись дана обіцянка повисла мертвим, пардон, каменем на сумлінні. Це трохи не те, чого очікуєш від голлівудського штибу романтичної мелодрамки, але – дякую, то було корисно. Ну і якщо, розмазуючи “солодкі сльози” чи плюючись “Фу, примітивний тиск на емоцію!”, хтось також програє в голові сценарій, про який не хочеться думати наперед, ця книжка заробить ще один плюсик до карми. І не сказала б, що не відроблений.

А, ну й про Голлівуд. Під катом трейлер до екранізації. Здається, надто сонячний, але симпатичний.

Читати далі

Королеви чужих польотів

(Розширений репост з блоґової фейсбук-сторінки – спочатку туди написала, а потім зрозуміла, що шкода буде, як ФБ-стрічка зажує).

Знаю, що нічого не знаю.
Під різдвяний шоп-сезон цього року в США має вийти цікавезна книжка Hidden Figures by Margot Lee Shetterly, за мотивами якої вже приміряються знімати фільм – аби десь так за два роки Оскар не був so white гадаю.

Книжка більшою мірою про живі “комп’ютери” – математиків НАСА, що обчислювали траєкторії польотів – не всіх, звісно, а конкретну групу (проте таку, що працювала над важливими завданнями). Так, ці математики були чорними.
А ще вони були жінками.

Вільний вікі-переказ про роботу зірки цієї групи – Кетрін Джонсон:

“Вона розраховувала траєкторію для польоту Алана Шепарда у 1959 році. Також вона вираховувала вікно для його запуску в межах місії Меркурій у 1961-му. Вона рахувала навігаційні бекапи для астронавтів (на той випадок, якщо відмовить електроніка). У 1962 році, коли для розрахунку польоту Джона Гленна навколо Землі вже використовували комп’ютери, її офіційно скерували на верифікацію машинних розрахунків. У подальшому Джонсон сама працювала з комп’ютерами. (…) Вона розраховувала траєкторію для польоту на Місяць в межах місії Аполон-11 у 1969. (…) У 1970-му Джонсон працювала й на місії Аполон-13. Після того, як місія була достроково перервана, Джонсон прораховувала команди, за якими астронавтів повернули на Землю. Пізніше вона працювала з шатлами, Earth Resources Satellite і навіть над потенційними марсіанськими планами”.

Зараз Кетрін Джонсон 97 років, отака вона.

katherine-johnson

У книжці йтиметься й про героїнь пізніших поколінь – ту ж Крістін Дарден, що працювала вже у 1970-х, але, підозрюю, що історія перших польотів кінематографічніша. Отже головними героїнями фільму, скоріше за все, стануть Кетрін Джонсон, Дороті Вон – очільниця тієї групи, що прийшла працювати в майбутню НАСА ще в сорокових – та Мері Джексон. Перші плітки про каст натякають на золотий стандарт – Октавія Спенсер та Тараджі Хенсон (з обіцянками спробувати покликати ще й Віолу Дейвіс та Опру Вінфрі). Ну, почекаємо – подивимося – цілком собі Оскар-формат виходить.

“Отаке”.

Ну і щоб двічі не ставати, серед програмістів, що відповідали вже за код на Аполоні-11, чільне місце також посідає жінка – Марґарет Гамільтон. Але про неї я чула, і то неодноразово. Цікавими шляхами в маскульт та загальне відоме потрапляють відомості зі спеціалізованих сфер, егеж?

і про перегляд

От буду банальною:
“Великий Гетсбі” карнавал-version абсолютно прекрасний!
Щиро кажучи… знаючи почерк майстра… Власне, я в кіно йшла дивитися на картинки, а з ними все супер. Проте там із “що” (не лише “як”) виявилося все більш-менш. Аж настільки, що останні десь так 10 хвилин рюмсала, як у ті свої 16, коли й читала першоджерело.

Але я не про те. Виходячи з кінотеатру, спіймала себе на тому, що готова впасти на підлогу й трошки поволати-побити ніжками: Зніміть, зніміть, ну зніміть, будь лаааааасочка, таке ж саме за молодим Ішервудом! Бажано за Mr Norris Changes Trains, але я на все згодна!
Аж потім загадала, що спочатку було б незле переглянути Кабаре із Лайзою Міннеллі. Хтось дививсь? Воно _правильне_?

і про навіяне

Раз уже згадала – залишу це тут.
Шмат із саундтрека чудового грецього кіно про тугу за Стамбулом.


Одна із найулюбленіших мелодій останнього часу )

і про саундтреки

Після чергового перегляду придивлялася-прислухалася до OST-у до Love actually:
Айяйяй – там нема моєї улюбленої пісні! (зрозуміло, якщо не рахувати Christmas Is All Around)
А і нічого – зате на ютюбі таке зачотне відео із 1975-го )))


і про кіно

Раптом зрозуміла, що не бачила жодного фільму із відносно молодою Меггі Сміт. Навіть The Prime of Miss Jean Brodie, хоча хворобливо люблю передивлятися екранізації, а книжка офігенна.
Проте з її робіт за останні 10 років дивилася відсотків 65, як не більше (і то як рахувати навіть із озвученими мультами). Оце, мабуть, і зветься характерним акторством. Але в будь-якому разі для мене не виправдання )

На що б оце націлитися…

и про “легкость необыкновенную” (с)

останнім часом я дивлюся багато фільмів. серед них чималий відсоток фільмів дуже гарних. і серйозне враження найчастіше після себе залишають фільмів важкі…
а ж тут учора вперше за багато-багато місяців фільм штрикнув до сабжевого стану

я не оригіналка – йдеться про Up in the Air. сприймати це кіно можна по-різному (подивилася юзерські трактування – відкрила для сбе багато нового..) я ж протягом усіх майже двох годин розповзалася у різні боки від співчуття до головного героя. в широкому сенсі цього слова. така собі емпатія на межі заздрощів

на (мій) жаль, я з тих людей, що змалку звикли вантажити _наплічники_ до стану _фіг зрушиш_. таке життя, в усіх воно різне. хоча не можу сказати, що не мучить питання: чому…
а вчора майже уві сні повз свідомість проповзла думка: той самий бек може бути нормальною модделлю життя… а може рано чи пізно виявитися банальним якорем, що тримає нас в межах _так треба_

але ж блін. як іноді хочеться взяти й майнути порожнячком у небо…

і про конкуренцію

подивилася сьогодні Сан-Франциско 1936 року й звернула увагу на цікавий момент

отже. Фріско, початок двадцятого століття. бал сезону, на якому визначають найкращу шоу-програму серед місцевих нічних клубів
все як треба: степ, пісеньки, дівчата, що жонглюють жезлами
аж тут від одного з учасників виступає оперна співачка, що співає пісню про Сан-Франциско
зал у захваті, перемога забезпечена, а я сиджу та оборююся в голос

це ж американське кіно. де повага до добросовісної конкуренції?! фу, подумала я й подумки знизила оцінку на бал
а як жеж вічні капіталістичні цінності?..

а загалом фільм непоганий. рекомендую
сюжет банальний ага, про грішника якого виправила праведна дівчинка
але! приємний вокал, видовищний (як на ті часи) землетрус. та дві нічогенькі акторські роботи

ще молодий (я просто до сьогодні бачила його лише у літах) й дуже переконливий Спенсер Трейсі


вголос

прорив шаблонів

здається, вдруге в житті подивилася ізраїльське кіно. і з першим разом порівняти неможливо

Застиглі дні– кіно непогане. але занадто _загальнолюдське_. власне найскравіша риса, що вирізняється на тлі квазієвропейської дійсності, це звичне ставлення до вибухів. а так – Ізраїль чи ні – майже пофіг

а тут чоловік вмовив подивитися Ушпізін – суто культурну замальовку. до того ж субтитровану…

спочатку голова йде обертом. по-перше, принципово чужа мова… це ж не якась європейська, поміж яких конкретну впізнаєш дуже швидко. і не японська, до якої вже вухо призвичаїлося, і нехай слів не знаєш, але інтонаційну логіку вже вловлюєш… а іврит. власне, коли деякі персонажі розмовляли на ідіш – то був просто бальзам на душу ) аллєс, вайтер – ну все як рідне

та нічого. із перекладом фільм втратив би частину колориту
а того колориту – хоч греблю гати. побутовий нарис з життя ортодоксальних іудеїв… коли перед екраном сидять люди, які спочатку нічого не розуміють (Льошк, а чого такого у цьому фрукті, що він може аж штуку шекелів коштувати, а?)… це круто. чесно. і не тому, що етнографічно пізнавально. ефект віконця у чижий світ завжди вставляє

до всього у фільмі є сюжет, за яким цікаво спостерігати, та розкішні персонажі
тож шанувальникам _вузьконаціонального_ кіно наполегливо рекомендую, а всім іншим – просто раджу )))

на прохання чоловіка :Р

топ-250 Кинопоиска

від імдб-шного, зрозуміло, відрізняється дуже серйозно. набагато менше класики. радянське кіно в асортименті (Шерлок Холмс на декількох позиціях навіть здивував). менше драм, більше пригодницьких, комедій (Сам удома є), мила, бойовиків…

ближчий до народу, а не до кінознавців, коротше кажучи
тиць на перелік із моїми відмітками :Р

Сестри Магдалини

врешті подивилася сабж
така собі якісно знята соціальна драма
про дівчат, яких в Ірландії ще у шістдесятих закривали до притулків із спеціалізацією _перевиховання грішниць_
загалом так передбачалося перевиховувати повій. а далі – як вийде… одна зганьбила родину тим, що стала жертвою згвалтування. інша насмілилася народити дитину поза шлюбом…

у фільмі і якихось жахіть страшних немає… і нелюдських тортур, на які очікує загартована дискурсом 1937 року уява…
просто перебіг буденних подій. і якраз від цієї буденності стає насправді страшно. через те, що ще у 20 столітті у Європі настільки нівелювалися права жінок. і від того, що останній з притулків Святої Магдалини закрили лише у 1996…

про патріотичне виховання…

если у народа есть юноша, который способен замуровать себя в стене крепости, страна эта и народ этот непобедимы…

цитатко отримано в результаті перегляду (правда, сьогодні, а не вчора) Легенди про Сурамську фортецю

на такому-от фольклорі покоління грузин виховувалися…

є, в кого вчитися…

подумалося

майже ідеальний посібник
для відеоблогерів

Людина з кіноапаратом

наскільки все ж знято класно. взагалі. а як подумати, шо майже 80 років…