Вісник екранізацій. Весняний вішлист у трейлерах (+1 тизер)

Березень вийшов дуже кіношно-серіальним – я дивилася нетипово багато всякого різного, зробила випуск Вісника екранізацій, а тепер настав час нечастої, але традиційної добірки трейлерів. Цього разу вони як на підбір – усі екранізації читаних книжок (про деякі я кілька років тому писала відгуки), але в усіх – крім одного, зрозуміло, пункту – мінімальні шанси опинитися на українських екранах. А шкода, на деякі з цих фільмів я чекаю давно. А, ну ок, ще там є один серіалець.

/Барабанний бій/ по-перше, днями виходить в світовий прокат кіноверсія The Aftermath Рідіана Брука (пост-відгук на книжку) – роман про британську родину та німецьку родину. Про окупантів та окупованих. Про Гамбург, зруйнований бомбардуваннями союзників, перші етапи денацифікації, несприйняття Іншого та заборонене кохання.

Читати далі

Вісник екранізацій. The Little Stranger (2018)

Минулої весни я нарешті прочитала черговий роман Сари Вотерс і тоді ж дізналася про те, що наближається екранізація. Ооо, я чекала на це кіно, але не стала дивитися його одразу. І правильно зробила, для сезону осінь-зима це було б трохи занадто.

Маленький незнайомець” наперед приваблював шикарним акторським складом та нетерплячим очікуванням: як же вони змогли це екранізувати? Роман для екранізації непростий – це готична драма про черговий етап занепаду старої аристократії, який показано очима молодого амбітного лікаря, якому ще макітриться в голові від дитячих спогадів про блиск місцевих джентрі. А що від тих спогадів лишилися, властиво, тільки спогади – то вже інше діло. Доктора Фарадея такі дрібниці не бентежать. Іншим не настільки пощастило.

MV5BYmQ0M2EyY2ItYzk5Mi00N2E3LWFlMTktYTUyYzlhZGY2NDc4XkEyXkFqcGdeQXVyMzY0MTE3NzU@._V1_SY1000_CR0,0,1333,1000_AL_

Якось молодого терапевта запрошують до маєтку колишніх хазяїв селища – юна служниця трохи прихворіла, так незручно, перепрошуємо, докторе. Нічого-нічого, відповідає гість, він давно мріяв знову опинитися у Гандредз-Голлі – величному маєтку, де його мати колись працювала покоївкою і він сам одного разу побував на літньому святі. Але від колишньої пишноти лишилися самі друзки: податки з’їли більшу частину сімейних статків, молодий спадкоємець для бізнесування не придатний – повернувся з війни скаліченим в усіх сенсах, та й природної клепки до того не мав, тож всі проблеми готовий вирішувати розпродажем родинних ланів під типову забудову. Його старша сестра неприкаяно совається, бо і її активне життя завершилося разом з війною, коли їй довелося повернутися до дому з допоміжної служби, а вдома робити нема чого. Але мамá воліла би того всього не помічати, це ж так незручно, знаєте! Проте є речі,  котрі не помічати складніше, аніж шпалери, що відстають від стіни, чи надщерблені келихи. З мешканцями занепалого маєтку щось не те. В такому, знаєте, незручному сенсі слова. Або щось дуже-дуже не те із самим будинком. Але про це доктор Фарадей і чути нічого не хоче!

Смутна й невесела історія любові одного молодика до чужого дому – для екранізації дуже цікавий матеріал. Тут вам і психологічна драма, і море соціальної проблематики, і дрібочка сатири і кілька відер цілком класичного розливу готики – мені от найбільше Шерідан Ле Фаню з праотців/праматерів згадувався, він умів створити схожу задушливо-липучу атмосферу зачаєного… ні, не жаху, біди й зіпсутості, докорінної неправильності того, що відбувається. З нюансуванням там, правда, могли би бути проблеми, але такі актори, невже не подужають? Актори старалися. Біда там із режисурою, сценарієм та (схоже) монтажем. Але спочатку про плюси:

Читати далі

Вісник екранізацій. Ordeal by Innocence (2018)

Минулого року КСД дуже вчасно видав “Випробування невинуватістю” якраз під новеньку телеекранізацію. Я до цього проекту придивлялася давно, тому не дивно, що міні-серіал наздогнав мене раніше за книжку. Але воно й логічно: книжки читаються не виключно заради сюжету (хм, це ж наче детектив…), а от фільми… Для фільмів сюжет – штука важлива.

От тільки так вийшло, що для Ordeal by Innocence 2018 року сюжет найголовнішим не є. Тут розгромно перемагає стилістика. А сюжет… Ні, з ним також все гаразд – літоснова зобов’язує. І дивитися цей мінісеріал було прикольно. Перша серія: “А це точно Аґата Крісті?”. Друга серія: “Аааа, вже щось знайоме проглядає…”. Третя серія: “Воу-воу, Аґата Крісті на стероїдах! Мені подобається! Давайте ще! Як це – більше нема?”.

mv5bndeyodkwnzgznf5bml5banbnxkftztgwode0ntg4ntm@._v1_sy1000_cr0,0,1333,1000_al_

Середина 1950-х – ідеальна британська версія. Характерні для епохи ознаки занепаду вищого класу родини Арґайл ще не торкнулися: маєток на місці, гроші на місці, щастя… З щастям сутужніше. А капітальна катастрофа з тим щастям стається на Різдво 1954 року, коли матір сімейства – благодійницю, меценатку та рятувальницю сиріт – Рейчел Арґайл криваво, несподівано й безпідставно вбиває молодший син. Минає півтора роки, життя продовжується, згорьований (насправді, ні) вдівець вирішив знову сходити під вінець, діти потроху оговтуються від трагедії (насправді, ні), а паршиву вівцю “вдало” вбили у в’язничній бійці ще до того, як судовий процес стартував. Чи, може, тут теж – “Насправді ні?”. Бо за кілька днів до весілля на порозі з’являється дуже підозрілий молодик, який запевняє: він є свідком того, що Джек ніяк не міг вбити свою матір.

Така сюжетна затравка могла обіцяти все, що завгодно: від повільного класичного детективу до жорстокої сімейної драми. У цій версії з матеріалу вийшов натуральний психологічний трилер з напівсюрними акцентами і таки відчутним присмаком південної готики, на яку ще трейлер натякав. Це було незвично, доволі неприємно, але по-своєму круто.

Читати далі

Вісник екранізацій. Ladies in Black

Що ми зазвичай дивимося протягом зимових свят? Моя версія: окремі серії “Тома і Джеррі“, Love Actually, Hogfather. Цього року ще з випередження графіку переглянули першого “Гаррі Поттера“, у планах є дещо з британських мінісеріалів, але… Але хочеться більше, більше тематичного. Нещодавно таке тематичне знайшло мене саме. Днями ми подивилися цілком традиційне філґуд різдвяне кіно – таке, де всі конфлікти вирішуються в якнайкращий спосіб, всі бажання збуваються і всі героїні зустрічають своє щастя. Але від інших цей фільм відрізняє одна маленька дрібничка – там нема снігу. Різдво є, а снігу нема. Кіно просто австралійське.

MV5BZDU0MzllNWQtY2Y3Zi00MDk2LTg0YzMtYWFjYjNiOTNlMWRjXkEyXkFqcGdeQXVyMTMxODk2OTU@._V1_

Грудень 1959 року, Сідней, дорогий універмаг готується до сезонних розпродажів і до відділу коктейльних суконь приходить працювати “тимчасова дівчина”. Шістнадцятирічна Ліса виділяється поміж своїх колег: вона багато читає, сподівається вступити до університету і хоче стати не вчителькою, а поеткою. Чи, може, актрисою. Хоча, можна й сумістити. Старші працівниці трохи дивуються такому юному завзяттю, але в кожної з них свої проблеми: Пет мріє про дитину, але стосунки з чоловіком з не зрозумілої для неї причини не клеяться, Фей завзято ходить на побачення та “контингент” її не влаштовує – якісь не принцові всі ті хлопці, некультурні, руки, як то в кіно заведено, не цілують і взагалі. А сусіднім відділом – дорогих дизайнерських суконь – керує загадкова Маґда, про яку інші зневажливо кажуть: “А, вона з цих“, – і Магда теж має свою мрію.

Свіжий австралійський фільм Ladies in Black – екранізація локально відомого роману Мадлен Сент-Джон. Це така перевіднайдена майже класика – Сент-Джон свого часу (а це між іншим аж друга половина 1990-х) стала першою австралійською письменницею, яка потрапила у шортлист Букера. Проте на той час вона вже майже тридцять років жила у Великій Британії, і про австралійське життя йшлося лише в її дебютному романі – “Жінки в чорному“. Книжка ця була, відверто кажучи, на Зеленому континенті призабута, аж кілька років тому за її мотивами поставили мюзикл, а тепер от зняли екранізацію. Фільм прогримів, отримав кілька австралійських кінопремій, книжку почали активно перевидавати під адаптованою під кінопотреби назвою – роман фактично отримав друге життя. І тепер я дуже хочу його прочитати, бо  визначення “комедія вдач” та коло тем, якого торкається письменниця (і більшість з яких для неї є або автобіографічними, або безпосередньо торкалися її родини), змушують підозрювати, що першоджерело може бути значно ближчим до сатири, аніж солодко-ласкаве різдвяне кіно. Але фільм справді вийшов дуже приємним і дуже красивим – і це дійсно хороший варіант для оптимістичного святкового перегляду. Тим паче, що він має кілька родзинок.

Читати далі

Гаряча вісімнадцятка. Найцікавіше, що я дивилася цього року

2018 рік нас ще не покинув, отже підбивати книжкові підсумки поки що ранувато. А от глядацькі можна спробувати: я ще маю деякі плани на відвідини кінотеатрів в цьому році (а ще – на деякі серіальні новинки), але нехай вже. Хороший був рік, усе цікаве свіженьке в топ-18 не вмістилося. Так, у цьому списку буде саме свіжина – кіноновинки 2018 року (або ті фільми 2017-го, що у нас пішли в прокат пізніше, їх кілька таких є), нові серіали та найяскравіші, як на мій смак, серіальні повернення. З повернень і  почнемо.

Серіальні продовження

MV5BNjgzNTE5NTUtOGNiMC00YTA3LTgxNTEtYjE0MDgxNTQyNDhjXkEyXkFqcGdeQXVyMTYzMDM0NTU@._V1_

Мідж багато не буває. Другий сезон Marvelous Mrs. Maisel – це свято, феєрія і петарди на кожному кроці. Мідж знову смалить напалмом, але й другий план не пасе задніх. Що сподобалося: Джоела стало менше, у мами Роуз і менеджерки С’юзі прорізався бекграунд, Мідж почала непростий шлях не лише до комедійної кар’єри, але й до “Check Your Privileges” (їй не завадить). А ще, здається, я починаю розуміти стендап, це не той результат, на який розразховувала.

MV5BNTc2YmVjNmItZTdlMy00NzI1LWEwYmUtOWFjMGUwOTQ4ZTBjXkEyXkFqcGdeQXVyNjI3MDc0Njc@._V1_

Знову проблеми. Корморан Страйк та Робін Еллакот повернулися на дві серії, щоб переказати “Кар’єру зла“. Продовжую вважати, що формат в 3 серії детективам мами Ро пасував більше, але що вже поробиш. Що сподобалося: динаміка між персонажами, спроба делікатно розповісти про трагедію Робін, а ще Метт Кінг, який уже капітально вжився в образ підстаркуватого панк-рокера.

kDBgYZx

Об’єднання заради майбутнього. The Expanse – це такий дивовижний випадок, коли кожен наступний сезон – кращий за попередній. Перший – кіберпанк-нуар, другий – космоопера з війнушкою, третій – космоопера з контактом та розширенням горизонтів. Що сподобалося: історія стала стрункішою і краще зрежисованою, спрямилася мотивація фракцій, красиво запаралелили різні сюжетні лінії. А ще побільшало (та поширшало) цікавих персонажок. Каміна Драммер – моя богиня на цей сезон.

Читати далі

Кіно-Барбі 2018 року: як не луснути від жадібності

Наче ще ранувато підводити підсумки року, але є сфера, де уже якраз час. Ляльковий рік майже завершився, усі нові анонси стосуватимуться релізів 2019-го, тож час передивитися, чим нас виробники радували цьогоріч. Маттели мене радували однозначно. Після кількох неврожайних років, коли, здавалося, весь запал пішов на оновлення ігрових лінійок, колекційні ляльки останнього сезону нарешті повернулися в діапазон від “О, а непогано” до “Вмираю як хочу!”. Найвизначнішою барбі-подією року для мене лишається лінійка Inspiring Women (це та, звідки моя барбі-Фріда), а от найцікавішою тенденцією – лавина кіношних ляльок. Нетипова (принаймні, відколи завершився випуск лялькових версій героїв “Сутінків“) щедрість американського виробника частково пояснюється відновленням співпраці з Діснеєм, але там ще багато прикольних проектів. Традиційно хочу собі майже все. Дещо – хочу шалено.А встигла купити тільки одну барбі з усього цього багатства. З неї і почну.

У 2018 році вийшли або ось-ось вийдуть:

* барбі-Лара Крофт (подивитися на неї ближче можна в моєму огляді)

mb13

Читати далі

Вісник екранізацій. A Discovery of Witches (1-й сезон)

Восени мені завжди хочеться читати й дивитися щось чарівне. І, якщо з читанням зазвичай не виникає жодних проблем, то з “дивитися” трапляються сезони сумної дієти. Тому потенційне видиво вишукую завчасно й потім з нетерпінням чекаю-чекаю-чекаю. Цього року я отак чекала на британську серіальну екранізацію “Трилогії всіх святих” Дебори Гаркнесс.

Ні, самі книжки я не читала, хоча на початку 2010-х перші два томи видав КСД і – зненацька – аж одразу українською. Якось оминула увагою та й на той момент сюжет “Заборонене кохання до вампіра” викликав… складні почуття (окей, Ксеню, час бути чесною – хто тоді прочитав дев’ять томів “True Blood”? отож-бо). Але відтоді мода на вампірів трохи вщухла, фентезійних серіалів маємо небагато, пристойних фентезійний серіалів ще менше, а тут за роботу взялися британці, знімають в Оксфорді, а за головного героя вампіра у них Метью Ґуд. Ні, встояти тут би не вийшло. Я й не намагалася.

landscape-1511363937-a-discovery-of-witches-1

Коротенко про сюжет: спадкова відьма Даяна Бішоп – сквиб не успадкувала від предків жодних магічних талантів, але дуже цікавиться історією – і історією магії зокрема. Вона – науковиця, яка вивчає алхіміків єлизаветинських часів, провідна спеціалістка з теми, “наймолодша людина, яка колись отримувала теньюр у Йєлі” (тут я заплакала, а це ж перші сцени першого епізоду). Молода жінка повертається до Оксфорда, щоби попрацювати над наступною книжкою. Для цього їй потрібен певний манускрипт, і вона його отримує. Проблема в тому, що зачакловану книжку ніхто не бачив вже протягом століть. А вона, за легендами, містить пояснення, як саме колись відьми створили вампірі і – отже – як їх можна знищити. І тепер за Даяною полюють всі – відьми, вампіри, Конгрегація (всенелюдський орган співуправління), хіба що демони не полюють, вони тут взагалі нереальні няшки. Ну, а близьке знайомство з Метью Клермоном – вампіром-біохимиком, який вивчає причини послаблення крові вампірів (молодші покоління вже не можуть перетворювати людей на собі подібних) та виродження відьомських талантів – швидко стає дуже близьким. А далі – все як годиться: пристрасне кохання, таємниці, інтриги і приховані таланти.

Перші епізоди “Сповіді відьом” (не дуже подобається цей варіант, але це офіційний книжковий переклад, то нехай буде) у мене викликали шалений захват і несміливу віру в майбутнє. Правильно, що несміливу, бо під останні епізоди сезон вже розгубив і темп, і чарівливість свіжості. І все ж таки на загальному тлі – це цілком пристойний телевізійний продукт, який підсолодив мені половину осені. Ну, і як годиться – про плюси і мінуси.

Читати далі

Вісник екранізацій. The Bookshop (2017)

Я дуже довго підступалася до творчості британської письменниці Пенелопи Фіцджеральд, і от лише на початку цього року прочитала один з її романів. Обирала поміж варіантів по-книгоманському – взялася за “Книгарню“. І тоді ж, коли почала читати, дізналася, що в цієї книжки є свіжа екранізація. За режисерку і сценаристку там відома каталонка Ісабель Койшет, фільм отримав три “Гойї” (за фільм, режисуру та адаптований сценарій), каст казковий, трейлер – дуже привабливий, треба-треба-треба дивитися. І якось воно відклалося на багато місяців, аж от нарешті подивилася. Враження лишилися трохи суперечливі: наче все добре, все як має бути, але хробачок точить – щось таки трішечки не так.

MV5BNDIzYjIyMGEtYzIyZS00OGY3LWI5ODYtN2M1YjAxOTA5OTgzXkEyXkFqcGdeQXVyMzI3MDEzMzM@._V1_

Сюжет The Bookshop (тут ані авторка, ані творці екранізації не мудрували) вкладається в двійко речень. А можна навіть одне: вдова зі скромними статками місіс Флоренс Грін вирішує відкрити першу книгарню в курортному містечку, але містечко тому не дуже зраділо. Щоправда, поза цим єдиним реченням залишиться багацько прекрасного: меланхолійна атмосфера містечка, яке навіть у туристичний сезон не сказати що оживає, складні ієрархічні структури англійської глибинки, труднощі організації малого бізнесу в інертному середовищі, а головне – сліпуче сяйво мрії і віри в свою зірку. Усе це є в книжці і все це акуратно переїхало до фільму. Але дорогою змінилися деякі акценти. Ну але спочатку про хороше.

З чим тут точно все добре?

Читати далі

Tomb Raider Barbie: панянка з льодорубом

Останні два роки моє лялькове колекціонування перебувало у стані “Пацієнт радше мертвий”: колекція оновлювалася мінімально і переважно за рахунок цікавих ігрових релізів. Я старанно збирала лінійку Фешіоністас з різними типами тіл (таки зібрала ще наприкінці минулого року, показувати?) і призабула про колекційні релізи. З двох причин. Одна – очевидна – курс гривня-долар. Інша – ну от якось не було у 2017-му таких ляльок середньої цінової категорії, що вмерти й не жити. 2018-й в цьому сенсі щедріший, таких барбі буде. Одна з найнайбажаніших зараз до мене їде,  а сьогодні покажу попередню спонтанну покупку. Ніколи не думала, що мені знадобиться лялькова версія Лари Крофт, але я сходила на фільм, придивилася до ляльки, натрапила на неї на Амазоні в момент знижки… І завєртє…

l6

Tomb Raider Barbie – це типова лялька за кіноліцензією: порівняно недорога, належить до найтиражнішого колекційного типу (Black Label), зате – як останнім часом водиться – має портретний молд. Так, цю панянку ліпили з Алісії Вікандер.

Читати далі

Вісник екранізацій. Новий вішлист у трейлерах

Попередній проект – ділитися пачечками цікавих трейлерів екранізацій кожні три місяці – чомусь спрацював не дуже добре. Власне… трейлерів не назбиралося. “Але ідея ж була непогана”, – переконувала я себе і вирішила час від часу все одне ділитися дражнилками до майбутніх фільмів. У компанії чекати веселіше!

У сьогоднішній добірці – трохи фільмів та трохи мінісеріалів. Є такий, що його вже можна подивитися, є кілька гарячих літніх новинок і є екранізація, на яку я чекаю вже кілька років. З неї і почнемо.

Мені трохи важко уявити собі екранізацію епістолярного роману, де суттєву частину шарму складала різна стилістика листів та невідповідність “листяних” очікуванням реальності, але… “Гернсійський клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння” знімали симпатичні люди, а знялися у фільмі люди ще симпатичніші. Подивимося, як воно буде. А, і коротко: це книжка про ретроспективний погляд на німецьку окупацію островів Ла-Маншу під час Другої світової війни – історичний факт, що його навіть не всі британці завжди беруть до уваги.

Читати далі

Вісник екранізацій. The Breadwinner

Оскарівські перегляди здорової людини – це системно дивитися основних претендентів, як це робить моя близька подруга. Оскарівські перегляди по-нашому – абсолютно випадково подивитися на тижні _перед_ двох номінантів і дуже дивуватися такому збігу. Минулого тижня ми отак переглянули два пункти з оскарівського меню повнометражних мультфільмів. Один з них – переможна стрічка “Коко” – справді чудовий мульт. Але розповісти хочеться про інший. І хоча я не планувала включати до “Вісника екранізацій” кіноверсії книжок, що їх сама не читала, але в цьому випадку не можу стриматися. Спроби знайти першоджерело – повість Дебори Елліс – наразі лишаються марними, а не написати про “Годувальницю” просто неможливо.

77cff7c27baaa1033ab77136e130fd2f5533caa92be51780f17d07dfb50b3e14-1024x1024

Мама Парвани – письменниця, тато – вчитель, у неї є старша сестра і молодший братик та дім, в якому царюють любов і творчість. А от за межами дому все не настільки райдужно, бо Парвана дорослішає в місті, яке до дівчат ставиться вороже – в Кабулі, в якому панує Талібан. Одного дня батька Парвани заарештовують і родина опиняється на межі голоду: жодна жінка не має права вийти на вулицю (не кажучи вже про працювати чи хоча б купити їжі) без супроводу чоловіка. Малюк Закі заледве навчився ходити, спроба пані Фатіми визволити чоловіка завершилася невдачею, тому єдиний шлях – написати до родичів і пообіцяти видати старшеньку Сораю за когось із кузенів – аби лишень родину вивезли за межі міста. Та в Парвани інші плани. Одного дня вона перевдягається в речі, що лишилися по старшому братові і пірнає в незнайомий світ – страшний, ворожий, але значно ширший за той, що вона знала досі. Заради блага родини Парвана перетворюється на Аатіша, отримуючи разом з іменем тягар відповідальності за сім’ю і дрібочку незнаної свободи.

Це може здатися дивним, але у першу чергу The Breadwinner привернув мою увагу не сюжетом і проблематикою, а іменем авторки. Цей мульт зробила команда під керівництвом Нори Тумі – співрежисерки The Secret of Kells та аніматорки Song of the Sea. Щоби не робила ця людина – я готова бігти й дивитися. А тут ще й: “Ого, це про афганську дівчинку і життя під Талібаном? Оце так бінго!”.

Читати далі

Вісник екранізацій. Little Women від BBC

Коли я писала про новорічний перегляд “Мініатюристки, то згадувала про іншу мінісеріальну екранізацію – роману, класичніше нема куди. Жодних сюрпризів, мова йшла про оцих от дівчаток.

14725011-low-res-little-women

Новина про те. що BBC зібралася екранізувати “Маленьких жінок” на хвилинку здивувала. Не те, щоби я вважала, що бібісяки мають знімати лише за британською класикою (кому сподобалися “Війна і мир“? Ксені сподобалися “Війна і мир“!), але це була несподіванка. ступінь приємності якої ще треба було оцінити.

Найперше моє знайомство з романом Олкотт сталося, здається, у новому 1993 році. Мені тоді подарували альманах, де містилася перша глава. І всьо. Роками я марно шукала ту книжку, і все ніяк. Уже у студентські роки подивилася екранізацію 1994 року (ту, що з Вайноною Райдер), а за кілька років прочитала-таки оригінал. Вийшло не дуже: самі “Маленькі жінки” сподобалися і то інтенсивно, але в моєму томику від Вордсвортів були ще й “Хороші дружини“. Досі не можу пробачити письменниці того, що вона зробила із Джо та Емі (з Бет хоча б… ееее… логічно вийшло)! Тому дивитися нову екранізацію було страшкувато, але ВВС – це бренд, картинка радувала плюс американська класика з британським акцентом – це ж так мило, правда?

З акцентом я лажанулася: молода частина касту – американці, і майже всю першу серію з трьох я нестерпно страждала. Там, правда, ще були приводи, але про них трохи згодом.

Читати далі

Справи сердечні. “Ладнати живих”

Мало що в українській навколокнижковій сфері викликає у мене настільки ж рясні сльози вдячності, як сам факт існування грантової програми “Сковорода”. Більшість дорогих моєму серцю перекладів з французької в домашній бібліотеці – це якраз книжки з категорії підтриманих посольством. Серед них є й класика, й несподіваний артхауз від літератури, і цілком собі бестселери – просто на європейський лад. Чи не найвідоміший (принаймні, за межами Франції) роман Маеліс де Керанґаль з останньої категорії. Кілька премій, стосик перекладів, навіть екранізація є. А ще є дуже дражливі тематика і проблематика.

DSCN4498

Лютневий ранок, 5:50. Троє юнаків-серферів збираються на крутий сейшн – таких хвиль вони останнім часом не бачили! Трохи пізніше – вантажівочка потрапляє в автокатастрофу. Трохи пізніше – у хірурга вистигає кава. Трохи пізніше – медсестра реанімаційного відділення приходить на роботу із засосом на шиї. Трохи пізніше – двоє з трійці відбулися переломами, у Сімона Лембра діагностують смерть мозку. Трохи пізніше – місцевий координатор з трансплантації починає співати дуетом зі своїм дорогоцінним щигликом, але вихідний йому зіпсували. Трохи пізніше – батькам Сімона треба вирішити, чи готові вони віддати серце своєї дитини. Ні, довго вирішувати не можна. Рахунок на години, о 5:48 наступного ранку цей роман уже скінчиться.

Це було… дивно. Французька письменниця залізною рукою хапає сюжет-слізовитискалку, полуфабрикат для сімейної драми не найкращого штибу, але робить з нього щось дуже перекручене і по-своєму красиве.

Читати далі

Вісник екранізацій. The Miniaturist

Під сезон святкових прем’єр любе моєму серцю BBC порадувало з розмахом – одразу двома екранізаціями-подарунками (власне, британці їх розпаковували акурат у Boxing Day, ми от трохи пізніше подивилися). Дві серії та три серії, модний бестселер та абсолютна класика, похмура драма з містичним компонентом та один з найвідоміших романів виховання у дівочій версії.

the-miniaturist-tv-jessie-burton-bbc-cast

Перший “мінік” – це довгоочікувана (окай, мною) двосерійна екранізація “Мініатюристки” Джессі Бертон (про книжку писала два роки тому).

Юна Нелла – старша сестра в родині, яка втратила батька-годувальника – за наполегливого материного благословення виходить заміж за одного з найбагатших купців Амстердама. Наречений цілком нівроку – привабливий, яскравий, веселий, не такий вже й старий і – так, дуже-дуже успішний негоціант. Але уявити себе господинею багатого дому Нелла не встигла: сестра Йоганеса Марін не поспішає віддавати ключі, слуги підкорюються давній хазяйці, і Йоганес, якого господарка мало цікавить, теж дослухається до сестри. А Неллі дарують наймоднішу тогочасну забавку: сервант-будиночок на дев’ять кімнат – лялькове королівство, де може царювати молода дружина. Та і там не все просто: з майстерні мініатюриста починають надходити дрібнички, що їх Нелла не замовляла, а життя в ляльковому будиночку чомусь блудить дивними манівцями, провіщаючи мешканцям його більшої копії незбагненні драми.

Як мені і здавалося, екранізація цьому роману чудово пасує – він має суто драматургічні недоліки, і в сценарії більшості з них позбулися: трохи спрямили та пришвидшили дію (ні, екшеновою екранізацію і близько не назвеш, але тут плин подій не аж такий повільний), трохи попрацювали з акцентами, зокрема тими, що стосуються лінії з подарунками від таємничої мініатюристки, трохи поклацали ножицями – оце вже не завжди в плюс (підкоротили одні лінії, щоби лишити простір для дихання іншим, а мені одна з тих інших подобалася!), але зрозуміло, чому саме так.

Читати далі

To Watch List: літня колекція трейлерів до прийдешніх екранізацій

Здається, не секрет, що я шалено люблю екранізації (колись навіть збиралася створити тематичний сайт, але… не пішло діло). Але останнім часом кіноадаптацій більшає, і я не встигаю їх відстежувати. Тому вирішила раз на сезон робити собі пам’ятку з трейлерів: що й за чим знімають, на що хотілося б сходити до кінотеатру, що можна буде під настрій подивитися вдома, а в якому випадку треба просто зробити собі позначку у пам’яті “Якщо вже Голлівуд взявся – є й шанс отримати український переклад книжки”.

От сьогодні буде перша серія з трейлерів. Усе під катом.

Читати далі