Столичні дівулі та втрачений рай. “Файні товсті дівки, йо!”

Канікулярна проза – це приблизно така ж сама спокуса, як і святочне читання –  втілення мрії про комфортне читання, затишне, атмосферне і гарантовано приємне. Проте не все comfort reading однаково корисне. Бо, як передати куті меду або недодати родзинок, в кращому випадку смак може вийти дивним, в гіршому – він намарно роздражнить спраглі певних вражень “роти”. Я, маючи легку читацьку залежність від сезонного читання, до не дуже приємних сюрпризів ніби завжди готова. Але бувають випадки, коли страшенно хотілося вірити в краще.

Не можу сказати, що серія “Книжка про мене” від Фонтану Казок стабільно мене радувала (та це в будь-якому випадку надто сміливе узагальнення, книжок з неї донедавна прочитала лише дві), але, по-перше, до неї справді потрапляють ретельно дібрані тексти, по-друге – тамтешні книжки мають стабільно чудове оформлення. То пройти повз симпатичну назву “Файні товсті дівки, йо!“, ліричну обкладинку та обіцянку подарувати приємну та веселу повість про карпатські канікули, я не змогла.

DSCN3153

Чи пасують одне до одного літні наїдки та літнє читання? Не завжди.

Зоряну та Мілану – двох “майже-тринадцятирічних” київських школярок батьки підступно засилають до Зоряниної двоюрідної бабці на Закарпаття. Канікули в Ясіні мали б бути нестерпними: друзі на морі, душу нема, годують чимось дивним, мобільний інтернет ледь тягне, кавалери (одна штука) лишилися в місті, та й робити в тих краях нема чого – хіба курей ганяти та в горах гуляти. Стривайте, гори ж! Так, все правильно, нас чекають двісті сторінок про те, як навколишня краса та розлита в повітрі магія пом’якшують черстві серця столичних гость, аж поки дівчатка не вилюдніють. Краса та магія тут беззаперечні. От з іншим – не дуже.

Пам’ятка собі на майбутнє: Ксеню, якщо в анотації є фраза “І тут ґламурність мусить пройти випробування Справжністю!” до неї треба ставитися максимально уважно. З випробуваннями, правда, тут не дуже, та й повноцінного батлу Ґламурність v Справжність в книжці не відбулося, бо першій, бідосі шансів не дали. А от хибні дихотомії справді є однією з найяскравіших проблем цього тексту.

Я довго думала, як треба розповідати про текст, що в теорії мав все, щоби мені сподобатися, а натомість місцями навіював позіхання, а іншими – відверто бісив, тому зрештою вирішила зробити, як в дитинстві: розділити аркушик на дві частинки, і вперед – виписувати “за” та “проти”. Отак і спробую.

Читати далі

#YakabooBingoSpring. Післямова у (майже) 75 словах

Весна пішла, і лишила по собі деякі життєві зміни, пакунок нових досвідів та вражень (мене вперше в житті облизав єнот, хіба це не досягнення?) та повністю виконане #YakabooBingoSpring. Оскільки минулого сезону я викреслила лише 23 квадратики з 25 (кажуть, для фінального заліку можна ще наздоганяти постфактум), а навесні на мене регулярно нападав неписючий настрій – я собою пишаюся! Ну а поки ще не почався літній забіг, треба і тут повісити звіт за весну.

DSCN3069

Як і минулого разу, спробую описати кожну з 25 книжок трьома ключовими словами.

№1 – книжка із зеленою обкладинкою – “Фантастичні звірі і де їх шукати“: поттеріана, натуралісти, звірики (відгук).

№2 – один з героїв кіт – “Вітер з-під сонця“: підлітки, море, драма (відгук).

№3 – книжка з весняним настроєм – “Джейн, лисиця і я“: графічнийроман, класика, дисморфія (відгук).

№4 – фантастика – “Знищення“: експедиція, учені, контакт (відгук).

№5 – переказ відомого сюжету – Rapunzel’s Revenge: графічнийроман, казки, ДикийЗахід (відгук).

Читати далі

Те літо, коли вже нічого не зрозуміти. Дві книжки про стрімке дорослішання

Якщо вже написала про свіжодочитані підліткові книжки, то треба нарешті розповісти про читане ще на початку весни. Тим більше, що дещо спільне із  порцією з попереднього допису у цієї теж є – це також книжки про “раптове” дорослішання, а головним героєм однієї з них теж є осиротілий хлопець.
DSCN3033
Повість Оксани Лущевської “Вітер з-під сонця” є трохи несподіваним поєднанням канікулярної прози із “проблемною”. Нічого аж такого надзвичайного в цьому підході нема, але в процесі складання сюжетних пазлів трапилося кілька несподіванок.
Женька нещодавно втратив батька, і на море вони з матір’ю йдуть з важкою душею. Хлопця і так нічого не радує, а тут ще й підозри “А чи не збирається мама терміново облаштувати особисте життя?” ятрять душу. Та дві зустрічі дещо змінюють настрій юного самітника – з Білим (це кіт) та з Рисею (а це уже місцева дівчинка). Трохи нервів, трохи пригод – і протягом одного дня Женька раптом розуміє: життя іде далі і з цим треба змиритися.
Проста фабула цієї повісті допомагає увиразнити основну проблему – переживання горя у перехідному віці, коли і так хочеться загорнутися у свою інакшість та покусати всіх із тим незгодних, а тут ще й вагомий привід є! Але є одне але. У “Вітрі” настільки класні деталі та другорядні сюжетні лінії, що у мене, наприклад, співчувати Женьці вже просто не лишалося часу. Ну хлопець, ну осиротів, ну мучить матір гордим мовчанням під знаменом “А чого вона!” (оцей субсюжет про “А чого вона!” – він взагалі якийсь дивний, бо дійсно незрозуміло чого це потенційний курортний роман усіма оточуючими сприймається як щось надзвичайно вагоме, що ніби має змінити все життя), ну крутить носом “Ет, ці жінки, нічого вони в тонкій чоловічій душі не розуміють!”, ну… Ну Женька і Женька, нехай собі кисне, тут же є ще таке, таке…

Читати далі

Графічна пауза. Сіре буття vs Руді мрії

Я добряче занедбала одну зі своїх улюблених рубрик, але на те є виправдання. Аж два. Перше – останнім часом мені не траплялися аж настільки цікаві комікси/графічні романи, що про них кортіло отак в картинках розповідати. Друге – бо я все чекала, чекала на дещо особливе – і дочекалася!

Та-дам! Сьогоднішня “Графічна пауза” присвячена книжці українською – перекладу відомого франкоканадського дитячого графічного роману, що його Ізабель Арсено намалювала за мотивами п’єси Фанні Брітт. Зустрічаймо, “Джейн, лисиця і я” – книжка, в реальність якої я остаточно повірила лише тоді, коли стирала порохи зі сканера.

DSCN2990

От наскільки складно мені ведеться з підлітковими коміксами – вони постійно здаються якимись надто простими, надто буквальними і надто бадьоро пригодницькими – настільки ж добре заходять ілюстровані книжки, розраховані на молодшу за віком аудиторію. Ті, що я їх читала останнім часом, чомусь набагато цікавіші, мають виразнішу концепцію та відсутність шаленої дії компенсують ліричністю та тихим споглядальницьким захватом. “Джейн” якраз із таких книжок: маємо дуже просту і спокійно розказану історію про болючий соціальний досвід маленької дівчинки. Проте не настільки маленької, як зазначає видавець. Віват вказує як рекомендований вік аудиторії 6+, але тут насправді щонайменш 9-10+ та й на старший вік непогано буде. Ні, нічого шокуючого в тексті чи ілюстраціях нема. Зате є інтертекстуальність, що не конче вимагає знайомства із “першоджерелами”, але все ж таки воно додає насолоди від читання (і це якщо навіть не згадувати про радість впізнавання окремих мізансцен та сюжетних поворотів).

Читати далі

Вішлист до Арсеналу. Частина перша: дитяче й підліткове

До Книжкового Арсеналу лишається ще місяць, але від уже озвучених анонсів паморочиться в голові. Тому я сумлінно посапала попередні вішлисти на предмет вже купленого-подарованого, підчитала трохи запаси та свіжі надбання (і героїчно вийшла майже на те, з чого починався цей рік – ДН був дуже плідним) і готова до жадібних пароксизмів. Укладаючи попередній “передарсенальний” вішлист, я чомусь була впевнена, що потенційно цікавих книжок стане на ще один пост. Але ні, як все увіпхати в один запис – вийде щось дуже негарне та майже нечитоме.  То вирішила трохи розподілити мрії між різними кошиками. Сьогодні поділюся захцянками з дитячо-підліткового асортименту. Але далі обов’язково буде!

У дитячому сегменті панують книжки, на які приємно дивитися.

По-перше, книжка-картинка про Фріду Кало.

17903895_1482028438536663_3450220384402738474_n

По-друге, добірка “мишачих” книжок (є у мене маленька мрія – колекціонувати ілюстровані книжки про гризунів та деяких комахоїдів, але поки що реалізувати її не вдалося).

Ну і дрібка класики, що непрямим шляхом подарувала російській мові слово “краснолюд”.

img218_1_43

Читати далі

Зима пішла. Друга п’ятірка #ФабулаКнигоманія2017 та #YakabooBingoWinter

Майже календарний прихід весни радує неймовірно. Перспективи весняного читання – також. Зимове ж було цілком пристойне: ми з американською літературою героїчно завалили географічне розмаїття, зате з челенджами було все гаразд. От про них ретроспективно і дуже коротко я сьогодні розповім.

Моє рішення повільно й тихенько почитувати по п’ять книжок для Книгоманії від Фабули все ще в силі, але я капітально відстаю від лідерів цих “перегонів”: люди вже давно третій десяток розмочуюють, а я от лишень одинадцятий квадратик викреслила. Треба брати на озброєння принцип “Головне – участь” і трішечки прискоритися у березні. Можливо. А, може, й ні.

В усякому разі, книжки під наступні п’ять пунктів трапилися чудові.

Пункт “Книжка, заснована на реальних подіях”

Що: “Леді Африка” Поли Маклейн – історичний роман про англо-африканську льотчицю.

Чому: “чесні” історичні романи я читаю не так вже й часто, але історія про дитинство та молодість Берил Маркгем – до того ж видана українською – це не та книжка, яку можна оминути. І це справді було чудове читання, насичене не лише реальними подіями, а й історичними персоналіями (детальний відгук про книжку).

Читати далі

І сталося світло! “Місто Тіней”

Мало що мене радує останніми роками настільки ж, наскільки кілька тенденцій у книговидавництві. Серед них: розширення діапазону перекладених видань; увага до нових (часто орієнтованих на графіку) форматів та натяк на майбутній розквіт цікавої літератури для “середніх” школярів та підлітків. Зокрема те, що в цих нішах вже не поодинокі книжки виринають, а такі-сякі напрямки формуються. І звістка про те, що Фонтан Казок під зимові свята видав казково-фентезійну святочну повість для middle-grade-аудиторії, мене дуже потішила. Теоретично. Та потім я побачила оформлення цієї книжки, і зрозуміла, що вона мені гостро необхідна (і, ні, не лише тому, що дівчинка на обкладинці в такому ракурсі дуже подібна до моєї близької подруги).

dscn1604

Місто тіней” – дебютна дитяча повість Мії Марченко – є прикладом дуже чесного позиціонування. Ця книжка є рівно тим, чим здається на перший погляд та з анотації: “проблемним” святочним текстом для дітей середнього шкільного віку з усіма обов’язковими елементами, впізнаваними сюжетними стандартами та цікавою усереднено центральноєвропейською естетикою (приблизно в тому ж напрямку Володимир Арєнєв скерував “Порох із драконових кісток“, тільки тут все більш дитяче).

У дванадцятирічної Марти (люблять українські письменниці це ім’я) помирає матір, і дівчинка переїжджає до іншого міста, щоби жити з батьком та його нареченою. До оновленого життя згорьована дитина ставиться вкрай непривітно – стосунки з батьком ніякі, в новій школі дівчинці не подобається, потенційна мачуха – особа дуже неприємна, саме місто якесь дивне, і все на світі хоче розлучити Марту з фігуркою янгола зі слонової кістки – материним подарунком. Але за засніженими лаштунками Міста-у-Моря ховається казкове Місто Тіней, в якому колись горе та злоба майже винищили світло й позбавили мешканців не лише їхньої магії, але Духу Різдва.

Читати далі

#ФабулаКнигоманія2017: перші 5 завдань

Міркуючи над тим, як оформлювати проміжні звіти щодо центрового читацького виклику цього року, я довго коливалася між “нормальними” оглядами та чимось узагальненим навроді того, що робила для #bookchallenge_ua. А відповідь підібралася непоміченою: якщо не хочеться повторюватися, то можна звернути увагу на інший аспект. Тож я вирішила, що в таких постах я писатиму не про “що?”, а про “чому?” Чому саме ці книжки пасують до конкретних пунктів.

dscn1463

Перші п’ять книжок марафону заповнили радикально різні за складністю прогалики. Дві книжки дозволили викресли два з десь п’яти справді проблемних пунктів, три – пішли значно легшим шляхом (а одна – взагалі читерка).

Читати далі

Великі проблеми крихітних людей. The Borrowers Avenged

Серед дивних читацьких вражень одне з найцікавіших – це знайти продовження книжок, що колись читалися у дитинстві. У таких випадках іноді важко визначитися: а чи варто повертатися до “дитячого світу”, перечитувати колись улюблені тексти, ризикуючи зіпсувати попередні враження, а головне – чи є шанс адекватно сприйняти те продовження зараз? Якщо чесно, я зазвичай не ризикую. Але є цикл, щодо якого не змогла втриматися. Бо звістка про те, що в “Позичайках” – чудовому циклі про пригоди шестидюймових чоловічків у сільській Англії –  п’ять книжок, а не чотири, була неабияким шоком.

dscn1352

Колись The Borrowers (можна я й надалі зватиму їх “Позичайками“, бо дуже важко здихатися нездорових конотацій, що прив’язані до офіційної версії – “Роздобудьки“?) були з однією з моїх найулюбленіших книжкових серій, читані вздовж та впоперек, вивчені майже на пам’ять. Але я не дуже любила четверту книжку – “Позичайки в повітрі” – а також категорично не сприймала тамтешню відкриту кінцівку. Ще б пак – вона не була відкритою. Першу та п’яту книжку циклу розділяють рівно 30 років, “Реванш позичайків” побачив світ у 1982-му (тобто був цілком собі написаний на той момент, коли я читала російські переклади перших чотирьох). І дуже шкода. що я тепер не можу уявити, як би він прочитався у дитинстві. Бо зараз – справив добряче сумне враження.

Якщо дивитися в масштабах всієї пенталогії, то перед внутрішнім оком починає витанцьовувати якийсь химерний кіклос на тисячу сторінок. Бо п’ята частина багато в чому є майже буквальним ідейно-сюжетним повторенням (або ж парафразом – якщо по-доброму формулювати) першої. Аріетті, Хомілі та Под втекли з Великого Будинку, пережили робінзонські пригоди в полі та на річці, врятувалися з полону – і повернулися до Великого Будинку. Щоправда, іншого. Щоправда, майже позбавленого нав’язливої присутності людин (а тут скористаюся перекладом з українського видання), натомість населеного іншими позичайками (одна штука) та привидами (три штуки). І, щоправда, вони знову стикнулися із давніми небезпеками – підступні Платтери, які мріють заробляти гроші на демонстрації крихітних людей, не готові відмовитися від своєї блискучої бізнес-ідеї.

Читати далі

“Підковдрове” читання. “Книжка заборон і таємниць”

Більшою за мою любов до тематичних антологій є, мабуть, лише моя дивовижна схильність недочитувати їх до кінця. Але серед кількох томисьок, покинутих цьогоріч напризволяще, є дві дочитаних книжки. Обидві українських видавництв і обидві – підліткові. Про “Чат для дівчат” я ще, може, колись розкажу, а сьогодні буде трохи проКнижку заборон і таємниць“.

dscn1262

Книжка, плед та ліхтарик – повний комплект “таємничого” читання.

Укладена Володимиром Арєнєвим збірка з шістнадцяти текстів, приміряється облаштуватися у ніші “читання з ліхтариком під ковдрою” – видання для підлітків та про підлітків, яке говорить про гарячі для тих підлітків теми – “відверто, сміливо, іноді – провокаційно” (обіцяє анотація). Заборон та таємниць в текстах справді багацько. Сміливо, відверто і навіть провокаційно – трохи є. З підлітковістю дещо гірше. До мого любого янґ-адалта належить лише десь третина оповідань (плюс найбільший текст – повість самого пана упорядника). Інші – це чесний середній шкільний вік. Власне, видавництво дбайливо проставило позначку “10+”, і я би це радо вітала, якби не кілька “але”. Те, що там є дорослі тексти, де просто герої (ну, так вийшло) підлітки, то таке, буває. Але є ще “Автострада” Лукаша Орбітовського – сюрреалістичне оповідання, серцевиною якого є історія про моторошну пригоду ліцеїстів-випускників, проте рамочкою – алкомарафон тридцятирічних хлопів, що згадують юність. “10+” кажете?

Та все ж, більшість текстів – це чесний про-підлітковий наратив про шкільні проблеми, нерозуміння з боку дорослих, труднощі соціалізації та тому подібне. Деякі – дуже прості, інші мають айсбергового масштабу підтексти та добрячі затексти. Є позачасові і є гранично актуалізовані. Є про впізнавані сучасними школярами реалії, але є й підкреслено ностальгічні тексти. Не всі рівної ваги та масштабу узагальнення і не всі рівно цікаві. Тому я по-волюнтаристському вирішила коротенько розповісти лише про ті, що мені самій здалися найяскравішими. Їх вісім – рівно половина.

Читати далі

#DarknessFALLs. Сезон завершується

Півтора місяці з #DarknessFALLs минули дуже швидко. Це було найприємніше сезонне читання останній років – бо, здебільшого, ішлося про те, щоб читати те, що хочеться, ні в чому себе не обмежуючи. Виявляється, десь в межах марафонного чтива знаходиться моя читацька зона комфорту: щось невиразно дивне, щось химерне, щось готичне, щось фентезійне, детективне, коміксове і тому подібне. Треба буде якось повторити, а поки що розкажу, що ж я дочитувала останні два тижні, коли думки вже ширяють в передсвятковими емпіреях.

dscn1252

Настрій вимагає вже отакої, розцяцькованої, темряви.

Читати далі

Гості з книжки. “Чорнильне серце”

Існують такі книжки, що посідають почесне місце у списках до прочитання. Зветься воно: “Що пізніше, то краще, бо шож інакше залишиться?”. У випадку з моїм “міфопоетичним” мега-викликом такою книжкою було “Чорнильне серце” Корнелії Функе. Бо якщо я її прочитаю – з перекладених українською та ще не прочитаних номінантів лишиться одненьке мишеня Десперо. Власне, уже лишилося. І йому самотньо.

dscn1228

Героїня іншої книжки перелякано видивляється: кого ще можна з цієї очікувати?

Свою номінацію на дитячу версію премії “Чорнильне серце” отримало фактично одразу після публікації – у 2004 році. Не виграло, але на популярності це жодним чином не відбилося. Ні, я знала, що серед моїх знайомих багато хто читав цю книжку, але під 290 тисяч читачів на ГудРідз – для перекладеної книжки це дуже багато. Така всенародна любов часто трохи лякає. Мене, до речі, злякала дуже переконливо, але про це трохи згодом.

Тож одна з найвідоміших (оголошую хвилинку епічних узагальнень, аякже) молодшо-підліткових книжок першого десятиліття нинішнього сторіччя має всі складові потенційного бестселера та джерела фанатського культу: симпатичну 12-річну головну героїню, яскравих другорядних героїв, няшне звірятко, карколомні пригоди та прекрасну в своїй абсолютності фіксацію на книжках.

Школярка Меґі живе доволі звичним життям. Щоправда, вона втратила матір в малому віці, а ще вони з батьком – “книжковим лікарем” – підозріло багато переїжджають. Але ж хто знав, хто знав… Спраглі читачі знали – “просто так” в подібних книжках не буває. Тож і Меґі протягом кількох днів довелося познайомитися із злодійкуватим вогнедувом та його рогатою куницею; рушити з батьком до Італії; зустрітися з незнаною родичкою, яка згодом допоможе дівчинці в головному: виявляється, батька треба рятувати. Бо він має неабиякий талант – вичитувати речі з книжок. І добре, якби лише речі. Адже, виявляється, казковим Темним Володарям на пів-ставки і в нашому світі непогано ведеться.

Читати далі

#DarknessFALLs. Перший випуск

Некалендарна зима вже прийшла, я собі читаю дуже зимовий містичний трилер, але осінні обітниці – це святе. Тому сьогодні про мій маленький марафон – коротко і з картинками.

(Оскільки з об’єктивно-суб’єктивних причин під кодовою назвою “АААААА, шоста Цивілізація!” я поки що читаю дуже мало, то довелося узгодити із сумлінням два читацькі рішення. Перше – #DarknessFALLs буде подовжено до середини грудня. Бо хочу-таки, щоб у нього було три випуски (а писати раз на десять днів протягом місяця банально не вистачає матеріалу). Друге – через це моє Вікторіанське бінго буде подовжено на 2017 рік. Це в мене з такими челенджами вперше, але чомусь снаги нема – просто не хочеться читати те, що запланувала, просто зараз. “Отаке”).

Перш за все хотілося б зізнатися: те, що в порядних домах вважається за guilty pleasure, – робить мене щасливою. Давно мені так затишно не читалося, як оце тепер – коли дозволила собі об’їдатися фентезятиною, полохливими дитячими казками та похмурими детективами. Читацькі канікули – це все ж таки прекрасно! І мені ще не набридло.

dscn1169

Що ж там знайшлося – у темряві?

Читати далі

Мої перші українські книжки

Побачила, як Фейсбуком (Ладо, привіт!) гуляє флешмоб #ДеньУкраїнськоїПисемностіТаМовиНаближається, присвячений україномовним книжкам, які мали найбільший вплив на ніжні дитячі мізки. Опиратися ностальгії було не сила, але щоб не загубилося, вирішила повісити базову версію тут.

Отже – покаянний мемуар. У моєму дитинстві книжок українською… майже не було. Російськомовне місто та болгаромовне село, етнічно-строката родина із дефолтною “мовою міжнаціонального спілкування”, але головне – у мої три рочки наша родина переїхала туди, де з книжками взагалі було доволі сутужно. У продажу, комунальна бібліотека була нічогенька – принаймні, дитяча її секція. Тому з трьох моїх улюблених книжок українською дві – малюкові, що залишилися в діда та бабуні, і лише третя – спеціальний подарунок для вже трохи свідомої мене.

Перша з цих книжок – знана готична версія “Івасика-Телесика” з отакою ілюстрацією на обкладинці.

telesyk_08

З нею пов’язаний досвід майже екзистенційний. Здається, під час чергового читання саме я збагнула, що казки, які мені розповідають, і “книжечки” – можуть бути одними й тими самими текстами. З віршиками було зрозуміло: їх точно за книжкою читали, а от з казками то було не очевидно. Ну й кріпі-ілюстрації тренували дитячу уяву та нерви. Пам’ятаєте, яка там хтонічна Змієвідьма?

Читати далі

#bookchallenge_ua. Календарна післямова

Формально для мене флешмоб #bookchallenge_ua скінчився ще під кінець серпня, коли я досягла запланованої мети – прочитала 150 книжок. Але тоді залишалася недовиконаною одна з особливих умов. Сьогодні рік вийшов, і мушу констатувати: місяця з гаком не вистачало, аби швиденько закрити головну прогалину. Та все ж таки я старалася.

Останній “кадр” є таким.

Книжки, написані жінками – 164/150

Із них:
українською (паперові видання) – 46 (42)/50
англійською – 35/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 26/25

Як і передбачалося, прочитати за сорок днів 14 книжок українською було б можливо. Але на ділі до гри долучилися передбачувані “Ні, я хочу читати інше”, “Ні, я хочу читати англійською”, “Ні, я взагалі не хочу читати!”. Та треба ж розказати про той десяток, що все ж таки!

dscn1008

Читати далі