Криве дзеркало. “Дисклеймер”

Холодними зимовими вечорами буває приємно почитати про чужі літні відпустки. У нас тут за вікном отетоотвсьо, а у людей сонце, море, коктейлі та (кому як пощастило) пальми. А ще про чужі літні відпустки можна читати трилери – тоді не так засмучує, що у людей сонце й пальми, а у нас – отетоотвсьо.

DSCN4323

Успішна кінодокументалістка Кетрін Рейвенскрофт отримує престижну премію та впорядковує переїзд до нової квартири. Трохи сумно, що син вже виріс і житиме тепер окремо, але життя, можна сказати вдалося. Жінка має зразкову кар’єру, чудового чоловіка, купу планів на майбутнє і, може. трохи невдалі стосунки з єдиною дитиною. Але все це щасливе життя одного весняного вечора розіб’є вечірнє читання. Кетрін потрапляє в руки книжка, що її в домі ніхто не купував – роман про роман. Пляжний роман трохи старшої жінки та привабливого юнака. У жінці Кетрін із жахом впізнає себе 20 років тому. У романі – відображення давніх подій, про які не може знати ніхто, крім самої Кетрін. Принаймні, із живих людей – так точно. І важко сказати, що бентежить жінку більше: те, що “Це було не так!”, чи те, що героїню роману у фіналі вбивають.

Дисклеймер” Рене Найт – це доволі типовий сучасний трилер “Як ото прийнято робити”. Направду моторошна зав’язка, герої з непростим життєвим багажем, кілька сюжетних та хронологічних ліній, необхідний запас ненадійних чи відверто недобросовісних оповідачів, обов’язковий ліміт неочікуваних поворотів – все тут на місці. Навіть не просто на місці – все це скидається на обов’язкову програму, без гарних оцінок за яку книжку не візьмуть до гільдії Поважних Британських Трилерів. Тому перші два акти “Дисклеймера” (він має доволі виразну триактну структуру): умовно кажучи, “Формування таємниці” та “Пояснення природи таємниці” – читати трохи дивно. Дві третини тексту книжечку просто хочеться плескати по плечику і підбадьорливо шепотіти: “Молодець, все правильно робиш, все, як годиться /приховуючи знуджене зітхання/ Отак ниньки і прийнято!”.

У якийсь момент я вже була готова поставити на цій історії хрест “Непогано для дебюту, але надто нудно для трилеру”, як нарешті стався “Той самий Поворот”. З одного боку, сюжетний, але більшою мірою – суто психологічний. Не знаю, чи було Рене Найт цікаво писати оцю розтягнуту на дві третини тексту зав’язку, але справжній драйв в тексті проявився уже тоді, коли він відкатав обов’язкову програму із задавнених таємниць і понісся рейками: “Так, shit happened, але що будемо робити далі?”.

Читати далі

Advertisements

Одної зимової ночі. Моторошні історії для старших

Наближається найдовша ніч року – ідеальний час, щоби поділитися добіркою книжок, парною до дитячо-підліткового магічного списку. Але сьогодні – про темний бік зимових сил: містика, трилери, фентезі про непривітну та ворожу магію, всяке отаке. Серед цих книжок є кілька для найстарших підлітків (молодших студентів навіть), а є й такі, до читання яких я й досі не уповні доросла. Аж страшно згадати, як читала.

DSCN4331

Читати далі

#YakabooBingoAutumn. Звична післямова у 75 (я стараюся!) словах

#YakabooBingoAutumn is over. Поки що в це важко повірити, але я це зробила, я це зробила, я це зробила! Як мені і здавалося із самого початку, прочитати сто книжок під конкретні пункти проблемою не було (хоча іноді треба було викручуватися, а ще кілька разів потрібна книжка знаходила мене сама останньої миті, коли я вже вирішувала: “Ну все, зарахую неідеальну” – так у цьому сезоні було з Wintersong). Проблемою було про ці сто книжок написати. І я дуже рада, що Бінго привчило мене (сподіваюся, що привчило), не валандатися, тижнями шукаючи настрій для написання великих пристойних постів, а майже одразу робити коротенькі настроєві відгуки для ГудРідз. Ці різні жанри, але для мене – однаково цінні.

Це було складно, це було круто, це було дуже весело. Я занедбала усі свої персональні челенджі та цілком свідомо вирішила зійти з дистанції #ФабулаКнигоманія2017 в середині забігу. Звісно, можна було б записувати книжки і туди, і сюди, але чомусь не схотілося. Ну, тепер маю лише одне виконане Бінго, зате величезне. Дякую всім читайкам, хто брали участь – ми молодці!

Bingo_ua_2

Про книжки в трьох словах та з посиланнями на відгуки – під катом.

Читати далі

Двічі по п’ять. Мої вікторіанки

Мої давні та дуже складні почуття до вікторіанської літератури – це точно не секрет. Люблю я її – за нескінченні романи, за експерименти з тематикою, за ґрунт, тло та середовище для зародження багатьох напрямків сучасної жанрової літератури, за готику, за десятиповерхові пристрасті, притрушені специфічним гумором… багато за що. Та при цьому люблю холодним серцем, бо загалом маю якесь уявлення про те, що за доба стояла за тією літературою – яскрава, але доволі неприємна. І, хоча сучасне книжкове неовікторіанство з уже відрефлексованими акцентами читаю з більшим задоволенням (аж другий рік, як тематичне бінго не можу подужати), до певних шарів класики ставлюся з пієтетом. Тому сьогодні трішки про моїх улюблених письменниць та читані й нечитані книжки.

DSCN3978

Різнобарвною ця підбірка не буде, бо йтиметься про тексти одних і тих самих (з мінімальним виключенням) письменниць. Просто одні романи я вже, а інші ще треба прочитати.

9780141198859

Жоден інший текст не міг би відкрити п’ятірку читаного. Раз -“Джейн Ейр” була не лише моїм другим досвідом читання вікторіанської літератури (перший – “Олівер Твіст“). Це я вперше і востаннє за життя прочитала книжку, пороздивлялася стіну хвилин десять і почала читати роман знову. Люблю Джейн, її історію, колекціоную перегляди екранізацій цієї історії – я майже фанатка. Майже – бо до чоловічих образів там є цікаві запитання.

9780141199351

Два – це найнесподіваніший поки що для мене вікторіанський текст. З колег за епохою “Незнайомка з Вілдфел-Холу” вирізняється і тематикою: селмейдвумен тут не гувернантка, робітниця чи покоївка, а художниця – і проблематикою. Сімейне насилля, алкоголізм, всі діла – і до всього в Енн Бронте на диво майже-сучасне ставлення.

Читати далі

#YakabooBingoSummer. Чергова післямова у 75 (умовно кажучи) словах

Моє читацьке літо стало сезоном фатального малочитання і практично не писання. Так, причини знову були об’єктивними: замало вільного часу, завеликі навантаження та ще й ремонт (цей, до речі, наразі й не скінчився), але #YakabooBingoSummer я таки дотягла до фінішу, хоча з димочком та іскрами. Читачі Фейсбук-сторінки свідки: останні три квадратики я замалювала в режимі “По абзацу на сестру книжку” за годину до закінчення літа. Спробую аж так більше не робити, але я це на початку кожного сезону кажу, такшо…

DSCN3617

Як би воно не було, результат літа 25 з 25.

Про книжки в трьох словах та з посиланнями на відгуки – під катом.

Читати далі

Втопись, відьмо, втопись? “Глибоко під водою”

Авторок та авторів “одного бестселера” читати далі буває трохи лячно – ну, а раптом справді одного, та й бестселер – далеко не гарантія прицільних читацьких симпатій. Зрештою, одного разу могло просто пощастити. От мені минулого року із “Дівчиною у потягу” якраз пощастило: вона мені і як трилер сподобалася, а як способі проговорити в маскульті деякі специфічно жіночі проблеми – то пішло, як першачки у школу (NB: а от чому так і не подивилася екранізацію – то дивно й незрозуміло). А оскільки пристойний трилер – штука… залежна від письменницької техніки, то сумнівів щодо “Читати чи не читати наступну широко рекламовану книжку Поли Гоукінз?” у мене не було. Гірше ж не буде?

DSCN3262

Нууу, принципово гірше і не було. Але “Глибоко під водою” вирішила поглибити (я перепрошую!) та розширити світ попереднього твору, проте не в усьому і не завжди робила це вправно. У наступній книжці Поли Гоукінз всього більше – героїв, сюжетних ліній, флешбеків, натяків та секретів, через що справді гарна, хоча й не нова ідея поросла такими водоростями, що там і втопитися недовго.

У традиційному Маленькому Англійському Містечку нуртують цілком традиційні детективні проблеми: колись давно сталося something nasty in the wood Щось Жахливе, не настільки давно сталося Щось Ще Жахливіше – і так кілька разів. А наразі там маємо непривітних до чужинців аборигенів, не дуже привітних до чужинців полісменів, купу чемних скелетів з клозетів, втоплену зірку старших класів, втоплену Письменницю-Яка-Сує-Свій-Ніс-В-Чужі-Справи, навіть стареньку шахрайку-медіума маємо – усе, як в найкращих домах!

Читати далі

#YakabooBingoSpring. Післямова у (майже) 75 словах

Весна пішла, і лишила по собі деякі життєві зміни, пакунок нових досвідів та вражень (мене вперше в житті облизав єнот, хіба це не досягнення?) та повністю виконане #YakabooBingoSpring. Оскільки минулого сезону я викреслила лише 23 квадратики з 25 (кажуть, для фінального заліку можна ще наздоганяти постфактум), а навесні на мене регулярно нападав неписючий настрій – я собою пишаюся! Ну а поки ще не почався літній забіг, треба і тут повісити звіт за весну.

DSCN3069

Як і минулого разу, спробую описати кожну з 25 книжок трьома ключовими словами.

№1 – книжка із зеленою обкладинкою – “Фантастичні звірі і де їх шукати“: поттеріана, натуралісти, звірики (відгук).

№2 – один з героїв кіт – “Вітер з-під сонця“: підлітки, море, драма (відгук).

№3 – книжка з весняним настроєм – “Джейн, лисиця і я“: графічнийроман, класика, дисморфія (відгук).

№4 – фантастика – “Знищення“: експедиція, учені, контакт (відгук).

№5 – переказ відомого сюжету – Rapunzel’s Revenge: графічнийроман, казки, ДикийЗахід (відгук).

Читати далі

Розтин по-домашньому. “Гострі предмети”

Іноді трапляються книжки, ставлення до яких просто не може лишитися стабільним. За “Гострі предмети” Ґіліян Флінн я бралася з осторогою. На 75 сторінці, повільно соваючись разом з маршруткою десь між Шулявкою та Дорогожичами, я в цю книжку закохалася – через кілька речень опису депресії. А іншого весняного дня, в районі 205 сторінки та посередині затору на Московському, – збридилася й зненавиділа. Потім пробачала деякі… особливості, гаряче сперечалася, по-станіславському крутила носом над фінальним твістом і обурено доводила, що отут, отам, от в цьому моменті вийшло недостатньо логічно. Книжці доводила. Незворушним трьом сотням сторінок в чорній палітурці. Здається, так і не переконала.

DSCN2960

Каміллі трішки за тридцять, вона живе в Чикаго і сяк-так будує кар’єру кримінальної репортерки у газеті відверто другого ешелону. На дворі майже літо, новин катма, забивати смуги чимось треба, і тут Каміллин редактор з’ясовує, що в рідному місті його проблемної улюблениці вже вдруге за останній рік зникла школярка. А раз першу знайшли мертвою, то шуруй, дівонько, до рідного вогнища і напиши нам гарненький душевний репортаж, такий, щоби за душу брало і в сльозах топило. Загублена невинність, втрачений рай, кам’яні підборіддя осиротілих батьків, “Ми, городяни, намагаємося триматися купи перед лицем біди” – оце от усе. І то швидше, поки інші газети не пронюхали – це ж такий матеріал, такий матеріал, якщо правильно підійти – можна й Пулітцера відхопити! Пулітцер – це аргумент, і Камілла змушена “шурувати”, хоча солодкаве рідне містечко бачить переважно у нічних страхіттях.

Читаючи дебютний роман Ґіліян Флінн, я нарешті зрозуміла, чому Селесте Інґ з її “Несказаним американські критики так часто порівнювали з творчістю цієї письменниці. Померлі дівчатка, маленькі містечка, родини, що лише на перший погляд здаються бездоганними, каламутна вода, де хтось ловить свою рибку… На перший погляд спільного чимало. Але й відмінностей вистачає.

Читати далі

Життя гірке, брехня – солодка. “Дерево лжи”

Минуло вже три місяці 2017 року, але я лише зараз серйозно взялася за свою гарячу десятку. І першою з письменниць до категорії “От і познайомилися” перейшла британка Френсіс Гардінґ. Я довго крутилася навколо її фентезійного дитячого циклу, але нарешті… ні, не українською, російською переклали, можливо, уже найвідомішу з написаних нею книжок. Премії (і то не лише галузеві), шикарна критика, розголос, переклади, подарункові видання. The Lie Tree, “Дерево брехні” побачило світло лише у середині 2015-го, але доля в нього складається блискуче. І це справді дуже хороша книжка для молодших підлітків – непроста і неприємна, та все ж цікава і здатна щиро говорити про вагомі проблеми.

32329587

Родина чотирнадцятирічної Фейт похапцем збирається і переїжджає на маленькій віддалений острівець. Офіційна версія – батька Фейт, превелебного Еразмуса Сандерлі, покликали взяти участь у розкопках, він ж бо знаний палеонтолог. Неофіційна версія – газетами пішов поголосок про те, що шанований експерт підробляв найвідоміші свої знахідки. Фейт пишається та захоплюється своїм батьком і вона готова докласти всіх зусиль, щоби допомогти йому врятувати професійну та сімейну репутацію. Та на дворі лише друга половина 19 століття, і від розумної дівчинки очікують лише гарної поведінки та сумлінного ставлення до надважливої мети – привчити молодшого братика-шульгу їсти та писати правою рукою. Але Фейт не збирається сумирно сидіти вдома, коли батько випадково помирає, мати починає дивно поводитися, а легенди про чудесне дерево, що живиться неправдою, виявляються не такими вже вигадками.

Порівняння – на диво нав’язлива річ, тому перша думка, яка виникає під час читання “Дерева брехні“: “Ухти, готична “Кальпурнія Тейт!”. Так, тема поневірянь та емансипації упосліджених однолітків – це популярний мотив сучасної дитячої літератури. Але між Кальпурнією Тейт та Фейт Сандерлі різниця полягає не лише в тому, що героїня американської письменниці “живе” майже на тридцять років пізніше. Кальпурнія – “Джеррі Даррел у спідниці”, юна натуралістка, яка мріє стати ветеринаркою та отримає таку-сяку підтримку з боку родини (принаймні, у неї є дідусь!). Фейт Сандерлі цікавиться не стільки живими тваринами, скільки мертвими (це я про палеозоологію, ви не подумайте), але вона живе в геть інакшому світі. Світі, де дівчинка однозначно не може мати таких інтересів.

Читати далі

#DarknessFALLs. Сезон завершується

Півтора місяці з #DarknessFALLs минули дуже швидко. Це було найприємніше сезонне читання останній років – бо, здебільшого, ішлося про те, щоб читати те, що хочеться, ні в чому себе не обмежуючи. Виявляється, десь в межах марафонного чтива знаходиться моя читацька зона комфорту: щось невиразно дивне, щось химерне, щось готичне, щось фентезійне, детективне, коміксове і тому подібне. Треба буде якось повторити, а поки що розкажу, що ж я дочитувала останні два тижні, коли думки вже ширяють в передсвятковими емпіреях.

dscn1252

Настрій вимагає вже отакої, розцяцькованої, темряви.

Читати далі

#DarknessFALLs. Другий випуск

Моє аж неприродно мляве “темне” та вже не дуже готичне читання продовжує сповільнюватися. Мабуть, такий вигляд має читацька сплячка. Але я все ще покладаю великі надії на святкові забіги, а оцей марафон вийшов равликовим.

Тим не менш, трохи всякого таки за два тижні прочиталося, хоча більшість книжок вже були відверто не_осінніми. А от зимовими – були.

dsc_1314

Читати далі

Книжкова подорож. Дуби та кола

Коли я започаткувала цю занедбану рубричку, то вважала, що вона – ідеальний формат для “Поділитися давньою мрією”. Але щось давні мрії розгубилися, і натомість зачаровують місця. про які я дізналася от щойно. Тому оцей та наступний випуски “Книжкових подорожей” пройдуть під гаслом: “Ой, я навіть не уявляла, що є така краса!”.

У першому випадку “Не уявляла” – це дуже правильне визначення. Бо читала я собі книжку з легким присмаком магічного реалізму та автоматично уявляла собі фантасмагоричне місто, якому та книжка присвячена. Аж раптом – не дочекавшись післямови – на середині роману вирішила погуглити. І упс. Фантасмагорія, виявляється, мала абсолютно реальне підґрунтя.

Машина завернула за угол — Сулис не удержалась и вскрикнула.
Ханна улыбнулась ей в зеркале заднего вида.
— Впечатляет, да? Сама никак не привыкну.
Они въехали в круг, образованный домами. Внутрь круга, словно три спицы колеса, вели три улицы. Автомобиль медленно обогнул площадь, и на Сулис снизошло странное успокоение. Эти великолепные фасады словно защищали ее, придавали уверенность. Трехэтажные дома с колоннами и высокими окнами образовывали единую террасу, а наверху, вдоль карнизов, через равные промежутки, стояли огромные каменные желуди. Широкая мостовая, черные сверкающие перила. В центре возвышались пять могучих деревьев, их макушки поднимались выше крыш.
— Добро пожаловать в Королевский круг! — сказал Саймон.

19496

Фото взяла з Booking.com

Читати далі

#bookchallenge_ua. Календарна післямова

Формально для мене флешмоб #bookchallenge_ua скінчився ще під кінець серпня, коли я досягла запланованої мети – прочитала 150 книжок. Але тоді залишалася недовиконаною одна з особливих умов. Сьогодні рік вийшов, і мушу констатувати: місяця з гаком не вистачало, аби швиденько закрити головну прогалину. Та все ж таки я старалася.

Останній “кадр” є таким.

Книжки, написані жінками – 164/150

Із них:
українською (паперові видання) – 46 (42)/50
англійською – 35/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 26/25

Як і передбачалося, прочитати за сорок днів 14 книжок українською було б можливо. Але на ділі до гри долучилися передбачувані “Ні, я хочу читати інше”, “Ні, я хочу читати англійською”, “Ні, я взагалі не хочу читати!”. Та треба ж розказати про той десяток, що все ж таки!

dscn1008

Читати далі

Привид у траншеях. Ghost Talkers

Часом трапляються такі анонси, що півроку, пританцьовуючи, чекаєш на конкретну книжку, хапаєш читати, як тільки-но воно з’явиться поряд, ковтаєш за n днів, а потім думаєш: ойвсьо? Певною мірою спонсором цього запису є невблаганний Синдром Невиправданих Очікувань. Нє, книжка, про яку йдеться, прикольна і симпатична, але це той випадок, коли класна ідея отримує не настільки класне втілення, як вже намріялося. А який був розмах!

26114291

Липень 1916 року був гарячою порою для британських військ підтримки духу. На фронті розпочалися зрушення, що стануть першим етапом битви на Соммі, і роботи у жінок побільшало. Зовнішній бік діяльності цього специфічного підрозділу – зони Гостинності, де вояки, переведені в неглибокий тил, можуть випити чаю, погомоніти в приємному жіночому товаристві, послухати музику, потанцювати, пофліртувати. Але частина приязних леді має ще другу зміну. Чи кілька других змін на день, адже вже перші великі втрати британців суттєво перевантажили систему, що має працювати, як годинник. Налагоджену систему Кіл (у кожному два медіуми та четверо “якорів” з групи підтримки), перед якими має звітувати кожен загиблий “томмі”. Де загинув, коли, за яких обставин, що бачив востаннє. Дякуємо, рядовий, за сумлінне виконання післябойового обов’язку, продиктуйте, будь ласка, останнє повідомлення, і ваша душа може бути вільною.

Читати далі

#bookchallenge_ua. Є 150!

Свято-радість-танці! Я подолала встановлену 10 жовтня минулого року межу. Прочитати за (як вийшло) неповні 11 місяців півтори сотні книжок проблему не складало. Бувало й більше, я цьогоріч свідомо притримала темпи. Прочитати 150 книжок, написаних жінками, – ще менша проблема. А от додаткові умови… диявол ховався саме там.

Отже, попри те, що кількісний залік було складено завчасно, з якісним вийшло все набагато гірше. Учора я одним пострілом не лише закрила весь челендж, але й встигла виконати третю додумову. А з першою та головною, тією, що була введена на честь “-ua”, ситуація залишилася катастрофічною.

DSCN0724

Привітаємо осінь!

Книжки, написані жінками – 150/150

Із них:
українською (паперові видання) – 36 (32)/50
англійською – 32/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 25/25

Якими ж були ці останні книжки:

Читати далі