Літературна кухня. Сливовий пиріг з “Життя за життям”

Моя любов до британської літератури вічна й нескінченна і має багато проявів. Один з них – любов цупити з британських книжок рецепти. Прям-прям рецепти там нечасто зустрічаються (і не всі британські письменниці – Джоан Гаррис), але сконструювати щось за мотивами – завжди приємний челендж. Одна з таких “викличних” книжок для мене – “Життя за життям” Кейт Аткінсон.

У цьому романі не лише багато живуть (буквально, головна героїня проживає своє життя знову, знову і знову), але й багато їдять. У тому числі солодкого. Можу помилитися, але здається, я ще ніде не зустрічала такої концентрації актів шарлоткопоїдання, як в оцій книжці. А коли герої відволікаються від яблук, вони перемикаються на сливи. Пироги, пудинги, пироги, пудинги… Challenge accepted, спробую зробити сливовий пиріг в британському стилі!

Завдання виявилося не настільки елементарним, як обіцяє ідіома. Шукати автентичні кулінарні книжки мені було ліньки, варіант “Спокуситися на класичний рецепт з “Нью-Йорк Таймз”(є така легенда газетної кулінарії) здавався надто простим, а гугління сучасними кулінарними блогами запропонував два шляхи. Перший  – as easy as a pie в найгіршому варіанті: візьміть заморожену заготовку під коржик, змастіть сливовим джемом – такого штибу. Другий шлях: звичайний сливовий пиріг – це нудно, давайте спечемо шикарний французький тарт зі сливами та вимоченим у коньяку мигдалем? ні? ну, добре, давайте спечемо отой класичний німецький сливовий торт із назвою, що ви її ніколи не вимовите?

Ні, будемо пекти щось наближене до первинних варіантів. Щось типу того, що мені хотілося спробувати, знайшлося в цікавому американському фудблозі  Smitten Kitchen, але пропатчені елементи (цедра, апельсиновий сік, поєднання в начинні слив та яблук) я звідти викреслила. Нам потрібен сливовий пиріг. Простий сливовий пиріг. Хоча ні, є один моментик.

They had planned on somewhere swanky but ended up in a British Restaurant and dined on roast beef and plum pie and custard. The plums were tinned, of course. They enjoyed all of it though.

“Сливи були консервовані, але їм все одне сподобалося”. Сливи були консервовані. Сливи були консервовані. Сливове повидло – варіант для слабаків. Підемо шукати консервовані сливи!

DSCN4684

Читати далі

Advertisements

#ЗКнижкоюНавколоСвіту. Третій випуск

Мій книжковий “авітаміноз” не вщухає і потребує додаткової моральної підтримки. Саме тому вирішила, що початок весни (сподіваюся, що це нарешті початок) – чудовий час для того, щоби трохи скорегувати правила гри. Коли я затівала #ЗКнижкоюНавколоСвіту, то гадала, що звіти щоп’ятнадцять країн – це цілком ок варіант. Кінець кінцем вийшло так, що перший та другий випуски розділяло більш як півроку. Це не діло! Тому сьогодні буде третій випуск, але відвіданих читацькою уявою країн наразі не 45, а лише 40. Десятка країн на випуск – ближчий до робочого варіант, особливо зважаючи на те, що майже всі очевидні варіанти уже вичерпано.

atw3-new

Третій випуск мапи має отакий вигляд – густіше помалювало Європу і… Майже всі досягнення на цьому скінчилися. Але не все так страшно, серед оновлень є, є цікаві країни, просто вони мають не дуже виразний масштаб. Що ж додалося:

Читати далі

Гарячий сезон майорить на горизонті. Перший вішлист цієї весни

Минає березень, за вікном сніг та мінус сім, а в мене раптово відросли лапки. Себто несподіваний блок на написання притомних книжковідгуків. Воно, звісно, причини очевидні: погода, авітаміноз та дуже складний період на роботі (цей, на щастя, вже майже позаду). Ну, але треба якось цей блок знімати, тому сьогодні почну з мотиваційних картинок. У цій ролі – обкладинки прийдешніх книжок. У повітрі вже повіяло Арсеналом, анонси стають все цікавішими, тому за місяць назбиралося всякого: і такого, що випадково пропустила, і такого, що переоцінила, і вирішила – “Так, мені воно треба”, і такого, що так кортить прочитати якнайшвидше, що воно вже, чесно кажучи, в передзамовленнях мотиляється.

А це у нас…

  • нова Ліян Моріарті. Тут дивно склалося: я собі спокійно прочитала минулої осені “Велику маленьку брехню“. Захопливо, атмосферно, симпатично – гарне відпочинкове читання з мораллю та уроками з побутової психології. Потім за два-три тижні натрапила на “Таємницю мого чоловіка“. Вердикт приблизно той самий,  а заразом звернула увагу, що письменниця оперує сталим набором сюжетних і (а це навіть важливіше) персонажних кубиків. І от поки  неквапливо вирішувала, що це – стабільність стилю чи вторинність, КМ-Букс запустили в передпродаж “Три бажання“. Міркування знесло миттю – наступного дня замовлення наче само себе оформило, сидимо тепер… чекаємо. Оце і є магія направду цікавого читання (дочекалася).

731940_1_original

  • а ще є гаряча шотландська новинка, яку цієї зими масово читала моя ГудРідз-стрічка. Як ідейний лемінг людина, яка любить складати власну думку про популярні новинки, я вже чесно зібралася читати про “Елеанор Оліфант” англійською. Аж раптом КСД здивували анонсом. Ну ок. Тільки вихід книжки вже кілька разів відкладали, я ж квартальний анонс оформити не можу (теж дочекалася, уже є пост про книжку)!

47742_76470

Читати далі

Вісник екранізацій. The Breadwinner

Оскарівські перегляди здорової людини – це системно дивитися основних претендентів, як це робить моя близька подруга. Оскарівські перегляди по-нашому – абсолютно випадково подивитися на тижні _перед_ двох номінантів і дуже дивуватися такому збігу. Минулого тижня ми отак переглянули два пункти з оскарівського меню повнометражних мультфільмів. Один з них – переможна стрічка “Коко” – справді чудовий мульт. Але розповісти хочеться про інший. І хоча я не планувала включати до “Вісника екранізацій” кіноверсії книжок, що їх сама не читала, але в цьому випадку не можу стриматися. Спроби знайти першоджерело – повість Дебори Елліс – наразі лишаються марними, а не написати про “Годувальницю” просто неможливо.

77cff7c27baaa1033ab77136e130fd2f5533caa92be51780f17d07dfb50b3e14-1024x1024

Мама Парвани – письменниця, тато – вчитель, у неї є старша сестра і молодший братик та дім, в якому царюють любов і творчість. А от за межами дому все не настільки райдужно, бо Парвана дорослішає в місті, яке до дівчат ставиться вороже – в Кабулі, в якому панує Талібан. Одного дня батька Парвани заарештовують і родина опиняється на межі голоду: жодна жінка не має права вийти на вулицю (не кажучи вже про працювати чи хоча б купити їжі) без супроводу чоловіка. Малюк Закі заледве навчився ходити, спроба пані Фатіми визволити чоловіка завершилася невдачею, тому єдиний шлях – написати до родичів і пообіцяти видати старшеньку Сораю за когось із кузенів – аби лишень родину вивезли за межі міста. Та в Парвани інші плани. Одного дня вона перевдягається в речі, що лишилися по старшому братові і пірнає в незнайомий світ – страшний, ворожий, але значно ширший за той, що вона знала досі. Заради блага родини Парвана перетворюється на Аатіша, отримуючи разом з іменем тягар відповідальності за сім’ю і дрібочку незнаної свободи.

Це може здатися дивним, але у першу чергу The Breadwinner привернув мою увагу не сюжетом і проблематикою, а іменем авторки. Цей мульт зробила команда під керівництвом Нори Тумі – співрежисерки The Secret of Kells та аніматорки Song of the Sea. Щоби не робила ця людина – я готова бігти й дивитися. А тут ще й: “Ого, це про афганську дівчинку і життя під Талібаном? Оце так бінго!”.

Читати далі

Write Like A Girl!

Як завжди цього дня. Зі святом, сестри! Пишіть, читайте, боріться, живіть своє життя,  а не те, що від вас чекають.

c0fa8b5b6c5158d996d4aec108e33bcf--literature-quotes-author-quotes

Плакатик (с) Раяна Шеффілда. У нього багато прикольних.

Свято поруч. Мій перший букбокс – і це Bookowina

Цього року мої день-народженні подарунки виявилися трішечки нестандартними. Поки що жодної ляльки. І книжки стосиками ще теж ніхто не дарував. Але без нового читання не залишуся, бо серед основних подарунків знайшлася березнева коробочка від “Буковини”. Мімімі, мій перший букбокс ever!

DSCN4603

Насправді, я нечасто отримую геть несподівані подарунки (і не можу себе назвати фанаткою абсолютної спонтанності як концепції – радше навпаки), але це той випадок, коли сюрприз поводиться чемно. Обіцяли книжки і вино – маємо книжки і вино. Ідеальне жеж поєднання!

Читати далі

#Vaenn’sМораторій. Лютневе розмаїття

Мораторій триває, безамериканскьке читацьке життя стає цікавішим. У лютому я вже кілька разів сумно зітхнула з приводу “Не можна!” – головне зітхання стосується одного з ключових минулорічних графічних романів. Але не можна – то не можна, зачекає два місяці.

У лютому мені вдалося підтягнути одні хвости, але як наслідок – загубила інші. При цьому читала, як не дивно, більше, аніж у січні, і загалом вийшла на середні показники минулих років. Заразом кілька разів заміряла швидкість читання за півгодини на різних книжках. Вийшло пізнавально.

А ще нарешті почала реалізовувати плани з активного читання українських електронок. Поки що дві книжечки done, одна не порадувала версткою, інша – змістом. Обидві дитячі. Дитячого читання взагалі було в лютому багацько, треба з цим трохи зав’язувати. Ну, або переводити на англомовні рейки. А от на чому мораторій позначається все більше, то це на шопінгу. І не сказати, що у нас на ринку таке вже засилля американських перекладів, але поки що виходить приблизно так: або більш-менш екзотичне, або авторка-жінка. Але простіше не паритися і брати британське. Ну… уже не завжди хочеться, відсоток британщини у лютому суттєво знизила.

Лютий мораторію у цифрах:

  • 3832 сторінок (більше, ніж у січні, але все ще малувато);
  • 14 книжок (як на місяць з 28 днів цілком непогано);
  • 3 книжки англійською (again);
  • 4 книжки британських авторів і (зненацька!) 3 книжки-скандинавки;
  • 1 книжка нонфікшену (це все ще  вище за середній показник мого читання);
  • 4 нові автори (оце вже краще)
  • 6 книжок були написані в ХХ столітті (трохи забагато)
  • майже всі челенджі в прольоті, я зосередилася на #ЗКнижкоюНавколоСвіту – отам +5 країн, скоро буде звіт (вирішила робити звіти не кожні 15 країн, а кожні 10 уже зараз, бо інакше це будуть пости раз на півроку).

Прочитане – це:

DSCN4579

Читати далі

Більше дитинства – всякого і різного. “Окуляри і кролик-гном”

У мене триває (насправді, уже закінчився) сезон раптового читання дитячої літератури. На деякі книжки я давно облизувалася, а от одна знайшла мене сама, кинулася під ноги і сумно спитала: “Невже ти не читатимеш таку от мене у першу чергу?”. Ідеться про антологію передпідліткових (на аудиторію 10-13 років) оповідань українських письменниць, що створена як спецпроект – електронна книжка для безкоштовного завантаження. Звісно, я не змогла пройти повз таке маленьке видавниче диво!

DSCN4539

Сама ідея – беззаперечно крута, і я страшенно радію, що у нас таке роблять – причому на дуже пристойному рівні – як текстів, так і оформлення. Як антологія “Окуляри і кролик-гном” чудова, як ранньопідліткова книжка – дуже симпатична, хоча деякі речі щодо проблематики все ще дивують (хоча вже менше, аніж у “Чаті для дівчат” і особливо у “Книжці заборон і таємниць“, як електронна книжка – ммм, є деякі застереження. Але про все докладніше.

Читати далі

Блогодайджест: дискусія про супергероїнь, інтерв’ю та барбі моєї мрії

Наближається весна і приносить із собою бажання наводити лад у хаті (точно нездорове!) і в блозі (а оце вже щось). Тому вирішила згадати практику збирання сторонніх інфоприводів у дайджести. Читачі Фейсбук-сторінки та Телеграм-каналу все це вже бачили, але і в блозі скирдувати посилання не зайве, а то потім шукай їх… То що трапилося протягом останніх двох місяців зими?

У середині січня трапилася презентація “Скляного меча” із супутньою дискусією. Мій відгук на книжку отут, а про дискусію (та яка там дискусія! – приємна і весела розмова із прекрасними людьми), організовану Нашим Форматом, можна прочитати у блозі видавництва.

Тизер:

Наразі Мара — головна героїня книжки — уже встигла наробити безліч помилок, пошкодувати про них, кілька разів майже все запороти, втратити близьких та геть заплутатись із тим, що з натяжкою можна назвати особистим життям. Втім, як зауважує Ксенія, їй помилки Мари певною мірою імпонують. Мара, пояснює блогерка, поступовоеволюціонує від особистих потреб — врятувати друга, допомогти сестрі, батькам тощо — до якогось умовно загального блага — рятувати багряних, які вже століттями відіграють роль слуг для срібних та гарматного м’яса в їхніх війнах з іншими країнами. Це краще, ніж починати із суспільних інтересів і закінчувати особистими. Хоча деякі вчинки Мари все ж бісили, як говорить Ксенія, «під час читання періодично доводилося відкладати книжку й говорити собі спокійно, Ксеня, згадай себе у 17–18 років». Тобто те, що Авеярд вдалося безсумнівно, так це написати дівчину-підлітка — з усіма її тарганами, зривами й метаннями туди-сюди.

До речі, про цей блог – він дуже цікавий (майже загітувати мене прочитати двійко книжок з економіки – я ще тримаюся, але сили вже не ті) – це неймовірно круто, повірте). А його ведуча Наталка Шнир пише класні відгуки на книжки у ФБ. І вона ж змусила мене вдатися до складних екзистенційних роздумів – запросила долучитися до кола учасників рубрики “Книжкові люди”. Мда, як на людину з журналістською освітою та майже 15-річним професійним досвідом я й не уявляла, що інтерв’ю це так… стрьомно складно. Результат вийшов цікавий – от дійсно дізналася про себе та блог дещо нове, а треба було просто подивитися на нас іншими очима.

Тизер:

Є в мене ще мрія-мрія — книжкова серія фантастичних та фентезійних текстів, написаних жінкам. Від класичних текстів, але з фокусом на ультрасучасні — написані протягом останніх 5–10 років. Плюс навколишній мерчандайз, плюс дотичний лекторій, плюс тематичний нонфікшн — можна було б зробити дуже круто.

А ще до інтерв’ю пішла фотосесія, яку знімала моя улюблена фотографиня Оля Ліцкевич, тому за посиланням не лише багато літерок про мене, а ще й трохи прикольних фото:

Читати далі

Коли навіть дивитися боляче. “Зулейха відкриває очі”

Читання може викликати різні емоції. Кілька днів я читала, спала, їла, працювала, дивилася серіали, гуляла, зависала в соцмережах, ходила на закупи, знову читала – але все це робила дуже обережно, щоби не розхлюпати ненависть. Ненависть збиралася крапелька до крапельки, плюскалася, перекочувалася, підступала цунамі під горло, перекриваючи на мить дихання, а потім знову кублилася десь глибоко всередині. Аж раптом минуло кількасот сторінок і ця ненависть пішла у сюжетний пісок. Не безслідно, звісно, залишила по собі глухий біль та спустошення, але хоча б пішла. Здрастуйте, мене звати Ксеня, і кілька днів я жила у книжці, сюжет якої в цілому й окремих деталях збігається з деякими сторінками історії моєї родини.

DSCN4563

Життя Зулейхи прямує битим шляхом. Тяжка щоденна праця, примхлива й жорстока свекруха, дуже добрий чоловік – роботящий, непитущий, релігійний і б’є не дуже часто й не дуже сильно – зранку й до ночі “Зулейхоооо!”, бо всім щось винна. Ранок-ніч, ранок-ніч, ранок-ніч, і все, що робить молода жінка для себе – то час від час викраює невеличкі подарунки для місцевих духів – щоби домовилися із зірат іясе-духом кладовища, аби той гарненько дивився за дівчатками Зулейхи – чотирма померлими доньками. Але одного дня звичне коло розірветься – у Юлбаш прийдуть червоноординці-розкуркульники. Попереду в Зулейхи втрата всього, казанський відстійник, багато місяців в товарняку, голий берег Ангари – “І виживайте, як знаєте, вороги народу!” – а ще несподівані перемоги і втілення найзаповітнішої мрії.

Зулейха відкриває очі” – один з тих текстів, які роблять контрольний постріл вже першими сторінками. Мені нечасто траплялися настільки потужні перші глави. Один день з життя Зулейхи, один день з десятків тисяч днів повсякденного пекла патріархального ладу, де вже не аж яка молода (тридцятку майже стукнуло!), неплідна, неконвенційно приваблива, як на ті краї, жінка не сміє навіть голову підняти вище свого найнижчого щабля ієрархічної драбини. Праця, праця, праця, знущання, праця, стусани, праця, праця, виконання подружнього обов’язку (притомність жінчиного тіла господаря хвилювати не має), праця – але навіть цей колообіг обов’язків в природі не тамує душевних страждань. І прожила б Зулейха таке ж саме життя, як покоління й покоління її прабабів до того, але не в ХХ сторіччі і не на території Країни Рад. Приходить 1930-й і ламає всі звичні схеми. І тепер Зулейха має забути автоматизм селянського життя і не просто розплющити очі, а розкрити їх широко-широко, як би не було страшно й боляче, бо лише від цього залежить її виживання. А згодом – і не лише її.

Читати далі

Останні зимові забаганки. Вішлист до дня народження

Сезон “Кінець минулого року та початок оцього” у мене вийшов аж на диво малокнижковим. Майже не купую, майже не дарують – сумно, але корисно, бо старі запаси зменшуватися чомусь не схильні. Але від попереднього списку бажань минули майже два місяці, за цей час трохи назбиралося цікавих новинок та анонсів, а ще в мене почали питати: “А чого в тебе ще нема?”. Ну от… чогось такого, наприклад.

Наприклад, у мене немає улюбленого роману Марґарет Етвуд українською. А він уже є, дякувати КСД.

47528_75396

І жодного роману Алі Сміт нема (а один з них скоро з’явиться – дякувати Фабулі).

FB677029Y_How-to-be-both_Cover-3D_F-522x780

І отакої Вірджинії Вулф нема (а тут вже подякуємо Знанню).

74816sbuhq_med

І ще, і ще…

Читати далі

Париж під водою та інші історії. The Paris Winter

Іноді читання ідеально синхронізується з реальністю. Останніми тижнями сонце періодично затуляла сіра мряка, вогкий холод пробирав до кісток, а з Парижа долітали  звістки про невпинне зростання рівня води у Сені: не аж так, як за вікопомної повені 1910 року, але теж добряче – тривожно жебоніли новини. І тут така я під коциком довго, дуже довго, читаю книжку про холодну й неприємну паризьку зиму… і повінь 1910 року. Буває і таке.

Париж – Місто світла, романтики та шаленого богемного життя часів Belle Époque… але все це круто, коли є гроші на зайвий круасан. У молодої англійки Мод Гейтон з грошима сутужно: майже всі свої невеличкі статки, отримані по смерті батька, дівчина вклала в освіту. Художню освіту. Мод малює змалечку, а тепер у неї є план: вивчитися в одній з численних дівочих академій мистецтва та розпочати в англійській глибинці кар’єру портретистки/пейзажистки з репутацією “Ооо, міс Гейтон вчиталася живопису в Парижі!”. Чудовий план, але прекрасне місто в одну з епох його розквіту – не аж таке привітне місце для жінки, в якої немає грошей. Мод побоюється, що ще однієї паризької зими в злиднях її здоров’я не витримає, але раптом наша героїня витягає щасливий лотерейний білет. Російська багатійка Таня Кольцова, що вчиться в тому ж класі, допомагає Мод знайти місце з проживанням – компаньйонкою та викладачкою живопису й англійської для юної мадемуазель. Життя вдалося, Париж одразу стає привітнішим та затишнішим, талант Мод розквітає, як і її учениця… Але з господарями Мод – братом і сестрою Морель – щось не те. І мова навіть не про те, що чарівна Сільві – опіумна наркоманка з нестабільною психікою.

Я дуже давно хотіла прочитати “Зиму в Парижі“. Британку Імоджен Робертсон до  того знала лише за першим історичним детективом в декораціях Британії XVIII (це єдина її книжка, перекладена російською). “Знаряддя темряви” – книжка цікава, але щось в ній здавалося недокрученим. Як виявилося, The Paris Winter слабує на ту ж саму хворобу – цікавезний матеріал, але хочеться пошукати викрутку і трішечки підправити.

Читати далі

Вісник екранізацій. Little Women від BBC

Коли я писала про новорічний перегляд “Мініатюристки, то згадувала про іншу мінісеріальну екранізацію – роману, класичніше нема куди. Жодних сюрпризів, мова йшла про оцих от дівчаток.

14725011-low-res-little-women

Новина про те. що BBC зібралася екранізувати “Маленьких жінок” на хвилинку здивувала. Не те, щоби я вважала, що бібісяки мають знімати лише за британською класикою (кому сподобалися “Війна і мир“? Ксені сподобалися “Війна і мир“!), але це була несподіванка. ступінь приємності якої ще треба було оцінити.

Найперше моє знайомство з романом Олкотт сталося, здається, у новому 1993 році. Мені тоді подарували альманах, де містилася перша глава. І всьо. Роками я марно шукала ту книжку, і все ніяк. Уже у студентські роки подивилася екранізацію 1994 року (ту, що з Вайноною Райдер), а за кілька років прочитала-таки оригінал. Вийшло не дуже: самі “Маленькі жінки” сподобалися і то інтенсивно, але в моєму томику від Вордсвортів були ще й “Хороші дружини“. Досі не можу пробачити письменниці того, що вона зробила із Джо та Емі (з Бет хоча б… ееее… логічно вийшло)! Тому дивитися нову екранізацію було страшкувато, але ВВС – це бренд, картинка радувала плюс американська класика з британським акцентом – це ж так мило, правда?

З акцентом я лажанулася: молода частина касту – американці, і майже всю першу серію з трьох я нестерпно страждала. Там, правда, ще були приводи, але про них трохи згодом.

Читати далі

Нечиста сила та одвічна війна. Deathless

Моя любов до ретелінгів казок – штука константна, беззаперечна і навіть трохи обсесивна. Так, це про перетин двох ефектів – серіального та потреби в comfort reading – що їх неспокійний розум присмачує дрібкою жаги нового. Мені, будь ласочка, знайоме, але подане під таким соусом, якого я ще не куштувала. Можна ж таке влаштувати, правда? Цілком. Але іноді і між двадцятою та двадцять першою версією “Красуні та Чудовиська” кортить познайомитися з якоюсь екзотикою. Бо є й такі казки, з якими я в ретелінгах уперше зустрілася (як не дивно, серед тих “Дванадцять принцес, що танцюють” – імовірні дитячі прочитання начисто стерлися з пам’яті). А ще є третя опція: знати матеріал, та побоюватися варіацій на тему. До цієї категорії належать казкові сюжети з тригерними мотивами, а ще – деякі з дитинства знайомі сюжети, сама ідея переповісти які викликає певні побоювання. Не з точки зору, можна чи ні, а радше – а точно варто? І буває таке, що оце “а чи варто” уповні збігається з пунктом “тригерні мотиви”, і в читацького досвіду починається дискотека.

Всю ночь во сне я что-то знал такое вот лихое
Что никак не вспомнить ни мене ни тебе

У місті Петербурзі, у старому будинку на вулиці Гороховій, живе маленька Мар’я. Що кілька років за її старшими сестрами прилітають наречені. Ні, вони не пілоти, вони – птахи, що здатні вдаритися озємь та перетворитися на гарних молодиків. А що один молодик в офіцерському однострої, а інший, скажімо, в комісарській шкірянці – так то часи такі, непевні. Минають роки, минають назви міста та вулиці, минають влади, змінюється життя. У школі Машеньку цькують за любов до ретроградських казок, в домі разом з їхньою родиною тепер мешкає ще одинадцять,  керує ним натуральний домком (комітет домовиків, якщо що), а тут ще Лихо Однооке заселяється і намагається влаштувати дівчинці курс молодого бійця за допомогою дивної книги, що оповідає про довічну боротьбу між Царем Життя та Царем Смерті – Кощієм та Вієм. Курс Мар’ї швидко став у пригоді, адже коли настав її час, за дівчиною прилетів не “звичайний” птах, а сам Кощій, який потребував чергової живої нареченої.

Читати далі

#Vaenn’sМораторій. Ну дуже британський січень

Минув перший місяць авантюрної заборони самій собі читати американські книжки. Політ нормальний, за настроєм – так взагалі блискучий. За результатами… З результатами гірше. Я не зірвалася, ні-ні! Навіть ще всерйоз не думала (ми ж не будемо вважати за зрив прочитані перед презентацією у книгарні Є перші кілька сторінок з третього тому Авеярд, правда?). Справа в тому, що організаційно-читацькі проблеми вилізли рівно там, де їх уже чекали.

Протягом “мораторного” січня я прочитала нетипово мало – 11 книжок (причому одинадцяту просто вчора за вечір, бо 10 було якось геть невдобно). З одного боку, я й збиралася читати менше, але це вже якось занадто, особливо, як врахувати, що півмісяці пішло на відпустку. Пояснення насправді просте – тиждень читала книжку англійською і нічого паралельно з нею. Подивимося, як воно буде у лютому. Простим місяць бути немає, запас comfort reading українською майже вичерпано, книжкам для першочергового читання тісно на своїй тимчасовій поличці, а з наближенням дня народження варто звільнити трохи місця. Ну, але це думання на перспективу. Повернемося до січневих баранців.

Січень мораторію у цифрах:

  • 3176 сторінок;
  • 11 книжок;
  • 3 книжки англійською;
  • 7 книжок британських авторів;
  • 2 книжки нонфікшену (це багато);
  • 2 книжки нових для мене авторів (це дуже мало)
  • 6 книжок були написані в ХХІ столітті (якраз нормально)
  • 1 книжка пасує до “Вікторіанського бінго” і ще 1 – входить до списку Bookriot (могло би бути краще, але і так норм).

А читалося мені таке:

DSCN4520

Читати далі