Вішлист до Арсеналу. Частина перша: дитяче й підліткове

До Книжкового Арсеналу лишається ще місяць, але від уже озвучених анонсів паморочиться в голові. Тому я сумлінно посапала попередні вішлисти на предмет вже купленого-подарованого, підчитала трохи запаси та свіжі надбання (і героїчно вийшла майже на те, з чого починався цей рік – ДН був дуже плідним) і готова до жадібних пароксизмів. Укладаючи попередній “передарсенальний” вішлист, я чомусь була впевнена, що потенційно цікавих книжок стане на ще один пост. Але ні, як все увіпхати в один запис – вийде щось дуже негарне та майже нечитоме.  То вирішила трохи розподілити мрії між різними кошиками. Сьогодні поділюся захцянками з дитячо-підліткового асортименту. Але далі обов’язково буде!

У дитячому сегменті панують книжки, на які приємно дивитися.

По-перше, книжка-картинка про Фріду Кало.

17903895_1482028438536663_3450220384402738474_n

По-друге, добірка “мишачих” книжок (є у мене маленька мрія – колекціонувати ілюстровані книжки про гризунів та деяких комахоїдів, але поки що реалізувати її не вдалося).

Ну і дрібка класики, що непрямим шляхом подарувала російській мові слово “краснолюд”.

img218_1_43

Читати далі

Життя, ковдра і мистецтво. “Неболови”

Серед втішних тенденцій в українському книговиданні, мало що радує мене настільки ж, як дедалі активніша готовність друкувати збірки оповідань. Збірки знаних авторів, антології, де серед знаних авторів є й новачки, антології за мотивами конкурсних відборів, перекладені збірки… Та окремий пункт – збірки дебютні, перші книжки їхніх авторів. Минулого року їх чимало вийшло, але я от поки що лише до одної добралася.

DSCN2036

(Постфактум важко визначитися, яка гирька на терезах “Нє, оце треба читати!” є вирішальною при виборі книжки. Тут було одразу кілька “за”: мала проза, дебют, авторка з Харкова (більше, більше голосів зі Сходу та Півдня), чудове видання з гарною обкладинкою та внутрішніми ілюстраціями (більше, більше дорослих книжок з картинкам, шо ж ми, не люди!). І кілька “проти” – майже всі рецензенти наголошували на підкресленій соціальною значущості та форсованій трагічності текстів. Здається, остаточно мене переконала посестра по читанню фантастики Beauty and Gloom – якщо вже Даша сказала, що реалістичну книжку варто брати, то точно треба брати.)

Читати далі

#ЗКнижкоюНавколоСвіту. Перший випуск

Після того, як чергова серія “Географії читання” наштовхнула мене на думку про паралельний необтяжливий челенж: поступово прочитати книжки, дія яких відбувається в усіх країнах світу – я вже довго не роздумувала. Точкою відліку вирішила зробити початок 2017 року, перемальовувати мапу – кожні 15 країн, не розтягувати одну книжку на кілька країн, навіть якщо вона дає на те підстави, ну і не ганятися за якоюсь надзвичайно вагомою аутентичністю – на те “Географія” є. Але від рішення до реалізації минуло десь майже два тижні… І тут сьогодні з’ясувалося, що країн вже не 15, тому треба ворушитися, бо нечесно виходить.

Отже мої книжки завітали до:

Читати далі

Двічі по п’ять до 12 квітня. У польоті

Треба, треба здувати порох з трохи призабутої рубрики! І “Двічі по п’ять” сьогодні тематична. На честь Дня авіації та космонавтики (він у нас доволі обмежено всесвітній, але все ж таки) закортіло поділитися книжками про польоти. Кілька років тому вони мене просто переслідували, але й зараз регулярно трапляються.

lifehacker.jp

Фото з сайту Lifehacker.jp

Героїчним зусиллям стримую себе. Очевидна “Леді Африка” від Нашого Формату цього разу піде поза конкурсом. А оскільки із жіночо-авіаційною тематикою у нас все не дуже добре, то треба попередити, що всі книжки з п’ятірки прочитаного мають російські переклади. Усі вони художні і не всі – дуже серйозні, але всі – цікаві у свій особливій спосіб.
angel_rejha
Пунктом першим серед читаного піде роман Аніти Мейсон “Янгол Рейху“. Здається, саме він відкрив мої несподівані польотні читання. Обережне кружляння британської романістки навколо постаті Ганни Райч – іконічної льотчиці-випробувальниці Третього Рейху – призвело до того, що письменниця написала свою власну героїню, за мотивами так би мовити. Її Фредді – дівчина-мета, яка здолала майже всі перешкоди на шляху до омріяних польотів. А от історію разом з роллю в ній Німеччини здолати не змогла.
Пункти другий та третій розповідають плюс-мінус схожі історії з іншого боку.
36822
Два – це “Дівоча бензоколонка” Фенні Флегг (перепрошую, що скорочую назву, вона безжально довга). Відома американка в притаманному для неї стилі “Солодка глазур на залізному тістечку” в одній із сюжетних ліній розповідає про те, як за часів Депресії виживає (читаємо: зберігає хоч якісь статки та залишки самоповаги) американська родина польського походження. А також про те, як дівчата, які втримали на плаву родинний бізнес, з часом захотіли більшого. Правильно, літати. І літали сестри, зокрема, для WASP – Women Airforce Service Pilots, допоміжної жіночої авіаційної служби, що активно діяла за часів Другої світової війни.

Читати далі

Ґеральт починає і виграє. The Witcher Adventure Game

Я так довго збиралася написати цей пост, що мені ніяково дивитися на зроблені ще у серпні фото. Ну, краще вже пізніше, але зробити, бо кількість шанувальників Ґеральта та кумпанії в Україні росте, а ще навіть не весь цикл видали, то, я, можна сказати, фатально не спізнилася. Поїхали? Каер Морген чекає на гостей.

DSCN0690

Настільна версія “Відьмака” є приємним доповненням до всесвіту творів Анджея Сапковського. Попри мої побоювання, вона не є прямим привітанням комп’ютерній серії, хоча її герої – активні дійові особи саме ігрової версії. Проте кількість “пасхалок” до книжок настільки велика, що, гуляючи квестами настолки, легко відчути себе Ґеральтом часів “Останнього бажання” та “Меча призначення“. Суцільні знайомі обличчя, знайомі предмети, знайомі обставини. І от уже одне завдання просить нас допомогти одному любителю русалок чи прослідити за однією ініціативною чарівницею.

DSCN0695

За геймплеем The Witcher, як нагадує підзаголовок, є більш чи менш передбачуваною Adventure Game. Суть гри – набрати якомога більше балів, виконуючи певну кількість квестів (від одного до п’яти). Гра закінчується тієї миті, коли перший з гравців (їх може бути від 2 до 4) закриває останній зі своїх квестів. А для того, щоби виконати завдання, доведеться добряче побігати мапою, розкачати унікальні навички персонажа й не гребувати короткостроковими місіями Investigations. Та поряд чатують небезпеки: до болю знайомі монстри трьох категорій (бронзові, срібні та золоті) та неприємності, що з’являються завдяки карткам злої долі. Добра доля також існує, тому не варто засмучуватися завчасно. Але ще треба пам’ятати: для необережного гравця ця гра може бути не тільки цікавою, але й виснажливою.

Читати далі

Іграшкова готика. “Комната кукол”

Спочатку були якісь книжки-картинки, потім “Подорож “Блакитної стріли“, але справжню цікавість до книжок про ляльок в мені розігрів Абрагам Мерріт. Як не дивно, “Диявольські ляльки мадам Менділіп” (в дівоцтві Burn Witch Burn) не лишили по собі якогось по-фетишистському неприємного присмаку. Як і старенькі жахлики. Тож уявлення про те, що ляльки – це моторошно, в моїй голові не затрималося надовго. Це потім я почала колекціонувати ляльок і з прикрістю усвідомила, що деяких гостей мої дівчатка змушують трохи нервувати. “Вони ж такі класні!” – дивувалася я. От і героїня роману німецької письменниці Майї Іліш теж дивується: чого це її благодійники жахаються дбайливо зібраної лялькової колекції, що зберігається в зачиненій секретній кімнаті?

DSCN1831

Уже не у вікторіанські, а у глибоко едвардіанські часи до дівочого сиротинця Святої Маргарити завітав джентльмен у чорному і “позичив” там спритну сирітку. Свіже надбання привезли у віддалений загадковий маєток, обрядили у біле мереживо, нагодували солодким та пояснили кілька речей: її не вдочерили, а взяли на роботу; вона може робити майже, що завгодно, але тільки не відходити далеко від дому; вона мусить доглядати колекцію дорогоцінних порцелянових ляльок, а ще: “Тепер тебе, любонько, зватимуть Флоранс!”. І ось 14-річній “Флоранс” довелося попрощатися з мріями втекти із цирком та стати еквілібристкою та розпочати дивну та, на перший погляд, нікому не потрібну працю.  Що не так з цим будинком та чому в його саду одночасно квітнуть всі можливі квіти? Чому служники так дивно поводяться? Чому в Кімнаті ляльок можна почути дитячий сміх? І чи є взагалі людьми холоднувато-доброзичливі пан та панна Моліньє?

Читати далі

Життя гірке, брехня – солодка. “Дерево лжи”

Минуло вже три місяці 2017 року, але я лише зараз серйозно взялася за свою гарячу десятку. І першою з письменниць до категорії “От і познайомилися” перейшла британка Френсіс Гардінґ. Я довго крутилася навколо її фентезійного дитячого циклу, але нарешті… ні, не українською, російською переклали, можливо, уже найвідомішу з написаних нею книжок. Премії (і то не лише галузеві), шикарна критика, розголос, переклади, подарункові видання. The Lie Tree, “Дерево брехні” побачило світло лише у середині 2015-го, але доля в нього складається блискуче. І це справді дуже хороша книжка для молодших підлітків – непроста і неприємна, та все ж цікава і здатна щиро говорити про вагомі проблеми.

32329587

Родина чотирнадцятирічної Фейт похапцем збирається і переїжджає на маленькій віддалений острівець. Офіційна версія – батька Фейт, превелебного Еразмуса Сандерлі, покликали взяти участь у розкопках, він ж бо знаний палеонтолог. Неофіційна версія – газетами пішов поголосок про те, що шанований експерт підробляв найвідоміші свої знахідки. Фейт пишається та захоплюється своїм батьком і вона готова докласти всіх зусиль, щоби допомогти йому врятувати професійну та сімейну репутацію. Та на дворі лише друга половина 19 століття, і від розумної дівчинки очікують лише гарної поведінки та сумлінного ставлення до надважливої мети – привчити молодшого братика-шульгу їсти та писати правою рукою. Але Фейт не збирається сумирно сидіти вдома, коли батько випадково помирає, мати починає дивно поводитися, а легенди про чудесне дерево, що живиться неправдою, виявляються не такими вже вигадками.

Порівняння – на диво нав’язлива річ, тому перша думка, яка виникає під час читання “Дерева брехні“: “Ухти, готична “Кальпурнія Тейт!”. Так, тема поневірянь та емансипації упосліджених однолітків – це популярний мотив сучасної дитячої літератури. Але між Кальпурнією Тейт та Фейт Сандерлі різниця полягає не лише в тому, що героїня американської письменниці “живе” майже на тридцять років пізніше. Кальпурнія – “Джеррі Даррел у спідниці”, юна натуралістка, яка мріє стати ветеринаркою та отримає таку-сяку підтримку з боку родини (принаймні, у неї є дідусь!). Фейт Сандерлі цікавиться не стільки живими тваринами, скільки мертвими (це я про палеозоологію, ви не подумайте), але вона живе в геть інакшому світі. Світі, де дівчинка однозначно не може мати таких інтересів.

Читати далі

Географія читання-2017: Перші три місяці

Стара звичка позначати країни “походження” книжок не завжди радує. З одного боку, це весело, це цікавий статистичний матеріал, це змушує розширювати горизонти, а життєдайний копняк поштовх – це хороша штука. З іншого – ця звичка продукує Сором. “Ксеню, замість того, щоби читати надцяту американську книжку, ти б могла взятися за щось екзотичніше!”. Взагалі-то… так, могла, але цьогоріч поки що не виходить. І, так, стандартні перегони США поки що виграють аж бігом.

Як видно, в активі цього року поки що лише 15 країн і неочевидних серед них… я б сказала три, але минулого року ганебно пропустила Італію, то, значить, чотири.

My Reading List’s Travel Map

Get your own travel map from Matador Network.

Читати далі

Дім та його люди. “Блакитне мереживо долі”

/Замість дисклеймерів/ У мене доста складні стосунки з текстами Енн Тайлер – і то зважаючи, що читала я їх небагато. Але є між нами якийсь дивний світоглядний розсинхрон. Це ніби гостювати у малознайомих, але дуже привітних людей: тебе всаджують за стіл, не питаючись насипають в тарілку щось їстівне, але не оптимістичне, ти це чемно з’їдаєш, дякуєш, дивлячись в тарілку, і швиденько втікаєш. Неґречне: “Знаєте, я такого взагалі-то не їм!” – краще проковтнути разом із першим кусником. Люди ж старалися! От і тут майже теж саме. Ні-ні, я таке читаю… але не таке, не настільки таке, не в той бік розгорнуте і не для того.

Найсвіжіший на сьогодні роман Енн Тайлер (як не рахувати участь в проекті Hogarth Shakespeare із переспівом “Приборкання норовливої“) не лише нагадує про її власні класичні твори, але й чимось невловимо схожий на ще один бестселер – тільки попереднього книжкового сезону  – “Іди, вартового постав” Гарпер Лі. Схожий олдскульністю, старомодною розважливістю, якимись класичними прийомами та образами і схильністю розв’язувати конфлікти методом “Якось воно буде”. Але є нюансик. “Вартовий” – це давній рукопис, з якого поздували порохи. “Блакитне мереживо долі” – текст, написаний у 21 столітті і такий, що ніби апелює до сучасних реалій. Здебільшого якраз “ніби”.

DSCN1857

А у 1936 році Джуніор закохався у будинок.

Ні, спершу, вочевидь, він закохався у свою дружину, тому що на той час він уже був одружений, його жінку звали Лінні Май Інман. Але він ніколи не розповідав багато про неї, тоді як про будинок на вулиці Боутон міг говорити годинами без упину.

Колись талановитий тесляр та дизайнер-самоук Джуніор Вітшенк побудував будинок для чужої родини і доклав певних зусиль, щоб він став його власністю. А щастя своє побудувати на чужому незначному нещастячку було не дуже складно: бізнес Джуніора пашів здоров’ям, донька вдало вийшла заміж, син знайшов собі не настільки блискучу партію, але мав з дружиною четверо дітей – програма побудови Родинного Гнізда (з усіх можливих великих літер) завершилась успішно. Але історія та реальність – дві несправедливі подружки. Минуло кілька десятиліть, і от уже Джуніор та Лінні Май давно в могилі, їхні діти – літні й нездорові люди, а внуки нівроку виросли – от тільки величезний будинок-маєток без кондиціонерів, але з пихатим ґанком їм більше не потрібен. У них свої життя і свої проблеми – місцями навіть кучеряві.

Читати далі

Весняні сюрпризи для схудлого вішлиста

Святковий сезон суттєво спорожнив мої традиційні вішлисти – тож час їх поповнити! Ні-ні, це в мені не жадібність говорить, а радше педагогічна розважливість. Бо якщо, поки я ділюся новісінькими мріями, мене схопить-таки за горло жаба, завжди можна скоса подивитися на крісло, де відпочиває стосик у півтора десятки непрочитаних книжок, кожна з яких живе у мене не більше місяця. Піднесення і розхолодження в одному флаконі – де це доволі дивне відчуття. Зате дієве! Проте українські видавці цьогоріч так завзято радують, що на Арсенал доведеться йти з возиком із супермаркету.

Симпатичних, прикольних, класних, зрештою – фантастичних анонсів нападало стільки, що навіть не знаю, в якому порядку їх подавати. Мабуть, почну з найпрекраснішого. Видавництво Старого Лева пообіцяло нам “Літню книжку“. “Доросла” Туве Янсон, чудовий текст, обкладинка Оксани Були – та це просто якась втілена мрія.

litnia_knygka_0

Ще одна несподіванка від ВСЛ – Амелі Нотомб. Звісно, “Подив і тремтіння” в російському перекладі вже давно стоїть у шафі… Але ось тут може спрацювати обкладинка. Хоча іноді вона здається аж надто ліричною як на доволі напружений текст.

podyv_i_tremtinnja_0

Читати далі

Цитатник. Галина Пагутяк про життя та чуття юної заробітчанки

Бувають книжки, про які майже неможливо писати одразу, але й з часом – ненабагато легше. Із різних причин: щось нудне, щось настільки захопливе, що окрім сюжету там і розповісти нема про що, десь лейтмотив не вхопити, в інших випадках форма з легкістю забиває зміст, а малювати схеми – справа не завжди цікава… Та окрім очевидних випадків, до лав моїх “складнорозповідайок” часто потрапляють тексти, де якимсь незвичним чином поєднуються сенси із жанрами. Експерименти – це круто, але описувати їх – діло непросте.

DSCN1191

Лілі лише 23 роки, але останні п’ять з них саме вона фактично годує родину. Але, оскільки роботи в Бориславі немає, то годує родину Ліля з Італії. Заробітчанство – доля не для всіх, але думки непристосованої до нього дівчини ніхто й ніколи не питав. Та гарувати як проклятій іноді буває легше, аніж відпочивати. Бо під час нетривалої гостини вдома “каріатида” має час та можливість подумати. Ліля в депресії, Ліля зла, Ліля розгнівана і Ліля вже готова повірити, що саме її лють прикликає на напівпомерле місто апокаліптичні грози, за яких мертві стають ближчими до живих.

Офіційно “Гіркі землі” Галини Пагутяк є “містерією”, і це не той випадок, коли за пишним визначенням ховається “просто” фентезі чи містика (є така проблема в українських видавництв, коли speculative fiction називають як завгодно, аби лише не зганьбити поважні книжки дотичністю до “низьких жанрів”). Тобто містично-фентезійний компонент у книжці є, але організаційно – це дійсно містерія у її постмодерновій версії. Але також цей текст має нерв, і нерв цей абсолютно публіцистичний. І коли хитку змінену реальність просотує пафос, що і памфлет би не зганьбив, доволі тяжко скласти неперехняблений відгук. Я думала, думала і вирішила проілюструвати нерв. Хоча “містична” складова як метафора тут дуже крута.

Читати далі

Зимова казка. The Bear and the Nightingale

Дивні читацькі настрої, які іноді мене охоплюють, призводять до того, що хочеться читати дивне. І першим дивним цієї весни став майже незвіданий для мене піджанр у веселій сім’ї “Американське підліткове фентезі”- ретелінг а-ля рюс. Ні-ні, я була в курсі, що білосніжки та красуні з чудовиськами заяложені, шо жуть, і в хід вже давно активно пішли японські легенди та африканські міфи. Але з оцим цікавим звіром зустрічатися ще не доводилося. А знайомство вийшло доволі повчальне.

25738927

Свіженький потенційний бестселер від Кетрін Арден “купив” мою читацьку увагу кількома речами. По-перше, авторка – американка, що є спеціалісткою з російської літератури та вчилася у Москві. По-друге, вже перші сторінки натякнули на те, що мова йтиме не про аморфний фентезійний світ у вакуумі, а про криптоісторичний сюжет. По-третє, The Bear and the Nightingale – це трохи ускладнений (зокрема мотивами з “Дванадцяти місяців“) ретелінг “Морозко“, а американський переказ сюжету фільму Роу був одним з невмирущих інтернет-хітів часів мого навчання. Ну як в таке не зазирнути? А воно щось за три дні вже і прочиталося…

На далекій Півночі Русі серед лісів живе заможна боярська родина. Петро Володимирович свого часу вдало одружився – з наймолодшою донькою Івана Калити та “лісової відьми” (табличка “Криптоісторія”). Але ані Марина, ані жодне з її дітей не успадкувало бабчиних талантів. Хоча, ні, ще є шанс. І нехай Марина не переживе пологів – до цього вона готова – але Василиса має вирости особливою. Головне – вберегти дівчинку від уваги надприродних сил. От тільки люди для не схожої на інших дитини можуть бути небезпечнішими.

Один з очевидних (а, може, навіть найбільшим) недоліків “Ведмедя та Соловейка” – це те, що текст є типовим Дебютним Романом З Претензією На Трилогію. За ритмом та динамікою – не сюди, тут перша частина – чесна експозиція, друга також не спотворена надлишком екшену, і лише в третій діє починає ворушитися з блискавичною швидкістю надто добре гальванізованого тіла (перепрошую за неапетитне порівняння, але воно справді трохи перекручене). Проте авторка повільно, але дуже старанно вибудовує, імовірно, незвичний для читачів світ “навколослов’янських” казок і робить це з увагою та любов’ю. Щоправда, більше це стосується фольклорних моментів, бо виловлювати там історичні “шо-шо?” – це окреме задоволення. Людям, які добре знаються на пізньому середньовіччі буде цікаво читати, та і я знайшла, чим себе “порадувати”. Та коли вийшло приспати внутрішню критикесу, оту саму дивну приємність, на яку розраховувала, я від цього простенького підліткового роману виховання про Обрану та нечуйних людців уповні отримала.

Читати далі

#readwomen. Дудли на честь письменниць. Випуск 3: 2010-2012 рр

Я пам’ятаю, що обіцяла продовжити збирання дудлів про жінок-письменниць ще у лютому, але… Тоді не склалося. Зате тепер у нас березень – зокрема місяць жіночої історії. То це виходить навіть не “Краще пізно, ніж ніколи”, а майже чесне: “О, а так навіть краще!”. Тим не менш, перепрошую через цю прикру затримку.

Тим часом з’ясувалося, що саме 2013 рік, яким я завершила попередній огляд, був певною мірою революційний. Адже чим глибше занурюватися в історію, тим менше (трохи) “про-жіночих” дудлів. І абсолютно точно – менше розмаїття стосовно _нашої_ теми. Дивіться самі: за останнє півріччя 2012-го око зачепилося лише за одне гуглосвяткування – річниці від дня народження Джулії Чайлд. Але відома американська кулінарка прославилася не лише за рахунок телешоу, її книжки і нині залишаються дуже помічними.40

Далі теж негусто. Гугл відзначив ювілей відомої чилійської дитячої письменниці Марсели Пас… образом її найвідомішого героя.

unnamed

Чи можна сказати теж саме про дудл імені Агнії Барто – навіть не знаю. Я б швидше розраховувала на Таню з м’ячиком.

41

Читати далі

Write Like a Girl!

Зі святом, сестри! Гарних нам текстів – написаних для нас, про нас і заради нас.

Не можу втриматися й не повісити це фото замість листівки. Дуже його люблю і до свіженького перевидання від Основ пасує.

Cm_VPOyWAAAO6WG

Фото Жизель Фройнд, вона багато фотографувала письменників – можна подивитися тут.

Вважатимемо, що пані Симона приєднується до побажань.

Зима пішла. Друга п’ятірка #ФабулаКнигоманія2017 та #YakabooBingoWinter

Майже календарний прихід весни радує неймовірно. Перспективи весняного читання – також. Зимове ж було цілком пристойне: ми з американською літературою героїчно завалили географічне розмаїття, зате з челенджами було все гаразд. От про них ретроспективно і дуже коротко я сьогодні розповім.

Моє рішення повільно й тихенько почитувати по п’ять книжок для Книгоманії від Фабули все ще в силі, але я капітально відстаю від лідерів цих “перегонів”: люди вже давно третій десяток розмочуюють, а я от лишень одинадцятий квадратик викреслила. Треба брати на озброєння принцип “Головне – участь” і трішечки прискоритися у березні. Можливо. А, може, й ні.

В усякому разі, книжки під наступні п’ять пунктів трапилися чудові.

Пункт “Книжка, заснована на реальних подіях”

Що: “Леді Африка” Поли Маклейн – історичний роман про англо-африканську льотчицю.

Чому: “чесні” історичні романи я читаю не так вже й часто, але історія про дитинство та молодість Берил Маркгем – до того ж видана українською – це не та книжка, яку можна оминути. І це справді було чудове читання, насичене не лише реальними подіями, а й історичними персоналіями (детальний відгук про книжку).

Читати далі