Кіно-Барбі 2018 року: як не луснути від жадібності

Наче ще ранувато підводити підсумки року, але є сфера, де уже якраз час. Ляльковий рік майже завершився, усі нові анонси стосуватимуться релізів 2019-го, тож час передивитися, чим нас виробники радували цьогоріч. Маттели мене радували однозначно. Після кількох неврожайних років, коли, здавалося, весь запал пішов на оновлення ігрових лінійок, колекційні ляльки останнього сезону нарешті повернулися в діапазон від “О, а непогано” до “Вмираю як хочу!”. Найвизначнішою барбі-подією року для мене лишається лінійка Inspiring Women (це та, звідки моя барбі-Фріда), а от найцікавішою тенденцією – лавина кіношних ляльок. Нетипова (принаймні, відколи завершився випуск лялькових версій героїв “Сутінків“) щедрість американського виробника частково пояснюється відновленням співпраці з Діснеєм, але там ще багато прикольних проектів. Традиційно хочу собі майже все. Дещо – хочу шалено.А встигла купити тільки одну барбі з усього цього багатства. З неї і почну.

У 2018 році вийшли або ось-ось вийдуть:

* барбі-Лара Крофт (подивитися на неї ближче можна в моєму огляді)

mb13

Читати далі

Advertisements

Вісник екранізацій. A Discovery of Witches (1-й сезон)

Восени мені завжди хочеться читати й дивитися щось чарівне. І, якщо з читанням зазвичай не виникає жодних проблем, то з “дивитися” трапляються сезони сумної дієти. Тому потенційне видиво вишукую завчасно й потім з нетерпінням чекаю-чекаю-чекаю. Цього року я отак чекала на британську серіальну екранізацію “Трилогії всіх святих” Дебори Гаркнесс.

Ні, самі книжки я не читала, хоча на початку 2010-х перші два томи видав КСД і – зненацька – аж одразу українською. Якось оминула увагою та й на той момент сюжет “Заборонене кохання до вампіра” викликав… складні почуття (окей, Ксеню, час бути чесною – хто тоді прочитав дев’ять томів “True Blood”? отож-бо). Але відтоді мода на вампірів трохи вщухла, фентезійних серіалів маємо небагато, пристойних фентезійний серіалів ще менше, а тут за роботу взялися британці, знімають в Оксфорді, а за головного героя вампіра у них Метью Ґуд. Ні, встояти тут би не вийшло. Я й не намагалася.

landscape-1511363937-a-discovery-of-witches-1

Коротенко про сюжет: спадкова відьма Даяна Бішоп – сквиб не успадкувала від предків жодних магічних талантів, але дуже цікавиться історією – і історією магії зокрема. Вона – науковиця, яка вивчає алхіміків єлизаветинських часів, провідна спеціалістка з теми, “наймолодша людина, яка колись отримувала теньюр у Йєлі” (тут я заплакала, а це ж перші сцени першого епізоду). Молода жінка повертається до Оксфорда, щоби попрацювати над наступною книжкою. Для цього їй потрібен певний манускрипт, і вона його отримує. Проблема в тому, що зачакловану книжку ніхто не бачив вже протягом століть. А вона, за легендами, містить пояснення, як саме колись відьми створили вампірі і – отже – як їх можна знищити. І тепер за Даяною полюють всі – відьми, вампіри, Конгрегація (всенелюдський орган співуправління), хіба що демони не полюють, вони тут взагалі нереальні няшки. Ну, а близьке знайомство з Метью Клермоном – вампіром-біохимиком, який вивчає причини послаблення крові вампірів (молодші покоління вже не можуть перетворювати людей на собі подібних) та виродження відьомських талантів – швидко стає дуже близьким. А далі – все як годиться: пристрасне кохання, таємниці, інтриги і приховані таланти.

Перші епізоди “Сповіді відьом” (не дуже подобається цей варіант, але це офіційний книжковий переклад, то нехай буде) у мене викликали шалений захват і несміливу віру в майбутнє. Правильно, що несміливу, бо під останні епізоди сезон вже розгубив і темп, і чарівливість свіжості. І все ж таки на загальному тлі – це цілком пристойний телевізійний продукт, який підсолодив мені половину осені. Ну, і як годиться – про плюси і мінуси.

Читати далі

Вісник екранізацій. The Bookshop (2017)

Я дуже довго підступалася до творчості британської письменниці Пенелопи Фіцджеральд, і от лише на початку цього року прочитала один з її романів. Обирала поміж варіантів по-книгоманському – взялася за “Книгарню“. І тоді ж, коли почала читати, дізналася, що в цієї книжки є свіжа екранізація. За режисерку і сценаристку там відома каталонка Ісабель Койшет, фільм отримав три “Гойї” (за фільм, режисуру та адаптований сценарій), каст казковий, трейлер – дуже привабливий, треба-треба-треба дивитися. І якось воно відклалося на багато місяців, аж от нарешті подивилася. Враження лишилися трохи суперечливі: наче все добре, все як має бути, але хробачок точить – щось таки трішечки не так.

MV5BNDIzYjIyMGEtYzIyZS00OGY3LWI5ODYtN2M1YjAxOTA5OTgzXkEyXkFqcGdeQXVyMzI3MDEzMzM@._V1_

Сюжет The Bookshop (тут ані авторка, ані творці екранізації не мудрували) вкладається в двійко речень. А можна навіть одне: вдова зі скромними статками місіс Флоренс Грін вирішує відкрити першу книгарню в курортному містечку, але містечко тому не дуже зраділо. Щоправда, поза цим єдиним реченням залишиться багацько прекрасного: меланхолійна атмосфера містечка, яке навіть у туристичний сезон не сказати що оживає, складні ієрархічні структури англійської глибинки, труднощі організації малого бізнесу в інертному середовищі, а головне – сліпуче сяйво мрії і віри в свою зірку. Усе це є в книжці і все це акуратно переїхало до фільму. Але дорогою змінилися деякі акценти. Ну але спочатку про хороше.

З чим тут точно все добре?

Читати далі

Лего-фігурки. Спецвипуск на честь “Гаррі Поттера”

Нещодавно минуло одне свято (день народження Гаррі Поттера), наближається інше – прем’єра другої частини “Фантастичних звірів“, і навколо з’являється все більше всякого, що нагадує про світ Мами Ро. Виявилося, що Лего теж не збирається стояти осторонь. Вони освіжили поттерівську лінійку конструкторів – це передбачувано. А от що здивувало й порадувало дуже сильно, то це спеціальна поттерівсько-звіряча серія мініфігурок. Оце так сюрприз!

lego_71022_web_pri_1488.jpg

У такому випадку, звісно, хочу-хочу-хочу всіх! Але дівчаток мені знову не додали. Цього разу з 22 фігурок жіночих персонажів лише 6. І це у нас:

  • Герміона

71021_hermione_336x448

Читати далі

Вабливі й зубасті. Siren (1-й сезон)

“Вісник екранізацій” взяв тимчасову відпустку (не траплялися мені останніми тижнями екранізації), але є щось неправильне в тому, щоби розповідати лише про книжки та ляльок. Тим більше, що в червні один невеличкий серіал певною мірою замінив мені книжку. Пам’ятаєте, в літньому челенджі від ГудРідз на червень було завдання “Книжка про рибалок або риболовлю”? Прочитати я нічого такого не прочитала. Натомість подивилася 10 серій про майже оте саме.

E404227A-0279-9E08-CBFEB69AB9164B3A

Маленьке американське містечко Брістоль-Коув, що на західному узбережжі, живе з промислового вилову риби та (в найкращі часи) з туризму. Тутешні мешканці призначили своє місто “Русалковою столицею світу”. Треба ж людям мати зиск з легенди про те, як один з батьків-засновників привіз собі жінку з моря (спойлер: скінчилося все погано). Тому нині хтось заробляє на траулерах, хтось – на сувенірах, а молодий морський біолог (за сумісництвом – блудний син місцевого багатія і праправнук того самого батька-засновника) Бен та його дівчина Медді рятують великих морських ссавців. Але одного разу в тенета шхуни друзів Бена потрапляє дуже незвичний морський ссавець. Імовірну русалку швиденько вивозять у невідомому напрямку військові, а заразом прихоплюють із собою пораненого рибалку. Тільки друзі бідолашного Кріса його ще шукатимуть. І русалку шукатимуть – її сестра, що здатна перекидатися на людину.

Перший десятисерійний сезон “Сирени” – це типова американська телепродукція другого ешелону класу “Недорого, але видно, що старалися”. Коли я тільки подивилася трейлер, по подумала, що матимемо урбан-фентезі (ну, або містику, то як справа піде) із соціальною проблематикою “Таємниці маленького містечка”. Натомість, Siren – це екологічна фантастика (тверда НФ там і повз не пробігала, але періодично герої намагаються щось там для себе прояснити) про зіткнення двох світів з типовими для піджанру конфліктами. Один – “зла воєнщина”, готова заради подоби вигоди винищувати рідкісні види, проти шляхетних вчених. Другий – цікавіший – крутиться навколо зіткнення з Іншим. І хоча в обох випадках в другій половині сезону серіал вирулює на надто добре змащені рейки жанрових штампів, те, як тут вирішена проблема контакту з невідомим, зроблено цікаво.

Що прикольного в “Сирені“:

Читати далі

Tomb Raider Barbie: панянка з льодорубом

Останні два роки моє лялькове колекціонування перебувало у стані “Пацієнт радше мертвий”: колекція оновлювалася мінімально і переважно за рахунок цікавих ігрових релізів. Я старанно збирала лінійку Фешіоністас з різними типами тіл (таки зібрала ще наприкінці минулого року, показувати?) і призабула про колекційні релізи. З двох причин. Одна – очевидна – курс гривня-долар. Інша – ну от якось не було у 2017-му таких ляльок середньої цінової категорії, що вмерти й не жити. 2018-й в цьому сенсі щедріший, таких барбі буде. Одна з найнайбажаніших зараз до мене їде,  а сьогодні покажу попередню спонтанну покупку. Ніколи не думала, що мені знадобиться лялькова версія Лари Крофт, але я сходила на фільм, придивилася до ляльки, натрапила на неї на Амазоні в момент знижки… І завєртє…

l6

Tomb Raider Barbie – це типова лялька за кіноліцензією: порівняно недорога, належить до найтиражнішого колекційного типу (Black Label), зате – як останнім часом водиться – має портретний молд. Так, цю панянку ліпили з Алісії Вікандер.

Читати далі

Вісник екранізацій. Новий вішлист у трейлерах

Попередній проект – ділитися пачечками цікавих трейлерів екранізацій кожні три місяці – чомусь спрацював не дуже добре. Власне… трейлерів не назбиралося. “Але ідея ж була непогана”, – переконувала я себе і вирішила час від часу все одне ділитися дражнилками до майбутніх фільмів. У компанії чекати веселіше!

У сьогоднішній добірці – трохи фільмів та трохи мінісеріалів. Є такий, що його вже можна подивитися, є кілька гарячих літніх новинок і є екранізація, на яку я чекаю вже кілька років. З неї і почнемо.

Мені трохи важко уявити собі екранізацію епістолярного роману, де суттєву частину шарму складала різна стилістика листів та невідповідність “листяних” очікуванням реальності, але… “Гернсійський клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння” знімали симпатичні люди, а знялися у фільмі люди ще симпатичніші. Подивимося, як воно буде. А, і коротко: це книжка про ретроспективний погляд на німецьку окупацію островів Ла-Маншу під час Другої світової війни – історичний факт, що його навіть не всі британці завжди беруть до уваги.

Читати далі

Вісник екранізацій. The Breadwinner

Оскарівські перегляди здорової людини – це системно дивитися основних претендентів, як це робить моя близька подруга. Оскарівські перегляди по-нашому – абсолютно випадково подивитися на тижні _перед_ двох номінантів і дуже дивуватися такому збігу. Минулого тижня ми отак переглянули два пункти з оскарівського меню повнометражних мультфільмів. Один з них – переможна стрічка “Коко” – справді чудовий мульт. Але розповісти хочеться про інший. І хоча я не планувала включати до “Вісника екранізацій” кіноверсії книжок, що їх сама не читала, але в цьому випадку не можу стриматися. Спроби знайти першоджерело – повість Дебори Елліс – наразі лишаються марними, а не написати про “Годувальницю” просто неможливо.

77cff7c27baaa1033ab77136e130fd2f5533caa92be51780f17d07dfb50b3e14-1024x1024

Мама Парвани – письменниця, тато – вчитель, у неї є старша сестра і молодший братик та дім, в якому царюють любов і творчість. А от за межами дому все не настільки райдужно, бо Парвана дорослішає в місті, яке до дівчат ставиться вороже – в Кабулі, в якому панує Талібан. Одного дня батька Парвани заарештовують і родина опиняється на межі голоду: жодна жінка не має права вийти на вулицю (не кажучи вже про працювати чи хоча б купити їжі) без супроводу чоловіка. Малюк Закі заледве навчився ходити, спроба пані Фатіми визволити чоловіка завершилася невдачею, тому єдиний шлях – написати до родичів і пообіцяти видати старшеньку Сораю за когось із кузенів – аби лишень родину вивезли за межі міста. Та в Парвани інші плани. Одного дня вона перевдягається в речі, що лишилися по старшому братові і пірнає в незнайомий світ – страшний, ворожий, але значно ширший за той, що вона знала досі. Заради блага родини Парвана перетворюється на Аатіша, отримуючи разом з іменем тягар відповідальності за сім’ю і дрібочку незнаної свободи.

Це може здатися дивним, але у першу чергу The Breadwinner привернув мою увагу не сюжетом і проблематикою, а іменем авторки. Цей мульт зробила команда під керівництвом Нори Тумі – співрежисерки The Secret of Kells та аніматорки Song of the Sea. Щоби не робила ця людина – я готова бігти й дивитися. А тут ще й: “Ого, це про афганську дівчинку і життя під Талібаном? Оце так бінго!”.

Читати далі

Вісник екранізацій. Little Women від BBC

Коли я писала про новорічний перегляд “Мініатюристки, то згадувала про іншу мінісеріальну екранізацію – роману, класичніше нема куди. Жодних сюрпризів, мова йшла про оцих от дівчаток.

14725011-low-res-little-women

Новина про те. що BBC зібралася екранізувати “Маленьких жінок” на хвилинку здивувала. Не те, щоби я вважала, що бібісяки мають знімати лише за британською класикою (кому сподобалися “Війна і мир“? Ксені сподобалися “Війна і мир“!), але це була несподіванка. ступінь приємності якої ще треба було оцінити.

Найперше моє знайомство з романом Олкотт сталося, здається, у новому 1993 році. Мені тоді подарували альманах, де містилася перша глава. І всьо. Роками я марно шукала ту книжку, і все ніяк. Уже у студентські роки подивилася екранізацію 1994 року (ту, що з Вайноною Райдер), а за кілька років прочитала-таки оригінал. Вийшло не дуже: самі “Маленькі жінки” сподобалися і то інтенсивно, але в моєму томику від Вордсвортів були ще й “Хороші дружини“. Досі не можу пробачити письменниці того, що вона зробила із Джо та Емі (з Бет хоча б… ееее… логічно вийшло)! Тому дивитися нову екранізацію було страшкувато, але ВВС – це бренд, картинка радувала плюс американська класика з британським акцентом – це ж так мило, правда?

З акцентом я лажанулася: молода частина касту – американці, і майже всю першу серію з трьох я нестерпно страждала. Там, правда, ще були приводи, але про них трохи згодом.

Читати далі

Справи сердечні. “Ладнати живих”

Мало що в українській навколокнижковій сфері викликає у мене настільки ж рясні сльози вдячності, як сам факт існування грантової програми “Сковорода”. Більшість дорогих моєму серцю перекладів з французької в домашній бібліотеці – це якраз книжки з категорії підтриманих посольством. Серед них є й класика, й несподіваний артхауз від літератури, і цілком собі бестселери – просто на європейський лад. Чи не найвідоміший (принаймні, за межами Франції) роман Маеліс де Керанґаль з останньої категорії. Кілька премій, стосик перекладів, навіть екранізація є. А ще є дуже дражливі тематика і проблематика.

DSCN4498

Лютневий ранок, 5:50. Троє юнаків-серферів збираються на крутий сейшн – таких хвиль вони останнім часом не бачили! Трохи пізніше – вантажівочка потрапляє в автокатастрофу. Трохи пізніше – у хірурга вистигає кава. Трохи пізніше – медсестра реанімаційного відділення приходить на роботу із засосом на шиї. Трохи пізніше – двоє з трійці відбулися переломами, у Сімона Лембра діагностують смерть мозку. Трохи пізніше – місцевий координатор з трансплантації починає співати дуетом зі своїм дорогоцінним щигликом, але вихідний йому зіпсували. Трохи пізніше – батькам Сімона треба вирішити, чи готові вони віддати серце своєї дитини. Ні, довго вирішувати не можна. Рахунок на години, о 5:48 наступного ранку цей роман уже скінчиться.

Це було… дивно. Французька письменниця залізною рукою хапає сюжет-слізовитискалку, полуфабрикат для сімейної драми не найкращого штибу, але робить з нього щось дуже перекручене і по-своєму красиве.

Читати далі

Вісник екранізацій. The Miniaturist

Під сезон святкових прем’єр любе моєму серцю BBC порадувало з розмахом – одразу двома екранізаціями-подарунками (власне, британці їх розпаковували акурат у Boxing Day, ми от трохи пізніше подивилися). Дві серії та три серії, модний бестселер та абсолютна класика, похмура драма з містичним компонентом та один з найвідоміших романів виховання у дівочій версії.

the-miniaturist-tv-jessie-burton-bbc-cast

Перший “мінік” – це довгоочікувана (окай, мною) двосерійна екранізація “Мініатюристки” Джессі Бертон (про книжку писала два роки тому).

Юна Нелла – старша сестра в родині, яка втратила батька-годувальника – за наполегливого материного благословення виходить заміж за одного з найбагатших купців Амстердама. Наречений цілком нівроку – привабливий, яскравий, веселий, не такий вже й старий і – так, дуже-дуже успішний негоціант. Але уявити себе господинею багатого дому Нелла не встигла: сестра Йоганеса Марін не поспішає віддавати ключі, слуги підкорюються давній хазяйці, і Йоганес, якого господарка мало цікавить, теж дослухається до сестри. А Неллі дарують наймоднішу тогочасну забавку: сервант-будиночок на дев’ять кімнат – лялькове королівство, де може царювати молода дружина. Та і там не все просто: з майстерні мініатюриста починають надходити дрібнички, що їх Нелла не замовляла, а життя в ляльковому будиночку чомусь блудить дивними манівцями, провіщаючи мешканцям його більшої копії незбагненні драми.

Як мені і здавалося, екранізація цьому роману чудово пасує – він має суто драматургічні недоліки, і в сценарії більшості з них позбулися: трохи спрямили та пришвидшили дію (ні, екшеновою екранізацію і близько не назвеш, але тут плин подій не аж такий повільний), трохи попрацювали з акцентами, зокрема тими, що стосуються лінії з подарунками від таємничої мініатюристки, трохи поклацали ножицями – оце вже не завжди в плюс (підкоротили одні лінії, щоби лишити простір для дихання іншим, а мені одна з тих інших подобалася!), але зрозуміло, чому саме так.

Читати далі

To Watch List: літня колекція трейлерів до прийдешніх екранізацій

Здається, не секрет, що я шалено люблю екранізації (колись навіть збиралася створити тематичний сайт, але… не пішло діло). Але останнім часом кіноадаптацій більшає, і я не встигаю їх відстежувати. Тому вирішила раз на сезон робити собі пам’ятку з трейлерів: що й за чим знімають, на що хотілося б сходити до кінотеатру, що можна буде під настрій подивитися вдома, а в якому випадку треба просто зробити собі позначку у пам’яті “Якщо вже Голлівуд взявся – є й шанс отримати український переклад книжки”.

От сьогодні буде перша серія з трейлерів. Усе під катом.

Читати далі

Лімб на одну персону. “Поки я не впала”

Before I Fall Лорен Олівер я збиралася прочитати давно. Чи то коли вона вийшла, чи то коли з’явився російський переклад… Але так і не зібралася, аж потім підлітковий бестселер екранізували, а КМ-Букс на честь екранізації (чи кінообкладинка ні на що не натякає?) видали український переклад. “Мабуть, знак”, – подумала я і понеслася читати. Прочитала. Вийшло приблизно, як з мем-картинками “Що ви очікували – що ви побачили”. Ні, я отримала рівно те, що очікувала. Але трохи не так і не таке, на що розраховувала.

DSCN3404

Життя Саманти – ідеальне. Вона та її подружки – найпопулярніші дівчата в школі, вона не має проблем ані в сім’ї, ані з навчанням, вона зустрічається із майбутнім Королем випускного і розраховує вступити до пристойного коледжу. І все б нічого, якби похід на вечірку до Дня Святого Валентина Купідона не завершився автокатастрофою, в якій Сем загинула. А наступного ранку прокинулася, але це був ранок попереднього дня. За кілька перезавантажень героїня встигає пройти класичний шлях заперечення-агресія-торг-депресія-прийняття, передивитися ідеали та життєві принципи, помітити людей, що знаходяться за межами її звичного кола, і дійти до оптимістичної думки: “Здається, треба виправити ВСЕ”. Тільки, по-перше, це “все” не обов’язково очевидне, по-друге – виправляти також можна по-різному.

Так от, якщо говорити про очікуване та отримане, то очікувала я від “Поки я не впала” гібридизації Mean Girls та “Дня бабака” з кривавим трилер-елементом. Рівно такою книжка і є, хіба що кривавий елемент направду виявився дуже помірно кривавим, а трилером там пахне лише в кількох епізодах (проте виразно. треба відзначити).

Від “Дня бабака” книжці Лорен Олівер у спадок дісталася концепція та реакція героїні на концепцію. Сем також спочатку не вірить в реальність того, що з нею відбувається, потім губить береги, але радше рано, аніж пізно, повертається до реальності і намагається ефективно діяти в заданих обставинах.

Читати далі

Лего-фігурки: 17-та серія, трішки бетменоманії та одна велика мрія

Днями подумала, що я цьогоріч заборгувала собі вже 5 лего-фігурок, і тут збагнула, що майже півроку не писала про міні-фіги! Мені соромно. Особливо, зважаючи, що від останнього запису минуло вже дві серії: один спецвипуск і одна регулярна.

Оця 17-та серія – це просто якесь свято стандарту. Персонажок все ще 5 з 16, і всі вони… доволі очевидні. Де, де оригінальність?

Цього разу маємо:

шеф

  • шеф-кухарку, симпатичну, але нічого особливого;

інстр

  • інструкторку з танців – таки справді 1980-ті в моді;

вет

  • ветеринарку – не вперше, але кроличок дуже няшний;

Читати далі

Ботсванські цінності. The No. 1 Ladies’ Detective Agency (1-й сезон – він же останній)

Іноді повсякденні дива реалізуються себе у весело-несподіваний спосіб. Кілька тижнів тому ми переглянули екранізацію “Ніде в Африці“: дуже красивий зняли фільм, але сюжетні акценти там розставлені інакше, аніж в романі. І по тому аж припекло подивитися ще щось про Африку, щоби не надто драматичне і не надто артхаусне. І тоді я згадала про цикл детективів Александра МакКол Сміта і почала захоплено фантазувати вголос, який би з цих книжечок гарний зняли б серіал, як руки з правильного місця ростуть. Аж раптом п’ятихвилинний фонтан-панегірик всох на півслові – я здогадалася відкрити ІМДб.

Короткий зміст наступних п’яти хвилин можна скоротити до”АААА, він існує!” (радісні танці навколо комп’ютера залишимо за кадром). Так, він існує. Ще у 2008-му ВВС показали двогодинний пілот, що його зрежисував Ентоні Мінґелла, а наступного року – 6 серій першого сезону, який, на жаль, залишився останнім. Але за, що вже є – велика подяка.

mv5bmtizntk3njc5mv5bml5banbnxkftztcwnzi4nzqymg-_v1_

Жіноча детективна агенція №1” – це цикл “затишних детективів”, що на сьогодні складається з 17 книжок, перша з яких була написана ще у 1998 році, а наразі остання – ото лише 2016-го. Я читала лише першу з них, але точно читатиму далі. І саме на ній загалом базується сюжет пілоту. Поважна ботсванська леді – мма* Прешес Рамотсве втрачає батька, скотопромисловця середньої руки. Усіх своїх корів небіжчик лишає непутящій доньці – диви яка, розлучена та ще й інтереси має якісь дуже дивні. Грошей від продажу мма Рамотсве вистачає на те, щоби втілити в життя давню мрію. Вона переїздить до столиці та відкриває там детективну агенцію. Першу жіночу детективну агенцію в Габороне!

Цей міні-серіал – справжній подарунок для тих, хто любить детективи, але втомився від темних кольорів, засилля маніяків та психованих геніїв. Тут маємо золотаво-сепійну картинку, симпатичних, хоча й трохи пришелепкуватих, персонажів та дуже побутові розслідування: невірні чоловіки та дружини, проблемні діти, дрібні пограбування і лише подеколи – зникнення людей. Звучить нуднувато? Якоюсь мірою так, але автори створили дуже цілісний світ, в якому те, що відбувається на тлі та за рогом, не менш важливе за, власне, розслідування. Тим не менш, попри всю няшність та затишність,  ЖДА лишається соціально чутливим текстом – тут і про боротьбу із забобонами йдеться, і про корупцію різного роду (включно з медичною), і про домашнє насилля, і про скляну стелю, і в принципі – дуже багато про місце та роль емансипованої жінки в традиційному суспільстві… Але я вже почала говорити про плюси, але забула, що треба дотриматися звичної схеми.

Читати далі