Книжкові подорожі. Казковий Месабр Марини Соколян

Один з найсумніших моментів у читацький практиці – це коли в улюбленого автора чи авторки закінчуються ще не прочитані книжки. А коли вони закінчуються ну майже зненацька!, і наступної чекаєш рік, два, п’ять із ризиком взагалі не дочекатися – це вже особливе “задоволення”. У мене такий список “Ну що ж ви так!” доволі довгий, але одне з почесних місць у ньому посідає Марина Соколян.

Не буду переконувати себе, що серед її творів мені подобається геть усе (тим більше, дещо із ранніх я так і не… подужала), але є той майже-рік: від літа 2008 до весни 2009 років, коли я вишукувала книгарнями все на той момент доступне, був прекрасним. Бо породжував ясну віру у світле майбутнє української фентезійної літератури. Постмодернова забавка “Кодло“, при згадці про яке утаємничені прижмурювали очі (а я так і не розпитала знайомих могилянців, де там висоти глибин); кабалістично-конспірологічні “Сторонні в домі“; міфологічна й сонячна “Ковдра сновиди“; захопливий урбан-фентезі-сюжет в “Новендіалії” і збоченно-євангелічний “Херем“, який я щиро вважаю одним з найкращих сучасних українських творів, бо ну дуже моє… Після того були ще “Вежі та підземелля“, де розкішний світ був марно використаний на простеньку підліткову фабулу, ще й обірвану на жирній комі. Ну й – після кількох років очікування – “Серце гарпії“, цікаве структурно й жанрово, але надто шаблонне у типових сучукрлітових персонажах. А хочеться ж іще!

Та залишається лише запарити кави чи плеснути вина й гортати давно знайомі сторінки. Рівно це – правда, за допомогою додаткових картинок, – пропоную всім зробити сьогодні. Другий випуск “Книжкових подорожей” спробує за допомогою аматорських фоточок пофантазувати про дуже привабливо змальований Месабр із “Ковдри сновиди“.

Барт Антолій любив давнє місто Месабр, любив корисливо й зрадливо, щоразу залишаючи його заради столичних гонорарів і щоразу повертаючись заради його вузьких причалів та битої бруківки.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Жарт 🙂 Інші фото, більш тематичні, під катом.

Читати далі

Книжкові подорожі. Русалчине чаювання та танці із секвойями

Зима настільки погано на мене впливає, що голову не полишають якісь дивні фантазми. Один з них проявляється в нав’язливому роздивлянні фотографій красивих місцин. Тільки не рендомно красивих,  а таких, які я мрію колись відвідати, бо… Прочитала про них у книжці.

Упевнена, що такий список примарних Sehenswürdigkeiten в кожної людини довжелезний. У моєму переліку перший пункт з’явився, як мені було дев’ять, і йшлося про деякі місця в Ірландії. Я вже сумніваюся, що колись ця мрія справдиться, але подумала: а чого б оце не поподорожувати віртуально. Не знаю, чи вийде з “Книжкових подорожей” повноцінна блогова рубрика, чи вони залишаться авітамінозною забавкою на останні тижні зими, та сьогодні маємо перший випуск. Ні, не про Ірландію. Про Каліфорнію, оспівану в моєму улюбленому циклі урбан-фентезі.

Ідеться про Октобер Дей-серію, яку продовжує писати Шонан МакГвайр. Я вже в усі вуха про ці книжки дзеленчу, але, якщо хтось ще не чув, -це цикл фентезійних екшен-детективів про фейрі, що живуть між люди. Людська складова там мінімальна (більше йдеться про складні феодальні відносини), магічна система симпатична, герої прикольні (і головна героїня-одмінок – схожа на притомну “людину”), сюжети нормальні, а суттєво провисати серія почала лише під восьму-дев’яту книжку (але мене не полишають надії на те, що все виправиться). Що ще? Численні шекспірівські алюзії, приємний гумор і постмодерне прочитання класичних міфів – теж в однозначні плюси. А ще там з величезною любов’ю змальовані околиці Сан-Франциско. Про них картинки й подивимося.

Взагалі у книжках описується купа локацій, але капітально в душу западають дві зони з фейряцькими knowes. В одному живе японська русалка, в іншому колись була резиденція місцевого короля – Tuatha Dé Danann (за логікою локальної демонології – це “високі” ельфи із талантом до телепортації).

Перша локація – це знаменитий Japanese Tea Garden, що є частиною Golden Gate-парку. Вікі каже, що це найстарший публічний а-ля японський сад в Штатах – відкрито його було у 1894-му. Має два га площі, струмочки-місточки, чайний будиночок (зараз вони рекламують особливу сезонну пропозицію – удон), сад каменів і доволі відому статую Будди. І це все – як не рахувати рослин.

japanese_tea_garden2c_san_francisco

Фото Caroline Culler з Вікі.

Читати далі