Літературна кухня. Сливовий пиріг з “Життя за життям”

Моя любов до британської літератури вічна й нескінченна і має багато проявів. Один з них – любов цупити з британських книжок рецепти. Прям-прям рецепти там нечасто зустрічаються (і не всі британські письменниці – Джоан Гаррис), але сконструювати щось за мотивами – завжди приємний челендж. Одна з таких “викличних” книжок для мене – “Життя за життям” Кейт Аткінсон.

У цьому романі не лише багато живуть (буквально, головна героїня проживає своє життя знову, знову і знову), але й багато їдять. У тому числі солодкого. Можу помилитися, але здається, я ще ніде не зустрічала такої концентрації актів шарлоткопоїдання, як в оцій книжці. А коли герої відволікаються від яблук, вони перемикаються на сливи. Пироги, пудинги, пироги, пудинги… Challenge accepted, спробую зробити сливовий пиріг в британському стилі!

Завдання виявилося не настільки елементарним, як обіцяє ідіома. Шукати автентичні кулінарні книжки мені було ліньки, варіант “Спокуситися на класичний рецепт з “Нью-Йорк Таймз”(є така легенда газетної кулінарії) здавався надто простим, а гугління сучасними кулінарними блогами запропонував два шляхи. Перший  – as easy as a pie в найгіршому варіанті: візьміть заморожену заготовку під коржик, змастіть сливовим джемом – такого штибу. Другий шлях: звичайний сливовий пиріг – це нудно, давайте спечемо шикарний французький тарт зі сливами та вимоченим у коньяку мигдалем? ні? ну, добре, давайте спечемо отой класичний німецький сливовий торт із назвою, що ви її ніколи не вимовите?

Ні, будемо пекти щось наближене до первинних варіантів. Щось типу того, що мені хотілося спробувати, знайшлося в цікавому американському фудблозі  Smitten Kitchen, але пропатчені елементи (цедра, апельсиновий сік, поєднання в начинні слив та яблук) я звідти викреслила. Нам потрібен сливовий пиріг. Простий сливовий пиріг. Хоча ні, є один моментик.

They had planned on somewhere swanky but ended up in a British Restaurant and dined on roast beef and plum pie and custard. The plums were tinned, of course. They enjoyed all of it though.

“Сливи були консервовані, але їм все одне сподобалося”. Сливи були консервовані. Сливи були консервовані. Сливове повидло – варіант для слабаків. Підемо шукати консервовані сливи!

DSCN4684

Читати далі

Advertisements

Гарячий сезон майорить на горизонті. Перший вішлист цієї весни

Минає березень, за вікном сніг та мінус сім, а в мене раптово відросли лапки. Себто несподіваний блок на написання притомних книжковідгуків. Воно, звісно, причини очевидні: погода, авітаміноз та дуже складний період на роботі (цей, на щастя, вже майже позаду). Ну, але треба якось цей блок знімати, тому сьогодні почну з мотиваційних картинок. У цій ролі – обкладинки прийдешніх книжок. У повітрі вже повіяло Арсеналом, анонси стають все цікавішими, тому за місяць назбиралося всякого: і такого, що випадково пропустила, і такого, що переоцінила, і вирішила – “Так, мені воно треба”, і такого, що так кортить прочитати якнайшвидше, що воно вже, чесно кажучи, в передзамовленнях мотиляється.

А це у нас…

  • нова Ліян Моріарті. Тут дивно склалося: я собі спокійно прочитала минулої осені “Велику маленьку брехню“. Захопливо, атмосферно, симпатично – гарне відпочинкове читання з мораллю та уроками з побутової психології. Потім за два-три тижні натрапила на “Таємницю мого чоловіка“. Вердикт приблизно той самий,  а заразом звернула увагу, що письменниця оперує сталим набором сюжетних і (а це навіть важливіше) персонажних кубиків. І от поки  неквапливо вирішувала, що це – стабільність стилю чи вторинність, КМ-Букс запустили в передпродаж “Три бажання“. Міркування знесло миттю – наступного дня замовлення наче само себе оформило, сидимо тепер… чекаємо. Оце і є магія направду цікавого читання (дочекалася).

731940_1_original

  • а ще є гаряча шотландська новинка, яку цієї зими масово читала моя ГудРідз-стрічка. Як ідейний лемінг людина, яка любить складати власну думку про популярні новинки, я вже чесно зібралася читати про “Елеанор Оліфант” англійською. Аж раптом КСД здивували анонсом. Ну ок. Тільки вихід книжки вже кілька разів відкладали, я ж квартальний анонс оформити не можу (теж дочекалася, уже є пост про книжку)!

47742_76470

Читати далі

Write Like A Girl!

Як завжди цього дня. Зі святом, сестри! Пишіть, читайте, боріться, живіть своє життя,  а не те, що від вас чекають.

c0fa8b5b6c5158d996d4aec108e33bcf--literature-quotes-author-quotes

Плакатик (с) Раяна Шеффілда. У нього багато прикольних.

Свято поруч. Мій перший букбокс – і це Bookowina

Цього року мої день-народженні подарунки виявилися трішечки нестандартними. Поки що жодної ляльки. І книжки стосиками ще теж ніхто не дарував. Але без нового читання не залишуся, бо серед основних подарунків знайшлася березнева коробочка від “Буковини”. Мімімі, мій перший букбокс ever!

DSCN4603

Насправді, я нечасто отримую геть несподівані подарунки (і не можу себе назвати фанаткою абсолютної спонтанності як концепції – радше навпаки), але це той випадок, коли сюрприз поводиться чемно. Обіцяли книжки і вино – маємо книжки і вино. Ідеальне жеж поєднання!

Читати далі

Блогодайджест: дискусія про супергероїнь, інтерв’ю та барбі моєї мрії

Наближається весна і приносить із собою бажання наводити лад у хаті (точно нездорове!) і в блозі (а оце вже щось). Тому вирішила згадати практику збирання сторонніх інфоприводів у дайджести. Читачі Фейсбук-сторінки та Телеграм-каналу все це вже бачили, але і в блозі скирдувати посилання не зайве, а то потім шукай їх… То що трапилося протягом останніх двох місяців зими?

У середині січня трапилася презентація “Скляного меча” із супутньою дискусією. Мій відгук на книжку отут, а про дискусію (та яка там дискусія! – приємна і весела розмова із прекрасними людьми), організовану Нашим Форматом, можна прочитати у блозі видавництва.

Тизер:

Наразі Мара — головна героїня книжки — уже встигла наробити безліч помилок, пошкодувати про них, кілька разів майже все запороти, втратити близьких та геть заплутатись із тим, що з натяжкою можна назвати особистим життям. Втім, як зауважує Ксенія, їй помилки Мари певною мірою імпонують. Мара, пояснює блогерка, поступовоеволюціонує від особистих потреб — врятувати друга, допомогти сестрі, батькам тощо — до якогось умовно загального блага — рятувати багряних, які вже століттями відіграють роль слуг для срібних та гарматного м’яса в їхніх війнах з іншими країнами. Це краще, ніж починати із суспільних інтересів і закінчувати особистими. Хоча деякі вчинки Мари все ж бісили, як говорить Ксенія, «під час читання періодично доводилося відкладати книжку й говорити собі спокійно, Ксеня, згадай себе у 17–18 років». Тобто те, що Авеярд вдалося безсумнівно, так це написати дівчину-підлітка — з усіма її тарганами, зривами й метаннями туди-сюди.

До речі, про цей блог – він дуже цікавий (майже загітувати мене прочитати двійко книжок з економіки – я ще тримаюся, але сили вже не ті) – це неймовірно круто, повірте). А його ведуча Наталка Шнир пише класні відгуки на книжки у ФБ. І вона ж змусила мене вдатися до складних екзистенційних роздумів – запросила долучитися до кола учасників рубрики “Книжкові люди”. Мда, як на людину з журналістською освітою та майже 15-річним професійним досвідом я й не уявляла, що інтерв’ю це так… стрьомно складно. Результат вийшов цікавий – от дійсно дізналася про себе та блог дещо нове, а треба було просто подивитися на нас іншими очима.

Тизер:

Є в мене ще мрія-мрія — книжкова серія фантастичних та фентезійних текстів, написаних жінкам. Від класичних текстів, але з фокусом на ультрасучасні — написані протягом останніх 5–10 років. Плюс навколишній мерчандайз, плюс дотичний лекторій, плюс тематичний нонфікшн — можна було б зробити дуже круто.

А ще до інтерв’ю пішла фотосесія, яку знімала моя улюблена фотографиня Оля Ліцкевич, тому за посиланням не лише багато літерок про мене, а ще й трохи прикольних фото:

Читати далі

Only in dying life… Прощавайте, пані Урсуло

22 січня 2018-го на 89 році життя від нас пішла видатна фантастка Урсула Ле Ґуїн.

ursula-k-le-guin

Для літератури, і то не лише фантастичної, – це правдешній кінець епохи. Для відданих читачів – зокрема і мене – дуже болісна втрата.

Мені навіть складно перерахувати усі “вперше”, пов’язані з книжками пані Урсули.

Мій десятий день народження, серед подарунків – двостороння книжечка з підлітковим фентезі від Северо-Запада. З одного боку – хлопці-попаданці Джея Вільямса, з іншого – чарівний світ численних островів, моря і магії. “Чарівник Земномор’я” – це одна з перших фентезі-книжок, що трапилися на моєму читацькому шляху. І абсолютно точно – перша книжка такого плану, де на обкладинці стояло жіноче ім’я. Власне, саме тому питання: “А чи можуть жінки писати прикольне фентезі?” – не переслідувало мене навіть у найтемніші й найнепевніші підліткові роки. Звісно, можуть, я точно знаю!

Минуло десь півтора роки і в гостях я побачила грубезний томик у суперобкладинці. Це сліпуче щастя: в історії про Геда є продовження! – словами не описати. Але книжечка була з підвивертом. Я почала читати “Гробниці Атуану” і збентежено відклала їх убік: а де ж про Геда? Оце було друге вперше, ще цінніше. Історія Архи-Тенар – моє перше фентезі, де героїнею була дівчина. Незвичайний світ, незвична фабула, якась дуже нова для мене героїня (і, можливо, перший досвід отакої сюжетної “герметики”). Уявлення про те, якими можуть бути пригодницькі книжки розвалилося і зібралося наново в геть іншій конфігурації. І якщо нині обирати десятку найважливіших для мене книжок – “Гробниці” точно увійдуть до їх числа.

Далі минали роки і… “Техану” я прочитала уже на початку 2000-х – і картина світу знову тріснула. “Техану“… сумна книжка, що вже дуже далеко пішла від героїко-магічних канонів. Там більше про безсилля, аніж про силу, більше про гнучкість, аніж про владу, більше про виживання, аніж про перемогу, більше про повсякдення, аніж про подвиги. Там більше про Тенар, аніж про Геда, і це правильно. І ще там дуже багато любові. Про те, що це було моє перше фентезі із виразно феміністичними мотивами можна вже навіть не говорити, правда?

Усе інше було потім. Я дочитала “Земномор’я” і дуже дивувалася тому, що і профеміністичні мотиви, і навіть очевидний колір шкіри Геда – це предмет для палких дискусій про “Злих бабів, які зіпсували хлоп’ятам улюблену дитячу книжку”. Я підступилася скраєчку до Хайнського циклу і не насмілилася взятися за “Лавінію“. Із захватом читала інтерв’ю та есеї і пообіцяла цьогоріч, у 2018-му, нарешті прочитати The Dispossessed. Раділа минулорічному Г’юґо і чомусь вважала, що пані Урсула житиме вічно. Але ні.

Дякую вам, пані чарівнице, за те, що створили дивовижні світи та головних героїв мого дитинства. Дякую за те, що навчили фантазувати, сміливо мріяти, вірити в себе і не сумніватися в тому, що “дівчинка зможе”. Дякую, що навчили літати.

Only in silence the word,
only in dark the light,
only in dying life:
bright the hawk’s flight on the empty sky.

Читацький 2017-й: статистика, автори, діаграми (та бонус про видавництва)

За кілька років писання звітних планів про читацький рік справді робочий формат я намацала лише минулого року. Тому на ньому й зупинюся: короткі тези, улюблені діаграмки, міні-резюме – ніби, все на місці і про все можна розповісти. Фух, вирушили.

ksenia_vaenn_full

(Факт номер нуль: у 2017 році я менше писала про книжки, але більше їх фотографувала. Результат – у безжальній дев’ятці найпопулярнішого в Інстаграмі.)

Факт номер один: у 2017 році мене заполонила неусвідомлена любов до гарненьких круглих чисел. Загалом прочиталося рівно стільки ж, скільки попереднього року – 175 книжок, але 2016-го планка була не там. А тут я просто-таки героїчно провалювала усі можливості прочитати “зайву” книжечку, хоча час і можливості були. І навіть географія читання піддалася цій магії нулів. На наступний рік я встановила межу на 150 (треба було 151, ач), але подивимося, як воно ще буде.

Факт номер 2 (уже згадувала неодноразово): сторонні челенджи – страшна штука. Заради того, щоби витягти Бінго від Якабу я свідомо завалила Книгоманію від Фабули і несвідомо – всі свої персональні читацькі плани. 31 грудня вже пообіцяла виправитися, але це буде непросто зробити – тому, що найпростіше уже зробила, попереду цукерочки, і то переважно англомовні.

Факт номер 3: українському книжковому ринку таки очевидно покращало. Як це визначила я? Елементарно, у мене суттєво побільшало україномовних книжок серед прочитаного. От справді суттєво, уже на кілька людей із середнім темпом читання книжок (мені ще ні, ну але у мене “смаки дуже специфічні”). Українські видання – це 95 книжок. Я – молодець? Ні, українські видавці молодці! (Наскільки молодці – там внизу є чартик та діаграма.) А що у нас з іншими мовами? Порив 2016-го, коли серед прочитаного знайшлася одненька книжка білоруською, повторити не вийшло, мови лише три. Але все одне є сюрпризи. Російською я прочитала 38 книжок. А планку у 40 книжок собі ставила на англійську. Взяла. Кінець кінцем, враховуючи всі графічні романи та коміксові омнібуси, вийшло 42 книжки. Ксеню, запам’ятай цю мить: ти прочитала англійською більше, ніж російською. Фанфааааари!

Читати далі

Читацький 2018-й: плани й обіцянки

Здається, логічний шлях – це спочатку відзвітувати про рік, що минув, а потім вже будувати якісь плани, але… Звіт за рік – це не один пост, та й підсумовувати цілком можна у січні, а давати обітниці – краще заздалегідь. Тому піду викривленим шляхом – спочатку розкажу, чого я хочу від 2018 року, а вже потім опишу 2017-й (спойлер: з 2017-м все ок, сьогодні закрила річний челендж на ГудРідз).

DSCN4436

Отже обіцянка №1 найсмішніша: наступного року я буду читати менше. Ще разочок: я буду читати менше. Ксеню, це люди читають, потім буде невдобно: читати менше. Мабуть, проставлю собі на Гудрідз планочку у 150 книжок, а там подивимося, як рік піде. Причина такої дивної обіцянки – традиційна, але в попередні роки реалізувати плани так і не вдалося. Я знову настроююся на те, щоби більше читати англійською і таки хочу спробувати потренуватися перекладати в стіл. Це потребує часу, а поточне читання його від’їдає добряче.

Читати далі

Останній вішлист 2017 року

До повноцінного розпаковування подарунків у нас справа поки що не дійшла (та й не всі подарунки до нас доїжджають під Різдво, деякі й по три місяці шкандибають…), але я вже маю виразне передчуття, що книжок серед них буде небагато. Дарувати мені книжки – це банально, вважають близькі. Даремно вважають, та… Із цим теж можна вижити. Енівей, серед планів на наступний рік все одне неодмінно будуть пункти “Читати менше” (богине, як жеж важко було це написати) та підчитати давні запаси (нещодавно я тими запасами нефігурально отримала по голові – звалилися з верхньої полиці – і тепер маю зуб на Салмана Рушді та Йозефа Рота). Тому останній вішлист 2017 року буде отакий “міжсвятковий” та куценький. Переходимо до режиму зимового енергозбереження.

Здається, це буде сезон бажання нонфікшену, бо його якось нетипово багато. Але художнього трохи є.

 

Є страшенно бажана та так довго очікувана Гіларі Мантел! “Вулфгол” у мене давно вже є (те саме перше легендарне російське видання з назвою “Волчий зал“, яку через особливість шрифту на обкладинці всі називали “вовчим задом”). Саме видання для мене книжка з такою історією, що міняти його не ризикну, зате зазирнути у продовження дуже хочеться. Раніше я його не прочитала з трохи дивної причини: “Вулфгол” здається мені ідеальним історичним романом формату “Особистість та Епоха”. Просто страшно, що продовження не дотягнеться. Ну, але ж треба здолати цей ганебний страх!

ламарш_обкл_морда

Також серед художніх новинок є бельгійський преміальний бестселер (уже прочитала).

47232_74630

Американський підлітковий бестселер (“Ми були брехунамилишили неоднозначне враження – своєю показовою сюжетною декоративністю зокрема – але почитати Емілі Локгарт ще було б цікаво – а цю поки що тільки купила).

Основные RGB

Та свіженьким українським текстом про життя-буття молодих талантів в академічному середовищі (також done).

Тепер нонфікшен – він ще розмаїтіший.

Читати далі

GoodReads Choice Awards 2017. Чарівна двадцятка і мої більш щасливі фаворитки

Не встигла я трішки засумувати через шорт-листи “Книги року”, як щиро потішила премія від читачів ГудРідз. Так, цього разу знову результаті місцями дуууже передбачувані, але а) не настільки, як минулого року, б) цього року в категорії Fiction перемогла книжка, за яку я вболівала всіма кінцівками (і голосувала також). Ура-ура-ура!

gca-final

Номінація “Художня література“: бурхливі овації, радісні танці – цього року перемогли Little Fires Everywhere Селесте Інґ, з приводу чого у мене тут невеличка радісна істерика. На другому місці модний Бакман, розрив – менше тисячі голосів. Фух. Наш Формат уже анонсув, не перемикаємося!

Номінація “Детективи/трилери“: абсолютно несподівано для мене знову перемогла книжка, за яку я голосувала. “Глибоко під водою” Поли Гокінз примудрилася обставити свіжого Дена Брауна з розривом, меншим за 200 голосів. Оце було вау!

Номінація “Історичні романи“: а тут переміг роман про скандал із усиновленням крадених дітей – Before We Were Yours Лізи Вінгейт. На другому місці – пан Букерівський Лавреат (“Лінкольн у бардо” тобто). “Лінкольна” вже обіцяли, але, думаю, переможну книжку у нас є шанс побачити українською – декілька видавців цією номінацією непогано гуляються. З моїх фавориток найвищої сходинки дісталася The Alice Network – вона четверта.

Читати далі

Black Friday, або Вішлист до Різдва (Перший. Маленький)

Чорна-чорна п’ятниця – чудовий день для того, щоби укладати вішлисти. Правда, скористатися з них я найближчим часом не планую, але попереду масовані свята, а готові списки забаганок мають покращувати карму (принаймні, в моєму ідеальному світі). Але оцей вішлист буде трохи незвичним. Більше половини книжок я з нього вже колись читала. Тож вийшов такий собі гімн спробам українських видавців заповнити прогалики. Дуже схвальні спроби, я їх гаряче підтримую!

Підтримую там, де дебютний роман Донни Тартт, що виніс мені мозок та змусив читати “Вакханок”.

46805_73333

І там, де йдеться про одне з найоптимістичніших читань серед можливих.

bridget_jones_0

А це вже знову ВСЛ – і одне з найболючіших читань серед можливих.

pid_skljanym_kovpakom_0

Читати далі

Goodreads Choice Award-2017: мої книжки-фаворитки

Я тут подумала, подумала… І вирішила, що тоталізатор на одну персону у виборах найкращих книжок року з точки зору аудиторії ГудРідз, що я його влаштовувала минулого року, може стати чудовою традицією. Треба ж якось восени розважатися. Тому цьогоріч зроблю приблизно теж саме – покажу, кому з книжок я співчуваю у цих перегонах.

gdca2017

Той же самий дисклеймер: абсолютну більшість з цих книжок я ще не читала, це є радше вішлист і зайве нагадування самій собі, що з модного-популярного може бути цікавим.

Категорія “Художня проза”

34273236

Мене настільки вразило “Несказане“, що кортить авансово проголосувати за другий роман Селесте Інґ. Власне, я не стала стримувати це бажання.

Також можна було б проголосувати за доповнення до “Люсі Бартон” Люсі Страут та новий роман Арундаті Рой.

Читати далі

Літературна кухня. Клафуті Веронік з “Божества різанини”

Любов до книжок та до їжі – дуже робоче поєднання, і я його, звісно, уникнути не змогла – виховання не дозволило б. Тож природно, що за рецептами, поцупленими з художньої літератури, ми вдома готуємо доволі часто (і, так, зелені помідори смажили також). Але в блог я цю любов чомусь майже ніколи не приношу. Навіть зважаючи на минулорічний літній челендж, коли затято пекла лимонні тістечка імені Санси Старк та готувала курча з чорносливом так, як це роблять іранці, бо Маржан Сатрапі надихнула. А тут #YakabooBingoAutumn з пунктом “книжка зі смачним рецептом”, холоди та (нарешті!) завершення ремонту на кухні пробудили в мені маленьке домашнє звірятко. І дуже хотілося б, щоби з цього виросла регулярна блогова рубрика.

Божество різанини” Ясміни Реза я записала для бінго як п’єсу, але пункт з рецептом цьому текстові також пасував би. Бо солідна його частина присвячена пирогу та тому, як за нього треба дякувати. Пиріг традиційний французький, але “є маленький секрет”.

DSCN3814

Клафуті – відомий пиріг з умовно омлетного тіста я ще ніколи не пекла, бо мала не дуже приємний досвід із фар бретоном. А тут вирішила ризикнути – ну, а раптом вийде. Може, варто було б починати із найкласичнішого варіанту – з вишнями, – але в книжці трапився інший.

Читати далі

Форум-2017. Як скласти мінімальний вішлист і майже не вийти за його межі

На 24- Форум видавців я їхала до Львова з холодним серцем і крижаними намірами: відвідувати презентації, зустрічатися з друзями, майже не купувати книжок. Цьогоріч я випробувала на Книжковому Арсеналі принцип “Склади вішлист і випиши з нього десяток назв на аркушик. Тільки таких назв, що вмру, як прямо зараз не прочитаю. От їх і можна купувати”. На Арсеналі принцип спрацював перфектно, на Форумі… На Форумі траплялися варіанти. Наприклад, одну дуже бажану книжку я не купила, бо банально не знайшла стенд видавництва. А також список поповнили дві книжки, про які я запізно взнала. Одну купила, іншу мені подарували – вийшло майже ідеально. Це як не зважати, що уже стартували післяфорумні закупи формату “Ну не тягти ж це було зі Львову!”.

Загальна фотка суто форумних надбань вже з’являлась в Інста:

DSCN3769

Композиція “Книжки, шкарпетки, братів пилосмок”

А під катом будуть портретики усіх надбань із поясненнями: чому саме ці книжки потрапили у “залізобетонний” вішлист.

Читати далі

Чи є життя після війни? “Руїни бога”

(Якби життя було ідеальним і правильним (а воно таким не є) тут мало би бути три-чотири абзаци, в яких я по-блогерському сумлінно розповідаю, хто така британська письменниця Кейт Аткінсон і чим крута її проза. Але є речі, що пручаються спробам огорнути їх дбайливо дібраною аргументацією. Серед них – любов. Я люблю прозу Кейт Аткінсон. Люблю за ідеї і теми, які вона не боїться озвучувати. За форми, з якими вона не боїться експериментувати. За увагу до Жіночого Питання (тм), нехай навіть коли ця увага іронічна. За стиль. За специфічну й дуже британську постмодерність. За безжалісну чесність і певну злостивість. За те, що вона з тих письменниць, в текстах яких навіть найяскравіші й найспекулятивніші емоції йдуть з голови, ретельно пояснюються і вкорінені отам, в тому епізоді 150 сторінок тому. За те, що (перепрошую за цей кінематографічний відступ) її тексти – це фільми Кристофера Нолана в літерках: холоднуваті, технічні, складені із чітко окреслених кубиків, що складаються в певну й переконливу картину світу, яку можна розмітати одним порухом – і почати відбудовувати наново. Але насправді просто люблю. І “Руїни бога” не збільшили цю любов (куди вже більше), а вкотре нагадали, чому вона саме така).

DSCN3548

“Життя і смерть – випадковість, це я вже засвоїла”.

Дуже хочеться вірити, що в “Руїн бога” – парного роману до “Життя за життям”, в який майже півтора року тому я намертво закохалася з перших трьох сторінок, – буде блискуче життя в україномовній версії – з презентаціями (одна вже в активі, сама бачила), численними рецензіями і високими місцями в рейтингах продажів. Хочеться вірити із суто егоїстичних міркувань. По-перше, бо так Аткінсон у нас видаватимуть ще. По-друге, бо, сподіваючись на численні добре написані відгуки, свій я можу написати отак – фрагментарно і не про сюжет.

Сюжет тут як такий вкладається у відповідь на одне питання: “Яким є життя у молодих ветеранів війни?” – що для України пекельно актуальне. У “Житті за життям” Урсула Тодд переживала нескінченну кількість ітерацій одного й того ж самого життя, що минало в декораціях Великої війни, Інтербелуму, Бліцу. У “Руїнах бога” Тедді Тодд живе своє однісіньке. Життя маминого мазунчика. Життя поета-невдахи. Життя пілота бомбардувальника. Життя шкільного вчителя, журналіста, не дуже успішного батька, золотого діда, зразкового пенсіонера і просто хорошої людини. Доброї.

Після – потім-бо виявилося, що “після” на Тедді таки чекало, він вирішив, що спробує бути добрим. Нічого кращого він не міг. Нічого іншого він не міг. Може, справа таки була в любові.

Але, оскільки Аткінсон – це Аткінсон, тут головне не “що?”, а “як?”.

Читати далі