Літературна кухня. Клафуті Веронік з “Божества різанини”

Любов до книжок та до їжі – дуже робоче поєднання, і я його, звісно, уникнути не змогла – виховання не дозволило б. Тож природно, що за рецептами, поцупленими з художньої літератури, ми вдома готуємо доволі часто (і, так, зелені помідори смажили також). Але в блог я цю любов чомусь майже ніколи не приношу. Навіть зважаючи на минулорічний літній челендж, коли затято пекла лимонні тістечка імені Санси Старк та готувала курча з чорносливом так, як це роблять іранці, бо Маржан Сатрапі надихнула. А тут #YakabooBingoAutumn з пунктом “книжка зі смачним рецептом”, холоди та (нарешті!) завершення ремонту на кухні пробудили в мені маленьке домашнє звірятко. І дуже хотілося б, щоби з цього виросла регулярна блогова рубрика.

Божество різанини” Ясміни Реза я записала для бінго як п’єсу, але пункт з рецептом цьому текстові також пасував би. Бо солідна його частина присвячена пирогу та тому, як за нього треба дякувати. Пиріг традиційний французький, але “є маленький секрет”.

DSCN3814

Клафуті – відомий пиріг з умовно омлетного тіста я ще ніколи не пекла, бо мала не дуже приємний досвід із фар бретоном. А тут вирішила ризикнути – ну, а раптом вийде. Може, варто було б починати із найкласичнішого варіанту – з вишнями, – але в книжці трапився інший.

Читати далі

Advertisements

Форум-2017. Як скласти мінімальний вішлист і майже не вийти за його межі

На 24- Форум видавців я їхала до Львова з холодним серцем і крижаними намірами: відвідувати презентації, зустрічатися з друзями, майже не купувати книжок. Цьогоріч я випробувала на Книжковому Арсеналі принцип “Склади вішлист і випиши з нього десяток назв на аркушик. Тільки таких назв, що вмру, як прямо зараз не прочитаю. От їх і можна купувати”. На Арсеналі принцип спрацював перфектно, на Форумі… На Форумі траплялися варіанти. Наприклад, одну дуже бажану книжку я не купила, бо банально не знайшла стенд видавництва. А також список поповнили дві книжки, про які я запізно взнала. Одну купила, іншу мені подарували – вийшло майже ідеально. Це як не зважати, що уже стартували післяфорумні закупи формату “Ну не тягти ж це було зі Львову!”.

Загальна фотка суто форумних надбань вже з’являлась в Інста:

DSCN3769

Композиція “Книжки, шкарпетки, братів пилосмок”

А під катом будуть портретики усіх надбань із поясненнями: чому саме ці книжки потрапили у “залізобетонний” вішлист.

Читати далі

Чи є життя після війни? “Руїни бога”

(Якби життя було ідеальним і правильним (а воно таким не є) тут мало би бути три-чотири абзаци, в яких я по-блогерському сумлінно розповідаю, хто така британська письменниця Кейт Аткінсон і чим крута її проза. Але є речі, що пручаються спробам огорнути їх дбайливо дібраною аргументацією. Серед них – любов. Я люблю прозу Кейт Аткінсон. Люблю за ідеї і теми, які вона не боїться озвучувати. За форми, з якими вона не боїться експериментувати. За увагу до Жіночого Питання (тм), нехай навіть коли ця увага іронічна. За стиль. За специфічну й дуже британську постмодерність. За безжалісну чесність і певну злостивість. За те, що вона з тих письменниць, в текстах яких навіть найяскравіші й найспекулятивніші емоції йдуть з голови, ретельно пояснюються і вкорінені отам, в тому епізоді 150 сторінок тому. За те, що (перепрошую за цей кінематографічний відступ) її тексти – це фільми Кристофера Нолана в літерках: холоднуваті, технічні, складені із чітко окреслених кубиків, що складаються в певну й переконливу картину світу, яку можна розмітати одним порухом – і почати відбудовувати наново. Але насправді просто люблю. І “Руїни бога” не збільшили цю любов (куди вже більше), а вкотре нагадали, чому вона саме така).

DSCN3548

“Життя і смерть – випадковість, це я вже засвоїла”.

Дуже хочеться вірити, що в “Руїн бога” – парного роману до “Життя за життям”, в який майже півтора року тому я намертво закохалася з перших трьох сторінок, – буде блискуче життя в україномовній версії – з презентаціями (одна вже в активі, сама бачила), численними рецензіями і високими місцями в рейтингах продажів. Хочеться вірити із суто егоїстичних міркувань. По-перше, бо так Аткінсон у нас видаватимуть ще. По-друге, бо, сподіваючись на численні добре написані відгуки, свій я можу написати отак – фрагментарно і не про сюжет.

Сюжет тут як такий вкладається у відповідь на одне питання: “Яким є життя у молодих ветеранів війни?” – що для України пекельно актуальне. У “Житті за життям” Урсула Тодд переживала нескінченну кількість ітерацій одного й того ж самого життя, що минало в декораціях Великої війни, Інтербелуму, Бліцу. У “Руїнах бога” Тедді Тодд живе своє однісіньке. Життя маминого мазунчика. Життя поета-невдахи. Життя пілота бомбардувальника. Життя шкільного вчителя, журналіста, не дуже успішного батька, золотого діда, зразкового пенсіонера і просто хорошої людини. Доброї.

Після – потім-бо виявилося, що “після” на Тедді таки чекало, він вирішив, що спробує бути добрим. Нічого кращого він не міг. Нічого іншого він не міг. Може, справа таки була в любові.

Але, оскільки Аткінсон – це Аткінсон, тут головне не “що?”, а “як?”.

Читати далі

Географія читання-2017: Другі три місяці

Учора, засинаючи, я раптом усвідомила жахливе! Липневий режим “Я така затуркана, така затуркана” не тільки вбив будь-яку подобу регулярності оновлення блогу, але й завадив зробити прості “календарні” речі. Мені дуже соромно і я спробую виправитися: і про все підчитане написати, і нарешті чергову порцію для #ФабулаКнигоманія2017 закрити, і вішлисти оновити, і про класну настолку розказати, поки ми з нею не розлучимося через ремонт. Але спочатку треба розповісти про перебіг щоденного читання в географічному розрізі. Хвалитися нема чим – одразу скажу чесно.

Три місяці тому йшлося про 15 різних країн походження текстів, і для першого кварталу то був такий звично-нормальний результат. Але далі шляхетні плани щодо “читати менше американського” чомусь зруйнувалися. І тепер на квартальний результат без сліз не глянути. +4 країни… З цим ще треба змиритися.

My Reading List’s Travel Map

Читати далі

Новинний міні-дайджест: улюблена премія, новий челендж, старий челендж, Телеграм

Останнім часом трохи назбиралося блог-новин, що живуть на фейсбук-сторінці, інста-акаунті, де завгодно, але не тут.  Це трохи неправильно, тому я, мабуть, раз на кілька місяців буду робити дайджести “подій”, що все одне впливатимуть на зміст/кількість тутешніх записів. Тож коротенько, телеграфно, можна сказати.

По-перше, підписалася на участь у #33КороткіІсторії – треба прочитати за літо 33 оповідання. Під це діло вже почала читати нещодавно виміняного “Зеленого лицаря” – одну з антологій Датлоу/Віндлінг,  а також планую розібратися з деякими давніми й не дуже читацькими боргами. Більше про челендж можна дізнатися за посиланням.

18582286_1504616769595788_2041222467544577378_n

Також уже стартувало (і я вже закреслила один квадратик – а можна було б ще три, та сподіваюся на кращі варіанти) #YakabooBingoSummer. Табличка під катом.

Читати далі

Географія читання-2017: Перші три місяці

Стара звичка позначати країни “походження” книжок не завжди радує. З одного боку, це весело, це цікавий статистичний матеріал, це змушує розширювати горизонти, а життєдайний копняк поштовх – це хороша штука. З іншого – ця звичка продукує Сором. “Ксеню, замість того, щоби читати надцяту американську книжку, ти б могла взятися за щось екзотичніше!”. Взагалі-то… так, могла, але цьогоріч поки що не виходить. І, так, стандартні перегони США поки що виграють аж бігом.

Як видно, в активі цього року поки що лише 15 країн і неочевидних серед них… я б сказала три, але минулого року ганебно пропустила Італію, то, значить, чотири.

My Reading List’s Travel Map

Get your own travel map from Matador Network.

Читати далі

Дім та його люди. “Блакитне мереживо долі”

/Замість дисклеймерів/ У мене доста складні стосунки з текстами Енн Тайлер – і то зважаючи, що читала я їх небагато. Але є між нами якийсь дивний світоглядний розсинхрон. Це ніби гостювати у малознайомих, але дуже привітних людей: тебе всаджують за стіл, не питаючись насипають в тарілку щось їстівне, але не оптимістичне, ти це чемно з’їдаєш, дякуєш, дивлячись в тарілку, і швиденько втікаєш. Неґречне: “Знаєте, я такого взагалі-то не їм!” – краще проковтнути разом із першим кусником. Люди ж старалися! От і тут майже теж саме. Ні-ні, я таке читаю… але не таке, не настільки таке, не в той бік розгорнуте і не для того.

Найсвіжіший на сьогодні роман Енн Тайлер (як не рахувати участь в проекті Hogarth Shakespeare із переспівом “Приборкання норовливої“) не лише нагадує про її власні класичні твори, але й чимось невловимо схожий на ще один бестселер – тільки попереднього книжкового сезону  – “Іди, вартового постав” Гарпер Лі. Схожий олдскульністю, старомодною розважливістю, якимись класичними прийомами та образами і схильністю розв’язувати конфлікти методом “Якось воно буде”. Але є нюансик. “Вартовий” – це давній рукопис, з якого поздували порохи. “Блакитне мереживо долі” – текст, написаний у 21 столітті і такий, що ніби апелює до сучасних реалій. Здебільшого якраз “ніби”.

DSCN1857

А у 1936 році Джуніор закохався у будинок.

Ні, спершу, вочевидь, він закохався у свою дружину, тому що на той час він уже був одружений, його жінку звали Лінні Май Інман. Але він ніколи не розповідав багато про неї, тоді як про будинок на вулиці Боутон міг говорити годинами без упину.

Колись талановитий тесляр та дизайнер-самоук Джуніор Вітшенк побудував будинок для чужої родини і доклав певних зусиль, щоб він став його власністю. А щастя своє побудувати на чужому незначному нещастячку було не дуже складно: бізнес Джуніора пашів здоров’ям, донька вдало вийшла заміж, син знайшов собі не настільки блискучу партію, але мав з дружиною четверо дітей – програма побудови Родинного Гнізда (з усіх можливих великих літер) завершилась успішно. Але історія та реальність – дві несправедливі подружки. Минуло кілька десятиліть, і от уже Джуніор та Лінні Май давно в могилі, їхні діти – літні й нездорові люди, а внуки нівроку виросли – от тільки величезний будинок-маєток без кондиціонерів, але з пихатим ґанком їм більше не потрібен. У них свої життя і свої проблеми – місцями навіть кучеряві.

Читати далі

Write Like a Girl!

Зі святом, сестри! Гарних нам текстів – написаних для нас, про нас і заради нас.

Не можу втриматися й не повісити це фото замість листівки. Дуже його люблю і до свіженького перевидання від Основ пасує.

Cm_VPOyWAAAO6WG

Фото Жизель Фройнд, вона багато фотографувала письменників – можна подивитися тут.

Вважатимемо, що пані Симона приєднується до побажань.

Світ новий оцей. Station Eleven

Ті давні дні

Не дійсністю здаються, а сновиддям.

Та в пам’яті я дещо зберегла.

Зимові подорожі – річ прекрасна, але де в чому страшна. Залежність від погоди, необхідність тягати на собі кілька кілограмів одягу/взуття, вибудовування маршрутів з огляду на те, а де кожну годинку-півтори можна випити чаю – є трохи недоліків. Але серед них ніщо так ефективно не підгодовує параною, як вічнозелене: “Той чувак на мене чхнув! А раптом у нього грип, я не хочу грип!”. А тут іще ВООЗ майже кожного року знайде, чим порадувати. Веселі дні першої “каліфорнійської” зими для всього світу трохи призабулися, але кожного холодного сезону повертається улюблена гаряча тема: рано розслабилися, люди 21 століття, ви ще отримаєте свою “іспанку”, тільки наступного разу вона буде страшнішою!

І рівно оцій оптимістичній темі присвячено (пост)апокаліптичний роман канадської письменниці Емілі Сент-Джон Мандел. Уявіть собі надзвичайно вірулентний штам грипу: захмарна контагіозність, інкубаційній період в кілька годин, середня тривалість гострої фази – дві доби, смертність 99,9(9) відсотків. Тобто, власне “іспанку” в кубі, помножену на сучасні комунікації – міжконтинентальні перельоти, громадський транспорт та інші способи зібрати багато людей в одному приміщенні. Ласкаво просимо до “Станції Одинадцять” – книжки, де майже все людство вимирає на перших сторінках. А ті, що лишилися…

dscn1535

А ті, що лишилися, живуть серед уламків цивілізації маленькими комунами, що дуже сторожко ставляться до незнайомців. Хоча Мандел охоче вдається до флешбеків, в яких описує перші тижні та роки після Колапсу, вона не приділяє великої уваги руйнації світопорядку. Людей майже не лишилося, серед тих, хто вижив – забагато дітей та підлітків, підтримувати інфраструктуру нема кому, бензин, авіаційний гас, антибіотики та інші приємні залишки минулих часів скінчилися доволі швидко, в містах жити неможливо, а людей зі зброєю краще уникати, хоча, здається, більшість з них патрони вже використали, але арбалети та ножі ніхто не скасовував. Триває Двадцятий рік по Катастрофі, життя вже стало спокійнішим: найбільш буйні перебили одне одного, схильні до тоталітаризму (релігійного в тому числі) вже організували свої осередки, які інші оминають двадцять п’ятою стежкою, мисливці полюють, хлібороби вирощують, що виростять, оптимісти “перевинаходять” верстати для друку газет та поширюють чутки, що, ніби, десь ціле місто освітлює себе електрикою! І оцим атомізованим, небезпечним, але не сказати, що таким вже антиутопічним світом їздить “Мандрівна Симфонія” – трупа музикантів та акторів, що грають Бетховена та Шекспіра. Чому Шекспіра? А кого ж іще?

Читати далі

Надрукуйте мені книжку! Неіснуючі видання, які страх-як-хочеться прочитати

На межі загальноканікулярного режиму та загального мені чомусь закортіло повернутися до призабутої рубрички “Книжкові теревені”. І поговорити сьогодні про такий збоченний варіант вішлисту як “Книжки, яких ще нема”. Упевнена, що цей омріяний список існує в усіх читачів. Я – не виключення. А ще щонайменш один раз в моєму житті книжка з такого списку зненацька матеріалізувалася: я була певна, що вона є в українському перекладі, тому гордо ігнорувала російський, але після року пошуків з’ясувалося що “Ні, нема”,  а ще за півроку з’явилася звістка, що таки буде. Намріяла… Тому зараз вирішила скласти собі невеличкий списочок, щоб потім було з чим у руках висувати претензії до ноосфери.

Оскільки “книжок моєї мрії” у мене, як подумати, кілька сотень назбирається, вирішила обрати лише три категорії тих “мрій” і вписати до кожної по п’ять книжок, яких так не вистача.

Категорія перша – недоперекладені книжки

З огляду на особливості розвитку вітчизняного книжкового ринку їх таких багато. На фото – прозорий, як дистильована водичка, натяк.

dscn1370

Ми з Пінгвіном хочемо, щоби трилогію повернули на бік світла.

Мрія 1 (глобальна): любе Видавництво Старого Лева! Чудова Діана Вінн Джонс була доволі плідною письменницею, яка лишила по собі десятки захопливих та яскравих романів, повістей та оповідань. Але навіть якщо не говорити про десятки, не згадувати про класний “Болиголов у вогні і красномовно мовчати в деяких інших випадках, не можу не нагадати: про чарівні замки була трилогія. Так, у “Мандрівного замку Хаула” та “Повітряного замку” є продовження – непряме, але важливе для світу, створеного авторкою. Ну видайте, ну будь ласочка!

Мрія 2 (на півдорозі до ствердження): іншим знаковим циклом, що його цього разу в НК-Богдан полишили напризволяще, лишається Земномор’я Урсули ЛеҐуїн. Тут, правда, є нюанс: перевиданням завідує КМ-Букс, і вони, ніби, анонсували цикл повністю (йєп, там шість книжок, не чотири). Але після сольного виступу перекладача про “скуйовджене пір’ячко”, я щось вже не впевнена, що на останні книжки з циклу дійсно варто чекати… Дорога світобудово, коли я жартую про “закриття гештальтів”, я маю на увазі не це.

Мрія 3 (майже безнадійна): і ще одне привітаннячко НК-Богдан. У скороченій та відцензурованій формі воно звучить приблизно так: “Мені так хотілося порадити людині продовження Оксфордського циклу, але ж його не збираються перекладати!”. Кулуарні звістки про те, що видавництво незадоволене продажами неймовірно прекрасної “Книги Судного дня” і не планує друкувати переклади Конні Вілліс надалі, роблять мені нестерпно боляче. Жива класика, одна з найцікавіших (і найтитулованіших) американських фантасток, найкраща серія про подорожі в часі серед усього, що я читала… Як це – не видавати?

Мрія 4 (мені не горить, але чому б і ні): а цього разу вітання полетить до КСД, який такі штуки дуже любить. Мені щастило, я поки що всерйоз не встрягала, та ризик з’явився-таки разом з “Містом кісток” Касандри Клер. Це ненайкращий зразок підліткового урбан-фентезі серед читаного, але взнати, що там буде далі, хотілося б. От просто зараз стартував другий сезон серіальної екранізації, а друга книжка де?

Мрія 5 (згорів сарай, гори і хата): шукаючи трилогії для участі в книгоманському челенджі я майже спокусилася “Лексиконом демона” Сари Різ Бреннан. Майже, бо українською (ніколи такого не було, і от знову) видані лише дві книжки. Я не горда, третю можна й англійською, як припече, але ж тенденція, тенденція не радує. А, герої тут вчергове – НК Богдан.

Категорія друга – неперекладені книжки

Скоротити весь список до п’яти позицій – це негуманне заняття, але спробую. Просто вкажу те, без чого життя мені не миле от зараз, бо насправді таких книжок дуже багато.

Читати далі

Читацький 2016-й. Статистика, автори та найцікавіші книжки

Пишучи відгук на першу прочитану книжку 2017 року (на ГудРідз, якшошо), я подумала, що якось це негарно виходить – треба ж зі звітами за попередній період відстрілятися! Тому сьогодні день діаграмок та інших статистичних збочень. Плюс список найчитаніших авторів та найприкольніших книжок минулого року.

Отже факт номер один: 2016-й рік був найменш книжковим за попередні п’ять чи навіть шість років – лише 175 повністю прочитаних томисьок. Серед них було кілька окремих коротких оповідань, кілька дитячих книжок з картинками і добрячий оберемок коміксів (омнібусів переважно, окремі зшитки я не рахувала). Було й товстезне – але знову ж таки, рекордсменкою є всього лиш “Світила” – 800 сторінок тобто. Малувато якось.

Факт номер два: щодо гендеру авторів – то вони переважно були авторками. Тут нічого нового.

gender-16

Читати далі

Читацький 2016-й. Географія читання

Географічний аспект читання – це ще один момент, на якому мене минулого року спіткали дрібні невдачі. На рекорди я й не претендувала (на відміну від 2015-го), але все одне – мапа вийшла якась надто біла. Додалося кілька порівняно екзотичних країн, зате прогалики намітилися там, де не чекали – замість Фінляндії, Бельгії, Італії – країн, що потрапляли до списку читаного щороку. Жодної країни з Центральної Америки, нічого магрибського, мінімум далекосхідного не діло це, не діло.

Отаке.

My Reading List’s Travel Map

My Reading List has been to: Armenia, Argentina, Austria, Australia, Brazil, Belarus, Canada, Switzerland, Chile, People’s Republic of China, Czech Republic, Germany, Spain, France, United Kingdom, Georgia, Croatia, Ireland, Israel, Iran, Iceland, Japan, Malaysia, Nigeria, Netherlands, Norway, New Zealand, Pakistan, Poland, Russia, Sweden, Slovakia, Turkey, Ukraine, United States, South Africa.
Get your own travel map from Matador Network
Читати далі

Читацький 2016-й. Виклики та челенджі

Оує, я повернулася до Києва і буду потроху підсумовувати рік, що майже минув. Але робити якісь практичні узагальнення – це якось не по-нашому. По-нашому – розповідати про провтики, дрібні негаразди, приємні відкриття та цікаві цифри. Перший пост із серії більше стосуватиметься отих “провтиків та негараздів”, бо цього року я влізла в кілька челенджів і дізналася дещо нове і сумне про власні читацькі звички. Ну, або – якщо чесно – не нове, просто переконалася, усвідомила і буду тепер із цим жити далі 🙂

dscn1281

Лисий Кот висів на столом і надихав, як міг. Не перепрацювався вопчім.

Дещо нове №1: як і підозрювала, абсолютне фіаско живе саме там, де й конкретні списки книжок до прочитання. У січні я склала короткий список з гостей “Полички нечитаного” і заприсяглася, що неодмінно прочитаю, бо інакше соромно буде. Кгхм.  Мені соромно, я прочитала лише третину, хоча збиралася героїчно долати все. Не змогла, просто не змогла, бо самий принцип бісить: як це, такі вузькі межі? Але принаймні один масштабний довгочитай пішов в минуле – влітку вдалося дожувати “Дим та дзеркала” Ґеймана (і це було шосте літо жування цієї збірки).

Читати далі

Скарби книжкової шафи. “Жінка в традиційній українській культурі”

Відому монографію Оксани Кісь я читала в два заходи кілька місяців і, якщо чесно, не думала, що щось про неї писатиму, окрім короткого тизера для ГудРідз. Зрештою, не ті в мене підготовка та досвід, щоби рецензувати наукові видання. Але є одна дрібничка – раптом я усвідомила, що про існування цієї книжки знають далеко не всі потенційні читачі. Тому вирішила зробити пост з рубрики “Скарби” – хвалькувато-рекламний.

dscn1266

Коротко і тезово: моя книжка є вже другим виданням “Жінки в традиційній українській культурі“. Ця робота є ну дуже знаною в українському фем-середовищі, то ж я мала (імовірно) хибне враження а-ля “Та я її останньою читаю!”. (Оксана Кісь, до всього, чудова лекторка, я бувала на заходах за її участю, тож хапнула трохи “спойлерів”). За матеріалами цієї книжки можна було б зробити шикарне науково-популярне видання, яке (хотілося б вірити) мало б гарні маркетингові перспективи. Але, як показує приклад Ірини Ігнатенко, за цим – в КСД. А це видання все ж таки наукове (до того ж – “базове”) – з розлогою вступною частиною, яка занурює в контекст гендерних досліджень останніх десь так шістдесяти років та знайомить з поняттєвим апаратом, з рясними посиланнями та довжезними списками літератури (скарб, а не список – ще один, так). Але найкрутіше в ній – робота з джерелами, завдяки якій можна не лише скласти загальне враження про життя та соціалізацію українських жінок в другій половині 19 століття та на початку століття 20-го, але й почути їхні голоси. Сама ж дослідниця формулює нейтрально, але не без приємно-саркастичних ноток. Якщо це не мастрид, то я не знаю, що ще можна назвати цим словом.

Під катом – той самий відгук-тизер та трохи фото, що допомагають скласти уявлення про видання.

Читати далі

#DarknessFALLs. Сезон завершується

Півтора місяці з #DarknessFALLs минули дуже швидко. Це було найприємніше сезонне читання останній років – бо, здебільшого, ішлося про те, щоб читати те, що хочеться, ні в чому себе не обмежуючи. Виявляється, десь в межах марафонного чтива знаходиться моя читацька зона комфорту: щось невиразно дивне, щось химерне, щось готичне, щось фентезійне, детективне, коміксове і тому подібне. Треба буде якось повторити, а поки що розкажу, що ж я дочитувала останні два тижні, коли думки вже ширяють в передсвятковими емпіреях.

dscn1252

Настрій вимагає вже отакої, розцяцькованої, темряви.

Читати далі