Тінь в саду чи тінь всередині? The Night Tiger

Говорячи про фентезі, я вже якось згадувала, що останнім часом, коли мені хочеться почитати “щось екзотичне”, у перегонах впевнено перемагають книжки про Схід. Іноді Близький, але переважно читацькі захцянки чвалом несуться кудись далеко-далеко. Внутрішній голос на це каже: “Фе, як орієнтально-передбачувано”, – і кривить уявний ніс. А я згадую, як таким саме чином років десять тому запоєм читала латиноамериканських письменниць і письменників, і вважаю трохи дивну звичку черговим етапом читацького розвитку. Проблема одна – “орієнтальних” книжок українською виходить небагато, то доводиться якось викручуватися.

Про малазійську письменницю китайського походження Янзце Чу, яка нині живе й пише у Штатах, я абсолютно випадково дізналася кілька років тому. Ну, як випадково… Насправді – закохалася в обкладинку її дебютного роману. “Наречену привида” тоді примудрилася вихопити в паперовій версії і дуже тому тішилася. Як і самій книжці – сумній історії про буддистське потойбіччя, дивні китайські традиції та дівчину, якій не поталанило. А оскільки фінал там був такий, що давав надію на продовження, зізнання письменниці: так, я пишу другий роман, ні, він буде про інших героїв і в інший час – не дуже порадувало. Та що робити, довелося чекати. От і дочекалися нарешті. Час дійсно інший, зв’язка з попередньою книжкою тоненька, як шовкова ниточка, але це все одно було дуже цікаво, хоча й геть про інакше. Ну, як інакше… Насправді, теж про варіанти посмертного існування. Тільки цього разу йдеться не про фентезі, а радше про елементи магічного реалізму, а ще другий роман – багатофігурніший та багатший проблематикою.

У Малайї 1930-х років вирує життя, а у випадку з деякими героями – вирує аж з особливим цинізмом. Чжи* Лінь змушена підробляти платною танцюристкою в дансінгу, щоб сплатити маджонгові борги матері – до жорстокого вітчима з такими проханнями краще не потикатися. Життя дівчини, яка мріяла вивчитися на медсестру чи хоча б учительку, і без того зіпсоване, але підібрати засушений палець-талісман, що його загубив один з відвідувачів, було геть поганою ідеєю… Її зведений брат Сінь повертається з навчання (на медика, авжеж, для хлопців цей шлях відкрито) у Сингапурі якимось дивним та нашорошеним – схоже, в нього теж є якісь приховані проблеми. А інші герої раді були б свої проблеми сховати значно глибше за тривоги Чжи Лінь та Сіня. Хірург колоніальної лікарні Вільям Актон прокидається ночами від жахіть: його коханку роздер тигр, паталогоанатом вважає цю смерть підозрілою, і є людина, яка готова шантажувати білого пана схильного тихцем тягатися по місцевих жінках. Але найгірше в цій ситуації почувається новий служник Актона маленький Жень. Хлопчик знає, хто може полювати у хащах, і він має лише 49 днів на те, щоби впокоїти примарного тигра-перевертня. А для цього йому треба відновити особливу чутливість до надприродного, яку він втратив після смерті свого близнюка Ї, розшукати п’яту людину з їхнього “комплекту” і ще, бажано, вижити.

Нічний тигр” – це доволі цікаве поєднання соціально-психологічного роману з подеколи містичним, а іноді й відверто магічно-реалістичним компонентом. З одного боку маємо історії кількох персонажів, дбайливо вписані в колоніальну реальність напередодні Другої світової війни. Ось Чжи Лінь, яка уже має шанси отримати освіту й зробити кар’єру, але – зась! Дівчата з порядних китайських родин мають сидіти вдома й готуватися до порядного весілля. Відкрито бунтувати проти вітчима та засмучувати матір дівчина ще не готова, але й відмовлятися від свого альтер-его “Луїзи” теж не поспішає: робота доволі небезпечна, зате гроші непогані і відчуття свободи – воно дорого коштує. Ось Сінь, який нічим не вирізняється від сестри на краще, але він хлопець – йому жити простіше, він зриває джекпот омріяної сіблінгами медичної освіти, а що виріс хлопчина в непростій родині і має дуже складні стосунки з батьком – то кого це цікавить. Ось доктор, перепрошую, пан хірург Актон, що, як і багато його колег, втік до колоній від ганьби, і тепер заливається алкоголем, тихцем спить з тамілками та сингалезками, наполегливо уникає залицянь єдиної гідної партії в околицях і постійно, безперервно боїться. Боїться, що хтось дізнається про минуле, боїться, що хтось дізнається про теперішнє, та й майбутнє навряд принесе щось хороше, особливо зважаючи на цю причепу міс Лідію, яка всюди встромляє свого носа. А ось і Жень… Йому найважче. І навіть не тому, що він наймолодший, він – фактично безправний, а очевидний талант до лікарської справи китайчати із сиротинця поважні європейські доктори сприймають… Здебільшого, як кумедну дивовижу, як песика-танцюриста, десь так. Основна біда Женя в тому, що він бачить світ інакшим. І хто сказав, що це хлопчик помиляється, а не дорослі навколо нього?

Авторка бере за основу оцю липучу колоніальну реальність, де всім млосно, ніяково і некомфортно, де від спліну не рятує ані затята праця, ані віра у вищу ціль, ані секс під каучуковим деревом, – і викручує всі барви на повну потужність. Поряд з денним світом з його яскравим світлом та різкими тінями постає світ нічний, сповнений моторошних віщих снів, шерехів та зачаєних небезпек. Дивно вийшло, але я підряд прочитала дві книжки, де одна з ключових сюжетних ліній – наростання масового психозу, що спирається на місцеві забобони. Тільки Сара Перрі розказує, як вікторіанські просвітники намагаються переконати люд в ессекській глибинці, а Янзце Чу показує конфлікт світів ще виразніше. В “Нічному тигрі” і білі “гості”, і освічені молоді китайці з багатого середнього класу старанно опираються облуді – не можна ж в таке вірити, перевертнів не буває, привидів не буває, це просто старий тигр, в якого вже нема сил полювати на спритну здобич, зробився людожером. Бачите, нічого особливого! Нічого страшного! Все нормально! Усе ж нормально, правда?

Нормально – поняття доволі… відносне. Власне, письменниця приділяє багато уваги крихкості нашого уявлення про норму. Де й коли все повертає на криве? Коли вперше робиш те, що тобі, здавалося б, не властиве? Коли вперше брешеш? Коли вперше віриш тому, що бачиш уві сні? Коли вирішуєш, що є речі, якими можна знехтувати just because you can? Сюжет роману стрибає молодою козою (тут дві основні сюжетні лінії, які тільки кілька разів уповні синхронізуються), авторка топить читачів в деталях і подробицях, експериментує з ключовими образами (мало кого з них можна назвати приємними людьми, але Чу робить їх зрозумілими) і раз по раз вивалює перед персонажами оберемки моральних дилем. Протягом чотирьох з лишком сотень сторінок кожному з героїв доведеться не раз і не два наново зважувати своє уявлення про правильне і праведне. А оскільки в романі багато що ґрунтується на символіці п’яти конфуціанських чеснот, тільки підкреслено зіпсованих, реалізованих неправильно – то якраз “правильність” є одним із цвяхів, на яких тримається вся ця картина. Інший цвях – страх. Не лише перед тим, що бродить поміж деревами (що б це не було), але в першу чергу перед тим, що ховається всередині. На що здатні люди заради грошей, нащо здатні люди через кохання, на що зважуються люди у відчаї… Кожне з героїв та героїнь має свій табун внутрішніх демонів, і в тому, як примарна загроза шкірить ікла, подеколи дуже легко роздивитися натяки на ледь не юнгіанську Тінь. Зрештою, усі сюжетні вузли в цій книжці розрубає любов – і на добре, і на зле. Але й по тому лишається кислуватий присмак страху у роті.


* імена ключових героїв збігаються з назвами ключових конфуціанських чеснот, тому я їх подаю в транскрипції, характерній для україномовних філософських текстів.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s