Портрет богів замолоду. “Гессі”

Затишна книжка, книжка-цукерок, ідеальна книжка для читання на ніч у тяжкі часи – така, що 15-20-30 сторінок вистачає для того, щоби заспокоїтися, видихнути та спокійно заснути. Трохи не такого можна чекати від фентезі про реінкарнацію давніх богів, правда? А то дивлячись, про яку саме богиню йдеться.

DSCN5909

Мрійниця Гестія-Амалія Фаулі-Прейшер живе порівняно звичним життям п’ятнадцятирічної дівчини: вчиться, читає книжки, готується до весняного балу, злегка розчаровує батьків  (така дивна і чомусь така незграбна) і то знаходить, то губить спільну мову з на кілька хвилин старшою сестрою. Хоча, ні, дещо в житті Гессі суттєво відрізняється від звичного. По-перше, після смерті старшого брата, якого вся сім’я вже стрімко забуває, дівчинка час від часу бачить щось дивне. Або когось дивного. І такого, що будь-які спроби описати наштовхуються на ментальний бар’єр: очі в незнайомця блакитні, а все інше – як у тумані. По-друге, Гессі отримала в подарунок чарівну камеру – якщо вибрати правильний момент та правильних людей, то фотографуючи можна зробити їхні життя щасливішими. От тільки саму себе Гессі сфотографувати не може, хоча іноді їй дуже цього хочеться.

Друга книжка молодої львівської письменниці Наталії Матолінець, що вийшла цієї весни, на “Варту у Грі” схожа хіба що деякими інтонаціями та особливостями світотворення. “Варта” – урбан-фентезійний екшен, де динаміка аж бринить. “Гессі” – шепітлива фентезійна майже-притча,  в якій іноді переконливо перемагає логіка сну. Того самого затишного і солодкого сну, за яким ховається щось інше – і то на другий погляд небезпечніше.

Концентрований затишно-солодкий шар оповіді формує світ цього роману та багато в чому визначає не стільки сюжет, скільки поведінку персонажів. Говорити про “Гессі” і згадувати про Бель Епок і стилістику ар-деко – це банально, звісно (тут, якщо хтось натяки з обкладинки не зчитав, то ще в анотації прямим текстом розкажуть), але без цього обійтися складно. Особливо зважаючи на те, що ми говоримо про ідилічне фентезі, написане львів’янкою.

Дія “Гессі” відбувається в якомусь іншому світі, але він має виразні ознаки центральноєвропейськості, причиому в її найвищому, ідеалізованому, прояві. Жодних прямих прив’язок до історії нашого світу там нема, але уявіть собі, що Першої світової війни не було, і Австро-Угорська імперія готується зустріти ревучі двадцяти в усьому своєму припорошеному тістечково-декоративному блиску. Тістечкам тут приділяється дуже багато уваги. Декоруму – ще більше. Авторка з помітним неозброєним оком інтересом “десантує” стандартні психологічні проблеми порєдного янґ-адалту: стосунки із сестрою, стосунки з батьками, стосунки з подругами, стосунки з хлопцями (якжеж без любовного трикутника! еее, навіть кількох), переживання смерті близьких, переживання власної інакшості – в світ балів, пікніків, проханих вечорів, старанно дібраного вбрання та символізму найпростіших побутових моментів. Щоправда, іноді головна героїня (як будь-яка дівчина-підліток в сучасному тексті) пробує розправити крила:

Її життя, попри видимість свободи, розплановане й стиснуте в мереживні рамки. Хай і вишукано мереживні, та сковують усе одно.

Маленький спойлер: з “мереживними рамками” Гессі ще попрацює, деякі (дуже скромні, але приємні до певної межі – не збігаємося ми з авторкою в уявленнях про романтику) натяки на емансипацію у фіналі нас ще порадують. Великий спойлер: але головна проблема цих рамок в тому, що визначає їх не воля батьків чи злостиве суспільство. Там трохи складніше.

Оця орнаментальність, декоративність, багатофігурність у поєднанні зі специфічною малоконфліктністю оповіді (більшість персонажів другого плану тут потрібні для того, щоби головна героїня спробувала зробити їх щасливими за допомогою чарівної фотокамери) впритул наближають “Гессі” до “синдрому стамбульської цукерні” – був у мене істинно екзистенційний досвід з шоколадно-малиновим тортом, що повністю вписується в концепцію “Що занадто, то нездраво”. Але я недаремно чекала, щоб з-під шовків, крему та позолоти визирнуло Щось Інше. Те саме інше, навколо якого закрутився цей світ агресивного затишку, внутрішній конфлікт, що обумовив правила гри, але ледь не зруйнував її джерело – і частково під впливом зовнішньої небезпеки.

Небезпечно-міфологічний шар у “Гессі” – це текст у тексті (розповідь про дивне посмертне існування Аїдена Фаулі-Прейшера), але водночас ще й інший світ. Світ, в якому “бог з машини” перестає бути абстрактним поняттям чи літературознавчою лайкою. Це світ Академії – навчального закладу для молодих богів, які тільки вчаться опановувати свої сили. А для декого з них уповні усвідомити свою природу – уже неабиякий прорив.

Академії в “Гессі” відверто мало. Там і пригод Аїдена з його сумом за домом, нормальним життям, сім’єю та нареченою малувато, не кажучи вже про все інше, але в цю шпаринку хочеться вдивлятися уважніше. Світ Гессі – блиск і затишок, світ Академії – тьмяне світло, готична атмосфера, відзвук старих і дуже недобрих казок. На початку дві лінії оповіді доповняють одна одну, але з часом вони починають контрастувати, динамічно синхронізуються і під кінець вступають в етично-сюжетний конфлікт.

Магія інакшості проти магії повсякдення, звичка підтримувати світи в рівновазі й потяг до їхнього руйнування, юні боги, готові розгледіти в собі глибини попередніх інкарнацій, і такі, що воліли би прожити своє життя як перше й основне, помилки від недостатньої поінформованості та від надлишку занадто цінних переконань – від затишної книжки про бали та перші закоханості трохи не такого можна чекати. Але тут є Аїден з його особливими стосунками зі смертю, Прозерпіна, яка плутає пустку, що витворили її дитячі травми, із фантомним болем неправильною конфігурації божественних стосунків, Блакитноокий, який тут на диво людяніший за свій міфологічний прототип, та Гессі з її інстинктивним бажанням переповнити світ щастям по вінця. Занадто старатися – це часто і для людей шлях в нікуди. А молодим богиням його точно варто уникати. Особливо, коли від них насправді залежить щастя світу. Особливо, коли і про власне не варто забувать.


Я вдячна видавництву Віват, яке надало мені можливість прочитати цю книжку для огляду.

Advertisements

2 thoughts on “Портрет богів замолоду. “Гессі”

    • До мого уявлення про ідеальне фентезі цим текстам поки що далекувато, але з того українського в жанрі, що я вже читала, романи Наталі – з найцікавішого. Видно, що людина спирається не на те, що є у нас, а на те, що пишуть англомовні представники та представниці жанру. І тут такого же штибу – але українське, це радує 🙂

      Дякую!

      Вподобано 1 особа

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s