Париж під водою та інші історії. The Paris Winter

Іноді читання ідеально синхронізується з реальністю. Останніми тижнями сонце періодично затуляла сіра мряка, вогкий холод пробирав до кісток, а з Парижа долітали  звістки про невпинне зростання рівня води у Сені: не аж так, як за вікопомної повені 1910 року, але теж добряче – тривожно жебоніли новини. І тут така я під коциком довго, дуже довго, читаю книжку про холодну й неприємну паризьку зиму… і повінь 1910 року. Буває і таке.

Париж – Місто світла, романтики та шаленого богемного життя часів Belle Époque… але все це круто, коли є гроші на зайвий круасан. У молодої англійки Мод Гейтон з грошима сутужно: майже всі свої невеличкі статки, отримані по смерті батька, дівчина вклала в освіту. Художню освіту. Мод малює змалечку, а тепер у неї є план: вивчитися в одній з численних дівочих академій мистецтва та розпочати в англійській глибинці кар’єру портретистки/пейзажистки з репутацією “Ооо, міс Гейтон вчиталася живопису в Парижі!”. Чудовий план, але прекрасне місто в одну з епох його розквіту – не аж таке привітне місце для жінки, в якої немає грошей. Мод побоюється, що ще однієї паризької зими в злиднях її здоров’я не витримає, але раптом наша героїня витягає щасливий лотерейний білет. Російська багатійка Таня Кольцова, що вчиться в тому ж класі, допомагає Мод знайти місце з проживанням – компаньйонкою та викладачкою живопису й англійської для юної мадемуазель. Життя вдалося, Париж одразу стає привітнішим та затишнішим, талант Мод розквітає, як і її учениця… Але з господарями Мод – братом і сестрою Морель – щось не те. І мова навіть не про те, що чарівна Сільві – опіумна наркоманка з нестабільною психікою.

Я дуже давно хотіла прочитати “Зиму в Парижі“. Британку Імоджен Робертсон до  того знала лише за першим історичним детективом в декораціях Британії XVIII (це єдина її книжка, перекладена російською). “Знаряддя темряви” – книжка цікава, але щось в ній здавалося недокрученим. Як виявилося, The Paris Winter слабує на ту ж саму хворобу – цікавезний матеріал, але хочеться пошукати викрутку і трішечки підправити.

Загалом, певна розхристаність цього тексту легко пояснюється тим, що маємо тут фактично “три в одному”, а баланс трохи накульгує.

Перша книжка – це те, що я шукала: тягучий і сумний роман виховання творчої особистості в найбільш придатному до того місті. Імоджен Робертсон іде шляхом мор дарк, мор реалістік, і обставини такий підхід виправдовують на раз. Романтичні паризькі злидні (ну, знаєте, гроші або на хліб, або на фарби, повії-натурниці, сухоти – оце от усе), знайомі за біографіями численних митців, в британської авторки якось остаточно струшують із себе позолоту страждань заради мистецтва. Ні, голод – це голод, недоїдання – шлях до хвороб, холод мало сприяє гнучкості пальців, а якщо ти жінка – то тобі ще треба не забувати плекати репутацію. Якщо ти англійка – загрози репутації набувають катастрофічних масштабів, тому англійкою краще не бути. Або забути про мрію стати художницею – погано воно якось поєднується.

Перші глави роману, що дзеленчать як не Бальзаком, то Золя – проте на жіночий мотив і з повним розумінням того, наскільки непростий для всіх митців шлях ускладнюється саме для жінок, – страшні і чудові. Та й потім Імоджен Робертсон старанно дозує історичний колорит: тут у нас салон Ґертруди Стайн (писано за мотивами “Автобіографії Еліс Б. Токлас” – зізнається письменниця в післямові), там “салон” іншого ґатунку – оселя Сюзанни Валадон, де юрмляться ще не визнані таланти, Мод посміхається гарний хлопчина Амедео – якось отак. Але є з цим усім історичним романом виховання два моменти: перший – виховання трохи не задалося, бо Мод як характер виписана доволі поверхово (а от другий план там зірочками світиться – і Таня, і демонічно-привабливі Морелі, і ініціативна натурниця Іветт, і ще декілька спойлерів). Другий – бо роман виховання швидко закінчується, там у програмі ще два пункти.

Друга книжка – це недодетектив формату “Здається, в минулому щось сталося… Упс, це минуле раптом вплинуло на теперішнє!”. Рівно на середині роману сюжет “Зими в Парижі” робить несподіваний поворот – і книжка була би шокуючо прекрасною, аби авторка довела одну ідею до кінця. Не вийшло, але в будь-якому разі поява детективної лінії дозволила розширити коло активних дійових осіб і показати в усій “красі” уже не напівсвіт Парижа, а самісінькі нетрі. Як картинка – вийшло виразно. Як екшен – ні, ми любимо “Зиму в Парижі” не за це.

А що тут є окрім тяжких художніх буднів та історій про втрачені/вкрадені/загублені діаманти? Сена. Третій шар книжки – це фільм роман-катастрофа про одну з найстрашніших повеней в історії французької столиці. Вода прибуває, вода прибуває, пристрасті вирують, сюжетні ставки зростають – у цих останніх розділах роман нарешті відрощує огогояку динаміку, але вона слугує потребам того самого млявого детективного сюжету. Силу стихії, що готова знищити цивілізацію, Імоджен Робертсон змальовує чудово, але вона письменниці потрібна як декорація. Теж варіант, чому ні, але якоїсь миті хотілося, щоби фабула взяла вихідний, а нам показали трохи більше отакого Парижа, що категорично відрізняється від свого розтиражованого маскультурою образу.

Париж, Париж… Париж в цьому романі – на диво непривітне місто, що не пробачає жодної помилки. Але разом з тим – хворобливо прекрасне. Про такий інший бік Бель Епок хочеться читати ще. Але, мабуть, уже не в Імоджен Робертсон – вона для своїх героїнь тему закрила. Причому дуже по-англійському – надійно та респектабельно, наскільки це взагалі можливо.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s