Вісник екранізацій. The Miniaturist

Під сезон святкових прем’єр любе моєму серцю BBC порадувало з розмахом – одразу двома екранізаціями-подарунками (власне, британці їх розпаковували акурат у Boxing Day, ми от трохи пізніше подивилися). Дві серії та три серії, модний бестселер та абсолютна класика, похмура драма з містичним компонентом та один з найвідоміших романів виховання у дівочій версії.

the-miniaturist-tv-jessie-burton-bbc-cast

Перший “мінік” – це довгоочікувана (окай, мною) двосерійна екранізація “Мініатюристки” Джессі Бертон (про книжку писала два роки тому).

Юна Нелла – старша сестра в родині, яка втратила батька-годувальника – за наполегливого материного благословення виходить заміж за одного з найбагатших купців Амстердама. Наречений цілком нівроку – привабливий, яскравий, веселий, не такий вже й старий і – так, дуже-дуже успішний негоціант. Але уявити себе господинею багатого дому Нелла не встигла: сестра Йоганеса Марін не поспішає віддавати ключі, слуги підкорюються давній хазяйці, і Йоганес, якого господарка мало цікавить, теж дослухається до сестри. А Неллі дарують наймоднішу тогочасну забавку: сервант-будиночок на дев’ять кімнат – лялькове королівство, де може царювати молода дружина. Та і там не все просто: з майстерні мініатюриста починають надходити дрібнички, що їх Нелла не замовляла, а життя в ляльковому будиночку чомусь блудить дивними манівцями, провіщаючи мешканцям його більшої копії незбагненні драми.

Як мені і здавалося, екранізація цьому роману чудово пасує – він має суто драматургічні недоліки, і в сценарії більшості з них позбулися: трохи спрямили та пришвидшили дію (ні, екшеновою екранізацію і близько не назвеш, але тут плин подій не аж такий повільний), трохи попрацювали з акцентами, зокрема тими, що стосуються лінії з подарунками від таємничої мініатюристки, трохи поклацали ножицями – оце вже не завжди в плюс (підкоротили одні лінії, щоби лишити простір для дихання іншим, а мені одна з тих інших подобалася!), але зрозуміло, чому саме так.

The Miniaturist – це цілком типова екранізація від ВВС в хорошому сенсі цього слова. Дуже порадувало, що двосерійка уважна до атмосфери похмурого протестантського міста, що не знає, чи змиритися зі своїм багатством, чи хвалитися ним – а чого вже, якщо є! Для цього сценарно вигідний матеріал, але тут ще й художники-постановники попрацювали перфектно – те, що у книжці потребувало пояснень та роз’яснень, у візуалізованій формі виглядає виразно і переконливо: від обов’язково розчахнутих фіранок (“Люди мають бачити, що ми нічого не приховуємо”) і оселедцевої дієти святенниці Марін (“У моєму домі цукру нема місця”) до самообмеженої свободи лібертіна Йоганеса, який для дому замовляє Неллі сукні яскравих кольорів, але на урочисту вечерю пані Брандт має бути вдягнена, ну, добре, не в чорне, але!

MV5BNTMyN2IzMWEtOTk5Zi00YmZjLWI4MTktZWEyOGNhYjIxNGZkXkEyXkFqcGdeQXVyNTQxOTM1NTc@._V1_

Воно взагалі знято дуже ефектно, аж очі розбігаються: шовк, що виблискує у світлі свічок, сірувате небо та похмуре море, ті кляті оселедці на контрасті із смаколиками з пекарні,подруги Корнелії-служниці, голови підпліснявілого цукру, що шикуються стрункими лавами на складі, мініатюри… Мініатюри там такі, що колекціонерка всередині мене волала страшним голосом: хотітихотітихотіти, негайно, все, одразу!

А ще (і це також суперсила ВВС) тут добре підібраний каст. Проблема першоджерела полягала в тому, що на всю книжку там два пристойно прописані характери, і Нелла-оповідачка до їхнього числа не входить. В екранізації цей перекіс також помітний, але, по-перше, Аня Тейлор-Джой зі своєю ненадійною-бо-не-поінформованою-і-страшенно-наївною Неллою робить все, що дозволяє сценарій, по-друге, тут справді непогано зіграний акторський ансамбль. Воно, звісно, в цій історії, якщо вигорнути її на одну сторону, має сяяти Йоганес Брандт – і Алекс Гассел сяє. Шикарний персонаж, дуже виграшна роль і зроблено це класно. Але мене найбільше вразило те, як Ромола Гарай зіграла Марін. У сестрички забрали частину “ефірного часу”, її позбавили кількох програмних монологів, але образ склався: Марін-Снігова королева -> Марін – владна лицемірка -> Марін, внутрішнє життя якої значно цікавіше за зовнішнє, і це ятрить душу і їй, і читачам/глядачам -> Марін, яка вирішує плюнути на все і прагнути щастя (але так, щоби люди не дізналися – жодних ООСів, все дуже стримано, дуже пристойно і переконливо).

MV5BZjc4OWIxYjAtNmEwNS00ZmIyLTk3ZTYtOTdjNDJhZGM0NGI2XkEyXkFqcGdeQXVyNTQxMTIxMTk@._V1_SY1000_CR0,0,1666,1000_AL_

Прямо таки шедевром-шедевром “Мініатюристку” не назвати, але це міцна і добре зроблена драма про невіповідність життя мріям. Дещо жорстока, але це творча метода така – аби ми тут не розслаблялися і завжди пам’ятали, що може бути гірше. Власне, ще порівняно нещодавно було.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s