Місце в серці у формі песика. Три дитячі книжки про собак

Ніби люблю гризунів та котів (так, іноді це непросто поєднати), а навколо мене вперто юрмляться книжки про собак. У першу чергу – дитячі книжки про собак, і про частину з них вже час розповісти. Тим більше, добірка вийшла цікава: кожну з книжок можна віднести до категорії “Психологічна проза для маленьких” (попри те, що одна радше казка-притча, а ще інша – така жорстка психологічна проза, що направду аж соціальна), кожна з них розглядає певний “кейс” та пропонує моделі поведінки. Дві з них для молодших дітей, одна – для “середнього шкільного віку”. Дві – з картинками, одна – з надлишком слів. Дві – українські, одна – американська. Одна мені просто сподобалася, ще одна – непросто сподобалася, ще ще одна – неймовірно сподобалася. То що воно таке?

DSCN3227

Бігль-старший” Оксани Лущевської купив мене… картинками, чесно зізнаюся. Але до ілюстрацій Наталки Гайди там обіцяли ще й цікаву історію про самотніх усіх – дитину, дорослого та собаку.

35278998

Коля хоче собаку, його батьки собаку не хочуть. Тому Коля хоче собаку для немолодого сусіда дядька Мирона, який тихесенько собі колекціонує фігурки качечок. І одного дня хлопець зустрічає дуже немолодого напівбігля… і доля дядька Мирона вирішується ще до того, як він про це дізнається.  “Бігль-старший” – це спокійне й дуже осіннє оповідання про розділення самотності, любов та потребу дбати. Усе у ньому до ладу, усе на місцях і з дозованою мораллю. От тільки є в ньому один момент (якщо ми вже про мораль), що він мені дуже погано заходить. “Якщо дуже хотіти – мрії збуваються” – це хороша ідея. “Допоможи ближньому своєму” – ще краща. Але слизьке місце: “Я краще за ближнього знаю, чого йому треба” – і саме по собі проблемне (зокрема обґрунтуванням – як не виправданням – емоційних маніпуляцій),  а тут ще й додатково тема чутлива. Літні люди і їхні літні улюбленці… Тут, як на мене, потрібен триптих. Але книжки-доповнення вже були б не настільки світло-оптимістичними.

У мене з’явилася погана звичка – міряти українські дитячі книжки-картинки мірилом “Зубр шукає гніздо“. От, наприклад, “Ведмідь не хоче спати” – це 0.75 зубра, а “Де Ойра?” Тані Стус – 0.85.

35444462

Маленька дівчинка страшенно цікавиться тим, куди ж вечорами пропадає її песик, але знаходить в собі сили лишити Ойрі простір для самореалізації (ну й берегти цуценятині секрети). Дуже проста й коротка притчева історія несподівано розгортається в море неосяжне: тут і про святість особистих кордонів, і про необхідність підзарядки для інтровертів, і про окремішні материнські потреби, і про взаємопідтримку і взаємоповагу, і про власні інтереси, що не суперечать кооперації, і про… оте стусове самособоюнаповнення в першу чергу. А що за ним стоїть – то штука доволі індивідуальна, проте мені дуже подобається потрактування авторки. Готова розмахувати цією книжкою направо і наліво у відповідь на питання: “А чого ти така мовчазна в куточку сидиш?”. Там переконливо пояснюється. І з картинками!

Нарешті третя книжка – це вже не книжка-картинка, не коротке оповідання, а солідна повість на двісті з гаком сторінок, зі структурою, що окремими місцями нагадує про античні трагедії, та таким градусом зовнішнього і внутрішнього конфлікту, що деякі українські книжки нервово пхенькають в куточку. Rain Reign – книжка американська і вона уповні відповідає запиту на “проблемну проблематику”, адже розказує про дівчинку, яка має розлад аутичного спектру. Але в цьому тексті діагноз – це не головна проблема Роуз.

20575434

Отже Роуз дванадцять, вона разом з батьком та собакою живе практично у селі – в американському значенні слова, тобто на фермі на висілках маленького містечка штату Нью-Йорк. Роуз – єдина дитина в її школі, яка має особистого помічника та привілей за будь-якої потреби виходити в хол. З друзями гірше, але навіщо вони їй, якщо в неї є віддана пухнаста Рейн. Та одного дня тамтешні околиці накриває супершторм Сьюзен, а наступного ранку Рейн зникає.

Енн Мартін зробила штуку, що в сучасній українській дитячій літературі трапляється не дуже часто – розповіла про  проблемну дитину, зосереджуючись не на її особливостях, а на житті та життєвих негараздах. Роуз не терпить порушення правил, шаленіє від омофонів та у стресові моменти починає перелічувати прості числа. Уголос. Дуже голосно. Але ці “дивацтва” не є _всією_ Роуз, що розуміють всі навколишні. Зрештою любов до Рейн (Rain як дощ та Reign як царювання) та готовність завжди і в усьому враховувати інтереси собаки (а ще – чинити, як правильно) говорить про Роуз набагато більше, аніж будь-що інше.

Разом з цим Енн Мартін встигає розповісти про багато іншого. Про те, як в Штатах облаштовують шкільне життя дітей з нестандартними навчальними потребами. Про те, як функціонують притулки для тварин. Про те, які наслідки має розгул стихії для життя мешканців – здавалося б – багатої та спокійної країни. Це те, що очевидно. А от що мене окремо вразило, то це те, що залишається на межі кадру – сім’я Роуз. Авторка не проговорює це прямим текстом, і це стає посланням радше для батьків, з якими діти-читачі можуть обговорити книжку, але це також книжка про те, як росте не-така дитина в не дуже пристосованому для неї середовищі.

Якщо називати речі своїми іменами, батько Роуз є маргіналом. Молодий малоосвічений чоловік, що працює на прекарних роботах, задля розваги (чи не єдиної доступної) зазирає у пляшку і доволі напружено ставиться до пропозицій допомогти з боку більш успішного молодшого брата – це далеко не ідеальний кандидат, щоби самотужки виховувати доньку. Але разом з тим Веслі Говард любить свою доньку, сподівається ніколи не стати таким батьком, якого мали вони з Велдоном, і проявляє свою любов і турботу як може – от, до прикладу, собаку дарує. Роуз він не розуміє і не дуже сприймає (буду щирою, Енн Мартін описує свою героїню достатньо нейтрально, без вичавлювання фонтанів сліз, і її Роуз реально періодично хочеться добряче струсонути, хоча я чудово розумію, що поводитися _як годиться_ – то не про цю дитину), але що може, те й робить, тільки цього “може” не завжди достатньо.

Здавалося б, що з таким бекграундом книжка автоматично перетворюється на вправу з виховання, але ні – Rain Reign дуже цікаво читати: тут і сюжет з несподіваними поворотами наявний, і просто гарна і цікаво презентована оповідачка. Українських дитячих книжок “на тему” я так і не змогла згадати, та й з перекладеними негусто. Марк Геддон, Джонатан Сафран Фоєр – то все, звісно, про дітей/підлітків з аутизмом, але це не дитячі книжки. Енн Мартін “бере” простотою, щирістю і виходом за межі очевидного розвитку подій. Дуже хотілося би побачити цю книжку українською, але навряд. Кляті омофони, вони тут дійсно страшенно важливі.

Я дуже вдячна видавництву Віват за можливість прочитати українську частину цих книжок на папері.

Advertisements

2 thoughts on “Місце в серці у формі песика. Три дитячі книжки про собак

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s