Те літо, коли вже нічого не зрозуміти. Дві книжки про стрімке дорослішання

Якщо вже написала про свіжодочитані підліткові книжки, то треба нарешті розповісти про читане ще на початку весни. Тим більше, що дещо спільне із  порцією з попереднього допису у цієї теж є – це також книжки про “раптове” дорослішання, а головним героєм однієї з них теж є осиротілий хлопець.
DSCN3033
Повість Оксани Лущевської “Вітер з-під сонця” є трохи несподіваним поєднанням канікулярної прози із “проблемною”. Нічого аж такого надзвичайного в цьому підході нема, але в процесі складання сюжетних пазлів трапилося кілька несподіванок.
Женька нещодавно втратив батька, і на море вони з матір’ю йдуть з важкою душею. Хлопця і так нічого не радує, а тут ще й підозри “А чи не збирається мама терміново облаштувати особисте життя?” ятрять душу. Та дві зустрічі дещо змінюють настрій юного самітника – з Білим (це кіт) та з Рисею (а це уже місцева дівчинка). Трохи нервів, трохи пригод – і протягом одного дня Женька раптом розуміє: життя іде далі і з цим треба змиритися.
Проста фабула цієї повісті допомагає увиразнити основну проблему – переживання горя у перехідному віці, коли і так хочеться загорнутися у свою інакшість та покусати всіх із тим незгодних, а тут ще й вагомий привід є! Але є одне але. У “Вітрі” настільки класні деталі та другорядні сюжетні лінії, що у мене, наприклад, співчувати Женьці вже просто не лишалося часу. Ну хлопець, ну осиротів, ну мучить матір гордим мовчанням під знаменом “А чого вона!” (оцей субсюжет про “А чого вона!” – він взагалі якийсь дивний, бо дійсно незрозуміло чого це потенційний курортний роман усіма оточуючими сприймається як щось надзвичайно вагоме, що ніби має змінити все життя), ну крутить носом “Ет, ці жінки, нічого вони в тонкій чоловічій душі не розуміють!”, ну… Ну Женька і Женька, нехай собі кисне, тут же є ще таке, таке…

Таке – це виразні картини літа на Півдні. Ні, я не з тих країв, що змальовані Оксаною Лущевською, але кількадесят сторінок впізнавання – солодкого, як пахлаваааа медоооооова, – “Вітер з-під сонця” забезпечує на раз. Таке – це шикарний образ Білого, голодного й битого життям вуличного кота, що тішить дуже помірною антропоморфністю. Таке – це в першу чергу Рися – нестандартна для (принаймні, мною читаної) української дитячої літератури героїня – дівчинка-трудяжка, повноцінно включена в сімейні економічні схеми. Сезон – це святе, за сезон треба заробити на весь рік, і Рися робить все, що від неї залежить, встигаючи все ж мріяти та закохуватися. Мені б книжку про таку Рисю! І вона, і її сім’я, і саме повсякденне, позакурортне, життя курортного містечка – це те, про що кортіло б дізнатися ще. Та у “Вітрі” лише один день, протягом якого Женька має отримати своє просвітлення. Якесь таки отримає. Але хотілося більшого.
Інша повість – цього разу англійська – теж розповідає про те, як хлоп’ячий світ змінився одного літа. Британська письменниця Енн Файн коротко і стисло показує, як може відбуватися сеперація двійнят, які дорослішають… нерівномірно.
Том і Касс завжди були разом, все робили разом і навіть літопис своїх недоліків (а, вірніше, тих гріхів, що за них їх критикували дорослі) вели разом, нехай навіть гріхи ті були різні. Та одного літа звичне життя тріснуло, причому в усіх напрямках – Касс стала нервова та втаємничена, батьки поводяться дивно, і навіть із сусідською дівчинкою – єдиною подружкою двійнят – щось не те відбувається. Розчарований такою всесвітньої нечемністю Том розважається стеженням за оточуючими. От тільки у випадку із страшкуватим сусідом він досяг більшого успіху, ніж у спробах вивідати таємниці власної сестри.
Якщо “Вітер з-під сонця” – це гарячий сюжетний спалах, концентрат “Улітку все стає можливим”, то в “Позаду льодовні” і події розвиваються в інакший спосіб, і настрій ця повість має геть інший. Дощове англійське літо сприяє тому, що всі герої відверто нудяться, але для Тома ситуація є найгіршою – фермерська праця, до якої його залучає батько, хлопчині не дуже цікава, підтримку сестри він несподівано загубив, давні літні розваги втрачають свою привабливість (переважно тому, що тепер їх нема з ким розділити), то куди хлопцеві податися, як не в депресію?
Якщо придивитися, то Енн Файн веде свого героя шляхом прийняття травми: тут і починається все із заперечення, і гніву вдоста, і торг є… Через доволі невибагливий сюжет письменниця показує, як знудженого підлітка реальність та несподіваний стрес змушують змиритися з тим, що сестра-близнючка виявилася-таки окремою людиною, причому такою, що дорослішає у свій спосіб та в іншому темпі (тут треба уявити собі базовий набір натяків на проблеми підліткової сексуальності – так-так, старе-перевірене “Дівчатка, вони ж швидше дорослішають!”). І прописано це все охайно і дбайливо. Проте під час читання уяву може жувати підступна думка: “То що – це от і все?”. Власне, все. Екзистенційні кризи не завжди супроводжуються феєрверками. А і в Тома, і в Касс оце була вона рідненька. Як, в принципі, і в Женьки з попередньої книжки. Просто герої двох письменниць до плюс-мінус одних висновків – кожен живе своє життя, мама і сестра – не виключення – приходять трішки різними шляхами.
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s