І знову підлітки-сирітки: майже сучасники та майже класика

Полюючи на Арсеналі на дві підліткові новинки Рідної мови (найпростішій, як з’ясувалося, спосіб гарантовано отримати обидві книжки з потрібними обкладинками), я ще не усвідомлювала, наскільки вони цікаво поєднуються. В обох книжках мова йде про дітей-сиріт, в обох книжках йдеться про проблеми з опікунством, в обох книжках діти потрапляють у незвичні ситуації і мають несподівано подорослішати. Але в одній з них сюжетний конфлікт є радше внутрішнім, зате в іншій – аж занадто зовнішнім.

DSCN3022

– Що ж, я знайшла для вас місце в притулку Фолі-Мерікур. Це дуже зручно, бо ви зможете ходити до своєї школи і…
– Ви не зрозуміли, – перебив її Сімеон.
– Так, ми хочемо піти до наших братів! – запищала Веніза, вона явно віддавала перевагу чоловікам.
– Інакше ми покінчимо життя самогубством, – безапеляційно додала Морґана.

Родина Морлеван складалася з п’ятьох людей, аж потім тато втік, мама померла, і лишилося їх лише троє – 14-річний Сімеон, 8-річна Морґана та 5-річна Веніза. Хоче, ні, як з’ясувалася, в пана Морлевана ще є діти від першого шлюбу – прийомна донька та рідний син. І тепер менші Морлевани готові на все, аби опіку довірили Морлеванам-старшим. Але бажано молодшому з них – з Бартом весело і прикольно, але він – безвідповідальний красунчик (що погано для дос’є) і має кгхм… деякі особливості особистого життя. Вголос про це говорити вже не прийнято, ви ж розумієте, партнерства урівняли в правах із шлюбами, але… діти… опіка… якось це знаєте… Проте орієнтація та легковажність Бартелемі Морлевана ще виявиться найменшою проблемою цієї сім’ї.

Oh, Boy!” – дуже відомий французький підлітковий бестселер – складає дивовижне враження. Це трішки несправедливо, але половину книжки здається, що це якась химерна реінкарнація “Зазі в метро“, з якої витрусили дві третини абсурду і заповнили вільне місце соціальною проблематикою: сімейні конфлікти, домашнє насилля, самогубства, сирітство, соціальна дезадаптація обдарованих дітей, невиліковні хвороби, неспростовні стереотипи, гей-романи… Якщо здається, що щось тут для 170 сторінок підліткової книжки забагато виходить, – то так і є, насправді сюжет крутиться навколо двох проблем, проте із запаморочливою швидкістю натурального водевілю.

У таких випадках межа між “баґом” та “фічею” є доволі прозорою, і цю невеличку повість хитає добряче. Тяжке проживання смерті матері сусідить із шоколадозалежністю пані судді, невтішні діагнози – із любовними похіденьками, присмаченими барбітуратами, драма – із комедією. Та все ж генеральної лінії Марі-Од Мюрай дотримується чітко: вдома і стіни допомагають, один за всіх – і всі за одного, гуртом і батьку бити легше. І хоча сюжетний підхід: щоби затьмарити велику проблему – треба знайти величезну – складно назвати бездоганним, по-своєму він працює непогано. По-перше, змащує коліщатка фабули там, де вони б мали буксувати. По-друге, дає можливість поговорити про непрості речі в зручний для юних читачів спосіб – відкрито, чесно, дуже спокійно, але з дрібкою підліткового цинізму та етично спірними жартами. Мабуть, найпростіше означити жанр цієї книжки як “Сміх крізь сльози”, та він ще й звучить дуже по-французьки.

– І бабуся твоя не з власної волі померла, – розмірковувала Марні. – Так сталося.
Та Анна стояла на своєму:
– Вона теж мене залишила. Вона поїхала від мене. Обіцяла повернутися, а сама не повернулася! – Анна коротко, без сліз, схлипнула і докинула сердито: – Я її ненавиджу за те, що вона мене залишила саму. Вона мала про мене дбати! Несправедливо було отак мене покинути… Я їй цього не пробачу! Ненавиджу її!

Якщо у випадку із повістю Марі-Од Мюрай відомою є, в першу чергу, сама книжка, то твір Джоан Робінсон прославила екранізація. Судячи за скромною, але зростаючою кількістю читачів “Коли Марні була поруч” на ГудРідз – на її популярність добряче працює аніме від студії “Гіблі” та репутація книжки “зі списку Хаяо Міядзакі”. Власне, і я теж дізналася сюжет книжки про сироту з проблемами поведінки, яку відправили до знайомих пересидіти на канікулах, саме з аніме.

Анні лише 12, та життя її давно вже не радує. Дівчинці не вдається знайти спільну мову ані з однолітками, ані з вчителями, ані з названими батьками. Тому пропозицію завчасно поїхати на канікули Анна сприймає як гірко-солодке заслання: все одне ні її, не вона нікого не цікавить, можна й біля моря пересидіти на самоті! Та чарівлива атмосфера дюн та маршів-лиманів дає стусана і без того шаленій дитячій уяві. Закинутий Дім-на-Болоті здається самітній дівчинці казковим замком, що про нього так цікаво фантазувати. От тільки чи він справді закинутий? І хто та симпатична світловолоса дівчинка, що раз у раз позирає крізь вікно?

Там де “Оh, Boy!” бере читачів в полон сюжетною круговертю та гумором, “Марні” полює на уяву завдяки майстерно виписаній атмосфері. Напівказка, напів’ява, непевна, хистка реальність – ооо, британські письменниці таке писати люблять і вміють! Для того, щоби допомогти своїй героїні, Джоан Робінсон у певний момент підключає бога з машини з психоаналітичними навичками, але водночас вона втримується від того, аби ліпити ярлички та надавати вичерпні пояснення. І цілком реалістична терапевтична фабула про те, як пробачати померлим і знаходити живих друзів, зберігає і примножує густий дух фантастичної “всеможливості”.

І наскільки “Оh, Boy!” книжка дуже французька (романи-круасани-чорний гумор-трішки Дюма), настільки ж “Коли Марні була поруч” аж пашіть цією щирою англійськістю. Елементи діккенсівського більдунгзроману органічно поєднуються з прийомами, знайомими за вікторіанською же готикою, характерна для канікулярної прози фабула ненав’язливо нагадує стосики іншої британської класики, а святість чаювань о п’ятій змушує розчулено згадати, що є, є вічні цінності на цьому світі!

Та і в іншому ці дві книжки відтіняють одна одну. У першій події біжать так швидко, що аж встигають захекатися, у другій – розвиваються повільно і дуже… ґрунтовною. Перша зосереджена на подоланні зовнішніх бід, що переслідують бідолашних членів сім’ї Морлеван, у другій – головною проблемою Анни все ж таки є вона сама. Але і “Oh, Boy!” і “Марні” переконують: біль може минути, горе може відпустити, життя може продовжитися, але до цього треба докласти зусиль. І герої цих книжок якраз це і роблять – по-різному, іноді по-дурному і невсерйоз, іншим разом – розпачливо щиро, але вони знаходять в собі сили рухатися вперед навіть тоді, коли робити це нестерпно важко.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s