Графічна пауза. Сіре буття vs Руді мрії

Я добряче занедбала одну зі своїх улюблених рубрик, але на те є виправдання. Аж два. Перше – останнім часом мені не траплялися аж настільки цікаві комікси/графічні романи, що про них кортіло отак в картинках розповідати. Друге – бо я все чекала, чекала на дещо особливе – і дочекалася!

Та-дам! Сьогоднішня “Графічна пауза” присвячена книжці українською – перекладу відомого франкоканадського дитячого графічного роману, що його Ізабель Арсено намалювала за мотивами п’єси Фанні Брітт. Зустрічаймо, “Джейн, лисиця і я” – книжка, в реальність якої я остаточно повірила лише тоді, коли стирала порохи зі сканера.

DSCN2990

От наскільки складно мені ведеться з підлітковими коміксами – вони постійно здаються якимись надто простими, надто буквальними і надто бадьоро пригодницькими – настільки ж добре заходять ілюстровані книжки, розраховані на молодшу за віком аудиторію. Ті, що я їх читала останнім часом, чомусь набагато цікавіші, мають виразнішу концепцію та відсутність шаленої дії компенсують ліричністю та тихим споглядальницьким захватом. “Джейн” якраз із таких книжок: маємо дуже просту і спокійно розказану історію про болючий соціальний досвід маленької дівчинки. Проте не настільки маленької, як зазначає видавець. Віват вказує як рекомендований вік аудиторії 6+, але тут насправді щонайменш 9-10+ та й на старший вік непогано буде. Ні, нічого шокуючого в тексті чи ілюстраціях нема. Зате є інтертекстуальність, що не конче вимагає знайомства із “першоджерелами”, але все ж таки воно додає насолоди від читання (і це якщо навіть не згадувати про радість впізнавання окремих мізансцен та сюжетних поворотів).

Десь (імовірно) у провінції Квебек у невизначений час (розмитий хронотоп оповіді спочатку трохи дратує, але він все ж додає її потрібної універсальності) живе школярка Елен. Елен має маму, двох братиків, любов до книжок і ненависть до школи. А школу дитина ненавидить, бо з неї там невпинно знущаються однокласники. Елен не пощастило. Вона – головна місцева “жируха”.

img011

Бойкот, цькування, зневага, зрада колишніх подруг – ніби нічого кримінального, та й діти ще малі, але життя Елен є абсолютно нестерпним, і художниця дуже переконливо передає це завдяки сірій гамі, манері мальовки та імітації дитячого почерку. Хоча тут і текст відповідний – безжально-простий, як важкі залізні двері, що зненацька притисли пальці. Те, як саме авторки розповідають історію, намагається поцілити у м’якеньке місце, де в пам’яті зберігаються нічні жахіття про нестерпні шкільні будні тихої непопулярної дитини, що має якісь дивацтва. /У моє поцілили на раз, але це не дивно/ А Елен не просто Жируха, вона ще має нахабство втікати від реальності у книжки!

img012

Саме так, Джейн із заголовку – це “Джейн Ейр“. Протягом всієї книжки Елен читає та коментує цей класичний роман, захоплюючись вчинками його героїні та хворобливо зосереджуючись на її вазі. Джейн розумна, смілива, вірна собі, а ще вона худорлява… То, може, те, що в неї все виходить, якось пов’язано з худорлявістю? Нав’язливі думки та спостереження тут цікаво контрастують зі зміною манери малювання. І, так, похмура реальність вікторіанської класики здається Елен значно яскравішою за її власне життя. Тому ці сторінки – кольорові.

Навіть те, що настає весна, не рятує ситуацію. Все навколо лишається сірим.

img014

Мабуть, тому, що Елен знає, до чого може призвести потепління – до ненависної поїздки до дитячого табору усім табором класом. Але спершу треба пройти через кілька кіл принижень.

img015

Цікавинка номер один: не впевнена, що мені вже зустрічалися такі прості і елегантні рішення, що допомагають зобразити (перед)підліткову дисморфію (я, правда, не дуже по цьому жанру, тому й не показник, звісно). Елен, яка намальована цілком собі звичайною дитиною, бачить у дзеркалі себе-сардельку, і ніякі запевнення в тому, що це не так, їй не допомагають.

img016

Цікавинка номер два: у Елен нормальні стосунки з матір’ю. Знову ж таки, я не краєзнавиця, але, наприклад, у сучасній українській літературі мені щось занадто часто зустрічаються матері-єхидни або – на противагу – матері-янголи. (І треба сказати, що останні здебільшого мертві. Не зомбі, тобто, а покійні – що суттєво спрощує авторське завдання). Натомість Елен має нормальну маму – затуркану (відсутність батька ніде прямо не обговорюється, але в тексті зяє переконливо), іноді знервовану та все ж таки люблячу. Таку, що пошиє доньці омріяну сукню-пачку, на яку в сім’ї грошей нема.

img013

Ну і цікавинка номер три: те, як авторки змальовують табір, змушує вкотре здивуватися: божечки, як люди їх терплять! Елен, до речі, терпіла ледь-ледь. Та одного дня сталося диво.

img017

Якщо чесно, я вже очікувала сеанс магічного реалізму (можна кіцуне, було б дуже мило), але так далеко текстові ігри не зайшли. Зустріч з лисою стала спалахом Кольору в житті Елен, що потім почало потроху налагоджуватися саме собою. Не можу назвати закінчення ідеально правдоподібним, але це ж зрештою дитяча книжка з терапевтичною складовою. Принаймні, Елен почала бачити навколо яскравіші фарби. А куди воно потім з булінгом та бодішеймінгом вивезе – ну, тут завіса опустилася раніше…

img018

Трохи про видання: це дуже добре зроблена книжка. Є кілька зауважень до перекладу (щодо доречності певних зворотів) і є один прикрий мимодрук. Але воно настільки красиве, що навіть прискіпуватися не хочеться.

І я неймовірно вдячна видавництву Віват за організовану ним можливість прочитати цю книжку.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s