Розтин по-домашньому. “Гострі предмети”

Іноді трапляються книжки, ставлення до яких просто не може лишитися стабільним. За “Гострі предмети” Ґіліян Флінн я бралася з осторогою. На 75 сторінці, повільно соваючись разом з маршруткою десь між Шулявкою та Дорогожичами, я в цю книжку закохалася – через кілька речень опису депресії. А іншого весняного дня, в районі 205 сторінки та посередині затору на Московському, – збридилася й зненавиділа. Потім пробачала деякі… особливості, гаряче сперечалася, по-станіславському крутила носом над фінальним твістом і обурено доводила, що отут, отам, от в цьому моменті вийшло недостатньо логічно. Книжці доводила. Незворушним трьом сотням сторінок в чорній палітурці. Здається, так і не переконала.

DSCN2960

Каміллі трішки за тридцять, вона живе в Чикаго і сяк-так будує кар’єру кримінальної репортерки у газеті відверто другого ешелону. На дворі майже літо, новин катма, забивати смуги чимось треба, і тут Каміллин редактор з’ясовує, що в рідному місті його проблемної улюблениці вже вдруге за останній рік зникла школярка. А раз першу знайшли мертвою, то шуруй, дівонько, до рідного вогнища і напиши нам гарненький душевний репортаж, такий, щоби за душу брало і в сльозах топило. Загублена невинність, втрачений рай, кам’яні підборіддя осиротілих батьків, “Ми, городяни, намагаємося триматися купи перед лицем біди” – оце от усе. І то швидше, поки інші газети не пронюхали – це ж такий матеріал, такий матеріал, якщо правильно підійти – можна й Пулітцера відхопити! Пулітцер – це аргумент, і Камілла змушена “шурувати”, хоча солодкаве рідне містечко бачить переважно у нічних страхіттях.

Читаючи дебютний роман Ґіліян Флінн, я нарешті зрозуміла, чому Селесте Інґ з її “Несказаним американські критики так часто порівнювали з творчістю цієї письменниці. Померлі дівчатка, маленькі містечка, родини, що лише на перший погляд здаються бездоганними, каламутна вода, де хтось ловить свою рибку… На перший погляд спільного чимало. Але й відмінностей вистачає.

Перш за все, в “Гострих предметах” трилер все ж таки старанно змагається із сімейною драмою. Авторка чудово працює з атмосферою: перші гарячі дні в розпеченому містечку, нікому не потрібні вбивства, які невідомо хто скоїв, страх, що змушує тріснути знайомі реалії, головна героїня, яку від малої батьківщини нудить не лише тому, що вона перманентно з бодуна – і за всіх цих обставин поліцейським та журналістці ще треба працювати, хоча ніхто цього вже насправді не хоче. Ні-ні, знайти того, хто кривдить наших дівчаток треба обов’язково! Але що робити, якщо це і справді не заїжджий гастролер? Хіба ж не скандал?

Звісно, що скандал, питання в тому, наскільки неочікуваний. Флінн відпочатку показує Вінд-Ґеп очима людини, що його ненавидить. Техніка дещо маніпулятивна, але картинку створює пречудову: задушливе маленьке містечко, де нічого ніколи не відбувається, де життя крутиться навколо сезонних змін, де всі орієнтуються на степфордський ідеал, втіленням якого є Каміллина мати, та тихенько пиячать, щоб сусіди не здогадалися, і вправно замітають сміття під килимок на ґанку. Трагедія та поява старої-нової людини зі свіжим поглядом мали б розбурхати це болото, але ні. Місцевим простіше заткати все рідним павутинням, і найбільше, на що вони здатні – пройтися з пошуковою місією та купити новий замок на двері. Липуче позачасся Вед-Ґепу душить з першого подиху, окремі епізоди створюють приблизно таке ж враження, як вихід з кондиціонованого помешкання у 35-градусну вологу спеку липневої днини – вибивають повітря з легень і заповнюють їх якоюсь рідкою безнадією. Хронотоп “Провінційне містечко” роман відпрацьовує на ура: навіть виразна згадка про існування інтернету з’являється десь так на 175 сторінці, коли ошаліла читачка-я уже не чекала, що в цьому тексті з’являться хоч якісь ознаки сучасності, окрім більш-менш чітко окресленого віку головної героїні.

І якщо вже по-чесному, то детективна складова в “Гострих предметах” є цікавою, але місцями відверто факультативною. Так, дві дівчинки помруть, так, розслідування їхніх смертей є важливою складовою сюжету… Тут уже “політичне” (в первинному значенні – масштабів поліса) стрімко перетворюється на “особисте”, а стандартний для жанру “ДетективЖурналістка vs Маленьке Містечко” конфлікт героїні з материним містом перетворюється на love-hate ворожнечу із самою матір’ю. І в такому розрізі Відн-Ґеп для Камілли ажніяк не “мала Батьківщина” – радше цілком собі вагома материзна кронпринцеси, яка відмовилася від спадку. Цей роман взагалі сюжетно й проблемно “жіночий” – ні, герої-чоловіки тут є, але вони здебільшого безпорадно спостерігають за тим, що відбувається. Навколо жінок вирують пристрасті, навколо чоловіків – пари алкоголю. Певна свіжість в тому є, але якби ще воно не настільки перекосилося в бік любовної хтоні…

Так, тут знову виринає привид “Несказаного“. Ще один спільний/різний момент цих двох творів – те, що їхні авторки роблять з темою любові. У “Несказаному” герої люблять одне одного, але цієї любові виявляється недостатньо. Основний конфлікт “Гострих предметів” полягає в тому, що навіть бездоганна імітація любові справжню любов не замінить, натомість добряче підживить ненависть. Власне, весь цей роман неквапно та аж занадто натуралістично розповідає про те, що може вирости на місці любові. Замість любові та віри в безпечність рідного міста – ненависть до нього. Замість материнської любові – фатальна невпевненість в собі та в навколишньому світі. Замість родинного затишку – нескінченний театр тіней. Замість любові до себе – безпросвіток несприйняття себе і свого тіла. І особиста трагедія тут зрештою перебиває масштабом загальноміську. Останню ще можна якось вирішити. З першою це зробити важче, і не всі методи працюють в той спосіб, якого від них очікуєш.

Якщо вам треба якось його назвати, є купа медичних термінів. Я знаю тільки, що ці надрізи дарували мені відчуття безпеки. Це був доказ. Думки й слова, спіймані там, де я могла їх бачити, стежити за ними. Пекуча правда, врізана в мою шкіру нервовим почерком. Скажіть, що йдете до лікаря, і я захочу вирізати на руці “тривога”. Скажіть, що закохалися, і над грудьми у мене задзижчить слово “трагічно”. Я не надто прагнула зцілення, але чиста шкіра скінчилася, і я вже різала між пальцями на ногах – “погано”, “сльози” – мов наркоманка, що шукає останню незабиту вену. “Зникни” довершило процес.

PS про видання: якщо облишити обкладинку (копія однієї з англомовних), до поліграфічної частини питань нема. Є до редагування/коректури – там ляпів вистачає, включно із неузгодженими подекуди власними назвами/іменами. Включно з кількістю “л” в імені “Камілла”. Але з виданнями КМ-Букс є такий незручний момент… У вихідних даних цієї книжки рядочків “Коректор” та “Художній редактор” немає від слова “абсолютно”. І якщо це дійсно те, на що схоже, і вони друкують те, що надсилають перекладачки та перекладачі – то прошу всі мої претензії вважати неґречними. А от самий переклад Наталії Ференс мені сподобався. У нього є свої шорсткі місця – і лексично, і синтаксично, але він звучить. Він має свою виразну стилістичну тональність, у нього непогані синонімічні ряди і взагалі видно, що до добору слів в більшості випадків ставилися уважно і з душею. А ще – це текст, який нарешті має претензію та шанси на… навіть не знаю, як би це назвати. Вкорінення в український субстрат? Є там трохи рішень різного ступеню влучності, але від одного я ледь не вищала від захвату: “Як можна бути в безпеці, коли день твій безмежний і пустий, мов небо?”. Well done!

Advertisements

2 thoughts on “Розтин по-домашньому. “Гострі предмети”

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s