Давай про мене і про тебе мовчати. “Несказане”

Щастя і радість! Українські видавці дотяглися до “напіввисокої” полиці і почали видавати популярні тексти вагомих авторів. Тобто такі, що і продаються на батьківщині дуже гарно, і премії (зокрема не галузеві) активно отримують. А коли такі тексти ще й не класика жанру, а є видрукованими протягом останніх кількох років, то щастя і радість стають безмежними. З банальної причини “Не думала колись побачити це українською, але ж онде воно, на полиці стоїть!”.

Несказане” Селесте Інґ серед таких текстів посідає важливе місце. Авторка численних новел та есеїв, що виходили друком переважно в журналах, у 2012 році отримала за одне зі своїх оповідань Пулітцера (як з’ясувалося після перевірки – таки не Пулітцера, а Pushcart Prize, перепрошую). А двома роками пізніше видала перший роман, який дуже схвально зустріли і критики, і читачі. Успіх закономірний: “Несказане” – це дуже добре написана книжка про сім’ю та Інакшість, що безжально фіксує практичні прояви досвіду співіснування… як брати в широкому сенсі –  то культур. Для Штатів нині цей текст ще актуальніший, ніж кілька років тому, але те, що роман про складне життя американо-китайської родини надрукували в Україні – це сюрприз-сюрприз. Тож подякуємо Нашому Формату – це приємна несподіванка.

dscn1514

Одного весняного ранку гордість і радість всієї родини – шістнадцятирічна красуня-відмінниця Лідія – не спустилася до сніданку, а за кілька днів її тіло знайшли на дні місцевого озера. Одного весняного ранку зразкове життя родини з картинки тріснуло. Одного весняного ранку з’ясувалося, що уявлення про щастя і саме щастя – це дуже різні речі. Багато чого може статися одного весняного ранку, якщо він визріває протягом двадцяти років.

Родина Лі могла б стати чудової ілюстрацією до журнальної статті про успіхи мультикультуралізму: Джеймс – професор американської історії (трішки китаєць, але nobody’s perfect), Мерилін – казкова білява домогосподарка, яка всю себе віддає дітям (власне, одній дитині і з егоїстичних міркувань, але хто в тому копирсатиметься), Натан, Лідія та Ханна – чудові розумні діти, які мають досягти неабиякого успіху, адже Натан уже вступив до Гарварда! (а що в жодного з дітей друзів нема, то вже такі дрібнички). Проте родина Лі живе у 1970-х, тоді про уявлення про мультикультуралізм було дещо інше… Кому з них важче? Викладачеві, якого досі сприймають не конче серйозно й дбайливо проговорюють слова, а раптом він погано розуміє англійську? Дітям – єдиним не-білим учням на всю школу? Мерилін, якій степфордська ідилія все життя ввижалася в нічних жахіттях, а слово “лікар” досі болісно стискає серце? Та тут всім нестерпно важко, але нема з ким розділити цей біль.

Несказане” – це чудова, але пронизливо сумна книжка про людей, які щиро бажали близьким ідеального життя, але не вважали за потрібне зіставити власні уявлення про ідеальність. Тут усім співчуваєш, але всіх хочеться ніжно придушити, горлаючи: “Та поговоріть уже!”. Джеймс, загорнутий у вату своєї інакшості, для якого головна чеснота – “не виділятися”. Мерилін, для якої виділятися – це абсолютно природний стан речей, і яка не розуміє, як можна шукати легких шляхів, якщо складний – такий блискучий та яскравий. І діти… Старший та молодша, до яких всім байдуже. І середня – розтягнута на дибі батьківських сподівань, що водночас хочуть для Лідії несумісно різного… І ще це книжка про те, що самої любові, найпалкішої та найвідданішої, може бути замало. Що ця самотня любов може виїсти людину із середини, залишаючи пусту лялечку чужих сподівань. Що сподівання – це ще не люди, і спілкуватися роками з картинками в своїй голові – це один з найтяжчих гріхів перед ближнім. Родина Лі – це чотири мавпочки, які не говорять, не бачать, не чують одне одного – і уважна та чутлива Ханна, яка могла й уміла здолати прокляття, але хто ж зверне увагу на малу… І, як це, на жаль, доволі часто буває, у двобій з рожевим мороком вступив морок чорний.

Складні механізми її розуму цокають дарма, думки б’ються об зачинені вікна, мов бджоли у пастці. А тепер вона сама в кімнаті дочки, оточена реліквіями її життя, мрій немає, у повітрі лише пил. Джеймс уже давно не думав про свою дружину, як про істоту, здатну чогось прагнути.

Селесте Інґ неквапно розгортає перед читачами полотно життя звичайної нестандартної родини. У тексті багато дрібничок та побутових деталей, багато несповнених мрій та болісних подробиць: із життя чоловіка, в якого тицькали пальцем протягом всього його життя; із життя жінки, яка насмілилась мріяти про майже неможливе, але здалася на півшляху і ніколи собі цього не пробачила; із життя дітей, які так і не отримали свою частку безумовної любові, хоча вже призвичаїлися до надзусиль, яких це прагнення потребувало. Ці 250 сторінок викликають складні почуття: гнів, розпач, нерозуміння, жалість, зневагу, співчуття, врешті-решт – навіть надію. І з цією перфектно дисфункційною родиною Лі встигаєш зжитися, і починаєш всерйоз перейматися проблемами чи то всієї сім’ї, чи то когось з її членів – того чи тієї, хто ближче, може, зрозуміліше… Цю книжку можна прочитати двома, трьома, хоча ні, щонайменш шістьма різними способами і кожен з них подарує іншу історію – деталізовану, переконливу, замотивовану до блиску. Але кожна з них розпочнеться однаково: “Лідії немає серед живих”. Не все в житті можна змінити. Але багато про що варто просто поговорити.

Ну й PS про видання (це таки вже входить в традицію). Інтегральна обкладинка мене трохи збентежила, але вона зроблена краще, ніж у деяких видавництв тверда, то нехай. Єдине, мій екземпляр приїхав поштою і дорогою в нього прим’ялися кутики. Три з чотирьох – статистика не дуже, але… Буває. Обкладинка – маленьке бірюзове диво авторства Олени Голубятнікової (ухти, нарешті настав той момент, коли українські видавці використовують 1 (один) шрифт, а я одразу не помітила!).

Тепер про переклад. У “Несказаного” дуже гарно підібрана інтонація, текст пливе сам собою, і дрібні стилістичні неоковирності майже не зачіпають увагу. Тим більш, тут маємо дуже якісну коректорську роботу, я навіть не пам’ятаю, чи зустріла хоч одну помітну ваду цього плану. З перекладацько-редакторськими (перекладачка – Анастасія Дудченко, редакторка – Тамара Клюкіна) моментами усе не так цікаво, як в попередньо читаній книжці Нашого Формату, але трохи є і це є… Доволі дивне. Переважно блощиці тут не імаго навіть, а таке… личинки. Трохи кальок з англійської (“дотик комфорту”), трохи дивакуватої транслітерації (“Вхітс” замість Wheaties, і орієнтація на Піньїнь підгулює на власних назвах), трохи нехтування реаліями: уперте вживання конструкцій “Лікарю Вольф” з третього разу починає допікати. Особливо в діалогах формату: “Місіс Вольф” – “Лікар Вольф” – “Ой, лікарю Вольф” – це ж етикетна штука, тут не про професію йдеться… Але macht nichts. Та проблема в тому, що на цьому порівняно безневинному тлі сяє ляп такої епічної сили та незбагненної етіології, що з його існуванням важко змиритися.

На самому початку є епізод, коли Ханна перебирає свої речі речі і витягає книжку, яку поцупила в старшої сестри. Сторінка 21: “Насправді, це книжка Лідії “Грім і лють“. Модна, англійська”. What? Тієї ночі засинала з думкою: як, як я могла пропустити момент, коли Фолкнер став модним англійським письменником? Зрання за сніданком гортала оригінал і… Уже встигла таких теорії понакрутити в голові, а правда настільки проста, що навіть на гадку не спала. “It’s Lydia’s book, actually: The Sound and the Fury. Advanced English”. Упс. Лідія відмінниця, в неї поглиблений курс англійської мови та літератури, that’s all. Але як, Голмсе? Як можна зробити таку помилку на рівному місці, тут навіть пояснення “запрацювалися-не помітили-переплутали” не працює. Єдине версія, яку породила моя раптово збідніла фантазія: в базовій версії перекладу могло бути щось схоже на “Просунута англійська”, а потім хтось вирішив вдосконалити це формулювання. Але ця гіпотеза чомусь не втішає. І це вже якесь форменне “Прокляття перекладу”.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s