Трохи сумні і не дуже зухвалі. “#невимушені”

У читанні збірок (чи то антологій) малої прози є цікава особливість, що її можна було б назвати післясмаком, але мені більше подобається післяобраз – той відбиток у пам’яті, який лишає по собі сукупність текстів. Не пам’ятаю нічого = не склалася збірка. Детально пам’ятаю якісь оповідання = в збірці є гарні тексти. Пам’ятаю саму збірку, сплетіння, серед якого спалахують блискітки окремих текстів = укладачі молодці, такого й хотілося. От сьогоднішня антологія для мене йде за третьою категорією, хоча одразу після читання виглядала на другу.

dscn1457

Перше враження від “#невимушених“:”Оформлення супер”. Друге враження від “#невимушених“: “Чотири оповідання цілком ок, одне – ховайся!”. (Правда-правда, я ховала голову під ковдру, питала у світобудови: “Може, мені здалося, ну не може ж все бути _аж так_?” – поверталася до читання, і виявлялося, що може, може!). Третє враження від “#невимушених” (жаданий післяобраз): “Ого, а маєш вещь!”.

Отак вже склалося, що ця антологія одразу пропонує два очевидні ключі до прочитання: через “невимушеність” (але про це наприкінці) та через належність до покоління. Зізнаюся чесно: маю солідні проблеми з другим випадком. Бо їх багацько стало в останні роки так зо два: тексти, які ніби мають бути написані “для мене”, але такими не є. Дивина та й годі – з п’яти оповідань найбільш невимушено (перепрошую, не втрималася) сприймається текст наймолодшого письменника – Мирослава Лаюка – про ще молодшого героя, який до покоління ДД (“Дітей дев’яностих”) жодного стосунку немає. Тут ідеться про гротескний, але впізнаваний образ, який не маркується як “Свій”, але – принаймні – потрапляє у шухлядку “Зрозумілий”. З оповіданнями ближчих до мене за віком письменників і письменниць складніше, бо система розпізнавання тужиться, перезавантажується і тихенько шелестить: “Вони якісь дивні, нє?”. Так, дивні, але в цьому вся прєлєсць: антологія вкотре нагадує, що об’єднувати авторів за віковою ознакою – ідея благодатна, але не завжди робоча. У нас не гомогенний досвід, і це прекрасно, хіба ні?

Найближче до “класичного” уявлення про тексти ДД підступається “Піф” Катерини Бабкіної. Дуже важко позбутися думки, що це оповідання лезом вирізали з “Щасливих голих людей“, і воно тихенько страждає від фантомного болю. Знайома Бабкіна: з дев’яностих у сьогодення; впізнавані реалії, розцяцьковані похмуро-ностальгійним “жестячком”; космічні персонажі; правда життя через дрібненькі деталі і прикольне дитя, яке рятує героя (та читачів) від сповзання у депресію.

Найдалі від ДД – таки “Суперстар” Мирослава Лаюка, що цілком і повністю вкорінене в світосяйне сьогодення. Співочі телешоу, гаджетоманія, диктат соцмереж – і серед усього цього багатства розігрується невмирущий сюжет “Сільські vs Городські”. Гаряче розігрується, аж тоталізатор хочеться організувати!

Стриж_чорний” Марка Лівіна – це також ностальгія, щільно замотана в подарунковий папір. Перегляд фотографій як машина часу. Дитинство як пора втілених див. Перше горе як привід для дорослішання – все тут на місці, але звучить дивно. У цьому випадку популярний наратив “про дитинство”непозбувно бентежить розхристаною фокалізацією. “Із _зовні_” про дитячі спогади так не пишуть. “Із _середини_” про них так не говорять… І текст, що ніби має пропонувати концентроване солодке “мімімі” із гіркуватим присмаком пережитої трагедії, якоїсь миті вже просто лякає.

Канікули” Ірини Цілик – натурально про канікули. А також про дружбу, про любов та уявлення про неї і про те, що постійно бродити однією річкою не варто, ще Геракліт не радив. Цей текст має дуже цікавий ефект: ніби усереднена фейсбучна стрічка ожила, набула барв і перетворилася на направду добре кіно. Отут із впізнаванням все набагато краще: і соціальний зріз, і епоха (можна так пафосно про сьогодення? я лише разочок!) – як рідні. Ну і злободенність на місці – у головної героїні чоловік повертається з АТО (ура! жіночий фокус!): до минулого вже не розвернешся, життя змінилося назавжди, теперішнє здається тимчасовим і несправжній, а до майбутнього ще треба призвичаїтися.

І “Повернення” Артема Чеха – це болюче оповідання про вододіл між “тоді” й “тепер”. Він повернувся з АТО і… З’ясовується, що минуле життя якраз чудово собі існує, тільки з нього можна вирости. І от уже знайома робота не робиться, і звичні люди перетворюються на незрозумілі створіння, і стара дружба тисне в плечах та боках… Якщо подумати, це один з найчесніших текстів про соціальну дезадаптацію, що я читала. Якщо подумати ще раз: стає невимовно сумно і трохи лячно. Це не текст, Ксеню, це попередження, неочікувано щедра пропозиція зазирнути в шпаринку й побачити світ, який вже змінився – для кожного з нас. Як би не кортіло про це забути, але “тепер” уже для всіх не “тоді”. І дякую за це нагадування, хоча навряд воно є “невимушеним”.

Про те, що брендові “невимушені” виявилися й не дуже невимушеними говорили вже багато. Тут і справді йдеться про п’ять текстів про доволі нещасливих (або дуже нещасливих) людей, які проживають свої життя з різним… ефектом. А обіцяна невимушеність притаманна або дітям, або дитячим спогадам, або обставинам), або старанному плеканні певного градусу дитинності чи взагалі – (напів)свідомої соціальної відмороженості. Причому невимушеність ця різних градусів, ґатунків, і ступінь щирості там теж у кожного своя. Тим не менш, цікаво спостерігати, як тексти потроху вибудовують струнку лінію: від минулого через теперішнє у примарне майбутнє. Звісно, вибудовують всередині текстів, але – і це найкрутіше – на горішньому рівні всієї збірки також. І хочеться вірити, що отам, в тому майбутньому, все буде як не краще, то хоча б спокійніше й справедливіше для героїв. Ну, як пощастить.

І я вдячна видавництву Віват  за організовану ним можливість прочитати цю книжку.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s