Ботсванські цінності. The No. 1 Ladies’ Detective Agency (1-й сезон – він же останній)

Іноді повсякденні дива реалізуються себе у весело-несподіваний спосіб. Кілька тижнів тому ми переглянули екранізацію “Ніде в Африці“: дуже красивий зняли фільм, але сюжетні акценти там розставлені інакше, аніж в романі. І по тому аж припекло подивитися ще щось про Африку, щоби не надто драматичне і не надто артхаусне. І тоді я згадала про цикл детективів Александра МакКол Сміта і почала захоплено фантазувати вголос, який би з цих книжечок гарний зняли б серіал, як руки з правильного місця ростуть. Аж раптом п’ятихвилинний фонтан-панегірик всох на півслові – я здогадалася відкрити ІМДб.

Короткий зміст наступних п’яти хвилин можна скоротити до”АААА, він існує!” (радісні танці навколо комп’ютера залишимо за кадром). Так, він існує. Ще у 2008-му ВВС показали двогодинний пілот, що його зрежисував Ентоні Мінґелла, а наступного року – 6 серій першого сезону, який, на жаль, залишився останнім. Але за, що вже є – велика подяка.

mv5bmtizntk3njc5mv5bml5banbnxkftztcwnzi4nzqymg-_v1_

Жіноча детективна агенція №1” – це цикл “затишних детективів”, що на сьогодні складається з 17 книжок, перша з яких була написана ще у 1998 році, а наразі остання – ото лише 2016-го. Я читала лише першу з них, але точно читатиму далі. І саме на ній загалом базується сюжет пілоту. Поважна ботсванська леді – мма* Прешес Рамотсве втрачає батька, скотопромисловця середньої руки. Усіх своїх корів небіжчик лишає непутящій доньці – диви яка, розлучена та ще й інтереси має якісь дуже дивні. Грошей від продажу мма Рамотсве вистачає на те, щоби втілити в життя давню мрію. Вона переїздить до столиці та відкриває там детективну агенцію. Першу жіночу детективну агенцію в Габороне!

Цей міні-серіал – справжній подарунок для тих, хто любить детективи, але втомився від темних кольорів, засилля маніяків та психованих геніїв. Тут маємо золотаво-сепійну картинку, симпатичних, хоча й трохи пришелепкуватих, персонажів та дуже побутові розслідування: невірні чоловіки та дружини, проблемні діти, дрібні пограбування і лише подеколи – зникнення людей. Звучить нуднувато? Якоюсь мірою так, але автори створили дуже цілісний світ, в якому те, що відбувається на тлі та за рогом, не менш важливе за, власне, розслідування. Тим не менш, попри всю няшність та затишність,  ЖДА лишається соціально чутливим текстом – тут і про боротьбу із забобонами йдеться, і про корупцію різного роду (включно з медичною), і про домашнє насилля, і про скляну стелю, і в принципі – дуже багато про місце та роль емансипованої жінки в традиційному суспільстві… Але я вже почала говорити про плюси, але забула, що треба дотриматися звичної схеми.

  • вважатиму, що про той плюс, який торкається соціальної значущості, я вже розповіла. Далі буде.
  • здається, найкрутіше в цьому серіалі – це центральні персонажі та базовий акторський ансамбль. Вони чудові, всі вони чудові – мма Рамотсве з її голмсівськими навичками і любов’ю до чаю, якій позаздрила би міс Марпл; її секретарка Ґрейс – 97% – Макутсі (97 відсотків у прізвиську – це оцінка в дипломі, що їм мма Макутсі дуже пишається); вірний Санчо Панса мма Рамотсве – рра Матеконі, місцевий механік-геній (а ще – добрий геній ближнього дитячого притулку) та прикольний перукар БіКей, завжди готовий погратися у спецагентів.

wk-ap141_tvrevi_g_20090325132958

  • окрім постійних персонажів, коло яких поступово розширюється, тут ще є багато дуже класних героїв на серію. І подеколи їх грають відомі актори в не дуже звичних амплуа. Бачити їх – це як додатковий подарунок до різдвяної панчохи, але іноді мене спіткали глядацькі проколи. Півпілоту я мучилися: як таке може бути – такий мужик красивий, а його не знаю. На титрах стало соромно. Не “не знаю”, а ганебно не впізнала. Це всьо борода винна, явважаю. Вірніше, її відсутність.

5db96b5a50c428b5a730858cc2461c99c0d5c3a7

  • ну і, зрештою, цей серіал дає можливість подивитися на добряче наглянсовану, але все ж таки Африку – з її принадами та проблемами. Характерний момент, який я не одразу зловила, – у ЖДА протягом перших серій не було жодного не-чорного персонажа. Згодом з’явилися індійська сім’я, але ніяких тобі “білих бвана” (максимум – на адресу британців кпинів зважать), які б перетягували увагу глядача на себе. (Інтерлюдія “Ксеня-фіговий антрополог”: мене нарешті на пальцях, чітко й переконливо, навчили розрізняти койсанів та негроїдів, було корисно). Відповідно, й проблематика там про-чорна, чого б вона не торкалася: складного ставлення до бажань мрійників з країн Першого світу влаштувати агрономічний рай посеред пустелі; вагань щодо необхідних та зайвих складових ідентичності (до зайвих входять, наприклад, неапетитні чаклунські практики); зламу способу життя та естетичних уявлень. До прикладу, до регулярно згадуваних тем належить обговорення зовнішності головної героїні. Бо вона, як там кажуть, “має традиційну фігуру”, натомість у моду, як і багато де, увійшла стрункість модельно-анорексичного формату.

А от головний мінус в цього серіалу один, але визначити його масштаб дуже складно.

  • дивлячись багато в чому чудовий телевізійний продукт, було важко витрусити з голови підступне слівце “Апроприація”. Ще під час читання тієї єдиної книжки мене жувала думка: а наскільки адекватно життя чорних жінок зображує білий чоловік, який народився в Африці в родині колонізаторів і має до рідного континенту доволі специфічний сентимент. У серіалі ця проблемка вийшла на новий рівень – знімали британці. За допомогою мешканців ПАР та Ботсвани, але все ж таки. Відповідно, коли основні зірки (британські та американські акторки та актори) роблять в кадрі патетичні заяви навроді: “Ні, не такою ми хочемо бачити нашу рідну й чудову Ботсвану!” – це підхоплює якісь зайві іронічні відтінки сенсу. Ні, люди старалися, і це видно: Ботсвана знята із замилуванням, на епізодах – місцеві мешканці, ті самі американські та британські зірки старанно говорять з акцентом… Але хробачок трохи гризе, ніде правди діти.
  • і ще один доволі умовний мінус – це трохи неврівноважена динаміка оповіді. Те, що останній епізод – уже не детектив, а чиста мелодрама про перетасування стосунків між персонажами – то таке, закрили тему і закрили тему. А от в пілоті дія трохи провисає, і ще сюжети по серіях розкидані дещо дивно: в одній може бути три справи, в інших – одна та ще й кульгава.

Як дивитися: з ройбушем та гарним настроєм 🙂 Я не бачила перекладених версій, але субтитри (в усякому разі, англійські або російські) знайти можна. Та треба сказати, що там дуже проста граматично та ретельно артикульована англійська. У центрових героїв, місцеву масовку складніше розуміти, але також – нічого надзвичайно складного. Але! У тих субтитрах, які мали ми – не перекладалися репліки місцевими мовами. Задля колориту, думаю. Ну то нічого. Принаймні, я тепер можу вітатися на сетсвана. Dumela!


* Мма та рра – це формальні звертання до пані або пана.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s