Одкровення несправжньої книголюбки

Із легким здивуванням констатую, що мені не вистачає #bookchallenge_ua. А точніше – чогось такого постійного і схильного примушувати робити щось регулярно. То, по-перше, вирішила вигадати собі необтяжливий челендж на кінець осені (притомний анонс буде на фейсбук-сторінці). А, по-друге, планую запровадити нову блоґову традицію – наприкінці кожного місяця теревенити за книжкове життя.

dscn1151

І нині мені чомусь кортить поговорити про “справжню” та несправжню” любов до книжок. З одного боку, серед близьких мене вважають за людину абсолютно кінчену та нудну: “А ти все про книжки!”. З іншого – коли я регулярно натрапляю на всілякі “25 ознак справжнього поціновувача читання”, то мені стає соромно. Бо, згідно з ними, книголюбка я неправильна. Серйозно, я схильна до таких страшних гріхів, що в порядному товаристві лячно сказати. І сім таких зізнань – у сьогоднішньому випуску.

Направду, говорити про фетиші (навіть, якщо це така поважна штука як книжка) – справа абсолютно безнадійна, тому що естетичні фіксації… штука непередбачувана. Одначе бувають спільні моменти, не поділяти які, начебто, і трохи нетойво. Тому одкровення перше: я терпіти не можу білий папір. Люблю свіжовидруковані книжки. Нюхаю, так, буває, але культ “Сніжно-білий, недоторканий, ніби мої очі першими торкають цих сторінок!” – нє, не розумію. На білих сторінках залишаються плями, глянсовий крейдяний папір – то взагалі штука проблемна, а ще мене бісить сліпуча контрастність, характерна для тих книжок, що часто вважаються найкращими. Чесно кажучи, мене і “туалетний” папір в книжках не ображає – аби був достатньо цупкий, щоби шрифт не “перебивало”. А білий… Нє, тільки не білий.

А ще книжці необов’язково тренувати з читачки армрестлера. Одкровення друге: я не люблю читати товсті книжки. Вірніше… Люблю, але радше теоретично. Ідеальна форма існування дуже великого тексту, як на мій смак, це електронна. Принаймні, ридер не розіб’є мені носа, коли втомлені руки його нарешті випустять. Товсті книжки гарно роздивлятися на полицях, але з ними незручно мати справу: із собою не потягаєш, широко не розкриєш і весь вечір на лежачи животі не почитаєш – лікті відваляться.

Гуляти – то гуляти. Оскільки зараз романом можуть назвати щось таке симпатичне на 150 сторінок, то – одкровення третє – в багатьох випадках ті товсті книжки, що я їх не читаю, – класика. А її я дійсно майже не читаю, відколи скінчився універівський курс. Трохи вікторіанців, трохи класиків 20 століття… Але з кожним роком пропорція “Старе vs Нове” остаточно втрачає переконливий вигляд. Це навіть конкуренцією не назвеш. А розгадка традиційна: я волію читати тексти, які можуть мені сподобатися. А класиці це зробити важко, принаймні, в тій її частині, яка беззаперечний канон геніальної творчості білих чоловіків.

Відмовляючись він стандартного щастя зимових вечорів біля каміну під пледом із якимсь Діккенсом (ні, я не забула про вікторіанське бінго, просто Діккенса я читати останнім – і, судячи з усього, дочитуватиму під куранти), я ще й нехтую специфічним книголюбським щастям. Одкровення четверте: я не люблю букіністику. Ні, звісно, бувають ситуації, коли “Куди ти подінешся з борту субмарини” – книжкові обміни чи закупи на BetterWorldBooks. Але я справді страшенно не люблю букіністику. Мене не впирає порпатися в стосах книжок, я не розумію романтики старих підписів чи невпізнанних плям, і “Книжка з історією” – це набір літер, які ні про що аж таке не каже. Можливо, справа в алергії на домашні порохи. А, може, в тому, що я ще й на додачу до всього не люблю радянські видання, які (принаймні поки що) складають більшу частину букіністичних розвалів, але нема де правди діти – мабуть, просто не люблю.

Теоретично, спокійне (Ксеню, кому ти брешеш, воно неспокійне) ставлення до букіністики може пояснювати ну дуже спокійне ставлення до багатотисячних бібліотек. Одкровення п’яте: я б хотіла мати окрему кімнату під книжки та робочий стіл. І мені подобається облаштовувати спеціальні місця для читання. Але збирати бібліотеку, аби була… Просто нецікаво. Власне, я не успадкувала якісь _такі_ книжки від попередніх поколінь. Переїжджаючи до Києва, просто перетягла ті півтори сотні книжок, що купувала вже сама у свідомому студентському віці. Звісно, їх вже давно не півтори сотні, але мої шафи-книгозбірні – це аж ніяк не бібліотека. Ані концепції, ані порядку, ані стабільності, ані наміру ощасливити гіпотетичних нащадків. Більшу частину моїх книжок я вже читала, а серед тих, що читала в живих має лишитися далеко не всі мають шанси залишитися у шафі. От щиро вважаю, що кожна людина заслуговує на таку кількість книжок, яку здатна прочитати (мінус ті, що їй не сподобаються). Розповідаючи про свою недобібліотеку, я вже казала про регулярні “вибраковки”. Ні, я так і не прочитала Марі Кондо, просто упевнена, що книжки заслуговують на читання, а не на стояння на полицях. А якщо щось не перечитуватиму… Нам краще помахати одна одній сторінками.

А от і напрошується одкровення шосте: я майже не перечитую книжки. Інколи виникає бажання наново познайомитися з якимсь текстом – і можна це влаштувати. Проте дуже важко переконати жадібний мозок, що просто зараз треба читати “щось старе”, коли поряд є сотні томів “нового”. Та й знайоме багатьом задоволення – гортати сторінки добре знайомих книжок – мені не конче зрозуміле. Тобто, я свідома, як працює цей механізм автоняшингу, але ж набагато цікавіше зануритися в щось абсолютно нове, хіба ні?  Але, здається, про це я вже казала.

І все ж таки я люблю свої книжки і дуже тішуся, що вони в мене є. Але не надміру. Щиро поділяючи точку зору: “Книжка – найкращий подарунок” – сама дарую книжки майже завжди і майже всім. І із задоволення приймаю книжкові подарунки. Але є, є речі, з якими навіть найкрутішій новинці чи давно омріяному шикарному перевиданню конкурувати важко. Я ж-бо не лише книголюбка, а ще й колекціонерка. І якими пекельними не були б муки вибору, навіть найкрутіша книжка ризикує програти батл посередній, але з якоїсь причини цінній для мене ляльці. “Отаке”. Тож, одкровення сьоме: книжка не є для мене головним джерелом радощів, хоча в це і важко повірити – іноді і мені самій.

Та все ж таки є маленький нюансик, який рятує мою репутацію у власних очах. Здається, усі ці шокуючі зізнання (окрім третього, від нього нікуди не подінешся) стосуються… лише книжок. Книжок як матеріальних об’єктів, але не текстів. А тексти – то вже штука інша. Бо любов до читання є дуже близькою до бібліофілії, але не тотожною їй. От моя палка любов до текстів не знає жодних меж. Фух! Реабілітувалася! Можу спати спокійно.

Advertisements

11 thoughts on “Одкровення несправжньої книголюбки

  1. так цікаво було почитати! і я не люблю білий папір, і оті старі радянські видання, хоча грабатися на кни жкових барахолках полюбляю;)
    про недобібліотеку маю такий самий підхід – якщо книжку не буду перечитувати і якщо вона мене не зачепила так щоб аж-аж, то скоріше за все дам їй ноги, може для когось іншого вона стане най-най))) про вискладування то за порядком хіба серії книжок вискладую, а так – то за настроєм: для смішного настрою, для романтичного, для лякливого, для зачарованого… або скопом як вийде, то таке)))
    і та – місця для читання мють бути всюди:)

    Вподобано 2 people

  2. я теж якась неправильна, мене мої друзі норовлять побити капцями, бо я постійно та нахабно стверджую, що паперова книга рано чи пізно вмре… можливо, не так вже й швидко, але це станеться – електронні книги і тексти розповсюджуються, тому рано чи пізно з паперовими виданнями людство попрощається

    Вподобано 1 особа

    • Теж дотримуюся такої точки зору ) Нехай не буквально й не одразу, але щось таке станеться. І вже зараз видно, що частина ринку “принципових” пейпербеків – дешевенької класики чи суто розважальних книжок на одне прочитання, які в хардкавері і не виходять, піде в електронку, бо нашо таке на полицях тримати. І так потроху, потроху… Функції електронних та друкованих видань розділяться.

      Подобається

    • Можливо повністю не вмре, залишиться, наприклад, як плівкові фотоапарати – лише для вузького кола шанувальників, але так, за електронною книгою майбутнє. Електронна книга зручніша, завжди можна взяти з собою цілу бібліотеку, і фінансово велика економія. Я вже не говорю про врятовані дерева, можливо після ядерної війни, коли все живе почне мутувати, вони людям особисто зможуть подякувати(за електронні киги звісно, а не за ядерну війну).

      Вподобано 2 people

  3. Згадалося, як одного разу впустила собі кіндл на лице…
    Також не перечитую книги. Можу хіба що перечитати якийсь улюблений момент, якщо дуже хочеться.
    До речі, цікава ідея для тегу, хоча не знаю, чи в мене б назбиралося достатньо пунктів для своїх “одкровень”. xD

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s