Літо: інструкція з переживання. “Солоні поцілунки”

Маленькі книгоманські радощі – дуже тішуся, коли з’являються не просто класні книжки – а потенційно цікаві книжкові серії. Саме тому до основних осінніх читацьких планів входило вполювати щось із підліткових новинок Академвидаву. Для цього довелося доїхати аж до Запорізької книжкової толоки (Ксеня не ходить битим шляхом), але воно того було варте.

Хоча у вішлисті в мене було дві книжечки з дебютанток серії, першим пощастило “Солоним поцілункам” Ольги Купріян. Фух. Радію. Це ще не омріяний янґ-адалт (тут книжка на 13-15 років, а не на 16-19, що мені все ж ближче і цікавіше), але це вже доволі пристойна підліткова проза, за якою у нас тут останнім часом ганяються зацікавлені.

k1

Людці-Мілці заледве виповнилося чотирнадцять, а життя в неї стрімко сходить на пси. Батьки розлучаються, найближча подруга може залишитися на другий рік, з хлопцем щось не дуже клеїться, ще й груди так і не виросли – нема чим заповнити викот улюбленої червоної сукні. У Мілки купа проблем і лише одне літо (вік такий – кожне літо як останнє), щоб спробувати їх виправити. Майже не-спойлер: не все в житті можна відредагувати, тож дівчинці доведеться зрозуміти, як це – вчитися змінювати ставлення до того, що змінити не можна.

Суто сюжетно “Солоні поцілунки” – це зразок неймовірно популярної зараз (як не серед читачів, то точно – серед письменників) канікулярної прози “Як мене провело літо”. Тоненька книжечка вміщає десь три місяці (травень-липень) стандартно підліткового життя: сварки з батьками, кризи ідентичності, любовні негаразди і нові мешти. Те саме підліткове життя – алілуя! – живе (пардон за банальність) та впізнаване. І не позбавлене специфічних проблем.

(Характерну для української дитячо-молодшопідліткової літератури проблему “Солодкі дітки в безпроблемному вакуумі” повість Ольги Купріян вирішує з такою завзятістю, ніби над текстом хтось із секундоміром стоїть. Уже перший десяток сторінок (нефігурально, я ж рахую) задає високу планку, бо там згадуються: французькі поцілунки, еротичні сни, швидке зростання, недостатньо швидке зростання в районі “верхніх дев’яноста”, трудова міграція, брак спілкування із батьками-трудоголіками, дихотомія “красива чи дурна”, вчительський булінг, не-трудова міграція та дружба на відстані, місячні, дружня заздрість, дружба, яка тріснула через хлопця (і чи була то дружба?), і пустка в житті замість фігури старшого брата, що мав лейкоз і помер багато років тому. Whoa! Оце темпи!)

Але треба все ж таки сказати, що далеко не кожну заявлену проблему в тексті не те, що вирішують – її навіть не обов’язково серйозно розглядають. Тим не менш, найвагоміші рушниці стріляють за розкладом, нехай це навіть буде постріл на третину сторіночки. Узагалі, авторка пішла цікавим шляхом: вона більш чи менш рівномірно розподілила проблеми між головною героїнею та її оточенням. У Мілки – родинна криза та хоровод хлопців. У її подруги Тані – трабли життя у багатодітній родині, шкільні проблеми та репутаційна криза. У інших – своя дрібка бід. Наприклад, є там мотив безталанного паростка талановитої родини. Але! І це якраз, як на мене, є певним недоліком повісті, – отакі “факультативні” проблеми з огляду на об’єм твору та фабульні потреби докладно не проговорюють. І шкода, бо, по-перше, щиро кажучи, деякі з них цікавіші за Мілчині напасті. По-друге, оце “невключеність” дозволила оповіді скіпнути справді солідне лихо, яке спіткало Тетяну-подружку. Матеріал для драми-драми вивчили бігцем і відклали до кращих часів. Це також метод – “Таке життя, буває”, та хотілося інших акцентів.

Не дивлячись на те, що в повісті трохи збивається фокус, – це справді приємне “про-літнє” читання, яке (нарешті!) намагається говорити з підлітками про їхні проблеми їхньою мовою. Може, іноді аж занадто їхньою.

Він не любить “Сутінки“, але Бодя теж. Він не читав “Бубу“, але це, мабуть, дівчача книжка. Та й вона українською перекладена, а хтозна, чи продають за кордоном українські книжки?

Якщо комусь здається, що текст намагається піймати читачів на гачечок знайомих та близьких реалій, то… Це трохи хибне враження, бо, перепрошую, тут не вудка, а невеличка флотилія траулерів. То дуже зворушливо і, мабуть, технічно правильно, але іноді “Поцілунки” захоплюються і пливуть в якийсь не той квадрат. Є там моментик, коли реверанс дитячому читанню набуває нездорових масштабів, бо йдеться про книжки, які ніяк не міг читати покійний Мілчин братик – вони тоді просто не були написані. Але сучасні діти їх читатимуть і, думаю, радітимуть такій згадці.

Отака радість впізнавання – це направду цінна штука для підліткового тексту. Як і те, що про непрості речі Ольга Купріян пише просто і  спокійно, навіть без натяку на зверхність або на притчеву узагальненість. Зрештою, про все одразу не напишеш – а і так непогано вийшло. Сподіваюся, “академці” біля цієї планки не зупиняться. А мені ще треба розшукати “Перехідний вік моєї мами“.

І двійко слів про видання. Воно класне. На весь текст в око потрапив лише один коректорський ляп, папір приємний, друк також (завеликий міжрядковий інтервал, але воно формально дитяче видання, то нехай), хороша обкладинка і головне – там є трохи витребеньок оформлення. Чудова ідея, коли “Текст в тексті” виділяється не якимсь банальним курсивом, а графічно. Отакий вигляд це має:

Щоденникові записи Мілки.

dscn1130

Мейли.

dscn1133

СМСи та чати.

k2

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s