Морок, твань, (не)людська туга. “Урізька готика”

Здається, я таки визначилася із головною осінньою книжкою цього сезону, хоча та осінь ще навіть до середини не добігає, а книжку прочитала ще на початку вересня. Головною осінньою книжкою буде “Урізька готика” Галини Пагутяк. По-перше, вона справді осіння, тільки це не золотаво-блискуча осінність, а та, що сіра мряка, дощ, болото. Депресія і безвихідь. Нудьга і безнадія. Одним словом, типова листопадова книжка. А, по-друге…

(А по-друге, це книжка, яку я мусила б зненавидіти, а натомість вона лишила дуже складні, але однозначно позитивні відчуття. Так, з огляду на все, зазначене вище, – сум, сірість, знудженість. А просто це той випадок, коли досконалість форми нав’язує свої правила, і вже все рівно, що ти там любиш чи хочеш читати… “Урізька готика” – це дуже повільна книжка. Я не переношу повільного читання. Воно мене мучить, вимотує всі жили з нервів і не дає нормально спати вночі. Можливо, в тому є щось нейрофізіологічне: найкомфортніший темп сприйняття інформації для мене – це доволі швидкий. Я швидко читаю, судячи за замірами – десь в півтора-два рази швидше за середньостатистичні показники (і знаю лише одну людину, яка читала б швидше за мене, не рахуючи тих, хто використовує спеціальні техніки, та й то є мій брат). Я не можу слухати аудіокнижки, відколи навчилася читати сама (а як любила платівки з казками!). Я не здатна витримати відеолекції (і не дивлюся купу всякого цікавого в ютьюбі), а під час звичайних виживала лише завдяки ретельному конспектуванню, бо інакше шансів на збереження концентрації не лишалося. Тож будь-який примус до уповільненого сприйняття – це формене “Програма здійснила неприпустиму операцію і буде закрита”. Читати “Готику” було боляче майже фізично. Але воно того вартувало.)

0548677e6432786dd8df61eb3aaec139_xl

Світ роману Галини Пагутяк – це повільно-циклічне буття галицького села “за цісаря”. Живуть собі люди, восени бульбу копають, між копаннями ховають близьких, докопують врожай і повертаються до свого доволі безрадісного життя. У неділю ходять до церкви, а потім у шинок – попліткувати про нового дідича та послухати корабельного агента, який американськими землями чесний люд зваблює. Усе як усюди. Хоча… Є в Урожі і свої, суто місцеві, “розваги” – не заговорювати до перехожих вночі, стерегтися тинів та завжди бути готовими піти підпалити опирів.

– Скажи мені, Юліане, гепнувся він на ліжко, – що ти про се думаєш?

– Про що? – ніби здивувався Юліан.

– Про всю оцю, ну, урізьку готику! Опирі замордовують людей, насилають на них холеру чи чуму, і навіть після смерті, лежачи в труні, курять файку. Я б на місці тутешніх людей не чекав би, що хтось перегризе мені горло, а зібрав би манатки і втік до Америки. Як ти гадаєш, се поважна причина для еміграції – опирі?

Причина доста поважна, і то для самих опирів – принаймні, деяких. “Урізька готика” лупить по голові переконливістю… всього. Переконливістю складнощів в життях персонажів-недотикомків: парох, який не став ченцем, записує баєчки про дивне, але цілком природне; вроджений опир з Нагуєвичів (вітання до класика тут прямим текстом подаються) намагається врятувати сина-сироту від спокуси сили; мандрівний фотограф бачить прекрасне там, де його складно помітити; напівсліпий шляхтич невдало перебирає спосіб життя якогось майже-дракули, не знаючи, що місцеві колами махати навчені; сільський вчитель дуже автентично пиячить, ну… з передбачуваними наслідками. Усі нещасні, всім погано, і нема на те ради, бо то саме життя таке – недоладне виросло.

Переконливістю атмосфери – гнітюча волога осінь тут, як з підмоклої листівки, яку хочеться запхати в найглибшу шухляду і ніколи звідти не витягати, бо тужно на неї навіть дивитися… Переконливістю сюрреального. “Урізька готика” – це направду дуже хороша варіація на тему магічного реалізму, під час читання якої навіть не виникає думки засумніватися в адекватності світу. Двері треба замикати. Під поріг треба насипати попелу, щоби подивитися – чи залишатимуть привиди сліди. Опирів треба уникати. Опирів не треба фотографувати. На той берег ходити також не треба. Котів можна не уникати, коти хороші. Але хто сказав, що то були дійсно коти.

І готика, нехай і категорично не-міська, тут дуже переконлива. Цікаво спостерігати за тим, як на фольклорному матеріалі вилискують прийоми й методи доволі специфічного в своїй рафінованості літературного стандарту. Деяких героїв можна сміливо відряджати до книжок британських чи американських класиків. А ситуації – ні, ситуації тут – “свій до свого по своє”, і це круто.

Але головно на переконливість працює форма. Якось за чаєм мені було дуже складно пояснити, в чому ж полягають ці дивні особливості тексту, і все, на що стало слів, – “форсована ретардація”. Скидається враження, що це свідомо сповільнений текст, який крутиться навколо несуттєвих, на перший погляд, дрібниць, хиляє кудись в сторону, забуває себе і починає оповідати якусь геть інакшу історію, яка не мала б мати стосунок до основної, але чомусь має. Усе це дратує, мучить, ніжку підставляє, але якимсь дивовижним чином створює неймовірний ефект присутності. Героям непереливки, вони не знають, куди себе подіти і як жити далі. Читачам десь після сотої сторінки уже також. Персонажам віриш, історії віриш, емоціям віриш, і про більш чи менш щасливе закінчення вже не можеш навіть мріяти – життя ж не таке. Закінчення, між тим, у книжки ідеально правильне, що б сама письменниця про “не так, як ви очікували” не казала. Але млосне, “осіннє”, відчуття, ніби десь поряд визирнула щілина в світобудові, не відпускає. А, може, то була химера, що її не варто брати в розрахунок.

Добрі люди лишають добрими, а злі – злими, якщо між ними є стіна. Те саме стосується і чужих. Вони приходять і відходять чужими.

Стати “своєю” для цієї книжки й не хотілося. Але, попри всю некомфортність такого читання, шкодувати не випадає. Здається, я ще ніколи не тримала в руках концентровану листопадову тугу, щільно запаковану в 300 сторінок. Таку, якою вона є і буде надалі. Ось тут, поряд, на полиці.

Advertisements

2 thoughts on “Морок, твань, (не)людська туга. “Урізька готика”

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s