Виживальницький біопанк по-нашому. “Нова людина”

Особиста кампанія “Підтримай розвиток фантастичного книговидання в Україні” має приносити хоч якісь плоди. Зростання кількості видрукованих перекладів в останні два роки, звісно, радує, але в більшості випадків ті книжки не купую, бо “Дякую, я це вже прочитала”. Інший шлях – вишукувати щось цікаве питомо українське. З цим, зрозуміло, складно, але бувають і приємні видавничі сюрпризи. От КМ-Букс вирішили додати до свого пакету антиутопійок твір української письменниці Наталки Ліщинської, оповідання якої доводилося зустрічати на конкурсах від “Зоряної Фортеці”. Ну як жеж таке не прочитати?

699647

На щастя, невиразна анотація доповнюється змістовною передмовою (її, до речі, написала знана письменниця Дара Корній), але та залишає бентежне почуття. NB: почуття не розвіялося, бо книжка виявилася трохи не про те, що обіцяли. Вірніше саме про те, але не з тим фокусом. Тому, якщо хтось, як я, трактуватиме обіцянку: “Це не просто вправно й талановито розказана фантастична історія, це спроба автора достукатися до наших сердець, до кожного з нас, бо майбутнє саме собою не відбувається, то ми своїми вчинками, діями чи навпаки байдужістю, зарозумілістю, вірою у всемогутність науки, творимо його”, – в дусі “То має бути соціальна фантастика зі складними етичними переливами і внутрішніми конфліктами”, то ризикує помилитися. Етичні переливи тут швидко вкорочує екшен, а півтора внутрішні конфлікти під кінець виходять на позалюдський рівень.

Якщо коротко, то “Нова людина – це доволі стандартна біопанк-антиутопія з дещо дивними похідними. Люди навчилися робити (за дуже дорого) генетично-модифікованих діточок – гарних, розумних, успішних, аморальних. Генетично-модифіковані діточки підросли, не оцінили спроби діпрів (дітей природи) обмежити їхні громадянські права і вирішили… Правильно, убити всіх людей, слава Бендеру! (Десь я вже схоже читала, але там конфлікт був виразнішим і логічнішим…) Хоча, ні, не всіх – малі діти вижили (а, головне забула – знову маємо епідемію з вірусом-розумахою, який виморює людей вибірково), з малих дітей мають вирости вправні та слухняні раби. Хоча деякі дорослі діпри також пережили пандемію і готові пручатися.

Одна з основних проблем цього тексту полягає нерівномірності темпу і… не знаю, як точніше означити, – жанрових коливань. Нерівномірність темпу має вираження у грубому монтажі екшен-епізодів та еспозиційних. Тобто, в одних героїв минуло кілька тижнів, а інші зависли посеред сутички, до якої ми ще повернемося у наступній главі. Апогеєм творчої методи стає ліричний відступ на 8 (вісім) сторінок просто під час бою. Там є спроба це психологічно замотивувати, але динаміці воно на користь не йде.

Натомість, коли письменниця виводить текст на “стратегічний” рівень – оповідь отримує більшу структурно-ритмічну стрункість. Але розтікається жанрами. Для команди діпрів, що ховає дітей-знайд, передбачений виживальницький екшен з елементами робінзонади. Для геників – чиста антиутопія про побудову чудесного нового світу пафосних ідіотів-соціопатів методами, які передовиків Третього Рейху присоромлять (хоча дехто з них сформулював би претензії щодо нераціональності рішень – і я би їх підтримала). Ще там є цікавий етюд про культуру та світосприйняття індіанців Амазонії, веселий трансгуманний буддизм і шикарний матеріал для психоделічного сурвайвал-горору в марсіанських декораціях. Хой, я хочу про це окрему книжку! Навіть якщо сюжет повторить “базовий” роман і фінішує стигматами імені Палмера Елдріча… І як воно все збирається докупи?  А волею Deus Ex Machina – суміш Дока Мангеттена з Озимандією, який тут виявився чи не найцікавішим персонажем (вірніше, як на мій смак – був би їм, якби не спробував косплеїти Яхве). І кінцівка зв’яже більшість сюжетних хвостиків, що безпорадно мотилялися в повітрі. Щоправда, в такий спосіб, що залишає простір для етичних різночитань. А заразом – і для продовження.

Що можна сказати ще? Це було по-своєму цікаве читання, хоча й таке, що дратує. Але тут воно мені просто на ментальні ноги наступало, бо там пропонується взяти за даність те, що насправді треба було б пояснювати. Натомість, нам просто пропонують повірити: так, геники – бездушні та егоцентричні люди-ком’ютери (не всі, є “перемодифікована” героїня), бо інакше бути не може. І раптовий апокаліпсис – бо інакше бути не може. Еволюція, конкуренція, всі діла. І шлях до виживання лише через “Назад до природи” та єво-адамівські стандарти – бо інакше бути не може. Чому не може? А нам так сказали, а потім ще й в образі Роя закріпили. “Есенціалістська” раціональність перемогла технократичну, але “Ви таке кажете про раціональність, ніби в ній є щось погане”. Бу!

Загалом, такий сюжетний детермінізм можна було б проковтнути, якщо є герої, яким легко співчувати і за якими цікаво спостерігати. Але характери в книжці доволі… скромні, хоча спроби оживити їх були (ну і цей, мені важко всерйоз ставитися до пропозиції оцінити тонку чоловічу душу, коли він такий самотній, такий емоційно спраглий, що може грати лише живу проститутку – віртуальна чи роботична не годиться). А шкода, потенціал в деяких образів був нічогеньким. Та тут багато що пішло на потреби стратегічного погляду та “ізометричної камери” (перепрошую за геймерську лексику). Концепція (спірна, так, але все ж) є – “м’ясця” малувато. Знайома проблема дебютних романів. Розбудіть мене, коли Наталка Ліщинська напише ще один – буде цікаво подивитися, куди письменниця прямуватиме. Ну і хотілося б вірити, що це не остання ластівка. Агов, нам потрібна українська фантастика! Більше, більше фантастики, бо хочеться всякого, різного і на свій смак.

Advertisements

4 thoughts on “Виживальницький біопанк по-нашому. “Нова людина”

  1. Величезне дякую за відгук, Ксеня! Я “Нову людину” не купила, але тепер спокійна, що на неї є відгук – бо ж хочеться підтримати.

    Мені з анотації чомусь здалося, що там щось схоже на Stand on Zanzibar, тобто більше про етичність вибору набору генів для нащадків, але бачу що помилилися, і там вже про можливі наслідки впровадження такого підходу.

    Подобається

    • You are welcome )

      Ой, про доцільність модифікації дітей там лише в першій главі згадується, але докладно не проговорюється. Проблема етичності бігцем потім спливає, але апокаліпсис вже відбувся, що там обговорювати.

      Вподобано 1 особа

  2. Добридень, Ксеніє! Грандіозна дяка за рецензію! Дуже сподівалася, що знайдеться настільки обізнаний читач і саме він не полінується прокоментувати. Особлива подяка за бога з машини. 🙂 Мені так смачно використовувався цей заборонений прийомчик! І хоч сам герой не подобається, але я його дуже-дуже лю 🙂 Ну, будильник завела, так що спіть спокійно. В потрібний момент дзеленчатиме.

    Подобається

    • Дякую вам, Наталю, за цікаву книжку! Палка раціоналістка всередині мене із захопленням колупала її, як ту іграшку в дитинстві 🙂 Бог З Машини у вас красиво запакований. А ще окрема подяка (у відгуку якось до слова не прийшлося) за епізод з полюванням. По-перше, у нього найкрутіша, як на мій смак, динаміка. По-друге, після споглядання деяких районів Стамбула та читання “Дому дервіша” мені страшенно хотілося прочитати щось постапокаліптичне у турецьких локаціях. От і прочитала, хоча й в мініатюрі 🙂

      Чекатиму дзвіночка!

      Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s