Історичне #літо_читання №3. Роман про два шляхи виживання

Про таку нечасту штуку, як видана українською книжка, що пасує до мого марафону, треба писати окремо. Тим більше, що вона дійсно створена ніби спеціально для цієї вправи: реалістичне тло, багато побуту, ще більше тяжкої жіночої долі. Ну й у будь-якому разі йдеться про минулорічну модну новинку англомовного світу, а наш ринок ще не встиг подібним перегодувати.

29976925

Про що “Соловей” дзвонить будь-яка згадка про цю книжку. Про Другу світову у Франції та двох сестер, що послуговувалися принципово різними стратегіями для виживання. Статечна (не дивлячись на доволі молоді літа) В’янн, в якої чоловік на фронті, дитина під приглядом і старовинний маєток, розташований в невдалому місці, категорично відмовляється кидати домівку на поталу окупантам. Геть юна Ізабель, яка до того вирізнялася лише талантом втікати із шкіл-пансіонів, дивиться на світ інакше і до радіо-виступів “Та хто такий цей генерал де Голль?” прислухається значно уважніше, ніж інші мешканці луарської глибинки. А далі американська письменниця протягом 450 з гаком сторінок показуватиме, що “своя доля для всякого” не завжди є “шляхом широким”.

Із суто літературної точки зору, маємо стилістично нейтральний, але приємний текст з (десь з середини) захопливою дією та цікавими головними персонажками. Роман Крістін Генни – доволі дивна книжка, хоча причини її популярності очевидні. Відома письменниця, яка спеціалізувалася на сентимен здебільшого на сімейних драмах/мелодрамах неочікувано для багатьох написала щось принципово нове. Насправді, не дуже принципово – “Соловей” є чесною родинною мелодрамою про складні стосунки в окремо взятій сім’ї. Причому модель світотворення тут реалізована в такий спосіб, що важко витрусити з голови нечемну і не в усьому справедливу думку “Чик-літ пішов на війну”. Але, правду кажучи, книжка про виживання, де настільки ретельно змальовується одяг героїнь у будь-який момент, мені трапилася чи не вперше.

Не дивно, що за таких умов текст просякнутий повсякденням, почуттями та взаєминами. З характерами трохи гірше. Їх тут насправді два, а інші є статистами. Тільки ще треба сказати, що героїні “Солов’я” – це той випадок, коли вчинки та декларації у тексті замінюють думки. Власне, В’янн та Ізабель недалеко відступають від знаменитої позиції Скарлет: “Я подумаю про це завтра”. Або не подумаю. Багато дії, багато реакцій, обмаль рефлексії. (Цитатну характеристику персонажів за стандартами мого шкільного гуманітарного класу було б важко скласти…) А інші фігури – французькі селяни, німецькі офіцери, бойові товариші молодшої, кохані та близькі – тут з’являються здебільшого для того, щоби вчасно подавати репліки та чинити вчинки, на які сестри реагуватимуть.

Світ “Солов’я“… він створений для двох. Крістін Генна доволі багато уваги приділяє історичному контексту, не забуває згадувати про значущі події, провадить обов’язковий мінімум узагальнень. Але велика панорама не складається: цей світ екшн-концентрований, він існує, поки ворушиться, нехай навіть дуже повільно, як це було у першій третині тексту. Хоча, ні, він не для двох. Це світ, в якому стало місця на трьох – В’янн, Ізабель та Війну.

От якраз той шлях, той спосіб, той фокус, через який авторка показує війну, тягне на себе ковдру (і дуже добре, що це робить). Фактично, Генна зосередилася на двох напрямках оповіді, кожен з яких ще не став географічно широким мейнстримом, хоча й набуває популярності. Перший – це війна у Франції з точки зору французів. Ні, навіть не так, повсякденне воєнне буття для французів протягом багатьох років (а не драматично та яскраво окрема взята мить – це я щось “Незламну” Моема згадала).

(Зараз мені буде дуже важко формулювати, бо йдеться про такі речі, що їх вголос зайвий раз не згадують. Але нехай. У художній літературі, тематика якої крутиться навколо Другої світової, час від часу вигулькує неприємний момент зіставлення страждань. І доволі часто зустрічаються тексти, де герої з різних країн прямим чи непрямим текстом промовляли: “А французам чого жалітися, вони легким переляком відбулися!”. Так от, Крістін Генна цю думку дбайливо й методично скручує в баранячий ріг).

Голод. Холод. Переляк (ага, легенький такий). Світло й колір в тексті “Солов’я” виконують майже кінематографічну роль. Яскравий початок, тьмяне все інше. І лише окремі спалахи, але в більшості випадків йдеться про сірий Париж, про збляклу Долину Луари, про чорних від страху та горя людей, що бояться зайвий раз відсвічувати (А як підкреслюється, що Ізабель-Світлячок поперемінно вдягається то в темне, то в світле – залежно від мети. Ого, а от і сенс уваги до лахів знайшовсь!). Але якщо відволіктись від форми, то зміст регулярно змушує нервово смикатися. Генна пише про постійну напругу, про зневіру й недовіру. Про нескінченні черги за харчами, що створювалися заради приниження тих, хто в них стояв. Про тваринну конкуренцію за їжу. Про виживання лише завдяки власній спритності або готовності працювати до нестями. Імовірно, для багатьох американських читачів така розповідь є певною мірою екзотикою. Але як же важко про це читати, коли знаєш, що залишаються речі, що їх ще нам було б незле проговорювати й виговорюватися…

За останні два роки індивідуальні раціони постійно скорочувалися. Люди мали жити, отримуючи вісімсот калорій на добу. На вулицях не було жодного собаки, кота чи пацюка. Цього тижня можна було дістати трохи крохмалю чи квасолі. Більше нічого.

“Везунці Франції” безумовно повезло більше, ніж багатьом іншим місцинам, але нормальним життям те, про що розповідає “Соловей” якось не назвеш. І тут ця послідовна й старанна Жіноча Точка Зору очікувано дається взнаки. Постійно розповідаючи про те, як нема чим нагодувати дитину, про перешивання одягу, про запеклу консервацію всього, що не встигло втекти, бо лише так можна пережити зиму, Крістін Генна апелює до суто жіночого досвіду. Вона свідомо промовляє через текст: “Агов, люди, війна – не лише смерть від кулі чи бомби. Оце – також війна. Голод, холод, страх -це також зброя, і щитом проти неї були… Еге ж, повсякденні жіночі обов’язки”.

Це друга річ, яка так чіпляє в “Солов’ї“, – той лейтмотив-набат. Війна у Франції – це жіноча війна. Війна, на якій завдання не вбити ворога, а вижити самим. І допомогти вижити іншим. Підгодовуючи голодних. Переховуючи переслідуваних. Допомагаючи тим, хто продовжує опиратися. А більш м’які покарання для жіноцтва – “усього лише” Равенсбрюк з тамтешніми шансами вижити, а не розстріл на місці – призвели до ще більшого залучення солдатів не те, що невидимого – неіснуючого фронту.

В останні місяці нацисти серйозно взялися за тих, кого вважали сабоотажниками і повстанцями. Нарешті вони зрозуміли, яку роль у цій війні відіграють жінки, тож ув’язнили понад двісті француженок у Роменвілі.

Отак звичайна (на перший і, треба сказати, на останній погляд) мелодрама-мелодрама поступово перетворюється на свого роду маніфест. Або реквієм. Або вимогливий крик: почуйте, згадайте, зрозумійте!

– Це чоловіки розповідають історії, – відповідаю я. Це найпростіша й найчесніша відповідь на його запитання. – А жінки просто живуть з тим, що сталося. На тій війні ми були як тіні. Коли вона скінчилася, на нашу честь не влаштовували парадів, ми не отримували медалей, про нас не згадали в роботах з історії. На війні ми робили те, що мусили, а коли вона завершилася, зібрали уламки нашого життя і почали все спочатку.

Амінь. Тільки отак починати спочатку доводиться знову і знову. Бо світ так і не знайшов в собі сили змінитися.

PS: і кілька слів про видання. Мені сподобалося, як зроблена ця книжка: адаптована оригінальна обкладинка, пухкий папір, ляссе, всі діла. Воно трохи too much (ну й банально робить книжку дорожчою), але тримати томисько в руках приємно. До того моменту, поки не починаєш оцінювати переклад. До нього є питання. Здебільшого дуже неприємні.

Я залізла в оригінал – текст там стилістично невибагливий. Український варіант є приблизно таким самим (подекуди навіть трапляються цікаві лексичні знахідки), але йому шалено не вистачає прискіпливої редактури. От чесно, над деякими сторінками просто хочеться плакати, бо “Ну чому ви таке зробили з симпатичною загалом книжкою!”. Якщо з короткими реченнями ще так-сяк, то коли йдеться про довгі описові – без оригіналу важкувато зрозуміти, хто на кому стояв. Добір слів з точки зору стилістичної доцільності? Нє, не чули. Причому є речі, які можна вважати альтернативним рішенням: формально все правильно, але колорит міг просити про інше (дихотомія тархун-естрагон – це ж Франція все ж таки, не Кавказ! – і тому подібне). А є просто фактичні помилки. Будівлі з вапна. Картини Едварда Манча (Богине, не думала, що після веселих дев’яностих я це в справжній паперовій книжці прочитаю!). “Позаду нього, за гілками орхідей”, – як багато ми не знаємо про клімат Долини Луари. Чекайте, а там просто про orchard ідеться… Також є тут місце для послідовної неуважності. З власними іменами – повний бардак, частина перекладена на французький манер, частина – на англійський. Взагалі, схоже, перекладати англомовну книжку про французькі реалії – це якесь надзавдання. Бо з цього виходить таке (епізод, в якому В’янн злякав розквартирований офіцер Вермахту):

Вона здригнулася від його голосу. Коли він зайшов? Вона глибоко вдихнула й поправила волосся. Його англійська була жахлива.

Можна було б щиро здивуватися, та в оригіналі там французька, просто французька. Але пропозиція визначити, в кого тут “жахлива англійська”, дуже спокуслива, краще таких уникати.

Перекладач – Дмитро Кожедуб. Дівчинка запам’ятала ім’я.

Зберегти

Advertisements

10 thoughts on “Історичне #літо_читання №3. Роман про два шляхи виживання

  1. Ох, такі змішані відчуття щодо цієї книжки! Лише вчора переглядала її, не без підозр))) Ось, сьогодні вони підтвердились. Дякую за те, що згадали стільки цікавих деталей у своєму відгуку! Попри всю цікавість незнаю чи скоро візьмуся її читати.

    Подобається

    • Так, книжка вийшла така… прикордонна ) Уже не “мелодрама без претензій”, ще не повновісний/поліфонічний історичний роман, і це жанрова двозначність трохи дратує. Якщо налаштуватися на те, що канва драматична, а більшість сюжетних поворотів – мелодраматичні, то воно нічого. Але однозначно не легке читання, тригерів там добряче.

      Вподобано 1 особа

    • Дякую! Воно в мене, в принципі, є в довгому вішлисті, тільки все руки не доходять десь собі паперову версію відшукати – то мораторій на закупівлі діє, то хтось інший перемагає. А як там з балансом “сентиментальність vs реалістичність”?

      PS: І ще дякую за те, що у мене подовжився список перекладачів, за профдіяльністю яких варто уважно слідкувати. Ви працюєте з (потенційно) дуже цікавими для мене текстами 🙂

      Вподобано 1 особа

  2. Як на мене, там сентиментальності зовсім небагато. Анотація трохи викривлена, на жаль (: Напевно, написав її хтось, хто не читав книжку (: Для мене вона дуже особлива, я її теж почала перекладати з власної ініціативи.

    P.S. Дякую (: Я ще rookie, звісно (: Але! По секрету скажу, що нещодавно здала переклад цікавого хвеміністичного роману Моема. Сподіваюся, десь до Форуму вийде. Щойно буду знати більше — поділюся (:

    Подобається

    • Анотації здебільшого живуть своїм життям, і то дуже цікавим, але з книжковим воно не всюди перетинається )

      (Зрештою, є й сентиментальність здорової людини, і в мене довгенький списочок таких книжок, що мені їх страшенно хотілося б побачити українською)

      Чекатиму на новини )

      Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s