Двічі по п’ять. Володарки пензлів

Десь зо два тижні тому я ліниво колупала прочитане, вишукуючи в класичних книжках “ознаки” жіночих професій. Думка про те, що в золоті часи Хрусткої Булки пані всі, як одна,  сиділи вдома, прикрашаючи своєю особою життя, трохи перебільшена. Але, якщо у свіжих історичних романах, якими я так захопилася, розмаїття занять для жіноцтва (добре, не завжди оплачуваних, але ж) подекуди є суттєвим двигуном сюжету, то якраз класики-класики, схоже, більше тяжіли до напівабстракцій: Королева Дому, Нещасна Селянка, Злиденна Міська Жебрачка/Дрібна Злодійка, (набагато рідше) Робітниця – ну і ще гувернанток чи вчительок досипали, але до цього більше письменниці схилялися. Тому ідея скласти більшенький список “Класичні героїні з цікавими професіями” поки що переїхала у шухляду, натомість згадка про одну таку селф-мейд вумен допомогла скласти чергову підбірочку читаного/бажаного. Ви звертали увагу на те, як мало книжок про жінок-художниць?

(Знайти пояснення цьому факту неважко: артистична доля – вона сильно не для всіх, для цього потрібен талант і ресурси та можливості його розвивати. У жінок традиційно й дотепер з цим гірше – тут і спротив середовища, і сімейна “друга зміна”, і комплект дилем, з яким чоловіки можуть жодного разу не зустрітися. Тим не менш, художниці є, і книжки про них також є, хоча їх набагато менше, аніж текстів про, скажімо, письменниць)

Отже перша книжка, яка спадає на думку серед читаного, це якраз та сама класика-класика.

DSCN0484

Так, пунктом першим є “Незнайомка з Вілдфел-Холу” – другий (і найкращий) роман наймолодшої з сестричок Бронте. Текст для раннього вікторіанства непересічний, бо про Аморалку. Основна аморалка – це великий спойлер, але головна героїня, що заробляє собі на прожиток, – випадок теж не дуже звичний. Усе дуже пристойно, але трохи несподівано, адже Гелені вдається капіталізувати стандарт виховання порядної дівчини – вона пише пейзажі на продаж. Не аж таке високе мистецтво, сноби презирливо пхикають, але якось прогодувати себе й домашніх молодій жінці вдається.

boocover4

Пункт другий – ще більш незвична книжка, бо тут йдеться про жінку, яка не може розраховувати на артистичне визнання, але тихцем здіймає руку на Канони! Головна героїня “Пурпуру” має специфічний посаг – фамільний секрет виробництва дорогоцінної фарби, який сприяє кар’єрним перспективам її чоловіка-кондотьєра у ренесансній Італії, бо захоплення Константинополя знищило звичні поставки до папського столу. Але в самої Анни стосунки з кольорами не політичні. Як, до речі, і з перспективою.

boocover7

Але навіть жінки, які реалізувалися в мистецтві, не вільні від того, щоби доводити: їхнє заняття – це і є мистецтво. Джессі з “Крісла русалки” (що буде пунктом три) – художниця-колажистка, до творчості якої ставляться доволі скептично. Але мистецтво в цьому романі С’ю Монк Кідд – не головна тема. Більше уваги приділяється депресії, родинним таємницям, перегорянню почуттів у шлюбі та особливостям чернецьких обітниць. І все це – у декораціях крихітного острівця у каролінського узбережжя.

marta_z_vylitsy_svztogo_mykolaya

Але щось неоптимістично виходить. Тому наступні пункти будуть більш веселі і дитячі. Четвертий – “Марта з вулиці Святого Миколая” Дзвінки Матіяш. Це доволі модна українська підліткова повість, яка мені не сподобалася, бо вона не підліткова. Ну, або там змальовані якісь надто своєрідні підлітки. Досі не можу збагнути, як можна навколо підкреслено непростих тем (інвалідність, смерть близьких, творча реалізація, неочікуване старшою дитиною народження молодшої) вийшло накрутити настільки внутрішньо бесконфліктний текст, але зараз не про це. Бо тема творчо обдарованої дитини, що в неї час від часу засвічується зіронька в лобі, тут дається справді гарно. І те хліб.

boocover9

Ну й на останок, п’ятим пунктом, нехай буде “Місто кісток“. Підліткова біганина в урбан-фентезі-форматі радує тим, що і Клері, і її мама – художниці, і це нарешті має вплив на сюжет, що з книжками цього жанру трапляється вкрай нечасто.

Тепер залишається бажане.

boocover10

Тут з першим пунктом виходить цікаво, бо насправді я цю книжку вже прочитала майже на третину, але відклала, коли там почалися шлюбні танці, які ще в дитинстві дратували, як серіал дивилася. Але я повернуся, бо “Всі річки течуть” якраз той тип історичних романів, на якому мене повело – повільний, спокійний, з купою побутових подробиць та цікавою головною героїнею. Капітанське майбутнє у Філадельфії Ґордон ще попереду, а поки що Делі вчиться живопису й заробляє колоризацією чорно-білих фотолистівок.

boocover

Друга книжка – роман однієї з найвидатніших американських письменниць сучасності – взагалі-то про головного героя-чоловіка. Але тут важить навколишнє – артистичні кола в Мексиці першої половини 20 століття. Серед центральних персонажок… Правильно, Фріда Кало. І мені цікаво, якою є її версія у виконанні Кінґсолвер.

19286609

Тримаючи курс на історичні романи про жіночу реалізацію, переходжу до третього пункту. “Паризька зима” – книжка про те, чи може стати художницею англійська дівчина, якщо поїде вчитися до Франції (і шукатиме, а з чого взагалі жити).

17797253

Четверта книжка схожа за сюжетом, але принципово відмінна в деталях. У “Під широким зоряним небом” йдеться про те, чи може вчитися живопису у Бельгії та Франції жінка, якщо вона – американка середніх літ, що полишила чоловіка, але забрала із собою трьох дітей. А тут ще симпатичний молодий шотландець на горизонті вималювався. Чи варто пані Фанні ван дер Ґріфт Осборн відповідати на залицяння того милого містера Стівенсона?

11101788

Ну в пункті п’ятому мистецько-життєві пристрасті також вирують. Чи може стати художницею японська дівчина? А якщо в неї батько – художник, і все, чого від неї чекають – це самозречення, в тому числі творче у специфічній формі? А якщо батько – не просто художник, а аж Хокусай?

Зберегти

Advertisements

2 thoughts on “Двічі по п’ять. Володарки пензлів

  1. З нашої літератури я б докинула “Альбатросів” Оксани Керч. Там, правда, головний герой чоловік, але є багато жіночих персонажів, які:
    – малюють самі
    – організовують виставки
    – реставрують старовинні твори мистецтва
    – просто меценатки.

    Ну й “Графиня з Куткора” про Караффу-Корбут.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s