Be – loved. Як книжці мені сподобатися (чи змусити себе зненавидіти)

Від часу нашої блоґерської здибанки мене поволі жує одна думка. Серед запитань з залу було логічне й передбачуване, але таке, на яке дуже важко відповісти одразу: якими є ваші критерії оцінювання книжок. Консенсус зупинився на пункті “Сподобалося чи не сподобалося”, і я також за нього голосувала. Але продовжила міркувати щодо того, чи є щось спільне у книжок, які мені подобаються або категорично не подобаються.

Про те, як саме поповнюю вішлист, я вже якось писала. Але книжка, що теоретично здається цікавою, і така, яка претендує на роль улюбленої – це дещо різні книжки. Тому вирішила скласти шпаргалочку для себе й читачів і виокремити по сім рис, які підвищують шанс на симпатію до твору, або ж відправляють його на уявний смітник “І більше ніколи!”.

12628086_509663102555183_1588319403_n

Тож, книжки, які мені подобаються, найчастіше (так, дивилася за статистикою ГудРідз) відповідають одному чи декільком отаким критеріям:

(NB: що йдеться про достатньо якісні для комфортного читання тексту, візьмемо за константу)

  • Книжка містить в собі багато нових та незвичних знань, пропонує нові погляди та логічні ланцюги (це стосується і художньої літератури, і – особливо – нонфікшену).
  • Книжка дає голос незвичним оповідачам (про що йшлося і в попередньому пості) – екзотичним, упослідженим, таким, що взагалі мало висловлювалися в історії літератури або за них висловлювався хтось інший.
  • Твір розкриває нестандартну (або з нестандартної точки зору) соціальну структуру – у першу чергу, це стосується софт-фантастики та фентезі, але не виключно. Класові питання, взаємодія соціальних груп – оце от усе і тому подібне.
  • У книжці є цікава жіноча лінія. Згадуючи одну бесіду в коментарях, ні, жіноча лінія не обов’язково має бути романтичною, навпаки, найкращий випадок – це та чи інша форма більдунгзроману, яка допомагає простежити еволюцію героїні в заданих умовах.
  • Ну й бажано, що б крім цікавої жіночої лінії в творі взагалі був цікавий сюжет. Зізнаюся чесно, я до таких штук ласа. Ніби розумію всю прєлєсць романів-есеїв, дзюйхіцу, потоку свідомості (хоча модернізм в цілому розумію дуже… обмежено), але щиро люблю старі добрі сюжети. Причому а) сюжет не конче мусить бути карколомним, головне – психологічно замотивованим; б) цілком може йтися про якісну фабульну літературу, написану настільки професійно або цікаво з іншої точки зору, що стандартизацію захопливого (це важливо!) їй можна й пробачити.
  • Дуже-дуже толерую нелінійну структуру оповіді. Переплетені сюжетні лінії, паралельні сюжети в різних місцинах або епохах, ігри з часом, зворотній відлік, зміна оповідача – і то не вимагатиму від нього чи неї надійності, сюжетне кільце (як, наприклад, у Кейт Аткінсон)- що закрученіше, то краще, навіть, якщо доведеться малювати схему.
  • А ще я дуже люблю прояви інтертекстуальності. Ну, знаєте, копиці алюзій, мандрівні сюжети, переспів міфологічних чи фольклорних мотивів, реверанси в ремінісценціях, неприховані цитати, влучні пародії – постмодернізм не проп’єш…

А от те, чого не люблю, перерахувати важче, бо воно розповзається в різні боки. Проте спробую.

(NB: а отут книжки бути й нічогенькими з точки зору літературної якості, але більше любити їх за це? Нє, дякую).

Отже терпіти не можу, коли:

  • Книжка є бадьоро-тригерною. Так, тригери – штука індивідуальна, і мене забирає не кожен перший чи другий, але тут зокрема йдеться про авторську позицію “Ачотакова?”. Сюди автоматично потрапляє негарантована сюжетом чорнуха або чорнуха задля неправдоподібного катарсису (Зробімо героям капець, аби покаялися, а далі нехай всі відрізані ніжки приростуть!) .
  • Книжка є мізогінною чи сексистською. Позитивний сексизм класу “Це ж все з любов’ю” також зараховано.
  • Книжка романтизує насилля. Авторські стратегії тут бувають різні. Це може бути прямолінійна токсична романтика, коли жертва “перевиховує” насильника, або – в ширшому значенні – будь-яка пропозиція помилуватися красою знущань – та хоч в масштабах міжгалактичної війни.
  • Книжка пропагує примат колективістських цінностей. В граничному варіанті – не маю нічого проти позитивної і корисної для всіх співпраці (північне дитинство нагадує), але книжкові спроби продати мені “Особистість – ніщо!” чи “Поклади життя заради!” чи “Ніхто не зобов’язаний враховувати інтереси меншин!” навряд будуть успішними. Хіба що текст лише препарує механізми знищення тієї особистості і робить це на художньому рівні хоча б Орвелла чи Кьостлера.
  • Треба знизити градус… О! Не люблю гіперемоційні тексти. У першу чергу – такі, що навмисно й прицільно вичавлюють з читацького серця певні емоції. Але також це може бути цілком щирі авторські наміри, просто втілені вони too much – пристрасті виром і таке всяке (і чому в таких випадках першим згадується “Буремний перевал”?).
  • А ще (згадуючи про тему сюжетів) не люблю надміру стереотипізовані книжки. Це може проявлятися в передбачуваних до епілогу сюжетах, стандартизованих героях, ретельно розрахованих “спецефектах”…
  • Ну й нарешті (і це напряму пов’язано з попереднім пунктом, але варіанти можливі) не люблю нудних книжок. Навіть, якщо вони дуже хороші. Просто я ще не встигла змиритися з думкою, що все цікаве за життя не прочитаєш. Але ж можна спробувати охопити якомога ширше коло, правильно?

Зберегти

Зберегти

Advertisements

5 thoughts on “Be – loved. Як книжці мені сподобатися (чи змусити себе зненавидіти)

  1. Класно розписала. Взагалі це вдячна тема, що подумати про власні категорії оцінювання. Мене зацікавив пункт “романтизує насилля”, які є приклади?

    Подобається

    • Варіацій на тему романтизації насилля є безліч: від стокгольмського синдрому на все життя до всяких штук із виправданням військових злочинів”бо звитяга!”. от у Альєнде в збірці, до речі, є кілька речей на межі.

      Вподобано 1 особа

  2. цікаво цікаво…. в мене щось схоже, напевно… я більше орієнтуюся на емоційне сприйняття книжки і післясмак: в цьому плані в мене все дуже різнобоко і як вляжуться емоції, враження про книжку може трохи помінятися. а ще, мені здається, велику роль відіграє час і те під який настрій “попала” книжка. мені от була сподобалася Осіннє рондо місячної ночі, хоча така от солодка пресолодка романтична казка для дорослих зовсім не мій жанр, але після огидної для сприйняття Чарівна ти від Поланика ця казка дуже навіть вчасно прочиталася))))
    про нестандартних героїв і нелінійну структуру оповіді я за двома руками))))

    Подобається

  3. Дякую за перелік!
    Змушує замислитися над тим, які критерії в мене особисто)
    Над більш точними характеристиками ще треба подумати, але головний (хоч і абстрактний) – це коли під час читання не полишає відчуття, що ти гаєш час.

    Вподобано 1 особа

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s