Тут живуть дракони. Where the Mountain Meets the Moon

Підчитування мого майже нескінченного списку міфопоетичних номінантів – справа кропітка. Системно взятися за завдання: вичитувати роками чи бібліографіями конкретних письменників – це так просто, що аж не цікаво. Але спроби встановити якесь чергування поки що провалювалися. Наприклад, найпростіший шлях – пунктирчик “Доросла-дитяча”. Проблема в тому, що я трохи побоююся тамтешніх дитячих книжечок, хоча поки що все з читаного подобалося.

Власне основна причина побоювання – розуміння, що від цільової аудиторії я страшно далека. Тут ще треба сказати, що сучасна література для старших підлітків – любий моєму серцю янг-адалт – за замовченням йде до дорослої категорії. Вікове обмеження дитячої – до 13 років. А це все ж таки специфічні книжки. Тим не менш, все, що мені поки що траплялося, було “прикордонним” – тексти, розраховані на підрощену середню школу, десь так 11-14 років приблизно. Але настала, настала черга читання чесно дитячої книжки з офіційною віковою рекомендацією 8-12 років, та, здається, її можна й трохи молодшим читати – якщо з батьками та поясненнями. Йдеться про переможницю 2010 року Ґрейс Лін, яка за свій казковий роман отримала не лише Міфопоетичну премію, але й Newbery Honor (тобто номінацію на чи не найпрестижнішу нагороду в американському дитліті) і має ще кілька нішевих досягнень. Що ж там за роман такий?

5983694

У крихітному та злиденному селищі у підніжжя Неродючої гори живе маленька Міньлі та її батьки. Сім’я в них доволі традиційна: тато-мрійник, що розповідає казки, та мама-Єхидна, яка нарікає на долю. Сама ж Міньлі дівчинка розумна, але добряче підірвана. То наслухавшись маминого буркотіння та татових апеляцій “Спитай в Місячного Діда, він все знає!”, дитина подумала, ретельно зібрала потрібні речі й пішла шукати Нескінченну гору, з якої можна піднятися до самого Місяця. Дорогою Міньлі зустріне балакучих Золотих рибок, примарного, але дуже агресивного Тигра, не-дуже-справжнього-Дракона, Хлопчину-з-буйволом, замріяного Короля, бешкетних близнюків та інших цікавих людей та нелюдів. Ну й Місячного Діда також – як жеж без нього обійдеться!

Американка китайського походження Ґрейс Лін каже, що для неї “Де гора стрічає Місяць” є своєрідним триб’ютом китайським народним казкам, які в її дитинстві можна було прочитати або в куцих – на сторіночку – переказах англійською, або вже китайською, але докладно, з подробицями та красномовними деталями. І її квестова казка фактично є подорожжю китайським фольклором для найменших. Одні історії розповідаються прямим текстом – персонажі постійно переповідають одне одному легенди. Інші вплетені в сюжетну канву. Деякі з них доволі універсальні і легко зчитуються – наприклад, казки про жадібних мавп та того ж таки заздрісного Тигра з іншими звірьми могли б відбутися в будь-якій місцевості. А от інші натякають на себе в манері, вже близькій до “дорослого” постмодерного цитування. Моя казка-фаворитка тут – умовний приквел до знаної легенди про Небесну Ткалю та Пастуха.

Та з усім іншим, ця книжка все ж таки є доволі сучасною та цілком американською. Виховні елементи там звичні, мораль – доброта й дружба понад усе – також, та й середовище до героїні дуже дружнє. Справжні народні казки в цьому плані набагато суворіші, а тут маємо люблену дитину, до вибриків якої ставляться доволі поблажливо, всі навколо її готові підтримати, і навіть нікого сюжетним шляхом не з’їдять – ну, хіба що купу персиків.

Дуже б хотілося побачити таку книжку українською. Вона мила, цікава, помірно лячна, з симпатичною системою цінностей та справді захопливим колоритом. Уже не кажу, що ті маленькі притчі можна перечитувати нескінченно, і там є, про що подумати й дорослій людині. А ще в ній шикарні авторські ілюстрації-стилізації. Але, судячи з того, що бачать мої очі, перекладний дитліт у нас переважно європейський (з перекосом в умовно германокультурний, хоча трохи з романських країн також є плюс польське підліткове) та “білий” американо-канадський. Екзотика ж за збірки народних казок далеко не відходить. Цікаво, чому так?  Можна було б сказати, що “Мультикультуралізм для нас неактуальний”, але це спірна теза. Та й кому воно неблизьке (і тому комерційно непривабливе): видавцям, батькам, самим дітям? Я колись казки з Індії, Східної та Середньої Азії і особливо Африки та Океанії до дірок зачитувала, і полювала на книжечки про “дітей з інших країн”. Але також в малому дитинстві я ще й не в монорасовій місцевості жила, то, може, воно теж якось давалося взнаки. Хто зна. Але що більше розмаїття, то цікавіше, хіба ні?

lin1

lin2

lin3

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s