“Останнє бажання” висловитися

Учора перед сном мене накрив “кепський” настрій. Не в тому сенсі, що поганий, а просто я сама для себе побула Кепом Очевидність. Бо нарешті намацала ввічливе пояснення, що не так із тим здоровезним пирогом історичних мелодрам, що його випікає (переважно) КСД, а я від нього потроху шматочки відкушую.

Якщо залишити осторонь спірні критерії, навроді якості тексту та стилю в широкому значенні, основний вододіл, пояснила собі я, проходить на межі перетину двох кіл – фабульності та “проблемності”. Тобто, до чесних мелодрам претензії через клішований сюжет висувати ніби й нечемно. Але у випадку саме з історичними мелодрамами, що їх активно взялися писати/публікувати українські авторки, є тонке місце, де сюжетний штамп перетворюється  на ідейний (як не ідеологічний), демонстративна “правда життя” швиденько виходить в режим “На білий-чорний розрахуйсь!”, а бажання зробити _правильно_ дбайливо уніфікує можливі морально-етичні проблеми. Нє, навіть в кондових мелодрамах все небезнадійно (зрештою, он уже в текстах про Голодомор почали згадувати, про цілком сусідський “стук” з банальних корисливих мотивів), але читання тексту, де в персонажів з мораллю та етикою все складно, а градус “правильності” набагато нижчий середнього за індустрією, – освіжає.

Obkladynka_1.ai

Останнє бажання” Євгенії Кононенко якраз такий текст, що не закований в жанрові кайдани і тому не спішить зробити читачам правильно й приємно. Фабула там доволі невибаглива: загадковий незнайомець випадково передає Валерієві Іваку втрачений рукопис батька останнього. Товариш/пан Іван Івак був особистістю непересічною – радянським письменником-класиком із досвідом “роботи в органах”. Причому таким досвідом, що ані він сам, ані родичі спокійно жити з ним не навчилися.

А що має значення для цієї оповіді? Невже лише те, що чоловік, який був справним катом, а потім став таким-сяким письменником, який написав оповідання “Кат”, перекладеного всіма мовами соціалістичного табору, кого на роботі у видавництві називали товариш Вердуґо, любив дружину, любив сина, зворушливо любив дочку?

Структурно “Бажання” текст непростий: у ньому шмати автобіогріфії Івана Івака, що конспективно, але яскраво розповідає про своє дитинство під окупацією, часи роботи “отам” та особливості творчого шляху радянського класика, пересипані коментарями його живих нащадків, які сперечаються, чи треба татові/дідові/вашому старому вірити чи ні, а якщо вірити – то в чому саме. А родичі та й всі навколишні персонажі, до речі, також цікаві та опуклі – люблю художню прозу Кононенко якраз за цей талант кількома штрихами вималювати виразний характер… Але щодо конспективності я, між тим , не перебільшую – технічно маємо спробу вмістити в обсяг та схему повісті матеріал для товстезного роману. Спробу відверто зухвалу. Час від часу основний оповідач спокійно заявляє: так, то було доволі цікаво, але я про це детально розповідати не буду, нехай хтось інший напише!

О, наративи тут взагалі шикарні: чого лише варта звичка старшого Івака невимушено перемикати першу/третю особу, що додає смаку і без того ненадійній оповіді. А коли вступає хор Minority Report’ів – окремих думок – усіх наявних родичів, то історія почина хитатися навсібіч, ризикуючи поховати надто уважних читачів в алегоріях, замовченнях, красномовних деталях та підкреслених узагальненнях. “Останнє бажання” водночас є цікавою спробою показати, як відбуваються конструювання та деконструкція наративу очевидця історичних подій (і з цієї точки зору, річ абсолютно постмодернова), але також – простою та прозорою притчею. Притчею про забуття та спокуту, про право на мовчання та обов’язок говорити. Іван Івак свій вибір зробив, його рідні – також. Але поза межами цього окремого тексту все ще майорять непроговорені травми, незаписані досвіді, несформулювані оповіді. Матеріалу одного лише 20 століття українській літературі для осмислення стане надовго. Аби лише спокуса говорити _правильно_ не перемогла.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s