Сумна казка про дорослішання у призабуті вісімдесяті

Черговий пункт з номінантів на Міфопоетичну премію виявився трохи нестандартним. Анотація обіцяла романтичний ретеллінг. Та фактично книжка стартувала як янг-адалт, раптом стрімко розвернулася й перетворилася на підкреслено дитячу, аж потім повільно, шкандибаючи, перебігла на підліткові-такі рейки, тільки якісь не такі, що притаманні сучасному YA. Загальна лінія створює дивне враження: ніби всю “педагогічну” частину Гаррі Поттера запхали в одну книжку, до того ж відверто старомодну. Заплутала? Зара’ будемо розплутуватися.

boocover

Студентка Поллі, збираючи речі перед від’їздом у коледж на другий рік, зненацька з’ясовує, що її спогади про дитинство “попливли”. От вони ніби є – прості, зрозумілі та – будемо відверті – стандартно-нудні. Але серед них чомусь проблискує те, чого не може бути: згадки про стару садибу та дивний похорон, гонитва за цінними картинами й рятування чарівного коня, листи звідусюди та пакунки з книжками, підписані різними кумедними іменами. А ще – сумний чоловік, що грає на віолончелі. І портрет хлопчика. Чи це того чоловіка? А ще ж має бути фото із болиголовом у вогні!

Структурно Fire and Hemlock Діани Вінн Джонс, що його російською назвали “Рыцарь на золотом коне” (ну, справді, болиголов звучить дещо неромантично, таке батькам не продаси) є типовим дитячим романом виховання в англійському стилі, а початок та кінець про дев’ятнадцятирічну студентку – це “рамочка”, що допомагає відпрацювати фольклорний сюжет. Хороший до всього роман – прямий, як шпала, але переконливий, із гумором, із обережним промальовування конфліктних ситуацій, розмаїттям літературних та мас-культурних алюзій та безліччю прикольних детальок. Але треба зважати на те, що детальки та мас-культ там своєчасні моменту написання, а роман був опублікований 30 років тому. Ну й для розуміння всієї прєлєсці сюжету краще б знати класичні балади, шматочки з яких дбайливо розставлені епіграфами. Фабульно це Там Лін, атмосферноТомас-Рифмач, а ще є купка посилань на лицарські романи, що переказують вітання своїй новій ітерації – коміксам про супергероїв.

За всіма цими рюшечками маємо доволі струнку історію дорослішання дуже самотньої дитини-мрійниці з проблемної родини. Під час читання шалено шкодувала, що її не перекладено українською. Попри специфічний культурний контекст ще одна книжка, де проговорюються труднощі соціалізації дитини скандально розлучених батьків, протистояння булінгу в школі, дружба з однолітками та старшими людьми (і яка між ними різниця), необхідність співвідносити реальність та фантазії та, врешті-решт, метода відкараскування від набридливого залицяльника “Він хоче цілуватися, а мені це ще нецікаво, я маленька!” – зайвою б не була. І це все ж таки Вінн Джонс! Хоча там є бентежні моменти.

Кілька речей, які не давали  мені спокійно насолоджуватися цією історією, можна пояснити часом написання. Зараз так уже не роблять, янг-адалт сильно змінився за літо тридцять років. До прикладу, нині нечасто в дитячо-підлітковій книжці зустрінеш такий наївно-невимушений фет-шеймінг.

Некоторое время Нина и Полли горделиво расхаживали по улице туда-сюда. Больше всего на свете Нина напоминала толстую, как бочка, монашку, а платье обтягивало ей коленки. Зато на Полли платье сидело хорошо, разве что было длинновато.

Разом з тим, коли головна героїня вирішує тренуватися на помічницю супергероя – її ніщо не зупиняє.

Полли все продумала и спросила мальчиков, которые играли в футбол на большой перемене, не примут ли они ее в игру. Такого они не ожидали, но согласились, причем даже вежливо. А стоило Полли выучить правила – на них ушла примерно неделя, а до этого она играла за обе команды сразу и забила четырнадцать голов, – как оказалось, что она быстро бегает и из нее получилась отличная нападающая, и мальчики взяли ее в команду насовсем. Коленки у нее были вечно ободранные и черные, а волосы у корней потемнели от грязи – она часто отбивала мяч головой. Правда, Полли немного тревожило, что футбол ей так нравится: вдруг это не засчитается за обучение?

В то время девочки в футбол не играли, это было не принято. Майра Андертон, кряжистая девица, слывшая главной школьной хулиганкой и приставалой, пристрастилась во время игры стоять у края поля и дразнить Полли.

Сначала Полли испугалась. Потом расправила плечи и напомнила себе, что главное в супергерое – отвага. Майра ее не напугает. Полли подумала: может, сразу отколотить Майру, и дело с концом? Но передумала. Герои за себя не дерутся – только за других. «Подожду, пока она сделает гадость кому-нибудь другому, – рассудила Полли. – Тогда поглядим».

В тот же день по дороге домой она застала Майру на месте преступления: та таскала за волосы маленькую девочку.

– Я тебя! – закричала Полли и бросилась в атаку.

Это была сокрушительная победа. На самом деле Майра была потрясена до глубины души, когда на нее внезапно накинулась Полли, слывшая тихой и миролюбивой, и сдалась почти без боя. Маленькая девочка убежала. Майра попятилась в лужу и, падая, только и сумела, что случайно заехать Полли по лицу. У Полли из носа вытекло несколько капель какой-то жидкости. Она вытерла их и, уходя, посмотрела на руку. Ей показалось, это кровь, но мог быть и адреналин, и в целом Полли решила, что довольна ходом обучения.

Поллі – гарна дитина: без “рожевих” обмежень, із розвиненим почуттям справедливості та бурхливою фантазією (до речі, в романі наведена буквально покрокова інструкція “Як виховати із дитини шанувальницю фантастики та фікрайтерку” – ті епізоди читати дуже весело). Але в неї своєрідні стосунки із навколишнім світом. Соціально-психологічні, в першу чергу. Те, що для 10-12-15-річної дівчини головною значущою фігурою є помітно старший чоловік… Ну, трапляється й таке, а там ще й ретеллінгова природа вимагає, аби “Ой, а не такий вже містер Лінн і старий!”. Мене більше засмутило, що всі численні жінки навколо Поллі виконують функції або чарівних асистенток, підштовхуючи сюжет у потрібний момент, або – непримиренних суперниць, причому починаючи із (імовірно) біполярної матері. І таке також буває, але тут якісь надто вже нав’язливі патерни. Тому, як подивитися “згори” “Вогонь та болиголов”  є симпатичною, цікавою та дуже стильною (які там готичні відголоски!) книжкою. Але пізніші романи Діани Вінн Джонс мені подобаються більше.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s