Люди в шафі. “Мініатюристка”

Іноді затишне зимове читання виявляється не дуже затишним, хоча й залишається зимовим. У чергового дебютного бестселера – цього разу англійки Джессі Бертон – ідея була на мільйон! А от реалізація “пожиже”.

24424963

Кінець 17 століття, Амстердам багатіє й розправляє плечі господаря морів, Ост-Індська компанія набирає обертів, а Нелла з провінції виходить заміж – в Амстердам! за одного з акціонерів Компанії! Одне погано – родина нареченого не дуже привітна, в нього самого на молоду часу нема, але гроші все ж таки корисна штука. От і отримує Нелла в подарунок величезний, під стелю, ляльковий дім – в справжньому-бо їй хазяйнувати не дають. А так – нехай тренується.

Действительно ли этот кукольный дом – а как его еще назвать? – подходящий подарок для молодой женщины? Ей ведь уже не двенадцать лет, чтобы развлекаться такими игрушками. В Ассенделфте богатым девочкам дарили кукольные домики. Если бы ее отец не пропил все деньги, возможно, она тоже получила бы такой практичный подарок, помогающий научиться обращению с кладовкой и постельным бельем, с домашней утварью и слугами. Но ведь теперь у нее, восемнадцатилетней, есть собственный дом, настоящий, не так ли? И у нее нет нужды в макете, пусть даже инкрустированном черепаховым панцирем.

А далі – обіцяє нам анотація – траплятимуться дива: чарівний майстер мініатюри даруватиме Неллі начиння для її копії великого будинку. Незамовлене начиння, ще й підозріле – таке, що натякає на якесь збоченну версію життя цієї не дуже міцної родини. Хоча, чом лише натякає? Може, попереджує?

Мініатюристка” (фемінітив в назві можна вважати спойлером, але він абсолютно безневинний) – дуже дивний текст. Фактурно розкішний, з потенційно цікавими характерами й дивовижно захопливий в деталях. Але також це текст з факультативним сюжетом, що з точки “А” сумлінно прямує до інших літер, проте в такий спосіб, що вже не конче цікаво знати, чи справді дійде, бо й так зрозуміло, чим там все закінчиться. Деталі перемагають все – оповідь тоне в побуті, в дрібничках, в оксамитах та шовках, в солодких булочках і марципанах, в гонитві Нелли за дрібними секретами та великими таємницями, розкриття яких не призведе ні до чого хорошого. Та й загалом – ні до чого аж такого не призведе, бо те що знає головна героїня не впливатиме на загальний потік подій… Мініатюра, декорований ляльковий світ тут – неймовірно влучна метафора, але й вона випаровується на сонці, бо потенційна містична складова не зіграє жодної помітної ролі, на що сама радісно натякатиме (а оце був справжній спойлер від розчарованої читачки).

Тим не менше, оця майже медитативна оповідка заплутує, заколисує й не відпускає. Бо саме деталі в цьому романі є найцікавішим. Скільки  там всякого смачного! І про міський побут 17 століття. Й про голандські реалії. Й про протестантську етику пунктирного формату “Ми гаруємо, але хіба нам не можна розважитися? А, може, все ж можна? Точно ні?”.

Свадьба ли, похороны ли – к подобным церемониям в Амстердаме относятся прохладно и всяких вульгарных ритуалов, особенно с папским душком, предпочитают избегать. Другое дело сбрасывание в воду богатого купца – какая насыщенная мораль, какая библейская символика! И как результат – толпа народу.

Про особливості міжнародної економіки того періоду. Про значення цукру – неймовірно перспективної солодкої спокуси, але ж подвійно неетичної – і як гріховної розкоші, і як продукту рабської праці… Про місце й роль жінки в голандському місті за раннього модерну.

Марин раскидывает руки, как птица крылья, перед тем как взлететь. У Неллы внутри все сжимается.

– Что мы можем? – восклицает она. – Мы женщины! – Такого огня в ее глазах Нелла еще не видела. – Да, кое-кто из нас работает, гнет спину с утра до вечера, но не получает за это и половину того, что зарабатывают мужчины. Мы не можем быть домовладельцами, не можем подавать в суд. Единственное, что нам позволено, – это рожать детей, которые становятся собственностью наших мужей.

Про… Там справді є про що читати. Можна навіть знайти собі симпатичного персонажа й читати “про когось”. Очікування від анотації ця книжка не задовольнить, але у відриві від того замаху на мільйон – текст по-своєму чарівний. Не скажу, що це однозначне задоволення, але погортати варто – а раптом добре піде. Тільки тим, хто читає англійською, рекомендую пошукати оригінал. Російський переклад, що мені під руку трапився… стилістично дивний. Це так, аби чемно сформулювати.

Advertisements

5 thoughts on “Люди в шафі. “Мініатюристка”

    • “Из зависти подвергают нападкам женщин и те злоязычные мужчины, которые, испытав на себе, поняли, что многие женщины умнее и благороднее их, и будучи уязвленными, преисполнились к ним презрения. Побуждаемые завистью и высокомерием, они набрасываются с обвинениями на всех женщин, надеясь умалить и поколебать честь и славу наиболее достойных из них”.

      Це Христина Пізанська, якшошо. Трохи раніше кінця 17 століття якшошо. І вже більш-менш оформлена фем-солідарність

      Вподобано 1 особа

      • Який влучний справді історичний пасаж на тему жіночої солідарності! Знаєш, я не особливо сумнівався, що такі думки, як наведена з Христини Пізанської, могли з’являтися в ті часи чи раніше. (Хоча конкретних прикладів сам і не пам’ятав, тепер от запам’ятаю як мінімум один). Але мені йдеться не стільки про певні прояви жіночої солідарності, які таки мали місце, скільки ПРО МОВУ, яку використала сучасна авторка для висловлення тієї солідарності людей 17 ст.

        Саме ця мова – кричущий анахронізм (з усима цими соціалістичними заїздами про працю і її оплату й про дітей-власність родинних патріархів). Щоб жіноча солідарність не виглядала дико, авторка мала б перечитати історичні приклади висловлення такої солідарності й вже за їхніми мотивами – відповідною мовою! – написати і свій пасаж жіночої солідарності часів ранньої Модерніті. А так вийшло щось, м’яко кажучи, неправдоподібне.

        Подобається

        • ну тут таке. по-перше, там персонажка – дуже нетипова тітонька й мала створювати враження дивачки в квадраті. інші з неї дивувалися. по-друге – стилістика цього тексту в перекладі – це суцільне ОЙ Б… Там є чудові звороти “подставить”, “залетела”, щось з кухонної психології 20 століття. Який оригінал – не знаю. Але також не думаю, що якийсь взірець стилізації. Зрештою, це дебют. Тут аби фактаж був адекватним – і вже добре.

          Подобається

          • Коли я кажу про мову, я, звісно, не маю на увазі стилістику. Оці всі “из зависти подвергают нападкам”, “злоязычные”, “будучи уязвленными, преисполнились к ним презрения” – це все в сучасному художньому тексті необов’язкове, але сама суть, самі тези сучасних стилізацій мають бути відповідними часу.

            Ніщо з названого тобою не є повним виправданням таких факапів, так і хочеться сказати усим авторам і авторкам: 1000 разів подумайте, чи варто хоч у якомусь вигляді вставляти погляди і судження 20-21 ст. в історичні художні твори. Дурний тон, як на мене. Всяке моралізаторство і відстоювання своїх сучасних політичних ідеалів в історичних творах – огидна напасть і велика біда, насправді.

            Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s