Reading Challenge 2015. Добила

Із героїчними зусиллями та допомогою Тієї-Таки-Матері затягла ці галери у порт. Не знаю, чому на останніх етапах було так важко і постійно хотілося читати те, що геть не відповідає умовам. Але подужала – ну й молодець, піду з’їм цукерок.

У порівнянні із листопадовою версією мені залишалося закрити 10 квадратиків – це п’ята частина усього виклику. Тому, згідно із заповітом сусідського президента, довелося трохи перетрахнути річний список прочитаного. На щастя, там знайшлося двійко книжок під два пункти. Ну а фінальна версія картинки отака.

reading-bingo-2015-final

Довго думала, як викручуватися із класичною романтичною історією, але вирішила протрактувати і в бік класичності, і в бік патентованого “про кохання”. А що відповідає цим умовам краще за “В неділю рано зілля копала“? Цю частину творчості Кобилянської я раніше оминала, й, мабуть, недарма. Тобто замолоду би класно прочиталося, але зараз шалені пристрасті, почуття, закодовані в пейзаж, романтично-плутані до повної втрати сенсу діалоги та ФАТУМ!!! – вже так не торкають. А от атмосфера шикарна, тут ніде правди діти.

Книжка, написана жінкою: тисячі майже півтори сотні їх, але нехай будуть “Голоса на ветру” Ґроздани Олуїч – хворобливий сербський магічний реалізм. Дуже переконливий, між іншим (є відгук на ГудРідз).

Роль детектива-трилера цього разу виконують “Последние ритуалы” Тори Сіґурдардоттір. Це ну дууууже повільний побутово-університетський детектив із Страшною Історичною Таємницею, безпонтовими персонажами та стадом роялів у кущах. Але при цьому доволі симпатичний. Тільки мені відголоски ісландського побуту сподобалися чи не найбільше. А чи не найсаспенсовою сценою виявилася суперечка між батьками підліткової парочки, де дівчина завагітніла. І це багацько каже про сам детектив…

Книгу, яку нарадили друзі, я потрактувала в збоченний спосіб “Позичила у подруги – і цього вже достатньо!”. Ідеться про “Фріду”  Марини Гримич – теж побутово-магічний реалізм, тільки цього разу український та з виразними їдіш-культурними мотивами. Ідея розкішна, сюжет шкандибає на всі ноги. І, ні, метафори в цьому фабульному проламі не встоять.

Пулітцерівська книжка: це лавреатка премії 1932 року – “Земля благословеннна” Перл Бак. А тут вже жорсткий орієнтальний реалізм – провінційний дореволюційний Китай з усіма його “принадами” (писала окремо).

Книжка з низів списку до прочитання: я вчасно згадала, що колись хотіла прочитати всю перекладену Банану Йосімото. Розшукала збірку Hardboiled / Hard Luck і побігла читати. Перше оповідання – те, що я в цієї письменниці люблю – ненав’язлива містика та приємна психологічність. Друге – те, що я в неї вже не люблю: коли психологічність стає нав’язливою, а мораль байки – надто опуклою.

Книжка, яку мала б прочитати ще у школі: ну, не те, щоб точно повинна була, але драматичні поеми Лесі Українки нам рекомендували наполегливо. А “Руфіна і Прісціллу” я от лише прочитала. Чудове змалювання морально-філософського конфлікту класу “Чума на ваші два роди”.

А за трилогію (після довгих пошуків) я взяла “пророцький” цикл (“Оракул“, “Архон“, “Скарабей“) валійки Кетрін Фішер. Дивовижно прекрасний сетинг – фентезі із елліністично-єгипетськими мотивами; чудові первісні конфлікти – й передбачувано сумний квестовий розвиток (відгуки на першу та третю книжки на ГудРдз). А ще там не реалізували мій улюблений пейрінг! Там взагалі романтики мінімум – книжки радше для середнього шкільного віку, але вдало розповідають про важливі речі в простий спосіб.

Книжка, яку я купила, але не прочитала: “Звичайник” Лілії Мусіхіної чекав на прочитання не дуже довго – трохи більше півроку. А можна було б раніше взятися, бо “зовнішність” у книжки оманлива. Думала там кривава драма-драма, а виявилося – приємний магічний реалізм (схоже, він мене переслідує!) фольклорного формату в ранньомодерних декораціях (є окремий відгук).

І нарешті – заборонена книжка. Тут було важко, бо за кілька днів до кінця року я зрозуміла, що нехочунехочунехочу читати “Хатину дядька Тома“. І порятувало мене лише те, що свого часу ірландська цензура не зрозумілаДеревенских девушек” Едни О’Брайєн. Порівняно безневинний (як на сучасний смак) роман про дорослішання двох подружок – пустинки Бейби та серйозної Кейті – було звинувачено у “відверто сексуальному змісті”. Нє, я розумію, що то був 1960 рік, але в першій книжці трилогії лише вказується, що в Бейби те сексуальне життя є, а Кейті має платонічний роман із одруженим старшим дядьком… Хм, а що ж сказала Ірландська Цензура про подальший розвиток історії – там все набагато веселіше!

Ура! Я вільна! Сходжу на берег, прощавайте галери, привіт-привіт похмурі вікторіанські міста!

 

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s