Сучасний-український-жіночий історичний роман: “Вересові меди”

Продовжуючи перебирати сабжеві стоси, цього разу я подалася у бік найсвіжіших надбань КСД. “Вересові меди” вселяли надію авторкою – про Надію Гуменюк читала багато приємного. Частково ці сподівання виправдалися – це справді пристойно написана книжка (а ще – справді роман, на відміну від деяких книжок-героїнь попередніх оглядів). Але написана вона, ні, не чудернацьки – просто не так, як можна було б очікувати сьогодні.

12096517_760162760773783_3358041545241196659_n

Традиційно вже цитую ГудРідз:

Гарний і дуже _правильний_ історичний роман за життє – ну або ж за дівочу долю.

Потенційна шкільна класика: міцно збитий текст, написаний гарною мовою – і аж до несподіванки олдскульний. Село-центричний до нестями, підкреслено цнотливий, ідейно виважений. Дуже цікавий побутовими деталями і стандартний – під лінієчку – в сюжетних поворотах. Здається, ось-ось, оно воно, ще трохи – і буде щось незвичне, незнайоме, оригінальне, таке, що й мені-вередусі під шкіру залізе. А нє, зупиняється за півкроку. “Вересові меди” – якраз такі, якими б мали бути, аби увійти в той літературний канон, що його так і не написали – двадцять, тридцять, сорок років тому… Свята справа – заповнювати лакуни, але такий вояж в літ-машині часу залишає по собі дивне враження.

Але це конспект, а деякі тези можна (й треба) пояснити.

Іншого визначення для “Вересових медів” як “іконописний роман” я нашвидкуруч й не вигадаю. Це справді підкреслено _правильна_ написана книжка із _правильними_ акцентами.

Цілком правильно там розглядається та сама дівоча доля. Головній героїні Богдані (а зустрічаємо ми її вже у дуже поважних літах) замолоду було трішки затісно у рідному селі, і вона хутко знайшла собі мрію – театр. І це жодним чином не засуджується. Також багато правильного говориться про свій власний вибір, про хибність традицій “заміж з примусу”, про “слухай своє серце”. Хоча кінець кінцем дівоча доля втрамбовується в межі “Відкараскатися від поганих чоловіків і обрати когось з гарних”, цій сконцентрованій в романтичний сюжет книжці можна пробачити майже все за образ Димки-знахарки. Ото шикарна тітка! (А, тест Бехдель пройде. Хоча й не з першого разу).

Також “Меди” дуже правильні в змалюванні історичного тла. Іноді аж занадто, бо, дбайливо розмічуючи акценти, текст іноді хиляється зі сторони в сторону. Та генеральна лінія чітка, як свіжа дорожня розмітка. Проявляється, наприклад, таким ненав’язливим чином:

(…) світову війну змінила соціалістична революція, після встановлення радянської влади український Білгород став російським Бєлгородом, а Західна Україна опинилася в складі Речі Посполитої (…)

Отже, головна (цілком слушна) думка: “Неволя – гірша за все, і в невільній Україні по-справжньому добре не буде”. Події роману встигли зачепити обидві війни та Інтербелум. Центральний момент WWI: як УСС рятували глухе волинське село від русифікації. Центральний момент Інтербелуму: як при Другій РП всьому українському гайки закручували. Центральний момент WWIІ: як наші хлопці з лісу усім люлєй виписували (усі – це Вермахт та Совєти).

/NB: у книжці про Волинь під час Другої Світової сором’язливо оминається улюблена тема російського телебачення. Узагалі там наратив побудований максимально проукраїнськи, навіть там, де було б цікавіше відступити трохи вбік. Тобто, про утиски з боку польської адміністрації розповідається багато і зі смаком, але від романного 1939-го про польська тема вже нікого в романі не цікавить. Трохи інакше справа вийшла із іншим дражливим моментом. На початку книжки окремо проговорюється трикультурність (поляки-українці-євреї) Волині – в дуже цікавий спосіб, до речі: через розповідь про тримовний мандрівний театр пана Згурського (на жаль, цю лінія швиденько згорнулася, а я покладала такі читацькі надії!), в якому пропонували попрацювати головній героїні. Але про трикультурність також швиденько забули, аж до того моменту, коли після війни одним реченням згадали: ледь не половина населення Луцька загинула в гетто. Ну, для сучукрліту, який обережно принюхується до теми Голокосту, – і це вже важить, але…/

Таких “Але” може виникнути багацько. Як на мій смак, текст забував зупинитися на справді цікавих (а головне – таки оригінальних) “станціях”, впевнено торуючи стандартно-патріотичний шлях. Усі гарні люди – патріоти, усі непатріоти (таких мало) – покидьки, а справді неоднозначний герой – взагалі сам-один (а він незвичний, про нього хотілося б більше, “але”). “Вересові меди” мають цілісний світ, непогану фабулу, героїв, яким можна поспівчувати, шикарні деталі та справді цікаві історичні екскурси (проте іноді хотілося, щоб вони були б більше вписані в сюжет). Але також вони мають місцями відверто плакатну проблематику та схильність створювати (часом вигинаючи сюжетну логіку) та вирішувати конфлікти в єдиний правильний спосіб. От знову це слово. Але що тут поробиш… Бо варто лише зрозуміти логіку основної оповіді: про що і як саме хоче розповісти цей текст – і можна вже й спойлерів не боятися. Історія зіграє себе точно за нотами. Гарно зіграє, професійно. Те, що _треба_, а не _хотілося_ б почути.

Advertisements

One thought on “Сучасний-український-жіночий історичний роман: “Вересові меди”

  1. Пінгбек: Перший місяць #bookchallenge_ua | vaenn

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s