Англійський класик та жіноче питання

Пости з категорії “Його треба було написати бозна-коли” вирізняються поганою поведінкою та схильністю прикро зменшуватися. Але геть забути про них совість чомусь не дозволяє. Тож найбличжим часом тут з’являться кілька куцих покручів, бо: “Ну не можу ж я промовчати!”.

Перший з них стосується такої класичної-класичної класики – “Подалі від шаленої юрми” Томаса Гарді, що його КМ спритно видала під нову екранізацію.

Зізнаюся щиро: до того я у класика (тм) читала лише “Тесс”, та й ту – в 11 років. А тут вирішила заповнити лакуни, і це було дуже цікаво.

Фабула у романа проста: історія про те, як одна дівчина з трьох чоловіків обирає військ найгіршого. Душевні кризи, страшенні пристрасті, ідилічне англійське село (ну Гарді жеж!) – і практично виробничий роман про те, як організувати середній агро-бізнес. Перший приємний дзвіночок: у письменника змальовано шлях вікторіанської бізнес-леді – занадто ідилічно, але цікаво. І головне – кар’єрно-трудові пориви Батшеби/Вірсавії не засуджуються.

Дзвіночок номер два: у Гарді взагалі як на ту епоху все непогано із розумінням Жіночого Питання. Напад збоченного замилування в мене стався вже на перших главах, бо знайшла таке:

Єдина перевага в жінці, з якою може миритися суперницька стать, це перевага, що не заявляє про себе; та часом та перевага, що дає про себе знати, може подобатися підкореному чоловікові, якщо вона подає надію заволодіти нею.

Хм, – сказала я, – а потім згадала про сюжет Тесс і вирішила, що такі штуки в тексті, мабуть, з’явилися невипадково.

Загалом так. Проте що цікаво: точні й злі спостереження не заважають Гарді сприймати огидний стан речей як норму. Тобто класик чудово розрізняв добре й погане для жінок. Але його героїні між боротьбою та жертовністю обирають останнє. І від того робиться так сумно, що й знижка “Часи такі були” не допомагає. Бо ж та-таки “Незнайомка з Вілдфел-Холу” була написана раніше, а у Енн Бронте її Гелен робить нетрадиційний вибір.

Ще кілька цитаток про звичаї 19 століття – під катом (болд усюди мій).

Якщо судити загалом, то звичайні чоловікі і жінки, либонь, чинять так: чоловік бере жінку з бажання володіти нею, тому що без шлюбу володіння неможливе, а жінка погоджується терпіти чоловіка, бо без цього не можна вважатися заміжньою…

А далі там розповідається про те, як класно, що Шебі виходити заміж необов’язково.

Якщо жінка з сильним характером безрозсудно зрікається своєї сили, вона стає безпомічніша від найслабшої, якій нема чого зрікатися.

І вишенька, що викликала моє обурення:

Від чоловіків тікають тільки жинки без усякого самолюбства. Погано, якщо дружина помре у себе вдома від побоїв, але ще гірше її буде, якщо вона буде жива тільки тому, що втекла в чужий дім. Усе це я обдумала нині вранці й тепер знаю, що мені робити. Втікачка – тягар для рідні, самій собі вона є тягарем, ім’я її у всіх на устах, і на неї сиплеться стільки напастей, що вже краще лишатися вдома, хоча при цьому ризикуєш нарватися на образи і побої, й умерти з голоду. Лідді, якщо ти коли-небудь вийдеш заміж, – нехай боронить тебе від цього Господь! – ти потрапиш у препогане становище, але пам’ятай одне: нізащо не здавайся! Тримайся міцно, а там хай тебе хоч на шматки роздеруть!

Офігєвайтунг. Нє, ну дещо можна списати на вдачу героїні та її почуття територіальності (бо йдеться про _її власний_ дім). Але блін. Уповні усвідомлювати небезпеку життя із аб’юзером, але дійти до висновку: “Але краще все ж таки терпіти…” – якось це не надихає. Краще б вже там однороги серед метеликів пурхали – і жодної “правди життя”.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s