Про читання і літання

От тільки-но дочитала останній на сьогодні роман Фенні Флегг. По-своєму мила та по-своєму затишна книжка про маленькі містечка американського Півдня, пошуки себе та небезпеки виховання нарцистичними матерями. А ще – про американське тилове буття під час WWII. Ото ніби й дочитала, а офігіння ще не минулося.

Скажіть, я ж не одна така? Ви раніше чули щось про WASP? Не про комах чи білих англосаксів-протестантів чи музичну групу. Про Women Airforce Service Pilots? А їх було більше тисячі.

Group_of_Women_Airforce_Service_Pilots_and_B-17_Flying_Fortress

У 1943-44, аби не розбазарювати на дрібниці цінні пілотські ресурси, у Штатах вирішили покликати на допомогу військовим цивільних льотчиць. Така собі допоміжна авіаційна служба – переганяти літаки між заводами та базами, возити вантажі, тягати в небі навчальні мішені. Вони були дуже потрібні Батьківщині. Але не дуже довго.

Оказалось, тысячи гражданских летных инструкторов-мужчин получили возможность не служить в армии, пока тренируют военных летчиков. Но теперь у армии их было вдосталь, и потому летные школы по всей стране начали закрывать. Однако на тихоокеанском побережье и в контролируемой нацистами Европе не хватало обычной пехоты. И тут-то гражданские летные инструкторы внезапно подпали под призыв и оказаться теперь могли не в летчиках, а в сухопутных войсках. И – столь же внезапно – многие инструкторы захотели взяться за работу «ос» и таким манером остаться в Штатах.

Многих натаскают – с немалыми расходами для правительства – обращаться с современными самолетами, которые водили женщины, но тем не менее мужчины сплотились и устроили громадную шумиху, чтобы не дать провести законопроект, уже внесенный в конгресс, по которому «осы» переводились в ранг военных и оставались на летной службе.

Общественности сообщили, что военные летчицы – это непатриотично, потому что они отбирают работу у мужчин, а уж если женщины хотят служить в армии, пусть идут в Женские войска или в медсестры – вот где они действительно требуются. А тут и Организация ветеранов иностранных войн и Американский Легион подсуетились, и законопроект о милитаризации «ос» провалился. Это означало, что семьи погибших девушек не получат никаких посмертных привилегий, а в конце войны «осам», в отличие от ветеранов в отставке, не видать ни льгот военнослужащих, ни медицинских послаблений – ничего.

Судячи з усього, цитатку складно вважати таким вже й художнім перебільшенням. Більше 30 років дані про “ос” були засекречені. Ветеранами війни їх визнали у другій половині 1970-х. У 1984-му – роздали World War II Victory Medal (ну, і кому особливості служби дозволили – American Campaign Medal). А у 2010-му ті, хто ще були живі, отримали свої золоті медалі від Конгресу. Нє, ну воно, звісно, краще пізно, аніж ніколи, але ж блін. Я ніби вже й позбулася ілюзій щодо справедливості світобудови (фемінізм сприяє, егеж), та є речі, які відмовляються спокійно втрамбовуватися в голову.

А книжка хороша, рекомендую.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s