Південно-східні будні

Уже два тижні зависаю в ЗП. Головна причина приїзду – економія на здоров’ї. Звучить бридко, але насправді тут масаж дешевший і – що головне – знайома притомна масажистка.

***

Хоча є й певні недоліки. Люд у масажному кабінеті не те, щоб беззастережно проросійський, але цілком антимайданівський. Читачі “Вєстєй”, двома словами. Почути можна всяке цікаве. Учора я героїчно промовчала, слухаючи розмову про: кому так треба жити, коли в Європу без віз, а в Росію – з візами! Сьогодні, правда, не втрималася: питалася, чи не можна оминути тему “добровольці-найманці-олігархів-повернуться-й-почнуть-вбивати”. Бо, кажу, знаю людей, що гинуть вже зараз, а куди й коли вони там ходити будуть – ще й ніхто не знає.

Приємно, що градус обговорення миттєво знизився. Потім ми ще трохи побалакали про практики роботи тутешніх військкоматів.

***

До речі, про військкомати. Кажуть, десь бамажки із угро носять? У нас тут все елегантніше: на двері у під’їзд почепили дюже серйозне оголошення: а чи не хочуть особи, що підпадають під оцю хвилю мобілізації (список категорій додається), прийти до них самі і, може, навіть медкомісію пройти? Нуашо. Дьошево-сєрдіто плюс шанс отримати більш-менш ідейний контингент. Хоча, Мєлкій каже, повістки декому все ж таки приходять. Енівей, наш татко думає завтра сходити й подивитися, що там і як.

***

Тим часом Мєлкій не лише збирає гроші (див. пости Мєлкого), але ще й перетрушує гардероб. У нас в родині є біженці – поки що неофіційні. Одна з кузинок вийшла заміж до Алчевська, ну й… Зараз молоді всі на селі у тітки (кузинкиної матері): сестра, її чоловік, чоловікова молодша сестра й двоюрідний небіж. А! Ще кіт. Старше покоління родичів in-law залишилося там. Що робити з молодшим, яке поприїжджало із літнім мінімумом речей, незрозуміло. Дорослі якось собі раду дадуть, а от з двома неповнолітками є трабли. Одна вступила в універ, і тепер проблема – як звідти переправити гроші на навчання, що буде з гуртожитком і де брати речі. Іншого, мабуть, треба влаштовувати-збирати в школу. А грошей в родини геть нема – отой самий випадок “від слова зовсім”. Ить. Може, їх десь зареєструвати треба?.. Але всі плекають надію, що якось воно обійдеться.

***

А воно якось так обходиться, що ну його нафіг. З новин тішать хіба що санкційні. О! Ще було днями цікаве. Відвідала я була бабуню по батькові. Тем для розмов зараз небагато, вони кружляють собі і тут я звертаю увагу, що про тих біженців, яких у Криму спакували й повідправляли в дрєбєня нової батьківщини бабуня говорить із помітною зловтіхою.

Я час від часу намагаюся рефлексувати потроху і за таки штуки собі, бува, мораль читаю (але як жеж важко втриматися!). А тут мене прохоплює: от від кого, але від бабуні вимагати в цій ситуації показового прєкраснодушія, мабуть, ні в кого морального права нема. Вона ж бо народилася на сонячній Амурщині. І оселилася їхня родина там у 1930-му – як би це толерантно сказати – не з власної волі.

Тут можна було б щось додати про нав’язливі паттерни державної поведінки, але чогось не хочеться.

No pasaran!

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s