засадниче

сьогодні на ЖЖ у Льошки несподівано активно встрягла в обговення теми купивати фільми чи качати собі з вільним сумлінням. хоча чоловік від початку писав трохи про інше

і от коли зіткнулася із прогнозованою точкою зору: “Хіба це не понти – збирати ліцензовану відеотеку” – вкотре замислилася над тим, чому я купую ліцензійні фільми. нє, я абсолютно не зразок законослухняності в цьому питанні, і зважаючи на масштаби користування трекерами, боюся уявити на скільки мільйонів (десятків мільйонів?) грошей я попала б, живучи в іншій державі
та й, на відміну від чоловіка, я більше схильна до гребування копірайтом саме у випадку відеопродукції з максимально практичних міркувань – з асортиментом та темпами ліцензування в нашій країні дивитися все, що мені цікаво, просто нереально. та якщо є можливість (в першу чергу фінансова) – я схиляюся до “купити”, а не “скачати”
вирішила нарешті взяти й занотувати оті міркування, хоча останніми роками програмних постів не пишу :Р

перший (він ж – найпоширеніший серед інших) момент, через який я купую ліцензію, – хочу мати у гарній якості та зручному для використання форматі фільми, які я давно знаю і люблю. так багато хто чинить, егеж? ) обіцяна історія з життя: до Різдва ми з Льошкою купили собі Love actually – фільм, який я дивилася неодноразово, давно записаний на двд-ерку. купили, бо подобається – такі сентиментальні міркування ) а новий рік ми подивилися разом HogFather (теж з моїх старих піратських запасів), і знову таки – згодом купили в ліцнензії (хоча відверто скажу – одноголосий переклад пана Кравца кращий – бо його зроблено за канонічним перекладом :Р). і цього азу теж – як жеж не купити те, що так подобається (я фанатка, да)

другий момент, який від першого відрізняється радше деталями. за певних обставин я можу купити фільм, який я точно не буду передивлятися найближчими роками. бо, наприклад, – 2.1.2. дивилася його в кінотеатрі і він мені сподобався. історія з життя: Perfume – як сходила в кіно, так відтоді бажання передивитися не з’яивлося. але разом з тим. бо 2.2.2.- я вже дивилася піратку фільма, він мені сподобався, та дивитися його знову я не хочу. але готова заохочувати подивитися чоловіка (в якого гостра стадія копірайтії) та й самим фактом купівлі натякнути – хороший фільм, хороший! історія з життя: Hard Candy – місяць тому, Льошка так і не подивився )))
2.2. – трохи відрізняється. тут йдеться про фільми, які я ніколи не дивилася. і цілком імовірно – дивитися вдруге не схочу. але все одне купую – бо маю теплі респектні почуття, до людей, що його знімали. я розімую, що творцям від багатоетапного переліцензування зиску мало. і хотілося б _працювати_ з ними напряму. а поки ця система не вражає розгалуженістю – діємо за тими правилами, які є. історія з життя: Mystery Train – Джармуша було придбано просто тому що це Джармуш

третій момент, який певним чином узагальніє попередні. почну здалеку. я дуже часто купую ліцензійні фільми, на яких великими літерами написано “Розпродаж”. не тому що дивлюся нікому не потрібне лайно. а тому – що просто дивлюся фільми, які мало кому потрібні саме в ліцензії. бо це не новинки прокату, бо це якась така класика, яку фанати скачають, а не фанатам воно й не треба. бо це, може, вузькожанрове кіно, яке цікаве лише поцінувавачам. диски, які я ладна відірвати з руками, протягом певного часу нікому іншому за повну ціну не знадобилися. і розумний продавець робить знижку на 30-50 відсотків. мені, зрозуміло, від того радість. але насправді кошти – не єдина причина купити таку “сирітку”.

покупка ліцензійного диску (і в першу чергу такого, що нікого раніше не зацікавив, хоча він вартий уваги) – це… ні, не крик. зойк. до ділера та, в першу чергу, до виробника. цей фільм подобається! на нього варто було купити права! його варто було перекласти та видати! його купують!
і моє рішення купити диск, навіть на розпродажу (перш за все – на розпродажу?) – це той самий попит, який породжує пропозицію. це теж ринок. такий, яким він має бути, а не є в нашій країні

і я не думаю, що якщо я сьогодні не куплю щось з Трюффо зі знижкою, завтра його припинять видавати, і всі зусилля кинуть на штампування лише привабливих за_дефолтом новинок (до речі Lovely Bones та Up in the air треба собі й купити). упевнена ж, що я така не одна.
у це я вірю. а от на що сподіваюся (і не дуже ж гаряче, зрозуміло), так це на те, що рано чи пізно наш ринок ліцензійного відео прийде до тями. і що можна буде купити хоча б 70 відсотків з того, що хочеться. російський асортимент, до речі, цю висоту щодо моїх смаків, мабуть, вже взяв… а якщо на це сподіватися, то кожен куплений диск можна вважати маааалесеньким поштовхом у спину цього клятого ринку. ау, маркетологи! ми тут )))

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s