Goodreads Choice Award-2017: мої книжки-фаворитки

Я тут подумала, подумала… І вирішила, що тоталізатор на одну персону у виборах найкращих книжок року з точки зору аудиторії ГудРідз, що я його влаштовувала минулого року, може стати чудовою традицією. Треба ж якось восени розважатися. Тому цьогоріч зроблю приблизно теж саме – покажу, кому з книжок я співчуваю у цих перегонах.

gdca2017

Той же самий дисклеймер: абсолютну більшість з цих книжок я ще не читала, це є радше вішлист і зайве нагадування самій собі, що з модного-популярного може бути цікавим.

Категорія “Художня проза”

34273236

Мене настільки вразило “Несказане“, що кортить авансово проголосувати за другий роман Селесте Інґ. Власне, я не стала стримувати це бажання.

Також можна було б проголосувати за доповнення до “Люсі Бартон” Люсі Страут та новий роман Арундаті Рой.

Читати далі

Advertisements

Перша Kurhn в колекції. Фея персикового цвіту

Навіть коли ніби зупинилася на якомусь конкретному ляльковому форматі для колекції – важко буває не дивитися в якийсь інший бік. Оскільки я фанатка 1:6 і на орієнтальній стилістиці схиблена лиш трішки менше, аніж на кельтиці, моєю альтернативною колекцією мрії – “Кого би я збирала, якби не Барбі” – вже кілька років є китайські Kurhn. І нарешті, нарешті вчора теорія перетворилася на шматочок практики. У мене є Курнятко! Одразу колекційне, одразу ексклюзив торговельної мережі, та ще й чесно привезене як подарунок з Китаю.

DSCN4186

Коротенько: Kurhn – це чергова “наша відповідь барбі”, але напрочуд успішна. Перші курнятка з’явилися у 2004 році. Відпочатку йшлося про ігрову ляльку лоліта-стайл: тендітна фігурка, підліткова легенда, костюмчики няшної старшокласниці. Але порівняно швидко виробники оцінили “культурно-дипломатичний” потенціал ляльки. І окрім лімітованих лінійок в кооперації з відомими брендами (Діснеєм зокрема), що вписуються в базову стилістику бренду, ще й почали активно розробляти фентезійні та історичні колекції. І саме вони – ті фантастично красиві ляльки, на яких я роками медитувала на Аліекспресі. А тепер от маю.

Моє перше Курнятко – Taohua Fairy – Фея персикового цвіту. І як правдешня квіткова феєчка має романтично-фентезійне серпанкове вбрання в біло-рожевих тонах. Усі фото під катом.

Читати далі

Кароліна та її кролики. “Бузкові дівчата”

Деякі книжкові теми мене переслідують, але не можу сказати, що я шалено опираюся. Тема “Життя жінок за часів Другої світової війни” – одна з них. Тому я не дуже здивувалася, коли минулої весни (чи то був початок літа?) дбайливий ГудРідз порекомендував тренді-новинку – книжку про трьох жінок та Равенсбрюк. Потім дебютний роман Марти Холл Келлі непогано виступив на Goodreads Choice Award, я остаточно вирішила, що таки треба читати, встигла про це призабути, аж раптом побачила неймовірний анонс – Нора-Друк взяла його в свій портфель на 2017 рік! Потім я ще раз про це забула, а серед літа абсолютно випадково згадала, пішла подивитися, як там діло просуває – і примудрилася замовити книжку в останній день акційного передпродажу. “Це точно доля”, – вирішили ми з товстенькою книжкою, аж згодом з’ясувалося, що доля – панянка примхлива – і “Бузкові дівчата” є трохи не тим текстом, якого я від нього чекала.

DSCN4102

Формально тут все на місці. Нам обіцяли роман про трьох жінок, і ось вони є. 1939  рік. Кароліна – нью-йоркська світська левиця, колишня акторка, яка волонтерить у французькому консулаті, збираючи посилки з подарунками для сиріт. І звістка про початок війни захоплює її посеред перспективного роману із одруженим французьким актором. Кася – звичайна польська вчорашня школярка з Любліна, в якої в голові грає романтика двох штибів – патріотична та суто любовна. І коли предмет інтересу рушає в бік підпілля, то як тут дівчині втриматися? Герта – незвичайна німецька вчорашня студентка-медичка, яка призвичаюється до неприємної думки – практикувати хірургію жінка в Третьому Рейху права не має. Але чи можна відмовитися від спокусливої пропозиції трішки попрацювати у виховному таборі для жінок? Ні, не можна.

І уникнути сюжету, що його запланувала авторка також не можна. У “Бузкових дівчатах” є все, на що можна очікувати – багато болю, страху, розпачу, шалені контрасти – от вам різдвяний Нью-Йорк, а це от “свята” у концтаборі, розповідей про те, що таке сумління, ПТСР та помста, яку іноді краще охолодити. Американська письменниця веде три сюжетні лінії за ручку вздовж двадцяти років – і це нечастий випадок, коли роман про Другу світову війну не закінчується разом з війною, а намагається пояснити, як же жити далі, як надзвичайні обставини змінюються на позірно стабільні та звичні. Проте робить це роман в такий спосіб, з яким я довго не могла змиритися. І висновок “Здається, все ж таки сподобалося” до мене прийшов навіть не на останній третині тексту – остаточне прийняття сюжету накрило мене на авторській післямові. Так, отак розповідати про війну теж можна. Але це було дещо несподівано.

Читати далі

Тяжкі відьомські будні. Terry Pratchett’ The Witches

Ще кілька років тому гарна настільна гра у моєму уявленні повинна була мати величезну коробку, купку мініатюрок, складні правила та нескінченні сесії. Що ж тут скажеш… У мене є “Цивілізація“. У брата є “Гра престолів” – велика настолка, не карткова. А ще у мене є кілька менш “вагомих” ігор, що їх я люблю більше і граємо ми в них частіше. І лінійка ігор за мотивами Дискосвіту серед них посідає почесне перше місце.

Теоретично на честь виходу перших книжок Террі Пратчета українською можна було б зробити огляд заграного до потертих карток “Анк-Морпорку“. Але сьогодні такий день, що хочеться коротенько розповісти про другу гру з цього циклу. Ту, що про відьм.

Це порявняно простенька гра на 1-4 особи з елементами кооперації та впізнаваним колоритом. Локації, проблеми, персонажі на картках – усе тут, як рідне.

DSCN4010

The Witches – це той випадок, коли елементарно прості базові правила і близько не означають, що грати в це діло буде просто. Власне, поки що у нас хтось зміг виграти лише один раз з усіх сесій. Йєп, це гра з колективною відповідальністю – якщо відьми погано виконують свою роботу – програють тут усі.

Читати далі

Сни на роботі. “Нічний цирк”

Книжок, колись номінованих на Міфопоетичну премію, так негусто українською, що кожна нова мені – як велике свято. І одне діло, коли йдеться про пачечку свіжих видань Ніла Ґеймана – не дивно, що рано чи пізно його дочекалися. А от те, що Віват видав нашумілий кілька років тому роман Ерін Моргенштерн – оце була несподіванка.

Нічний цирк” я почала читати ще навесні, але закинула після першої сотні сторінок, бо “Щось настрій не той”. За майже півроку з’ясувалося, що то було стратегічно бездоганне рішення. Адже молода американська письменниця написала правдешню осінню казку, враженням від якої яскравіше сонце могло б і нашкодити. А так виходить майже ідеальне гелловінське читання – дуже сезонне і дуже атмосферне. І атмосфера там виразніша за сюжет.

DSCN4077

Підзаголовком для товстенького роману цілком могло би бути “Як посперечалися Іван два чарівники”: один ховається серед фоліантів (не містер Норрел, але щось подібне є), інший – збирає повні зали як видатний ілюзіоніст. Теоретично-практична суперечка між ними точиться десятиліттями, а той століттями, але самі майстри безпосередню участь в ній не беруть. Замість них на арені б’ються їхні учні. І в черговий раз ця арена стає публічною, хоча й не дуже очевидною. Завдання Селії і Марко – докласти руку й обдарування до створення найдивовижнішого цирку серед усіх, що існують. Найсміливіші ідеї, найвигадливіші атракціони, найтяжчі для постійної підтримки та захисту проекти. Але цирк є чимось більшим за зібрання шатрів з дивовижами. Та й змагання стає чимось більшим для двох молодих людей.

Читати далі

Двічі по п’ять. Мої вікторіанки

Мої давні та дуже складні почуття до вікторіанської літератури – це точно не секрет. Люблю я її – за нескінченні романи, за експерименти з тематикою, за ґрунт, тло та середовище для зародження багатьох напрямків сучасної жанрової літератури, за готику, за десятиповерхові пристрасті, притрушені специфічним гумором… багато за що. Та при цьому люблю холодним серцем, бо загалом маю якесь уявлення про те, що за доба стояла за тією літературою – яскрава, але доволі неприємна. І, хоча сучасне книжкове неовікторіанство з уже відрефлексованими акцентами читаю з більшим задоволенням (аж другий рік, як тематичне бінго не можу подужати), до певних шарів класики ставлюся з пієтетом. Тому сьогодні трішки про моїх улюблених письменниць та читані й нечитані книжки.

DSCN3978

Різнобарвною ця підбірка не буде, бо йтиметься про тексти одних і тих самих (з мінімальним виключенням) письменниць. Просто одні романи я вже, а інші ще треба прочитати.

9780141198859

Жоден інший текст не міг би відкрити п’ятірку читаного. Раз -“Джейн Ейр” була не лише моїм другим досвідом читання вікторіанської літератури (перший – “Олівер Твіст“). Це я вперше і востаннє за життя прочитала книжку, пороздивлялася стіну хвилин десять і почала читати роман знову. Люблю Джейн, її історію, колекціоную перегляди екранізацій цієї історії – я майже фанатка. Майже – бо до чоловічих образів там є цікаві запитання.

9780141199351

Два – це найнесподіваніший поки що для мене вікторіанський текст. З колег за епохою “Незнайомка з Вілдфел-Холу” вирізняється і тематикою: селмейдвумен тут не гувернантка, робітниця чи покоївка, а художниця – і проблематикою. Сімейне насилля, алкоголізм, всі діла – і до всього в Енн Бронте на диво майже-сучасне ставлення.

Читати далі

Материнство: переваги, ризики, інструкція. “Солодка пісня”

Деякі книжки безсоромно вмовляють себе прочитати. Я й ніби не думала й не збиралася, аж тут – “новинка французької літератури!”. Не ексклюзив, але такі гості не такі вже й часті на наших полиці. А ще авторка – чергова анфан терібль, тільки цього разу – із марокканськими коренями. А ще – Гонкурівська премія 2016 року, не проходьте повз! А ще – “Засновано на реальних подіях!” (щоправда, не французьких). А ще має бути екранізація! А ще це роман, на перших сторінках якого розгортається картина вбивства двох малих дітей. То ж з авансами тут все аж занадто.

DSCN3915

Солодка пісня” Лейли Слімани – той випадок, коли аванси себе виправдовують на всі наявні відсотки. Це – яскравий текст, для якого логічними виглядають і преміальна історія, і популярність та екранізаційні перспективи. От тільки екстремально “бадьорий” початок є наживкою, яку треба ковтати обачно. Цей роман не є ані трилером, ані ретроспективним детективом, і акт дітовбивства для сюжету виконує роль рамочки з підсвіткою. Дивіться, людоньки, куди ми дожилися, і на що може перетворитися навіть на перший погляд правильне і щасливе життя! Ну, здрастуй, критичний реалізме, ти за останні сто п’ятдесят років добряче змінився, але зопалу не розгубив.

Життя подружжя – Поля та Міріам – практично ідеальне. Вони молоді, перспективні, обдаровані, живуть у Парижі і мають уже двійко маленьких янголят. А що небагаті та трохи затуркані – то з ким не буває. Хоча ні, на початок оповіді Міріам – колись одну з найкращих студенток юридичного – побут уже доїв до стадії “Зараз плюну кісточкою”. Але за драмою нереалізованої емансипації – до “Несказаного” Селесте Інґ. Міріам не замовчує свої страждання, і Поль погоджується: добре, люба, якщо тобі аж настільки погано – йди на роботу, якраз твої зарплати вистачить, щоби няньці платити. І все освітилося: сім’я знаходить свою ідеальну няньку Луїзу, Міріам – роботу адвокаткою, Поль – кар’єрний стрибок, усі щасливі, діти танцюють, і де ж драма?

А драма тут насправді всюди, і Та Сама Сцена На Початку є божевільним і несподіваним для героїв та по-своєму логічним розвитком подій. Мені не часто зустрічаються книжки, що були би водночас настільки тваринно страшними та елегійно щемкими. Можливо, тому, що змальовуючи золоту дорогу до статусу середнього класу: як важко видертися на цю вершину правильного сучасного життя і ще важче там втриматися – Лейла Слімані не поспішає геть узагальнити картину. Їй більше йдеться про те, як в цьому ідеалі почувається жінка.

Читати далі

Географія читання-2017. Треті три місяці

Цього разу я згадала про квартальний звіт не в середині наступного місяця, а всього лише під кінець першого тижня. Однозначно – прогрес! Із самою географічною статистикою, щоправда, прогрес не дуже, але є. І найобразливіше це те, що одна з найекзотичніших країн вже піде в залік наступного тримісяччя – бо я лише вчора чергову книжку дочитала. Ну, але. Що у нас було на початок жовтня?

My Reading List’s Travel Map

Get your own travel map from Matador Network.

Читати далі

Літературна кухня. Клафуті Веронік з “Божества різанини”

Любов до книжок та до їжі – дуже робоче поєднання, і я його, звісно, уникнути не змогла – виховання не дозволило б. Тож природно, що за рецептами, поцупленими з художньої літератури, ми вдома готуємо доволі часто (і, так, зелені помідори смажили також). Але в блог я цю любов чомусь майже ніколи не приношу. Навіть зважаючи на минулорічний літній челендж, коли затято пекла лимонні тістечка імені Санси Старк та готувала курча з чорносливом так, як це роблять іранці, бо Маржан Сатрапі надихнула. А тут #YakabooBingoAutumn з пунктом “книжка зі смачним рецептом”, холоди та (нарешті!) завершення ремонту на кухні пробудили в мені маленьке домашнє звірятко. І дуже хотілося б, щоби з цього виросла регулярна блогова рубрика.

Божество різанини” Ясміни Реза я записала для бінго як п’єсу, але пункт з рецептом цьому текстові також пасував би. Бо солідна його частина присвячена пирогу та тому, як за нього треба дякувати. Пиріг традиційний французький, але “є маленький секрет”.

DSCN3814

Клафуті – відомий пиріг з умовно омлетного тіста я ще ніколи не пекла, бо мала не дуже приємний досвід із фар бретоном. А тут вирішила ризикнути – ну, а раптом вийде. Може, варто було б починати із найкласичнішого варіанту – з вишнями, – але в книжці трапився інший.

Читати далі

Червоний слід. “Багряна королева”

Серед мого коміксового читання майже немає супергероїки. Але навіть з дуже скромним багажем я, здається, чи не з “Хранителів” іноді розмірковувала над тим, яким може бути світ, де супергерої – це не одинаки, що страждають від своєї інакшості, а солідна та впливова меншина. І от молода американська письменниця Вікторія Авеярд написала про це книжку. Цілком очікувано, у неї вийшла антиутопія. І антиутопія логічна і по-своєму безжальна. От тільки  антиутопія ця підліткова і романтична, і це змусило цікавий світ танцювати за певними правилами.

DSCN3532

Мара Барров живе в апокаліптичному світі нескінченної війни. Океанія завжди воювала з Остазією, перепрошую, Верхня Норта – із Озерним краєм. І простолюду судилося поколіннями зрошувати вигорілу землю багряною кров’ю. Дівчину ця доля не приваблює, але що поробиш – багрянокровній простолюдинці, що не знайшла суспільно корисну роботу, іншого шляху, як в армію, нема. Хто так вирішив? Очевидно, срібні – вишукані аристократи-надлюди з дивовижними обдаруваннями та іншим кольором крові. Срібних небагато, але вони є верхівкою харчового ланцюжка, і з ними не посперечаєшся. Аж до того моменту, як Мара випадково скочує в халепу, і проявляє талант такого масштабу, що більшості срібних і не снився. Багряна дівчина зі срібними здібностями? Ні-ні-ні, так ніхто не грає! Королівською волею Мару швиденько “перетворюють” на срібну панянку Марину і навіть виписують персонального принца на решту – щоби точно не рипалася. Але Мара Барров вже готова до самостійної революційної творчості, а з королівського палацу партизанку партизанити навіть зручніше. Особливо, як пошукати союзників. Особливо, якщо серед принців.

Саме так – “Багряна королева” – це фентезійний янг-адалт про революцію.

Фентезійний – бо суто жанрово це техно-фентезі, що іноді (і то не дуже) впевнено прикидається постапокаліптичною фантастикою. Вікторія Авеярд замахнулася на створення дещо вторинного, але все одне доволі цікавого світу: рештки цивілізації, привиди колишнього світу, плюс-мінус феодальний устрій (майже безправні багряні тут ближче до європейських кріпаків, аніж до рабів) і кричуще розшарування суспільства – в тому числі, технологічне. Причому (і за це світу жирний плюс) технологічний розвиток – кривенький, але оптимістичний – тут прерогатива багряних, бо срібним нащо – у них магія таланти є! Побудова сюжету не дала уповні використати потенціал світобудовної ідеї, але натяки на це є, і натяки премилі. Місто майстрів, де крізь хмари смогу мешканці ніколи не бачили світла (мої ж ви гноми!), транспорт, що працює на електриці, і жодних тобі згадок про вуглеводні, протезування як антитеза цілительству – ммм, який потенціал! Шкода, що майже весь пішов на підлітковий сюжет.

Читати далі

Форум-2017. Як скласти мінімальний вішлист і майже не вийти за його межі

На 24- Форум видавців я їхала до Львова з холодним серцем і крижаними намірами: відвідувати презентації, зустрічатися з друзями, майже не купувати книжок. Цьогоріч я випробувала на Книжковому Арсеналі принцип “Склади вішлист і випиши з нього десяток назв на аркушик. Тільки таких назв, що вмру, як прямо зараз не прочитаю. От їх і можна купувати”. На Арсеналі принцип спрацював перфектно, на Форумі… На Форумі траплялися варіанти. Наприклад, одну дуже бажану книжку я не купила, бо банально не знайшла стенд видавництва. А також список поповнили дві книжки, про які я запізно взнала. Одну купила, іншу мені подарували – вийшло майже ідеально. Це як не зважати, що уже стартували післяфорумні закупи формату “Ну не тягти ж це було зі Львову!”.

Загальна фотка суто форумних надбань вже з’являлась в Інста:

DSCN3769

Композиція “Книжки, шкарпетки, братів пилосмок”

А під катом будуть портретики усіх надбань із поясненнями: чому саме ці книжки потрапили у “залізобетонний” вішлист.

Читати далі

Останній дзвіночок. Фінальний вішлист до Форуму

До цьогорічного Форуму видавців я готувалася ретельно: подивилася на стос недочитаних з Арсеналу та літа книжок, озвучила кілька урочистих обіцянок (вони записані в кінці списочку), склала три вішлисти за принципом “Мінімальний мінімум!”. Один я вже публікувала, другий зараз буде тут, третій – офтопний, тож здобутки з нього хіба що в результатах покажу.

Порівняна скромність вішлистів пояснюються не лише моїми титанічними зусиллями та ремонтом, що непристойно затягнувся. Виявилося, що я так старанно видивлялася новинки після Арсеналу, що частина видань “До Форуму” для мене такими не є. А найголовнішу мою перекладну книжку сезону я вже й прочитала, обговорила, написала про неї – так, це все про “Руїни бога“.

А от головну українську новинку планую купити-таки у Львові. Минулого року цей почесне авансове звання отримало “Забуття” Тані Малярчук, цьогоріч – інше видання від ВСЛ.

ohayni_propusu_0

Альтернативна історія? Вільгельм Габсбург? Одружений Вільгельм Габсбург? Та тут можна бігати стелею навіть без урахування, що це новий та давноочікуваний роман Наталки Сняданко (є!).

velyka_magija_0_0

До речі, про ВСЛ. Кілька відгуків знайомих переконали мене подивитися в бік творчо-мотиваційної книжки – жанру абсолютно незнайомого та… З поганою репутацією в середині моєї голови, скажімо так. Сподіваюся, що Елізабет Гілберт буде приємно читати – а це вже великий плюс.

Якщо вже говорити про вагоміший нонфікшн, то тут у мене нетрадиційно великі плани.

Читати далі

Хроніки дорослішання з кількома зупинками. “Не така дівчина”

Здається, будь-яку розповідь про автобіографічну книжку Ліни Данем має сенс починати з дисклеймерів: “Дивилася/не дивилася “Дівчат” – бо розмови про “Не таку дівчину” починаються з цього питання. Ні, я не дивилася “Дівчат“, що серед плюс-мінус моїх одноліток  є цілком собі культовим серіалом. Просто не мій жанр. Проте не можна сказати, що “Дівчину” я читала “з чистого аркуша”. Цей текст теж на півдорозі до культового – як феміністична публіцистика. Ну, от десь так я його прочитала. Взнала багато нового. Трішки навіть про себе.

DSCN3236

З жанру “Нехудожнє, профеміністичне, веселе про дівочі проблеми” мені раніше траплялася хіба що “Бути жінкою” Кейтлін Моран, але автоматична спроба порівняти ці книжки – марне заняття. В обох випадках йдеться про автобіографічні начерки, але Моран від свого досвіду переважно відштовхується і пише есеї-узагальнення про те, як тяжко жити жінкою. Ліна Данем у свою чергу пише про те, як тяжко жити Ліною Данем.

Такий підхід не менш цікавий, але має свої недоліки. Один з найяскравіших я вже якось озвучувала подрузі: “А потім мені почало здаватися, що про сексуальне життя Ліни Данем я знаю значно більше, ніж мені колись хотілося б”. Є таке. Та, по-перше, я більш чи менш уявляла, на що йду. По-друге, читати про те, “як тяжко жити Ліною Данем” було цікавіше за нотатки про універсальний дівочий досвід. Середньостатистичною дівчиною я й сама була. А в цій книжці чіпляє трішки інше.

Читати далі

Двічі по п’ять. Казковий вітер зі сходу

#YakabooBingo має цікавий ефект – я постійно складаю в голові списки книжок, що можуть підходити під той чи інший пункт. З цього можна було б зробити кілька оповідань з десяток випусків “Двічі по п’ять”, але один з літніх завис у чернетках (реанімувати чи вже пізно?), зате осінні ідеї буяють. Отак раптово утворився списочок, твори з якого закривають одразу – щонайменш – два квадратики. Бо я маю пунктик щодо орієнтального фентезі.

Japanese wallpapers Beautiful asian wallpapers

Я дуже старалася обирати якомога різноманітніші культурні корені, але виходило не завжди.

У п’ятірці читаного книжки дуже різні – деякі я дуже люблю, деякі лишили по собі неоднозначне враження.

18485204

Пункт перший – єдина з п’ятірки книжка, перекладена українською. “Повітряний замок” Діани Вінн Джонс – це трохи умовне продовження “Мандрівного замку Хаула“, в основі якої лежить переспів Аладдіна. Переспів доволі симпатичний, хоча мені тут недоклали активних героїнь. Без Софі щось воно не те.

Пункт другий – дилогія, де тих активних героїнь хоч греблю гати. “Казки сироти” Кетрін Валенте на початку цього року взяли мене в полон і, здається, так і не відпустили. Монументальний твір, два томи, чотири внутрішні книги і безліч закручених навколо себе впізнаваних і не дуже сюжетів і сюжетиків. Багацько з них мають виразний орієнтальний колорит – усіх ґатунків, що можна собі уявити (про ці книжки писала тут).

Читати далі

#YakabooBingoSummer. Чергова післямова у 75 (умовно кажучи) словах

Моє читацьке літо стало сезоном фатального малочитання і практично не писання. Так, причини знову були об’єктивними: замало вільного часу, завеликі навантаження та ще й ремонт (цей, до речі, наразі й не скінчився), але #YakabooBingoSummer я таки дотягла до фінішу, хоча з димочком та іскрами. Читачі Фейсбук-сторінки свідки: останні три квадратики я замалювала в режимі “По абзацу на сестру книжку” за годину до закінчення літа. Спробую аж так більше не робити, але я це на початку кожного сезону кажу, такшо…

DSCN3617

Як би воно не було, результат літа 25 з 25.

Про книжки в трьох словах та з посиланнями на відгуки – під катом.

Читати далі